Гарнитура:GeorgiaVerdanaArial
Цвет фона: Режим чтения: F11 | Добавить закладку: Ctrl+D
Следующая страница: Ctrl+→ | Предыдущая страница: Ctrl+←
Показать все книги автора/авторов: Котляревський Іван Петрович
«Енеїда [Энеида]», Іван Котляревський
Частина перша
- [?] Еней був парубок моторний
- І хлопець хоть куди козак,
- Удавсь на всеє зле проворний,
- Завзятійший од всіх бурлак.
- Но греки, як спаливши Трою,
- Зробили з неї скирту гною,
- Він, взявши торбу, тягу дав;
- Забравши деяких троянців,
- Осмалених, як гиря, ланців,
- П’ятами з Трої накивав.
- [?] Він, швидко поробивши човни,
- На синє море поспускав,
- Троянців насаджавши повні,
- І куди очі почухрав.
- Но зла Юнона, суча дочка,
- Розкудкудакалась, як квочка, —
- Енея не любила – страх;
- Давно уже вона хотіла,
- Його щоб душка полетіла
- К чортам і щоб і дух не пах.
- [?] Еней був тяжко не по серцю
- Юноні – все її гнівив;
- Здававсь гірчійший їй від перцю,
- Ні в чім Юнони не просив;
- Но гірш за те їй не любився,
- Що, бачиш, в Трої народився
- І мамою Венеру звав;
- І що його покійний дядько,
- Паріс, Пріамове дитятко,
- Путивочку Венері дав.
- [?] Побачила Юнона з неба,
- Що пан Еней на поромах;
- А те шепнула сука Геба…
- Юнону взяв великий жах!
- Впрягла в гринджолята павичку,
- Сховала під кибалку мичку,
- Щоб не світилася коса;
- Взяла спідницю і шнурівку,
- І хліба з сіллю на тарілку,
- К Еолу мчалась, як оса.
- [?] «Здоров, Еоле, пане-свату!
- Ой, як ся маєш, як живеш? —
- Сказала, як ввійшла у хату,
- Юнона. – Чи гостей ти ждеш?..»
- Поставила тарілку з хлібом
- Перед старим Еолом-дідом,
- Сама же сіла на ослін.
- «Будь ласкав, сватоньку-старику!
- Ізбий Енея з пантелику,
- Тепер пливе на морі він.
- [?] Ти знаєш, він який суціга,
- Паливода і горлоріз;
- По світу як іще побіга,
- Чиїхсь багацько виллє сліз.
- Пошли на його лихо злеє,
- Щоб люди всі, що при Енеї,
- Послизли і щоб він і сам…
- За сеє ж дівку чорнобриву,
- Смачную, гарну, уродливу
- Тобі я, далебі, що дам».
- [?] «Гай, гай! ой, дей же його кату!
- Еол насупившись сказав. —
- Я все б зробив за сюю плату,
- Та вітри всі порозпускав:
- Борей недуж лежить з похмілля,
- А Нот поїхав на весілля,
- Зефір же, давній негодяй,
- З дівчатами заженихався,
- А Евр в поденщики найнявся, -
- Як хочеш, так і помишляй!
- [?] Та вже для тебе обіщаюсь
- Енеєві я ляпас дать;
- Я хутко, миттю постараюсь
- В трістя його к чортам загнать.
- Прощай же! швидче убирайся,
- Обіцянки не забувайся,
- Бо послі, чуєш, нічичирк!
- Як збрешеш, то хоча надсядься,
- На ласку послі не понадься,
- Тогді від мене возьмеш чвирк».
- [9] Еол, оставшись на господі,
- Зібрав всіх вітрів до двора,
- Велів поганій буть погоді…
- Якраз на морі і гора!
- Все море зараз спузирило,
- Водою мов в ключі забило,
- Еней тут крикнув, як на пуп;
- Заплакався і заридався,
- Пошарпався, увесь подрався,
- На тім’ї начесав аж струп.
- [?] Прокляті вітри роздулися,
- А море з лиха аж реве;
- Слізьми троянці облилися,
- Енея за живіт бере;
- Всі човники їх розчухрало,
- Багацько війська тут пропало;
- Тогді набрались всі сто лих!
- Еней кричить, що «я Нептуну
- Півкопи грошей в руку суну,
- Аби на морі штурм утих».
- [?] Нептун іздавна був дряпічка,
- Почув Енеїв голосок;
- Шатнувся зараз із запічка,
- Півкопи для його кусок!..
- І миттю осідлавши рака,
- Схвативсь на його, мов бурлака,
- І вирнув з моря, як карась.
- Загомонів на вітрів грізно:
- «Чого ви гудете так різно?
- До моря, знаєте, вам зась!»
- [?] От тут-то вітри схаменулись
- І ну всі драла до нори;
- До ляса мов ляхи шатнулись,
- Або од їжака тхори.
- Нептун же зараз взяв мітелку
- І вимів море, як світелку,
- То сонце глянуло на світ.
- Еней тогді як народився,
- Разів із п’ять перехрестився;
- Звелів готовити обід.
- [?] Поклали шальовки соснові,
- Кругом наставили мисок;
- І страву всякую, без мови,
- В голодний пхали все куток.
- Тут з салом галушки лигали,
- Лемішку і куліш глитали
- І брагу кухликом тягли;
- Та і горілочку хлистали, —
- Насилу із-за столу встали
- І спати послі всі лягли.
- [?] Венера, не послідня шльоха,
- Проворна, враг її не взяв,
- Побачила, що так полоха
- Еол синка, що аж захляв;
- Умилася, причепурилась
- І, як в неділю, нарядилась,
- Хоть би до дудки на танець!
- Взяла очіпок грезетовий
- І кунтуш з усами люстровий,
- Пішла к Зевесу на ралець.
- [?] Зевес тогді кружав сивуху
- І оселедцем заїдав;
- Він, сьому випивши восьмуху,
- Послідки з кварти виливав.
- Прийшла Венера, іскривившись,
- Заплакавши і завіскрившись,
- І стала хлипать перед ним:
- «Чим пред тобою, милий тату,
- Син заслужив таку мій плату?
- Ійон, мов в свинки, грають їм.
- [?] Куди йому уже до Риму?
- Хіба як здохне чорт в рові!
- Як вернеться пан хан до Криму,
- Як жениться сич на сові.
- Хіба б уже та не Юнона,
- Щоб не вказала макогона,
- Що й досі слухає чмелів!
- Коли б вона та не бісилась,
- Замовкла і не камезилась,
- Щоб ти се сам їй ізвелів».
- [?] Юпітер, все допивши з кубка,
- Погладив свій рукою чуб:
- «Ох, доцю, ти моя голубка!
- Я в правді твердий так, як дуб.
- Еней збудує сильне царство
- І заведе своє там панство;
- Не малий буде він панок.
- На панщину ввесь світ погонить,
- Багацько хлопців там наплодить
- І всім їм буде ватажок.
- [?] Заїде до Дідони в гості
- І буде там бенкетовать;
- Полюбиться її він мосці
- І буде бісики пускать.
- Іди, небого, не журися,
- Попонеділкуй, помолися,
- Все буде так, як я сказав».
- Венера низько поклонилась
- І з панотцем своїм простилась,
- А він її поціловав.
- [19] Еней прочумався, проспався
- І голодрабців позбирав,
- Зо всім зібрався і уклався,
- І, скілько видно, почухрав.
- Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,
- І море так йому огидло,
- Що бісом на його дививсь.
- «Коли б, – каже, – умер я в Трої,
- Уже б не пив сеї гіркої
- І марне так не волочивсь».
- [?] Потім до берега приставши
- З троянством голим всім своїм,
- На землю з човнів повстававши,
- Спитавсь, чи є що їсти їм?
- І зараз чогось попоїли,
- Щоб на путі не ослабіли;
- Пішли, куди хто запопав.
- Еней по берегу попхався,
- І сам не знав, куди слонявся,
- Аж гульк – і в город причвалав.
- [?] В тім городі жила Дідона,
- А город звався Карфаген,
- Розумна пані і моторна,
- Для неї трохи сих імен:
- Трудяща, дуже працьовита,
- Весела, гарна, сановита,
- Бідняжка – що була вдова;
- По городу тогді гуляла,
- Коли троянців повстрічала,
- Такі сказала їм слова:
- [?] «Відкіль такі се гольтіпаки?
- Чи рибу з Дону везете?
- Чи, може, виходці-бурлаки?
- Куди, прочане, ви йдете?
- Який вас враг сюди направив?
- І хто до города причалив?
- Яка ж ватага розбишак!»
- Троянці всі замурмотали,
- Дідоні низько в ноги пали,
- А вставши, їй мовляли так:
- [?] «Ми всі, як бач, народ хрещений,
- Волочимся без талану,
- Ми в Трої, знаєш, порождені,
- Еней пустив на нас ману;
- Дали нам греки прочухана
- І самого Енея-пана
- В три вирви вигнали відтіль;
- Звелів покинути нам Трою,
- Підмовив плавати з собою,
- Тепер ти знаєш, ми відкіль.
- [?] Помилуй, пані благородна!
- Не дай загинуть головам,
- Будь милостива, будь незлобна,
- Еней спасибі скаже сам.
- Чи бачиш, як ми обідрались!
- Убрання, постоли порвались,
- Охляли, ніби в дощ щеня!
- Кожухи, свити погубили
- І з голоду в кулак трубили,
- Така нам лучилась пеня».
- [?] Дідона гірко заридала
- І з білого свого лиця
- Платочком сльози обтирала:
- «Коли б, – сказала, – молодця
- Енея вашого злапала,
- Уже б тогді весела стала,
- Тогді Великдень був би нам!»
- Тут плюсь – Еней, як будто з неба:
- «Ось, осьде я, коли вам треба!
- Дідоні поклонюся сам».
- [?] Потім з Дідоною обнявшись,
- Поціловались гарно всмак;
- За рученьки біленькі взявшись,
- Балакали то сяк, то так.
- Пішли к Дідоні до господи
- Через великі переходи,
- Ввійшли в світлицю та й на піл;
- Пили на радощах сивуху
- І їли сім’яну макуху,
- Покіль кликнули їх за стіл.
- [?] Тут їли рознії потрави,
- І все з полив’яних мисок,
- І самі гарнії приправи
- З нових кленових тарілок:
- Свинячу голову до хріну
- І локшину на переміну,
- Потім з підлевою індик;
- На закуску куліш і кашу,
- Лемішку, зубці, путрю, квашу
- І з маком медовий шулик.
- [?] І кубками пили слив’янку,
- Мед, пиво, брагу, сирівець,
- Горілку просту і калганку,
- Куривсь для духу яловець.
- Бандура горлиці бриньчала,
- Сопілка зуба затинала,
- А дудка грала по балках;
- Санжарівки на скрипці грали,
- Кругом дівчата танцьовали
- В дробушках, в чоботах, в свитках.
- [?] Сестру Дідона мала Ганну,
- Навсправжки дівку хоть куди,
- Проворну, чепурну і гарну;
- Приходила і ся сюди
- В червоній юпочці баєвій,
- В запасці гарній фаналевій,
- В стьонжках, в намисті і ковтках;
- Тут танцьовала викрутасом,
- І пред Енеєм вихилясом
- Під дудку била третяка.
- [?] Еней і сам так розходився,
- Як на аркані жеребець,
- Що трохи не увередився,
- Пішовши з Гандзею в танець.
- В обох підківки забряжчали,
- Жижки од танців задрижали,
- Вистрибовавши гоцака.
- Еней, матню в кулак прибравши
- І не до соли примовлявши,
- Садив крутенько гайдука.
- [?] А послі танців варенухи
- По філіжанці піднесли;
- І молодиці-цокотухи
- Тут баляндраси понесли;
- Дідона кріпко заюрила,
- Горщок з вареною розбила,
- До дуру всі тоді пили.
- Ввесь день весело прогуляли
- І п’яні спати полягали;
- Енея ж ледве повели.
- [?] Еней на піч забрався спати,
- Зарився в просо, там і ліг;
- А хто схотів, побрів до хати,
- А хто в хлівець, а хто під стіг.
- А деякі так так хлиснули,
- Що де упали – там заснули,
- Сопли, харчали і хропли;
- А добрі молодці кружали,
- Поки аж півні заспівали, —
- Що здужали, то все тягли.
- [?] Дідона рано ісхопилась,
- Пила з похмілля сирівець;
- А послі гарно нарядилась,
- Якби в оренду на танець.
- Взяла кораблик бархатовий,
- Спідницю і карсет шовковий
- І начепила ланцюжок;
- Червоні чоботи обула,
- Та і запаски не забула,
- А в руки з вибійки платок.
- [?] Еней же, з хмелю як проспався,
- Із’їв солоний огірок;
- Потім умився і убрався,
- Як парубійка до дівок.
- Йому Дідона підослала,
- Що од покійника украла,
- Штани і пару чобіток;
- Сорочку і каптан з китайки,
- І шапку, пояс з каламайки,
- І чорний шовковий платок.
- [?] Як одяглись, то ізійшлися,
- З собою стали розмовлять;
- Наїлися і принялися,
- Щоб по-вчорашньому гулять.
- Дідона ж тяжко сподобала
- Енея так, що і не знала,
- Де дітися і що робить;
- Точила всякії баляси
- І підпускала разні ляси,
- Енею тілько б угодить.
- [?] Дідона вигадала грище,
- Еней щоб веселіший був,
- І щоб вертівся з нею ближче,
- І лиха щоб свого забув:
- Собі очиці зав’язала
- І у панаса грати стала,
- Енея б тілько уловить;
- Еней же зараз догадався,
- Коло Дідони терся, м’явся,
- Її щоб тілько вдовольнить.
- [?] Тут всяку всячину іграли,
- Хто як і в віщо захотів,
- Тут інші журавля скакали,
- А хто од дудочки потів,
- І в хрещика, і в горюдуба,
- Не раз доходило до чуба,
- Як загулялися в джгута;
- В хлюста, в пари, в візка іграли
- І дамки по столу совали;
- Чорт мав порожнього кута.
- [38] Щодень було у них похмілля,
- Пилась горілка, як вода;
- Щодень бенкети, мов весілля,
- Всі п’яні, хоть посуньсь куда.
- Енеєві так, як болячці
- Або лихій осінній трясці,
- Годила пані всякий день.
- Були троянці п’яні, ситі,
- Кругом обуті і обшиті,
- Хоть голі прибрели, як пень.
- [?] Троянці добре там курили,
- Дали приманку всім жінкам,
- По вечорницям всі ходили,
- Просвітку не було дівкам.
- Та й сам Еней-сподар і паню
- Підмовив паритися в баню…
- Уже ж було не без гріха!
- Бо страх вона його любила,
- Аж розум ввесь свій погубила,
- А, бачся, не була плоха.
- [?] От так Еней жив у Дідони,
- Забув і в Рим щоб мандровать.
- Тут не боявся і Юнони,
- Пустився все бенкетовать;
- Дідону мав він мов за жінку,
- Убивши добру в неї грінку,
- Мутив, як на селі москаль!
- Бо – хрін його не взяв – моторний,
- Ласкавий, гарний і проворний,
- І гострий, як на бритві сталь.
- [41] Еней з Дідоною возились,
- Як з оселедцем сірий кіт;
- Ганяли, бігали, казились,
- Аж лився деколи і піт.
- Дідона ж мала раз роботу,
- Як з ним побігла на охоту,
- Та грім загнав їх в темний льох…
- Лихий їх зна, що там робили,
- Було не видно з-за могили,
- В льоху ж сиділи тілько вдвох.
- [42] Не так-то робиться все хутко,
- Як швидко оком ізмигнеш;
- Або як казку кажеш прудко,
- Пером в папері як писнеш.
- Еней в гостях прожив немало, —
- Що з голови його пропало,
- Куди його Зевес послав.
- Він годів зо два там просидів,
- А мабуть би, і більш пронидів,
- Якби його враг не спіткав.
- [?] Колись Юпітер ненароком
- З Олімпа глянув і на нас;
- І кинув в Карфагену оком,
- Аж там троянський мартопляс…
- Розсердився і розкричався,
- Аж цілий світ поколихався;
- Енея лаяв на ввесь рот:
- «Чи так-то, гадів син, він слуха?
- Убрався в патоку, мов муха,
- Засів, буцім в болоті чорт.
- [?] Підіть гінця мені кликніте,
- До мене зараз щоб прийшов,
- Глядіть же, цупко прикрутіте,
- Щоб він в шиньок та не зайшов!
- Бо хочу я кудись послати.
- Ійон, ійон же, вража мати!
- Але Еней наш зледащів;
- А то Венера все свашкує,
- Енеєчка свого муштрує,
- Щоб він з ума Дідону звів».
- [?] Прибіг Меркурій засапавшись,
- В три ряди піт з його котив;
- Ввесь ремінцями обв’язавшись,
- На голову бриль наложив;
- На грудях з бляхою ладунка,
- А ззаду з сухарями сумка,
- В руках нагайський малахай.
- В такім наряді влізши в хату,
- Сказав: «Готов уже я, тату,
- Куда ти хочеш, посилай».
- [?] «Біжи лиш швидче в Карфагену,-
- Зевес гінцеві так сказав, —
- І пару розлучи скажену,
- Еней Дідону б забував.
- Нехай лиш відтіль уплітає
- І Рима строїти чухрає, —
- А то заліг, мов в грубі пес.
- Коли ж він буде йще гуляти,
- То дам йому себе я знати, —
- От так сказав, скажи, Зевес».
- [?] Меркурій низько поклонився,
- Перед Зевесом бриль ізняв,
- Через поріг перевалився,
- До стані швидше тягу дав.
- Покинувши із рук нагайку,
- Запряг він миттю чортопхайку,
- Черкнув із неба, аж курить!
- І все кобилок поганяє,
- Що оглобельна аж брикає;
- Помчали, аж візок скрипить!
- [48] Еней тогді купався в бразі
- І на полу укрившись ліг;
- Йому не снилось о приказі,
- Як ось Меркурій в хату вбіг!
- Смикнув із полу, мов псяюху.
- «А що ти робиш, п’єш сивуху? —
- Зо всього горла закричав, —
- Ану лиш, швидче убирайся,
- З Дідоною не женихайся,
- Зевес поход тобі сказав!
- [?] Чи се ж таки до діла робиш,
- Що й досі тута загулявсь?
- Та швидко і не так задробиш;
- Зевес не дурно похвалявсь;
- Получиш добру халазію,
- Він видавить з тебе олію,
- От тілько йще тут побарись.
- Гляди ж, сьогодня щоб убрався,
- Щоб нищечком відсіль укрався,
- Мене удруге не дождись».
- [?] Еней піджав хвіст, мов собака;
- Мов Каїн, затрусивсь увесь;
- Із носа потекла кабака:
- Уже він знав, який Зевес.
- Шатнувся миттю сам із хати
- Своїх троянців позбирати;
- Зібравши, дав такий приказ:
- «Як можна швидче укладайтесь,
- Зо всіми клунками збирайтесь,
- До моря швендайте якраз!»
- [?] А сам, вернувшися в будинки,
- Своє лахміття позбирав;
- Мізерії наклав дві скриньки,
- На човен зараз одіслав
- І дожидався тілько ночі,
- Що як Дідона зімкне очі,
- Щоб не прощавшись тягу дать.
- Хоть він за нею і журився
- І світом цілий день нудився;
- Та ба! бач, треба покидать.
- [52] Дідона зараз одгадала,
- Чого сумує пан Еней,
- І все на ус собі мотала,
- Щоб умудритися і їй;
- З-за печі часто виглядала,
- Прикинувшись, буцім куняла
- І мов вона хотіла спать.
- Еней же думав, що вже спала,
- І тілько що хотів дать драла,
- Аж ось Дідона за чуб хвать.
- [?] «Постій, прескурвий, вражий сину!
- Зо мною перше розплатись;
- От задушу, як злу личину!
- Ось ну лиш тільки завертись!
- От так за хліб, за сіль ти платиш?
- Ти всім, привикши насміхатись,
- Розпустиш славу по мені!
- Нагріла в пазусі гадюку,
- Що послі ізробила муку;
- Послала пуховик свині.
- [54] Згадай, який прийшов до мене,
- Що ні сорочки не було;
- І постолів чорт мав у тебе,
- В кишені ж пусто, аж гуло;
- Чи знав ти, що такеє гроші?
- Мав без матні одні холоші,
- І тілько слава, що в штанах;
- Та й те порвалось і побилось,
- Аж глянуть сором, так світилось;
- Свитина вся була в латках.
- [?] Чи я ж тобі та не годила?
- Хіба ріжна ти захотів?
- Десь вража мати підкусила,
- Щоб хирний тут ти не сидів».
- Дідона гірко заридала,
- І з серця аж волосся рвала,
- І закраснілася, мов рак.
- Запінилась, посатаніла,
- Неначе дурману із’їла,
- Залаяла Енея так:
- [?] «Поганий, мерзький, скверний, бридкий,
- Нікчемний, ланець, кателик!
- Гульвіса, пакосний, престидкий,
- Негідний, злодій, єретик!
- За кучму сю твою велику
- Як дам ляща тобі я в пику,
- То тут тебе лизне і чорт!
- І очі видеру із лоба
- Тобі, диявольська худоба,
- Трясешся, мов зимою хорт!
- [?] Мандруй до сатани з рогами,
- Нехай тобі присниться біс!
- З твоїми сучими синами,
- Щоб враг побрав вас всіх, гульвіс,
- Щоб ні горіли, ні боліли,
- На чистому щоб поколіли,
- Щоб не оставсь ні чоловік;
- Щоб доброї не знали долі,
- Були щоб з вами злії болі,
- Щоб ви шаталися повік».
- [58] Еней від неї одступався,
- Поки зайшов через поріг,
- А далі аж не оглядався,
- З двора в собачу ристь побіг.
- Прибіг к троянцям, засапався,
- Обмок в поту, як би купався,
- Мов з торгу в школу курохват;
- Потім, в човен хутенько сівши
- І їхати своїм велівши,
- Не оглядався сам назад.
- [?] Дідона тяжко зажурилась,
- Ввесь день ні їла, ні пила;
- Все тосковала, все нудилась,
- Кричала, плакала, ревла.
- То бігала, як би шалена,
- Стояла довго тороплена,
- Кусала ногті на руках;
- А далі сіла на порозі,
- Аж занудило їй, небозі,
- І не встояла на ногах.
- [?] Сестру кликнула на пораду,
- Щоб горе злеє розказать,
- Енеєву оплакать зраду
- І льготи серцю трохи дать.
- «Ганнусю, рибко, душко, любко,
- Рятуй мене, моя голубко,
- Тепер пропала я навік!
- Енеєм кинута я, бідна,
- Як сама паплюга послідня,
- Еней злий змій – не чоловік!
- [61] Нема у серця мого сили,
- Щоб я могла його забуть.
- Куди мні бігти? – до могили!
- Туди один надежний путь!
- Я все для його потеряла,
- Людей і славу занедбала;
- Боги! я з ним забула вас.
- Ох! дайте зілля мні напитись,
- Щоб серцю можна розлюбитись,
- Утихомиритись на час.
- [?] Нема на світі мні покою,
- Не ллються сльози із очей,
- Для мене білий світ єсть тьмою,
- Там ясно тілько, де Еней.
- О пуцьверинку Купідоне!
- Любуйся, як Дідона стогне…
- Щоб ти маленьким був пропав!
- Познайте, молодиці гожі,
- З Енеєм бахурі всі схожі,
- Щоб враг зрадливих всіх побрав!»
- [63] Так бідна з горя говорила
- Дідона, жизнь свою кляла;
- І Ганна що їй ні робила,
- Ніякой ради не дала.
- Сама з царицей горювала,
- І сльози рукавом втирала,
- І хлипала собі в кулак.
- Потім Дідона мов унишкла,
- Звеліла, щоб і Гандзя вийшла,
- Щоб їй насумоватись всмак.
- [?] Довгенько так посумовавши,
- Пішла в будинки на постіль;
- Подумавши там, погадавши,
- Проворно скочила на піл.
- І взявши з запічка кресало
- І клоччя в пазуху чимало,
- Тихенько вийшла на город.
- Ночною се було добою
- І самой тихою порою,
- Як спав хрещений ввесь народ.
- [?] Стояв у неї на городі
- В кострі на зиму очерет;
- Хоть се не по царській породі,
- Та де ж взять дров, коли все степ;
- В кострі був зложений сухенький,
- Як порох, був уже палкенький,
- Його й держали на підпал.
- Під ним вона огонь кресала,
- І в клоччі гарно розмахала,
- І розвела пожар чимал.
- [?] Кругом костер той запаливши,
- Зо всей одежі роздяглась,
- В огонь лахміття все зложивши,
- Сама в огні тім простяглась.
- Вкруг неї полом’я палало,
- Покійниці не видно стало,
- Пішов од неї дим і чад! —
- Енея так вона любила,
- Що аж сама себе спалила,
- Послала душу к чорту в ад.
Частина друга
- [1] Еней, попливши синім морем,
- На Карфагену оглядавсь;
- Боровсь з своїм, сердега, горем,
- Слізьми, бідняжка, обливавсь.
- Хоть од Дідони плив поспішно,
- Та плакав гірко, неутішно.
- Почувши ж, що в огні спеклась,
- Сказав: «Нехай їй вічне царство,
- Мені же довголітнє панство,
- І щоб друга вдова найшлась!»
- [2] Як ось і море стало грати,
- Великі хвилі піднялись,
- І вітри зачали бурхати,
- Аж човни на морі тряслись.
- Водою чортзна-як крутило,
- Що трохи всіх не потопило,
- Вертілись човни, мов дурні.
- Троянці з страху задрижали,
- І що робити, всі не знали,
- Стояли мовчки всі смутні.
- [?] Один з троянської ватаги,
- По їх він звався Палінур;
- Сей більше мав других одваги,
- Сміленький був і балагур;
- Що наперед сей схаменувся
- І до Нептуна окликнувся:
- «А що ти робиш, пан Нептун!
- Чи се і ти пустивсь в ледащо,
- Що хочеш нас звести нінащо?
- Хіба півкопи і забув?»
- [?] А далі після сеї мови
- Троянцям він так всім сказав:
- «Бувайте, братця, ви здорові!
- Оце Нептун замудровав.
- Куди тепер ми, братця, пійдем?
- В Італію ми не доїдем,
- Бо море дуже щось шпує,
- Італія відсіль не близько,
- А морем в бурю їхать слизько,
- Човнів ніхто не підкує.
- [?] Ось тут земелька єсть, хлоп’ята,
- Відсіль вона невдалеку:
- Сіцілія, земля багата,
- Вона мені щось по знаку.
- Дмухнім лиш, братця, ми до неї
- Збувати горесті своєї,
- Там добрий цар живе Ацест.
- Ми там, як дома, очуняєм,
- І, як у себе, загуляєм,
- Всього у нього вдоволь єсть».
- [6] Троянці разом прийнялися
- І стали веслами гребти,
- Як стрілки, човники неслися,
- Мов ззаду пхали їх чорти.
- Їх сіцілійці як уздріли,
- То з города, мов подуріли,
- До моря бігли всі встрічать.
- Тут між собою розпитались,
- Чоломкались і обнімались,
- Пішли до короля гулять.
- [?] Ацест Енею, як би брату,
- Велику ласку показав,
- І, зараз попросивши в хату,
- Горілкою почастовав;
- На закуску наклали сала,
- Лежала ковбаса чимала
- І хліба повне решето.
- Троянцям всім дали тетері
- І відпустили на кватері:
- Щоб йшли, куди потрапить хто.
- [?] Тут зараз підняли банькети,
- Замурмотали, як коти,
- І в кахлях понесли пашкети,
- І киселю їм до сити;
- Гарячую, м’яку бухинку,
- Зразову до рижків печінку,
- Гречаний з часником панпух.
- Еней з дороги налигався
- І пінної так нахлестався,
- Трохи не виперсь з його дух.
- [?] Еней хоть трохи був підпилий,
- Та з розумом не потерявсь;
- Він син був богобоязливий,
- По смерті батька не цуравсь.
- В сей день його отець опрягся,
- Як чикилдихи обіжрався, —
- Анхіз з горілочки умер.
- Еней схотів обід справляти
- І тут старців нагодовати, —
- Щоб біг душі свій рай одпер.
- [?] Зібрав троянську всю громаду
- І сам пішов надвір до них,
- Просить у їх собі пораду,
- Сказав їм річ в словах таких:
- «Панове, знаєте, трояне
- І всі хрещенії миряне,
- Що мій отець бував Анхіз,
- Його сивуха запалила
- І живота укоротила,
- І він, як муха в зиму, зслиз.
- [?] Зробити поминки я хочу,
- Поставити обід старцям —
- І завтра ж – далі не одстрочу.
- Скажіте: як здається вам?»
- Сього троянці і бажали,
- І всі уголос закричали:
- «Енею, боже поможи;
- Коли же хочеш, пане, знати,
- І сами будем помагати,
- Бо ми тобі не вороги».
- [?] І зараз миттю всі пустились
- Горілку, м’ясо куповать,
- Хліб, бублики, книші вродились,
- Пійшли посуди добувать;
- І коливо з куті зробили,
- Сити із меду наситили,
- Договорили і попа;
- Хазяїнів своїх ззивали,
- Старців по улицям шукали,
- Пішла на дзвін дякам копа.
- [?] На другий день раненько встали,
- Огонь надворі розвели
- І м’яса в казани наклали,
- Варили страву і пекли.
- П’ять казанів стояло юшки,
- А в чотирьох були галушки,
- Борщу трохи було не з шість;
- Баранів тьма була варених,
- Курей, гусей, качок печених,
- Досита щоб було всім їсть.
- [?] Цебри сивушки там стояли
- І браги повнії діжки;
- Всю страву в вагани вливали
- І роздавали всім ложки.
- Як проспівали «со святими»,
- Еней обливсь слізьми гіркими,
- І принялися всі трепать;
- Наїлися і нахлистались,
- Що деякі аж повалялись…
- Тогді і годі поминать.
- [?] Еней і сам со старшиною
- Анхіза добре поминав;
- Не здрів нічого пред собою,
- А ще з-за столу не вставав;
- А далі трошки проходився,
- Прочумався, протверезився,
- Пішов к народу, хоть поблід.
- З кишені вийнявши півкіпки,
- Шпурнув в народ дрібних, як ріпки,
- Щоб тямили його обід.
- [?] Енея заболіли ноги,
- Не чув ні рук, ні голови;
- Напали з хмелю перелоги,
- Опухли очі, як в сови,
- І весь обдувся, як барило,
- Було на світі все немило,
- Мисліте по землі писав.
- З нудьги охляв і ізнемігся,
- В одежі ліг і не роздігся,
- Під лавкою до світа спав.
- [?] Прокинувшися, ввесь трусився,
- За серце ссало, мов глисти;
- Перевертався і нудився,
- Не здужав голови звести,
- Поки не випив півквартівки
- З імбером пінної горілки
- І кухля сирівцю не втер.
- З-під лавки виліз і струхнувся,
- Закашляв, чхнув і стрепенувся:
- «Давайте, – крикнув, – пить тепер».
- [?] Зібравшися, всі паненята
- Ізнов кружати начали,
- Пили, як брагу поросята,
- Горілку так вони тягли;
- Тягли тут пінненьку троянці,
- Не вомпили сіціліанці,
- Черкали добре назахват.
- Хто пив тут більш од всіх сивухи,
- І хто пив разом три осьмухи,
- То той Енеєві був брат.
- [?] Еней наш роздоброхотався,
- Ігрища вздумав завести,
- І п’яний зараз розкричався,
- Щоб перебійців привести.
- У вікон школярі співали,
- Халяндри циганки скакали,
- Іграли в кобзи і сліпці;
- Було тут разні чути крики,
- Водили в городі музики
- Моторні, п’яні молодці.
- [?] В присінках всі пани сиділи,
- Надворі ж вкруг стояв народ.
- У вікна деякі гляділи,
- А інший був наверх ворот;
- Аж ось прийшов і перебієць,
- Убраний так, як компанієць,
- І звався молодець Дарес;
- На кулаки став викликати
- І перебійця визивати,
- Кричав, опарений мов пес:
- [?] «Гей, хто зо мною вийде битись,
- Покуштовати стусанів?
- Мазкою хоче хто умитись?
- Кому не жаль своїх зубів?
- А нуте, нуте, йдіте швидше
- Сюди на кулаки лиш ближче!
- Я бебехів вам надсаджу;
- На очі вставлю окуляри,
- Сюди, поганці-бакаляри!
- Я всякому лоб розміжжу».
- [?] Дарес довгенько дожидався,
- Мовчали всі, ніхто не йшов;
- З ним всякий битися боявся,
- Собою страху він задав.
- «Так ви, бачу, всі легкодухи,
- Передо мною так, як мухи,
- І пудофети наголо».
- Дарес тут дуже насміхався,
- Собою чванивсь, величався,
- Аж сором слухать всім було.
- [23] Абсест троянець був сердитий,
- Згадав Ентелла-козака,
- Зробився мов несамовитий,
- Чимдуж дав відтіль дропака.
- Ентелла скрізь пішов шукати,
- Щоб все, що бачив, розказати
- І щоб Дареса підцьковать.
- Ентелл був тяжко смілий, дужий,
- Мужик плечистий і невклюжий,
- Тогді він п’яний вклався спать.
- [?] Знайшли Ентелла-сіромаху,
- Що він під тином гарно спав;
- Сього сердешного тімаху
- Будити стали, щоб устав.
- Всі голосно над ним кричали,
- Ногами всилу розкачали,
- Очима він на них лупнув:
- «Чого ви? що за вража мати,
- Зібрались не давати спати».
- Сказавши се, оп’ять заснув.
- [?] «Та встань, будь ласкав, пане-свату!»
- Абсест Ентеллові сказав.
- «Пійдіть лиш ви собі ік кату!» —
- Ентелл на їх так закричав.
- А послі баче, що не шутка,
- Абсест сказав, яка погудка,
- Проворно скочивши, здригнувсь:
- «Хто, як, Дарес? – ну, стійте наші!
- Зварю пану Даресу каші,
- Горілки дайте лиш нап’юсь».
- [26] Примчали з казанок сивухи,
- Ентелл її разком дмухнув
- І од сієї він мокрухи
- Скрививсь, наморщивсь і зівнув,
- Сказав: «Тепер ходімо, братця,
- До хвастуна Дареса-ланця!
- Йому я ребра полічу,
- Зімну всього я на кабаку,
- На смерть зувічу, мов собаку,
- Як битися – я научу!»
- [?] Прийшов Ентелл перед Дареса,
- Сказав йому на сміх: «Гай-гай!
- Ховайсь, проклята неотеса,
- Зарання відсіль утікай;
- Я роздавлю тебе, як жабу,
- Зітру, зімну, мороз як бабу,
- Що тут і зуби ти зітнеш.
- Тебе диявол не пізнає,
- З кістками чорт тебе злигає,
- Уже від мене не влизнеш».
- [28] На землю шапку положивши,
- По локоть руки засукав
- І цупко кулаки стуливши,
- Дареса битись визивав.
- Із серця скриготав зубами,
- Об землю тупотав ногами,
- І на Дареса налізав.
- Дарес не рад своїй лихоті,
- Ентелл потяг не по охоті
- Дареса, щоб його він знав.
- [?] В се врем’я в рай боги зібрались
- К Зевесу в гості на обід,
- Пили там, їли, забавлялись,
- Забули наших людських бід.
- Там лакомини різні їли,
- Буханчики пшеничні білі,
- Кислиці, ягоди, коржі
- І всякі-разні витребеньки, —
- Уже либонь були п’яненькі,
- Понадувались, мов йоржі.
- [?] Я к ось знічев’я вбіг Меркурій,
- Засапавшися до богів;
- Прискочив, мов котище мурий
- До сирних в маслі пирогів!
- «Ге! Ге! от тут-то загулялись,
- Що і од світу одцурались,
- Диявол-ма вам і стида.
- В Сіцілії таке твориться,
- Що вам би треба подивиться, —
- Там крик, мов підступа орда».
- [?] Боги, почувши, зашатались,
- Із неба виткнули носи,
- Дивитись на бійців хватались,
- Як жаби літом із роси.
- Ентелл там сильно храбровався,
- Аж до сорочки ввесь роздягся,
- Совав Даресу в ніс кулак.
- Дарес ізвомпив сіромаха,
- Бо був Ентелл непевна птаха,
- Як чорноморський злий козак.
- [?] Венеру за виски хватило,
- Як глянула, що там Дарес;
- Їй дуже се було не мило,
- Сказала: «Батечку Зевес!
- Дай моєму Даресу сили,
- Йому хвоста щоб не вкрутили,
- Щоб він Ентелла поборов.
- Мене тогді ввесь світ забуде,
- Коли Дарес живий не буде;
- Зроби, щоб був Дарес здоров».
- [?] Тут Бахус п’яний обізвався,
- Венеру лаяти почав,
- До неї з кулаком совався,
- І так ісп’яна їй сказав:
- «Пійди лиш ти к чортам, плюгава,
- Невірна, пакосна, халява!
- Нехай ізслизне твій Дарес,
- Я за Ентелла сам вступлюся,
- Як більш сивухи натягнуся,
- То не заступить і Зевес.
- [34] Чи знаєш, він який парнище?
- На світі трохи єсть таких,
- Сивуху так, як брагу, хлище,
- Я в парубках кохаюсь сих.
- Уже заллє за шкуру сала,
- Ні неня в бразі не скупала,
- Як він Даресові задасть.
- Уже хоть як ти не вертися,
- З своїм Даресом попростися,
- Бо прийдеться йому пропасть».
- [35] Зевес до речі сей дочувся,
- Язик на силу повернув,
- Він од горілки весь обдувся
- І грімко так на їх гукнув:
- «Мовчіть!.. чого ви задрочились?
- Чи бач, у мене розходились!
- Я дам вам зараз тришия!
- Ніхто в кулачки не мішайтесь
- Кінця од самих дожидайтесь, —
- Побачим, – візьметь то чия?»
- [?] Венера, облизня піймавши,
- Слізки пустила із очей,
- І, як собака, хвіст піджавши,
- Пішла к порогу до дверей
- І з Марсом у куточку стала,
- З Зевеса добре глузовала;
- А Бахус пінненьку лигав,
- Із Ганімедова пуздерка
- Утер трохи не з піввідерка;
- Напивсь – і тілько що кректав.
- [?] Як між собой боги сварились
- В раю, попившись в небесах;
- Тогді в Сіцілії творились
- Великі дуже чудеса.
- Дарес од страху оправлявся
- І до Ентелла підбирався,
- Цибульки б дать йому під ніс.
- Ентелл од ляпаса здригнувся,
- Разів із п’ять перевернувся,
- Трохи не попустив і сліз.
- [?] Розсердився і роз’ярився,
- Аж піну з рота попустив,
- І саме в міру підмостився,
- В висок Дареса затопив:
- З очей аж іскри полетіли,
- І очі ясні соловіли,
- Сердешний об землю упав.
- Чмелів довгенько дуже слухав
- І землю носом рив і нюхав,
- І дуже жалібно стогнав.
- [?] Тут всі Ентелла вихваляли,
- Еней з панами реготавсь,
- З Дареса ж дуже глузовали,
- Що силою він величавсь.
- Звелів Еней його підняти,
- На вітрі щоб поколихати
- Од ляпаса і щоб прочхавсь;
- Ентеллові ж дав на кабаку
- Трохи не цілую гривняку
- За те, що так він показавсь.
- [?] Еней же, сим не вдовольнившись,
- Іще гуляти захотів
- І цупко пінної напившись,
- Ведмедів привести звелів.
- Литва на труби засурмила,
- Ведмедів зараз зупинила,
- Заставила їх танцьовать.
- Сердешний звір перекидався,
- Плигав, вертівся і качався,
- Забув і бджоли піддерать.
- [?] Як пан Еней так забавлявся,
- То лиха він собі не ждав,
- Не думав і не сподівався,
- Щоб хто з Олімпа кучму дав.
- Но те Юнона повернула,
- І в голові так коверзнула,
- Щоб зараз учинить ярміз;
- Набула без панчіх патинки,
- Пішла в Ірисині будинки,
- Бо хитра ся була, як біс.
- [?] Прийшла, Ірисі підморгнула,
- Черкнули разом в хижу вдвох,
- І на ухо щось їй шепнула,
- Щоб не підслухав який бог;
- І пальцем цупко прикрутила,
- Щоб зараз все то ізробила
- І їй би принесла лепорт;
- Ірися низько поклонилась,
- І в ліжник зараз нарядилась,
- Побігла з неба, як би хорт.
- [?] В Сіцілію якраз спустилась,
- Човни троянські де були;
- І між троянок помістилась,
- Которі човнів стерегли.
- В кружку сердешні сі сиділи
- І кисло на море гляділи,
- Бо їх не кликали гулять,
- Де чоловіки їх гуляли,
- Медок, сивушку попивали
- Без просипу неділь із п’ять.
- [?] Дівчата з лиха горювали,
- Нудило тяжко молодиць;
- Лиш слинку з голоду ковтали,
- Як хочеться кому кислиць.
- Своїх троянців проклинали,
- Що через їх так горювали,
- Дівки кричали на весь рот:
- «Щоб їм хотілось так гуляти,
- Як хочеться нам дівовати,
- Коли б замордовав їх чорт».
- [?] Троянці волокли з собою
- Старую бабу, як ягу,
- Лукаву відьму, злу Берою,
- Іскорчившуюся в дугу.
- Ірися нею ізробилась,
- І як Бероя нарядилась,
- І підступила до дівок;
- І щоб к ним лучче підмоститься
- І пред Юноной заслужиться,
- То піднесла їм пиріжок.
- [?] Сказала: «Помагай біг, діти!
- Чого сумуєте ви так?
- Чи не остило тут сидіти?
- Оце гуляють наші як!
- Мов божевільних, нас морочать,
- Сім літ, як по морям волочать;
- Глузують, як хотять, із вас,
- Але з другими бахурують,
- Свої ж жінки нехай горюють,
- Коли водилось се у нас?
- [47] Послухайте лиш, молодиці,
- Я добрую вам раду дам;
- І ви, дівчата білолиці,
- Зробім кінець своїм бідам,
- За горе ми заплатим горем —
- А доки нам сидіть над морем?
- Приймімось, човни попалім.
- Тогді і мусять тут остаться
- І нехотя до нас прижаться;
- Ось так на лід їх посадім».
- [?]«Спасеть же біг тебе, бабусю! —
- Троянки вголос загули. —
- Такої б ради, пайматусю,
- Ми ізгадати не могли».
- І зараз приступили к флоту
- І принялися за роботу:
- Огонь кресати і нести
- Скіпки, тріски, солому, клоччя;
- Була тут всяка з них охоча,
- Пожар щоб швидче розвести.
- [?] Розжеврілось і загорілось,
- Пішов димок до самих хмар,
- Аж небо все зачервонілось,
- Великий тяжко був пожар.
- Човни і байдаки палали,
- Соснові пороми тріщали,
- Горіли дьоготь і смола.
- Поки троянці огляділись,
- Що добре їх троянки грілись,
- То часть мала човнів була.
- [?] Еней, пожар такий уздрівши,
- Злякався, побілів, як сніг,
- І бігти всім туди звелівши,
- Чимдуж до човнів сам побіг.
- На гвалт у дзвони задзвонили,
- По улицях в трещотки били,
- Еней же на ввесь рот кричав:
- «Хто в бога вірує – рятуйте!
- Рубай, туши, гаси, лий, куйте!
- А хто ж таку нам кучму дав?»
- [?] Еней од страху з плигу збився,
- В умі сердега помішавсь
- І зараз сам не свій зробився,
- Скакав, вертівся і качавсь;
- І із сього свого задору
- Він, голову піднявши вгору,
- Кричав, опарений мов пес.
- Олімпських шпетив на всю губу,
- Свою і неню лаяв любу,
- Добувсь і в рот, і в ніс Зевес.
- [52] «Гей ти, проклятий стариганю!
- На землю з неба не зиркнеш,
- Не чуєш, як тебе я ганю,
- Зевес! – ні усом не моргнеш.
- На очах більма поробились,
- Коли б довіку посліпились,
- Що не поможеш ти мені.
- Чи се ж таки тобі не стидно,
- Що пропаду, от лиш не видно?
- Я ж, кажуть люди, внук тобі!
- [?] А ти з сідою бородою,
- Пане добродію Нептун!
- Сидиш, мов демон, під водою,
- Ізморщившись, старий шкарбун!
- Коли б струхнув хоть головою
- І сей пожар залив водою —
- Тризубець щоб тобі зломивсь!
- Ти базаринку любиш брати,
- А людям в нужді помагати
- Не дуже, бачу, поспішивсь.
- [?] І братик ваш Плутон, поганець,
- Із Прозерпіною засів,
- Пекельний, гаспидський коханець,
- Іще себе там не нагрів?
- Завів братерство з дьяволами
- І в світі нашими бідами
- Не погорює ні на час.
- Не посилкується німало,
- Щоб так палати перестало
- І щоб оцей пожар погас.
- [?] І ненечка моя рідненька
- У чорта десь тепер гуля;
- А може, спить уже п’яненька
- Або з хлоп’ятами ганя.
- Тепер їй, бачу, не до соли,
- Уже, підтикавши десь поли,
- Фурцює добре, навісна.
- Коли сама з ким не ночує,
- То для когось уже свашкує,
- Для сього тяжко поспішна.
- [?] Та враг бери вас, – що хотіте,
- Про мене, те собі робіть;
- Мене на лід не посадіте,
- Пожар лиш тілько погасіть;
- Завередуйте по-своєму
- І, будьте ласкаві, моєму
- Зробіте лихові кінець.
- Пустіть лиш з неба веремію
- І покажіте чудасію,
- А я вам піднесу ралець».
- [57] Тут тілько що перемолився
- Еней і рот свій затулив;
- Як ось із неба дощ полився,
- В годину ввесь пожар залив.
- Бурхнуло з неба, мов із бочки,
- Що промочило до сорочки;
- То драла врозтіч всі дали.
- Троянці стали всі як хлюща,
- Їм лучилася невсипуща,
- Не раді і дощу були.
- [58] Не знав же на яку ступити
- Еней і тяжко горював,
- Чи тут остатись, чи поплити?
- Бо враг не всі човни забрав;
- І миттю кинувсь до громади
- Просить собі у ней поради,
- Чого собою не вбагне.
- Тут довго тяжко раховали
- І скілько не коверзовали,
- Та все було, що не оне.
- [?] Один з троянської громади,
- Насупившися, все мовчав
- І, дослухавшись до поради,
- Ціпком все землю колупав.
- Се був пройдисвіт і непевний,
- І всім відьмам був родич кревний —
- Упир і знахур ворожить,
- Умів і трясцю одшептати,
- І кров христьянську замовляти,
- І добре знав греблі гатить.
- [?] Бував і в Шльонському з волами,
- Не раз ходив за сіллю в Крим;
- Тарані торговав возами,
- Всі чумаки братались з ним.
- Він так здавався і нікчемний,
- Та був розумний, як письменний,
- Слова так сипав, як горох.
- Уже в чім, бач, пораховати,
- Що розказать – йому вже дати;
- Ні в чім не був страхополох.
- [?] Невтесом всі його дражнили,
- По-нашому ж то звавсь Охрім;
- Мені так люди говорили —
- Самому ж незнакомий він.
- Побачив, що Еней гнівився,
- До його зараз підмостився,
- За білу рученьку і взяв;
- І, вивівши Енея в сіни,
- Сам поклонився аж в коліни,
- Таку Енею річ сказав:
- [62] «Чого ти сильно зажурився
- І так надувся, як індик?
- Зовсім охляв і занудився,
- Мов по болотові кулик?
- Чим більш журитися – все гірше,
- Заплутаєшся в лісі більше,
- Покинь лиш горе і заплюй.
- Піди вкладися гарно спати,
- А послі будеш і гадати,
- Спочинь, та вже тогді міркуй!»
- [63] Послухавши Еней Охріма,
- Укрившись, на полу ліг спать;
- Но лупав тілько все очима,
- Не міг ні крихти задрімать.
- На всі боки перевертався,
- До люльки разів три приймався,
- Знемігся ж, мов і задрімав.
- Як ось Анхіз йому приснився,
- Із пекла батечко явився
- І синові таке сказав:
- [64] «Прокинься, милеє дитятко!
- Пробуркайся і проходись,
- Се твій прийшов до тебе батько,
- То не сполохайсь, не жахнись.
- Мене боги к тобі послали
- І так сказати приказали:
- Щоб ти нітрохи не журивсь,
- Пошлють тобі щасливу долю,
- Щоб учинив ти божу волю
- І швидче в Рим переселивсь.
- [65] Збери всі човни, що остались,
- І гарно зараз їх оправ;
- Придерж своїх, щоб не впивались,
- І сю Сіцілію остав.
- Пливи і не журись, небоже!
- Уже тобі скрізь буде гоже.
- Та ще, послухай, щось скажу:
- Щоб в пекло ти зайшов до мене,
- Бо діло єсть мені до тебе.
- Я все тобі там покажу.
- [66] І по олімпському закону
- Уже ти пекла не минеш:
- Бо треба кланятись Плутону,
- А то і в Рим не допливеш.
- Якусь тобі він казань скаже,
- Дорогу добру в Рим покаже,
- Побачиш, як живу і я.
- А за дорогу не турбуйся,
- До пекла навпростець прямуйся
- Пішком, – не треба і коня.
- [67] Прощай же, сизий голубочок!
- Бо вже стає надворі світ;
- Прощай, дитя, прощай, синочок!..»
- І в землю провалився дід.
- Еней спросоння як схопився,
- Дрижав од страху і трусився;
- Холодний лився з його піт;
- І всіх троянців поскликавши,
- І лагодитись приказавши,
- Щоб завтра поплисти як світ.
- [68] К Ацесту зараз сам махнувши,
- За хліб подяковав, за сіль;
- І там не довго щось побувши,
- Вернувся до своїх відтіль.
- Ввесь день збирались та складались;
- І світу тілько що дождались,
- То посідали на човни.
- Еней же їхав щось несміло,
- Бо море дуже надоїло,
- Як чумакам дощ восени.
- [?] Венера тілько що уздріла,
- Що вже троянці на човнах,
- К Нептуну на поклон побігла,
- Щоб не втопив їх у волнах.
- Поїхала в своїм ридвані,
- Мов сотника якого пані,
- Баскими конями, як звір.
- Із кінними проводниками,
- З трьома назаді козаками,
- А коні правив машталір.
- [?] Була на йому біла свита
- Із шаповальського сукна,
- Тясомкою кругом обшита,
- Сім кіп стоялася вона.
- Набакир шапочка стриміла,
- Далеко дуже червоніла,
- В руках же довгий був батіг;
- Їм грімко ляскав він із лиха,
- Скакали коні без оддиха;
- Ридван, мов вихор в полі, біг.
- [?] Приїхала, загримотіла,
- Кобиляча мов голова;
- К Нептуну в хату і влетіла
- Так, як із вирію сова;
- І не сказавши ні півслова,
- Нехай, каже, твоя здорова
- Бува, Нептуне, голова!
- Як навіжена, прискакала,
- Нептуна в губи цілувала,
- Говорячи такі слова:
- [?] «Коли, Нептун, мені ти дядько,
- А я племінниця тобі,
- Та ти ж мені хрещений батько,
- Спасибі зароби собі.
- Моєму поможи Енею,
- Щоб він з ватагою своєю
- Щасливо їздив по воді;
- Уже і так пополякали,
- Насилу баби одшептали,
- Попався в зуби був біді».
- [73] Нептун, моргнувши, засміявся;
- Венеру сісти попросив
- І після неї облизався,
- Сивухи чарочку налив;
- І так її почастовавши,
- Чого просила, обіщавши,
- І зараз з нею попрощавсь.
- Повіяв вітр з руки Енею,
- Простивсь сердешненький з землею,
- Як стрілочка, по морю мчавсь.
- [74] Поромщик їх щонайглавнійший
- З Енеєм їздив всякий раз,
- Йому слуга був найвірнійший —
- По-нашому він звавсь Тарас.
- Сей, сидя на кормі, хитався,
- По саме нільзя нахлистався
- Горілочки, коли прощавсь.
- Еней велів його прийняти,
- Щоб не пустивсь на дно ниряти
- І в луччім місці би проспавсь.
- [?] Но видно, що пану Тарасу
- Написано так на роду,
- Щоб тілько до сього він часу
- Терпів на світі сім біду.
- Бо, розхитавшись, бризнув в воду,
- Нирнув – і, не спитавши броду,
- Наввиринки пішла душа.
- Еней хотів, щоб окошилась
- Біда і більш не продовжилась,
- Щоб не пропали всі з коша.
Частина третя
- [?] Еней-сподар, посумовавши,
- Насилу трохи вгамовавсь;
- Поплакавши і поридавши,
- Сивушкою почастовавсь;
- Но все-таки його мутило
- І коло серденька крутило,
- Небіжчик часто щось вздихав;
- Він моря так уже боявся,
- Що на богів не покладався
- І батькові не довіряв.
- [2] А вітри ззаду все трубили
- В потилицю його човнам,
- Що мчалися зо всеї сили
- По чорним пінявим водам.
- Гребці і весла положили,
- Та сидя люлечки курили
- І кургикали пісеньок:
- Козацьких, гарних, запорозьких,
- А які знали, то московських
- Вигадовали бриденьок.
- [?] Про Сагайдачного співали,
- Либонь, співали і про Січ,
- Як в пікінери набирали,
- Як мандровав козак всю ніч;
- Полтавську славили Шведчину,
- І неня як свою дитину
- З двора провадила в поход;
- Як під Бендер’ю воювали,
- Без галушок як помирали,
- Колись як був голодний год.
- [?] Не так-то діється все хутко,
- Як швидко кажуть нам казок;
- Еней наш плив хоть дуже прудко,
- Та вже ж він плавав не деньок;
- Довгенько по морю щось шлялись
- І сами о світі не знались,
- Не знав троянець ні один,
- Куди, про що і як швендюють,
- Куди се так вони мандрують,
- Куди їх мчить Анхізів син.
- [?] От так поплававши немало
- І поблудивши по морям,
- Як ось і землю видно стало,
- Побачили кінець бідам!
- До берега якраз пристали,
- На землю з човнів повставали
- І стали тута оддихать.
- Ся Кумською земелька звалась,
- Вона троянцям сподобалась,
- Далось і їй троянців знать.
- [6] Розгардіяш настав троянцям,
- Оп’ять забули горювать;
- Буває щастя скрізь поганцям,
- А добрий мусить пропадать.
- І тут вони не шановались,
- А зараз всі і потаскались,
- Чого хотілося шукать:
- Якому – меду та горілки,
- Якому – молодиці, дівки,
- Оскому щоб з зубів зігнать.
- [?] Були бурлаки сі моторні,
- Тут познакомились той час,
- З диявола швидкі, проворні,
- Підпустять москаля якраз.
- Зо всіми миттю побратались,
- Посватались і покумались,
- Мов зроду тутечка жили;
- Хто мав к чому яку кебету,
- Такого той шукав бенкету,
- Всі веремію підняли.
- [?] Де досвітки, де вечорниці,
- Або весілля де було,
- Дівчата де і молодиці,
- Кому родини надало,
- То тут троянці і вродились;
- І лиш гляди, то й заходились
- Коло жінок там ворожить,
- І, чоловіків підпоївши,
- Жінок, куди хто знав, повівши,
- Давай по чарці з ними пить.
- [?] Які ж були до карт охочі,
- То не сиділи дурно тут;
- Гуляли часто до півночі
- В ніска, в пари, у лави, в жгут,
- У памфиля, в візка і в кепа,
- Кому ж із них була дотепа,
- То в гроші грали в сім листів,
- Тут всі по волі забавлялись,
- Пили, іграли, женихались.
- Ніхто без діла не сидів.
- [10] Еней один не веселився,
- Йому немиле все було;
- Йому Плутон та батько снився,
- І пекло в голову ввійшло.
- Оставивши своїх гуляти,
- Пішов скрізь по полям шукати,
- Щоб хто дорогу показав:
- Куди до пекла мандровати,
- Щоб розізнати, розпитати,
- Бо в пекло стежки він не знав.
- [?] Ішов, ішов, аж з русих кудрів
- В три ряди капав піт на ніс,
- Як ось забачив щось і уздрів,
- Густий пройшовши дуже ліс.
- На ніжці курячій стояла
- То хатка дуже обветшала,
- І вся вертілася кругом;
- Він, до тії прийшовши хати,
- Хазяїна став викликати,
- Прищурившися під вікном.
- [?] Еней стояв і дожидався,
- Щоб вийшов з хати хто-небудь,
- У двері стукав, добувався,
- Хотів був хатку з ніжки спхнуть.
- Як вийшла бабище старая,
- Крива, горбатая, сухая,
- Запліснявіла, вся в шрамах;
- Сіда, ряба, беззуба, коса,
- Розхристана, простоволоса,
- І, як в намисті, вся в жовнах.
- [13] Еней, таку уздрівши цяцю,
- Не знав із ляку де стояв;
- І думав, що свою всю працю
- Навіки тута потеряв.
- Як ось до його підступила
- Яга ся і заговорила,
- Роззявивши свої уста:
- «Гай, гай же, слихом послихати,
- Анхізенка у віч видати,
- А як забрів ти в сі міста?
- [14] Давно тебе я дожидаю
- І думала, що вже пропав;
- Я все дивлюсь та визираю,
- Аж ось коли ти причвалав.
- Мені вже розказали з неба,
- Чого тобі пильненько треба, —
- Отець твій був у мене тут».
- Еней сьому подивовався
- І баби сучої спитався:
- Як відьму злую сю зовуть.
- [?] «Я Кумськая зовусь Сівілла,
- Ясного Феба попадя,
- При його храмі посіділа,
- Давно живу на світі я!
- При Шведчині я дівовала,
- А татарва як набігала,
- То вже я замужем була;
- І першу сарану зазнаю;
- Коли ж був трус, як ізгадаю,
- То вся здригнусь, мовби мала.
- [?] На світі всячину я знаю,
- Хоть нікуди і не ходжу,
- І людям в нужді помагаю,
- І їм на звіздах ворожу:
- Кому чи трясцю одігнати,
- Од заушниць чи пошептати,
- Або і волос ізігнать;
- Шепчу – уроки проганяю,
- Переполохи виливаю,
- Гадюк умію замовлять.
- [?] Тепер ходімо лиш в каплицю,
- Там Фебові ти поклонись
- І обіщай йому телицю,
- А послі гарно помолись.
- Не пожалій лиш золотого
- Для Феба світлого, ясного,
- Та і мені що перекинь;
- То ми тобі таки щось скажем,
- А може, в пекло шлях покажем,
- Іди, утрись і більш не слинь».
- [?] Прийшли в каплицю перед Феба,
- Еней поклони бити став,
- Щоб із блакитного Феб неба
- Йому всю ласку показав.
- Сівіллу тут замордовало,
- І очі на лоб позганяло,
- І дибом волос став сідий;
- Клубком із рота піна билась;
- Сама ж вся корчилась, кривилась,
- Мов дух вселився в неї злий.
- [19] Тряслась, кректала, побивалась,
- Як бубен, синя стала вся;
- Упавши на землю, качалась,
- У барлозі мов порося.
- І чим Еней молився більше,
- То все було Сівіллі гірше;
- А послі, як перемоливсь,
- З Сівілли тілько піт котився;
- Еней же на неї дивився,
- Дрижав од страху і трусивсь.
- [20] Сівілла трохи очуняла,
- Отерла піну на губах;
- І до Енея проворчала
- Приказ од Феба в сих словах:
- «Така богів олімпських рада,
- Що ти і вся твоя громада
- Не будете по смерть в Риму;
- Но що тебе там будуть знати,
- Твоє імення вихваляти;
- Но ти не радуйся сьому.
- [21] Іще ти вип’єш добру повну,
- По всіх усюдах будеш ти;
- І долю гірку, невгомонну
- Готовсь свою не раз клясти.
- Юнона ще не вдовольнилась,
- Її злоба щоб окошилась
- Хотя б на правнуках твоїх;
- Но послі будеш жить по-панськи,
- І люди всі твої троянські
- Забудуть всіх сих бід своїх».
- [22] Еней похнюпивсь, дослухався,
- Сівілла що йому верзла,
- Стояв, за голову узявся,
- Не по йому ся річ була.
- «Трохи мене ти не морочиш,
- Не розчовпу, що ти пророчиш, —
- Еней Сівіллі говорив: —
- Диявол знає, хто з вас бреше,
- Трохи б мені було не легше,
- Якби я Феба не просив.
- [23] Та вже що буде, те і буде,
- А буде те, що бог нам дасть;
- Не ангели – такії ж люди,
- Колись нам треба всім пропасть.
- До мене будь лиш ти ласкава,
- Услужлива і нелукава,
- Мене до батька поведи;
- Я проходився б ради скуки
- Побачити пекельні муки,
- Ану, на звізди погляди.
- [?] Не перший я, та й не послідній,
- Іду до пекла на поклон:
- Орфей який уже негідний,
- Та що ж йому зробив Плутон;
- А Геркулес як увалився,
- То так у пеклі розходився,
- Що всіх чортяк порозганяв.
- Ану! Черкнім – а для охоти
- Тобі я дам на дві охвоти…
- Та ну ж! скажи, щоб я вже знав».
- [?] «Огнем, як бачу, ти іграєш, —
- Йому дала яга одвіт: —
- Ти пекла, бачу, ще не знаєш,
- Не мил тобі уже десь світ.
- Не люблять в пеклі жартовати,
- Повік тобі дадуться знати,
- От тілько ніс туди посунь;
- Тобі там буде не до чмиги,
- Як піднесуть із оцтом фиги,
- То зараз вхопить тебе лунь.
- [?] Коли ж сю маєш ти охоту
- У батька в пеклі побувать,
- Мені дай зараз за роботу,
- То я приймуся мусовать,
- Як нам до пекла довалитись
- І там на мертвих подивитись;
- Ти знаєш – дурень не бере:
- У нас хоть трохи хто тямущий,
- Уміє жить по правді сущій,
- То той, хоть з батька, то здере.
- [?] Поким же що, то ти послухай
- Того, що я тобі скажу,
- І голови собі не чухай…
- Я в пекло стежку покажу:
- В лісу великому, густому,
- Непроходимому, пустому
- Якеєсь дерево росте;
- На нім кислиці не простії
- Ростуть – як жар, всі золотії,
- І деревце те не товсте.
- [?] Із дерева сього зломити
- Ти мусиш гілку хоть одну;
- Без неї бо ні підступити
- Не можна перед сатану;
- Без гілки і назад не будеш
- І душу з тілом ти погубиш,
- Плутон тебе закабалить.
- Іди ж, та пильно приглядайся,
- На всі чотири озирайся,
- Де деревце те заблищить.
- [29] Зломивши ж, зараз убирайся,
- Якмога швидше утікай;
- Не становись, не оглядайся
- І уха чим позатикай;
- Хоть будуть голоса кричати,
- Щоб ти оглянувся, прохати,
- Гляди, не озирайсь, біжи.
- Вони, щоб тілько погубити,
- То будуть все тебе манити;
- От тут себе ти покажи».
- [30] Яга тут чортзна-де дівалась,
- Еней остався тілько сам,
- Йому все яблуня здавалась,
- Покою не було очам;
- Шукать її Еней попхався,
- Втомивсь, засапавсь, спотикався,
- Поки прийшов під темний ліс;
- Коловсь сердешний об тернину,
- Пошарпався весь об шипшину,
- Було таке, що рачки ліз.
- [31] Сей ліс густий був несказанно,
- І сумно все в йому було;
- Щось вило там безперестанно
- І страшним голосом ревло;
- Еней, молитву прочитавши
- І шапку цупко підв’язавши,
- В лісную гущу і пішов,
- Ішов і утомивсь чимало,
- І надворі тогді смеркало,
- А яблуні ще не знайшов.
- [32] Уже він начинав боятись,
- На всі чотири озиравсь;
- Трусивсь, та нікуди діватись,
- Далеко тяжко в ліс забравсь;
- А гірше ще його злякало,
- Як щось у очах засіяло,
- От тут-то берега пустивсь;
- А послі дуже удивився,
- Як під кислицей опинився, —
- За гілку зараз ухвативсь.
- [33] І не подумавши німало,
- Нап’явсь, за гілечку смикнув,
- Аж дерево те затріщало,
- І зараз гілку одчахнув.
- І дав чимдуж із лісу драла,
- Що аж земля під ним дрижала,
- Біг так, що сам себе не чув;
- Біг швидко, не остановлявся,
- Увесь об колючки подрався;
- Як чорт, у реп’яхах ввесь був.
- [?] Прибіг к троянцям, утомився
- І оддихати простягнувсь;
- Як хлюща, потом ввесь облився,
- Трохи-трохи не захлебнувсь.
- Звелів з бичні волів пригнати,
- Цапів з вівцями припасати,
- Плутону в жертву принести,
- І всім богам, що пеклом правлять
- І грішних тормошать і давлять,
- Щоб гніву їм не навести.
- [?] Як тілько темна та пахмурна
- Із неба зслизла чорна ніч,
- Година ж стала балагурна,
- Як звізди повтікали пріч,
- Троянці всі заворушились,
- Завештались, закамешились
- На жертву приганять биків;
- Дяки з попами позбирались,
- Зовсім служити всі прибрались,
- Огонь розкладений горів.
- [?] Піп зараз взяв вола за роги
- І в лоб обухом зацідив,
- І, взявши голову між ноги,
- Ніж в черево і засадив;
- І вийняв тельбухи з кишками,
- Розклав гарненько їх рядами
- І пильно кендюх розглядав;
- Енею послі божу волю
- І всім троянцям добру долю,
- Мов по звіздам, все віщовав.
- [37] Як тут з скотиною возились
- І харамаркали дяки,
- Як вівці і цапи дрочились,
- В різницях мов ревли бики;
- Сівілла тут де не взялася,
- Запінилася і тряслася,
- І галас зараз підняла:
- «К чортам ви швидче всі ізгиньте,
- Мене з Енеєм тут покиньте,
- Не ждіть, щоб тришия дала.
- [?] А ти, – мовляла ко Енею, —
- Моторний, смілий молодець,
- Прощайся з юрбою своєю,
- Ходім лиш в пекло – там отець
- Нас твій давно вже дожидає
- І, може, без тебе скучає.
- Ану, пора чимчиковать.
- Возьми на плечі з хлібом клунок;
- Нехай йому лихий прасунок,
- Як голодом нам помирать.
- [39] Не йди в дорогу без запасу,
- Бо хвіст од голоду надмеш;
- І де-где іншого ти часу
- І крихти хліба не найдеш,
- Я в пекло стежку протоптала,
- Я там не раз, не два бувала,
- Я знаю тамошній народ;
- Дорожки всі, всі уголочки,
- Всі закоморочки, куточки,
- Уже не первий знаю год».
- [?] Еней в сю путь якраз зібрався,
- Шкапові чоботи набув,
- Підтикався, підперезався
- І пояс цупко підтягнув;
- А в руки добру взяв дрючину,
- Обороняти злу личину,
- Як лучиться де од собак.
- А послі за руки взялися,
- Прямцем до пекла поплелися,
- Пішли на прощу до чортяк.
- [?] Тепер же думаю, гадаю,
- Трохи не годі і писать;
- Ізроду пекла я не знаю,
- Нездатний, далебі, брехать;
- Хіба, читателі, пождіте,
- Вгамуйтесь трохи, не галіте,
- Піду я до людей старих;
- Щоб їх о пеклі розпитати
- І попрошу їх розказати,
- Що чули од дідів своїх.
- [42] Вергілій же, нехай царствує,
- Розумненький був чоловік,
- Нехай не вадить, як не чує,
- Та в давній дуже жив він вік.
- Не так тепер і в пеклі стало,
- Як в старину колись бувало
- І як покійник написав;
- Я, може, що-небудь прибавлю;
- Переміню і що оставлю,
- Писну – як од старих чував.
- [43] Еней з Сівіллою хватались,
- До пекла швидче щоб прийти,
- І дуже пильно приглядались,
- До пекла двері як найти.
- Як ось перед якуюсь гору
- Прийшли, і в ній велику нору
- Знайшли і вскочили туди.
- Пішли під землю темнотою,
- Еней все щупався рукою,
- Щоб не ввалитися куди.
- [?] Ся улиця вела у пекло,
- Була вонюча і грязна;
- У ній і вдень було, мов смеркло,
- Од диму вся була чадна;
- Жила з сестрою тут Дрімота,
- Сестра же звалася Зівота,
- Поклон сі перші оддали
- Тімасі нашому Енею
- З його старою попадею —
- І послі далі повели.
- [?] А потім Смерть до артикулу
- Їм воздала косою честь,
- Наперед стоя калавуру,
- Який у її мосці єсть:
- Чума, война, харцизтво, холод,
- Короста, трясця, парші, голод;
- За сими ж тут стояли в ряд:
- Холера, шолуді, бешиха
- І всі мирянські, знаєш, лиха,
- Що нас без милості морять.
- [?] Іще ж не все тут окошилось,
- Іще брела ватага лих:
- За смертію слідом валилось
- Жінок, свекрух і мачух злих.
- Вітчими йшли, тесті-скуп’яги,
- Зяті і свояки-мотяги,
- Сердиті шурини, брати,
- Зовиці, невістки, ятровки —
- Що все гризуться без умовки —
- І всякі тут були кати.
- [?] Якіїсь злидні ще стояли,
- Жовали все в зубах папір,
- В руках каламарі держали,
- За уха настромляли пір.
- Се все десятські та соцькії,
- Начальники, п’явки людськії,
- І всі прокляті писарі;
- Ісправники все ваканцьові,
- Судді і стряпчі безтолкові,
- Повірені, секретарі.
- [48] За сими йшли святі понури,
- Що не дивились і на світ,
- Смиренної були натури,
- Складали руки на живіт;
- Умильно богу все молились,
- На тиждень днів по три постились
- І вслух не лаяли людей;
- На чотках мир пересуждали
- І вдень ніколи не гуляли,
- Вночі ж було не без гостей.
- [?] Насупротив сих окаянниць
- Квартал був цілий волоцюг,
- Моргух, мандрьох, ярижниць, п’яниць
- І бахурів на цілий плуг;
- З обстриженими головами,
- З підрізаними пеленами
- Стояли хльорки наголо.
- І панночок фільтіфікетних,
- Лакеїв гарних і дотепних,
- Багацько дуже щось було.
- [?] І молодиці молоденькі,
- Що вийшли заміж за старих,
- Що всякий час були раденькі
- Потішить парнів молодих;
- І ті тут молодці стояли,
- Що недотепним помагали
- Для них сімейку розплодить;
- А діти гуртові кричали,
- Своїх паньматок проклинали,
- Що не дали на світі жить.
- [?] Еней хоть сильно тут дивився
- Такій великій новині,
- Та вже од страху так трусився,
- Мов сидя охляп на коні.
- Побачивши ж іще іздалі,
- Які там дива плазовали
- Кругом, куди ні поглядиш,
- Злякавсь, к Сівіллі прихилився.
- Хватавсь за дергу і тулився,
- Мов од кота в коморі миш.
- [?] Сівілла в дальший путь таскала,
- Не баскаличивсь би та йшов;
- І так швиденько поспішала,
- Еней не чув аж підошов,
- Хватаючися за ягою;
- Як ось уздріли пред собою
- Чрез річку в пекло перевіз.
- Ся річка Стіксом називалась,
- Сюди ватага душ збиралась,
- Щоб хто на той бік перевіз.
- [?] І перевізчик тут явився,
- Як циган, смуглой цери був,
- Од сонця ввесь він попалився
- І губи, як арап, оддув;
- Очища в лоб позападали,
- Сметаною позапливали,
- А голова вся в ковтунах;
- Із рота слина все котилась,
- Як повстка, борода скомшилась,
- Всім задавав собою страх.
- [54] Сорочка, зв’язана узлами,
- Держалась всилу на плечах,
- Попричепляна мотузками,
- Як решето, була в дірках;
- Замазана була на палець,
- Засалена, аж капав смалець,
- Обутий в драні постоли;
- Із дір онучі волочились,
- Зовсім, хоть вижми, помочились,
- Пошарпані штани були.
- [?] За пояс лико одвічало,
- На йому висів гаманець;
- Тютюн, і люлька, і кресало,
- Лежали губка, кремінець.
- Хароном перевізник звався,
- Собою дуже величався,
- Бо і не в шутку був божок:
- З крючком весельцем погрібався,
- По Стіксові, як стрілка, мчався,
- Був човен легкий, як пушок.
- [?] На ярмарку як слобожане
- Або на красному торгу
- До риби товпляться миряне,
- Було на сьому так лугу.
- Душа товкала душу в боки,
- І скрекотали, мов сороки;
- Той пхавсь, той сунувсь, інший ліз:
- Всі м’ялися, перебирались,
- Кричали, спорили і рвались,
- І всяк хотів, його щоб віз.
- [?] Як гуща в сирівці іграє,
- Шиплять, як кваснуть, буряки,
- Як против сонця рій гуляє,
- Гули сі так небораки,
- Харона, плачучи, прохали,
- До його руки простягали,
- Щоб взяв з собою на каюк;
- Но сей того плачу байдуже,
- На просьби уважав не дуже:
- Злий з сина був старий дундук.
- [58] І знай, що все веслом махає
- І в морду тиче хоч кому,
- Од каюка всіх одганяє,
- А по вибору своєму
- Потрошечку в човен саджає,
- І зараз човен одпихає,
- На другий перевозить бік;
- Кого не візьме, як затнеться,
- Тому сидіти доведеться,
- Гляди – і цілий, може, вік.
- [?] Еней в кагал сей як убрався,
- Щоб зближитися к порому,
- То з Палінуром повстрічався,
- Штурмановав що при йому.
- Тут Палінур пред ним заплакав,
- Про долю злу свою балакав,
- Що через річку не везуть;
- Но баба зараз розлучила,
- Енею в батька загвоздила,
- Щоб довго не базікав тут.
- [60] Попхались к берегу поближче,
- Прийшли на самий перевіз,
- Де засмальцьований дідище
- Вередовав, як в греблі біс;
- Кричав буцімто навіжений,
- І кобенив народ хрещений,
- Як водиться в шинках у нас;
- Досталось родичам сердешним,
- Не дуже лаяв словом гречним,
- Нехай же зносять в добрий час.
- [?] Харон, таких гостей уздрівши,
- Оскілками на їх дививсь,
- Як бик скажений заревівши,
- Запінивсь дуже і озливсь:
- «Відкіль такії се мандрьохи,
- І так уже вас тут не трохи,
- Якого чорта ви прийшли?
- Вас треба хати холодити!
- Вас треба так опроводити,
- Щоб ви і місця не найшли.
- [?] Геть, преч, вбирайтесь відсіль к чорту,
- Я вам потиличника дам;
- Поб’ю всю пику, зуби, морду,
- Аж не пізна вас дідько сам;
- Ійон же як захрабровали,
- Живі сюди примандровали,
- Бач, гиряві, чого хотять!
- Не дуже я на вас покваплюсь,
- Тут з мертвими ось не управлюсь,
- Що так над шиєю стоять».
- [63] Сівілла бачить, що не шутка,
- Бо дуже сердиться Харон,
- Еней же був собі плохутка,
- Дала стариганю поклон:
- «Та ну, на нас лиш придивися, —
- Сказала, – дуже не гнівися,
- Не сами ми прийшли сюди;
- Хіба ж мене ти не пізнаєш,
- Що так кричиш, на нас гукаєш —
- Оце невидані біди!
- [64] Ось глянься, що оце такеє!
- Утихомирся, не бурчи;
- Ось деревце, бач, золотеє,
- Тепер же, коли хоч, мовчи».
- Потім все дрібно розказала,
- Кого до пекла проводжала,
- До кого, як, про що, за чим.
- Харон же зараз схаменувся,
- Разів з чотири погребнувся
- І з каючком причалив к ним.
- [65] Еней з Сівіллою своєю
- Не мішкавши в човен ввійшли;
- Кальною річкою сією
- На той бік в пекло поплили;
- Вода в розколини лилася,
- Що аж Сівілла піднялася,
- Еней боявсь, щоб не втонуть,
- Но пан Харон наш потрудився,
- На той бік так перехопився.
- Що нільзя оком ізмигнуть.
- [?] Приставши, висадив на землю;
- Взяв пів-алтина за труди,
- За працьовиту свою греблю,
- І ще сказав, іти куди.
- Пройшовши відсіль гонів з двоє,
- Побравшись за руки обоє,
- Побачили, що ось лежав
- У бур’яні бровко муругий,
- Три голови мав пес сей мурий,
- Він на Енея загарчав.
- [67] Загавкав грізно в три язики,
- Уже був кинувсь і кусать,
- Еней підняв тут крик великий,
- Хотів чимдуж назад втікать.
- Аж баба хліб бровку шпурнула
- І горло глевтяком заткнула,
- То він за кормом і погнавсь;
- Еней же з бабою старою,
- То сяк, то так, попід рукою,
- Тихенько од бровка убравсь.
- [68] Тепер Еней убрався в пекло,
- Прийшов зовсім на інший світ;
- Там все поблідло і поблекло,
- Нема ні місяця, ні звізд,
- Там тілько тумани великі,
- Там чутні жалобнії крики,
- Там мука грішним не мала.
- Еней з Сівіллою гляділи,
- Якії муки тут терпіли,
- Якая кара всім була.
- [69] Смола там в пеклі клекотіла
- І грілася все в казанах,
- Живиця, сірка, нефть кипіла;
- Палав огонь, великий страх!
- В смолі сій грішники сиділи
- І на огні пеклись, горіли,
- Хто, як, за віщо заслужив.
- Пером не можна написати,
- Не можна і в казках сказати,
- Яких було багацько див!
- [?] Панів за те там мордовали
- І жарили зо всіх боків,
- Що людям льготи не давали
- І ставили їх за скотів.
- За те вони дрова возили,
- В болотах очерет косили,
- Носили в пекло на підпал.
- Чорти за ними приглядали,
- Залізним пруттям підганяли,
- Коли який з них приставав.
- [?] Огненним пруттям оддирали
- Кругом на спину і живіт,
- Себе що сами убивали,
- Яким остив наш білий світ,
- Гарячим дьогтем заливали,
- Ножами під боки штрикали,
- Щоб не хапались умирать.
- Робили рознії їм муки,
- Товкли у мужчирях їм руки,
- Не важились щоб убивать.
- [?] Багатим та скупим вливали
- Розтопленеє срібло в рот,
- А брехунів там заставляли
- Лизать гарячих сковород;
- Які ж ізроду не женились,
- Та по чужим куткам живились,
- Такі повішані на крюк,
- Зачеплені за теє тіло,
- На світі що грішило сміло
- І не боялося сих мук.
- [?] Всім старшинам тут без розбору,
- Панам, підпанкам і слугам
- Давали в пеклі добру хльору,
- Всім по заслузі, як котам.
- Тут всякії були цехмістри,
- І ратмани, і бургомістри,
- Судді, підсудки, писарі,
- Які по правді не судили
- Та тілько грошики лупили
- І одбирали хабарі.
- [?] І всі розумні филозопи,
- Що в світі вчились мудровать;
- Ченці, попи і крутопопи,
- Мирян щоб знали научать;
- Щоб не ганялись за гривнями,
- Щоб не возились з попадями,
- Та знали церков щоб одну;
- Ксьондзи до баб щоб не іржали,
- А мудрі звізд щоб не знімали —
- Були в огні на самім дну.
- [?] Жінок своїх що не держали
- В руках, а волю їм дали,
- По весіллях їх одпускали,
- Щоб часто в приданках були
- І до півночі там гуляли,
- І в гречку деколи скакали,
- Такі сиділи всі в шапках,
- І з превеликими рогами,
- З зажмуреними всі очами,
- В кип’ячих сіркой казанах.
- [?] Батьки, які синів не вчили,
- А гладили по головах,
- І тілько знай що їх хвалили,
- Кипіли в нефті в казанах;
- Що через їх синки в ледащо
- Пустилися, пішли в нінащо,
- А послі чубили батьків,
- І всею силою бажали,
- Батьки щоб швидче умирали,
- Щоб їм прийнятись до замків.
- [77] І ті були там лагоминці,
- Піддурювали що дівок,
- Що в вікна дрались по драбинці
- Під темний, тихий вечерок;
- Що будуть сватать їх, брехали,
- Підманювали, улещали,
- Поки добрались до кінця;
- Поки дівки од перечосу
- До самого товстіли носу,
- Що сором послі до вінця.
- [?] Були там купчики проворні,
- Що їздили по ярмаркам,
- І на аршинець на підборний
- Поганий продавали крам.
- Тут всякії були пронози,
- Перекупки і шмаровози,
- Жиди, міняйли, шинкарі.
- І ті, що фиги-миги возять,
- Що в боклагах гарячий носять,
- Там всі пеклися крамарі.
- [?] Паливоди і волоцюги,
- Всі зводники і всі плути;
- Ярижники і всі п’янюги,
- Обманщики і всі моти,
- Всі ворожбити, чародії,
- Всі гайдамаки, всі злодії,
- Шевці, кравці і ковалі;
- Цехи: різницький, коновальський,
- Кушнірський, ткацький, шаповальський —
- Кипіли в пеклі всі в смолі.
- [?] Там всі невірні і христьяне,
- Були пани і мужики,
- Була там шляхта і міщане,
- І молоді, і старики;
- Були багаті і убогі,
- Прямі були і кривоногі,
- Були видющі і сліпі,
- Були і штатські, і воєнні,
- Були і панські, і казенні,
- Були миряни і попи.
- [?] Гай! гай! та нігде правди діти,
- Брехня ж наробить лиха більш;
- Сиділи там скучні піїти,
- Писарчуки поганих вірш,
- Великії терпіли муки,
- Їм зв’язані були і руки,
- Мов у татар терпіли плін.
- От так і наш брат попадеться,
- Що пише, не остережеться,
- Який же втерпить його хрін!
- [?] Якусь особу мацапуру
- Там шкварили на шашлику,
- Гарячу мідь лили за шкуру
- І розпинали на бику.
- Натуру мав він дуже бридку,
- Кривив душею для прибитку,
- Чужеє оддавав в печать;
- Без сорома, без бога бувши
- І восьму заповідь забувши,
- Чужим пустився промишлять.
- [?] Еней як відсіль відступився
- І далі трохи одійшов,
- То на другеє нахопився,
- Жіночу муку тут найшов.
- В другім зовсім сих каравані
- Піджарьовали, як у бані,
- Що аж кричали на чім світ;
- Оці-то галас ісправляли,
- Гарчали, вили і пищали,
- Після куті мов на живіт.
- [84] Дівки, баби і молодиці
- Кляли себе і ввесь свій рід,
- Кляли всі жарти, вечерниці,
- Кляли і жизнь, і білий світ;
- За те їм так там задавали,
- Що через міру мудровали
- І верховодили над всім;
- Хоть чоловік і не онеє,
- Коли же жінці, бачиш, теє,
- То треба угодити їй.
- [?] Були там чесні пустомолки,
- Що знали весь святий закон,
- Молилися без остановки
- І били сот по п’ять поклон,
- Як в церкві між людьми стояли,
- І головами все хитали,
- Як же були на самоті,
- То молитовники ховали,
- Казились, бігали, скакали
- І гірше дещо в темноті.
- [?] Були і тії там панянки,
- Що наряжались на показ;
- Мандрьохи, хльорки і діптянки,
- Що продають себе на час.
- Сі в сірці і в смолі кипіли
- За те, що жирно дуже їли
- І що їх не страшив і піст;
- Що все прикушовали губи,
- І скалили біленькі зуби,
- І дуже волочили хвіст.
- [87] Пеклись тут гарні молодиці,
- Аж жаль було на них глядіть,
- Чорняві, повні, милолиці;
- І сі тут мусили кипіть,
- Що замуж за старих ходили
- І мишаком їх поморили,
- Щоб послі гарно погулять
- І з парубками поводитись,
- На світі весело нажитись
- І не голодним умирать.
- [?] Якіїсь мучились там птахи
- З куделями на головах;
- Се чеснії, не потіпахи,
- Були тендітні при людях;
- А без людей – не можна знати
- Себе чим мали забавляти,
- Про те лиш знали до дверей.
- Їм тяжко в пеклі докоряли,
- Смоли на щоки наліпляли,
- Щоб не дурили так людей.
- [?] Бо щоки терли манією,
- А блейвасом і ніс, і лоб,
- Щоб краскою, хоть не своєю,
- Причаровать к собі кого б;
- Із ріпи підставляли зуби,
- Ялозили все смальцем губи,
- Щоб підвести на гріх людей;
- Пиндючили якіїсь бочки,
- Мостили в пазусі платочки,
- В которих не було грудей.
- [90] За сими по ряду шкварчали
- В розпалених сковородах
- Старі баби, що все ворчали,
- Базікали о всіх ділах;
- Все тілько старину хвалили,
- А молодих товкли та били,
- Не думали ж, які були,
- Іще як сами дівовали
- Та з хлопцями як гарцювали,
- Та й по дитинці привели.
- [?] Відьом же тут колесовали
- І всіх шептух і ворожок,
- Там жили з них чорти мотали
- І без витушки на клубок;
- На припічках щоб не орали,
- У комини щоб не літали,
- Не їздили б на упирях;
- І щоб дощу не продавали,
- Вночі людей щоб не лякали,
- Не ворожили б на бобах.
- [92] А зводницям таке робили,
- Що цур йому вже і казать,
- На гріх дівок що підводили
- І сим учились промишлять;
- Жінок од чоловіків крали
- І волоцюгам помагали
- Рогами людський лоб квітчать;
- Щоб не своїм не торговали,
- Того б на одкуп не давали,
- Що треба про запас держать.
- [?] Еней там бачив щось немало
- Кип’ящих мучениць в смолі,
- Як з кабанів топилось сало,
- Так шкварилися сі в огні;
- Були і світські, і черниці,
- Були дівки і молодиці,
- Були і паньї, й панночки;
- Були в свитках, були в охвотах,
- Були в дульєтах і в капотах,
- Були всі грішні жіночки.
- [?] Но се були все осужденні,
- Які померли не тепер;
- Без суду ж не палив пекельний
- Огонь, недавно хто умер;
- Сі всі були в другім загоні,
- Як би лошата або коні,
- Не знали попадуть куда;
- Еней, на перших подивившись
- І о бідах їх пожурившись,
- Пішов в другії ворота.
- [?] Еней, ввійшовши в сю кошару,
- Побачив там багацько душ,
- Вмішавшися між сю отару,
- Як між гадюки чорний уж.
- Тут розні душі походжали,
- Все думали та все гадали,
- Куди-то за гріхи їх впруть.
- Чи в рай їх пустять веселитись,
- Чи, може, в пекло пошмалитись
- І за гріхи їм носа втруть.
- [96] Було їм вільно розмовляти
- Про всякії свої діла,
- І думати, і мізковати —
- Яка душа, де, як жила;
- Багатий тут на смерть гнівився,
- Що він з грішми не розлічився,
- Кому і кілько треба дать;
- Скупий же тосковав, нудився,
- Що він на світі не нажився
- І що не вспів і погулять.
- [?] Сутяга толковав укази,
- І що то значить наш Статут,
- Розказовав свої прокази,
- На світі що робив сей плут.
- Мудрець же фізику провадив,
- І толковав якихсь монадів,
- І думав, відкіль взявся світ?
- А мартопляс кричав, сміявся,
- Розказовав і дивовався,
- Як добре знав жінок дурить.
- [?] Суддя там признавався сміло,
- Що з гудзиками за мундир
- Таке переоначив діло,
- Що, може б, навістив Сибір;
- Та смерть ізбавила косою,
- Що кат легенькою рукою
- Плечей йому не покропив.
- А лікар скрізь ходив з ланцетом,
- З слабительним і спермацетом
- І чванивсь, як людей морив.
- [?] Ласощохлисти походжали,
- Всі фертики і паничі,
- На пальцях ногтики кусали,
- Розприндившись, як павичі;
- Все очі вгору піднімали,
- По світу нашому вздихали,
- Що рано їх побрала смерть;
- Що трохи слави учинили,
- Не всіх на світі подурили,
- Не всім успіли морду втерть.
- [?] Моти, картьожники, п’янюги
- І весь проворний чесний род;
- Лакеї, конюхи і слуги,
- Всі кухарі і скороход,
- Побравшись за руки, ходили
- І все о плутнях говорили,
- Які робили, як жили,
- Як паней і панів дурили,
- Як по шинках вночі ходили
- І як з кишень платки тягли.
- [?] Там придзигльованки журились,
- Що нікому вже підморгнуть,
- За ними більш не волочились,
- Тут їх заклекотіла путь;
- Баби тут більш не ворожили
- І простодушних не дурили.
- Які ж дівок охочі бить,
- Зубами з серця скреготали,
- Що наймички їх не вважали
- І не хотіли їм годить.
- [102] Еней уздрів свою Дідону,
- Ошмалену, мов головня,
- Якраз по нашому закону
- Пред нею шапочку ізняв:
- «Здорова! – глянь… де ти взялася?
- І ти, сердешна, приплелася
- Із Карфагена аж сюда?
- Якого біса ти спеклася,
- Хіба на світі нажилася?
- Чорт мав тобі десь і стида.
- [103] Така смачная молодиця,
- І глянь! умерла залюбки…
- Рум’яна, повна, білолиця,
- Хто гляне, то лизне губки;
- Тепер з тебе яка утіха?
- Ніхто не гляне і для сміха,
- Навік тепер пропала ти!
- Я, далебі, в тім не виною,
- Що так роз’їхався з тобою,
- Мені приказано втекти.
- [?] Тепер же, коли хоч, злигаймось
- І нумо жить так, як жили,
- Тут закурім, заженихаймось,
- Не розлучаймось ніколи;
- Ходи, тебе я помилую,
- Прижму до серця – поцілую…»
- Йому ж Дідона наодріз
- Сказала: «К чорту убирайся,
- На мене більш не женихайся…
- Не лізь! Бо розіб’ю і ніс!»
- [105] Сказавши, чортзна-де пропала,
- Еней не знав, що і робить,
- Коли б яга не закричала,
- Що довго годі говорить,
- То, може б, там і застоявся
- І, може, той пори дождався,
- Щоб хто і ребра полічив:
- Щоб з вдовами не женихався,
- Над мертвими не наглумлявся,
- Жінок любов’ю не морив.
- [106] Еней з Сівіллою попхався
- В пекельную подалі глуш;
- Як на дорозі повстрічався
- З громадою знакомих душ.
- Тут всі з Енеєм обнімались,
- Чоломкались і ціловались,
- Побачивши князька свого;
- Тут всяк сміявся, реготався,
- Еней до всіх їх доглядався,
- Знайшов з троянців ось кого:
- [?] Педька, Терешка, Шеліфона,
- Панька, Охріма і Харка,
- Леська, Олешка і Сізьона,
- Пархома, Їська і Феська,
- Стецька, Ониська, Опанаса,
- Свирида, Лазаря, Тараса,
- Були Денис, Остап, Овсій
- І всі троянці, що втопились,
- Як на човнах з ним волочились,
- Тут був Вернигора Мусій.
- [108] Жидівська школа завелася,
- Великий крик всі підняли,
- І реготня де не взялася,
- Тут всяку всячину верзли;
- Згадали чорт знає колишнє,
- Балакали уже і лишнє,
- І сам Еней тут розходивсь;
- Щось балагурили довгенько,
- Хоть ізійшлися і раненько,
- Та пан Еней наш опізнивсь.
- [?] Сівіллі се не показалось,
- Що так пахолок застоявсь,
- Що дитятко так розбрехалось,
- Уже і о світі не знавсь;
- На його грізно закричала,
- Залаяла, запорощала,
- Що аж Еней ввесь затрусивсь.
- Троянці также всі здригнули
- І врозтіч, хто куди, махнули,
- Еней за бабою пустивсь.
- [110] Ішли, і як би не збрехати,
- Трохи не з пару добрих гін,
- Як ось побачили і хати,
- І ввесь Плутонів царський дім.
- Сівілла пальцем указала
- І так Енеєві сказала:
- «Ось тут і пан Плутон живе
- Із Прозерпіною своєю,
- До їх-то на поклон з гіллею
- Тепер я поведу тебе».
- [?] І тілько що прийшли к воротам
- І в двір пустилися чвалать,
- Як баба бридка, криворота:
- «Хто йде?» – їх стала окликать.
- Мерзенне чудо се стояло
- І било під двором в клепало,
- Як в панських водиться дворах;
- Обмотана вся ланцюгами,
- Гадюки вилися клубками
- На голові і на плечах.
- [?] Вона без всякого обману
- І щиро без обиняків
- Робила грішним добру шану,
- Ремнями драла, мов биків;
- Кусала, гризла, бичовала,
- Кришила, шкварила, щипала,
- Топтала, дряпала, пекла,
- Порола, корчила, пиляла,
- Вертіла, рвала, шпиговала
- І кров із тіла їх пила.
- [?] Еней, бідняжка, ізлякався
- І ввесь, як крейда, побілів,
- І зараз у яги спитався,
- Хто їй так мучити велів?
- Вона йому все розказала
- Так, як сама здорова знала,
- Що в пеклі є суддя Еак;
- Хоть він на смерть не осуждає,
- Та мучити повеліває,
- І як звелить – і мучать так.
- [114] Ворота сами одчинились,
- Не смів ніхто їх задержать,
- Еней з Сівіллою пустились,
- Щоб Прозерпіні честь оддать;
- І піднесли їй на болячку
- Ту суто золоту гіллячку,
- Що сильно так вона бажа.
- Но к ній Енея не пустили,
- Прогнали, трохи і не били,
- Бо хиріла їх госпожа.
- [?] А далі вперлися в будинки
- Підземного сього царя,
- Ні гич, ні гариля пилинки,
- Було все чисто, як зоря;
- Цвяховані були там стіни
- І вікна всі з морської піни;
- Шумиха, оливо, свинець,
- Блищали міді там і криці,
- Всі убрані були світлиці;
- По правді, панський був дворець.
- [116] Еней з ягою розглядали
- Всі дива там, які були,
- Роти свої пороззявляли
- І очі на лоби п’яли;
- Проміж собою все зглядались —
- Всьому дивились, осміхались,
- Еней то цмокав, то свистав.
- От тут-то душі ликовали,
- Що праведно в миру живали,
- Еней і сих тут навіщав.
- [?] Сиділи, руки поскладавши,
- Для них все празники були;
- Люльки курили, полягавши,
- Або горілочку пили,
- Не тютюнкову і не пінну,
- Но третьопробну, перегінну,
- Настояную на бодян;
- Під челюстями запікану,
- І з ганусом, і до калгану,
- В ній був і перець, і шапран.
- [?] І ласощі все тілько їли,
- Сластьони, коржики, стовпці,
- Варенички пшеничні, білі,
- Пухкі з кав’яром буханці;
- Часник, рогіз, паслін, кислиці,
- Козельці, терн, глід, полуниці,
- Крутії яйця з сирівцем;
- І дуже вкусную яєшню,
- Якусь німецьку, не тутешню,
- А запивали все пивцем.
- [?] Велике тут було роздолля
- Тому, хто праведно живе,
- Так, як велике безголов’я
- Тому, хто грішну жизнь веде;
- Хто мав к чому яку охоту,
- Тут утішався тим до поту;
- Тут чистий був розгардіяш:
- Лежи, спи, їж, пий, веселися,
- Кричи, мовчи, співай, крутися;
- Рубайсь – так і дадуть палаш.
- [120] Ні чванились, ні величались,
- Ніхто не знав тут мудровать,
- Крий боже, щоб не догадались
- Брат з брата в чім покепковать;
- Ні сердилися, ні гнівились,
- Ні лаялися і не бились,
- А всі жили тут люб’язно;
- Тут всякий гласно женихався,
- Ревнивих ябед не боявся,
- Було вобще все за одно.
- [121] Ні холодно було, ні душно,
- А саме так, як в сіряках,
- І весело, і так не скучно,
- На великодніх як святках;
- Коли кому що захотілось,
- То тут як з неба і вродилось,
- От так-то добрі тут жили.
- Еней, се зрівши, дивовався
- І тут яги своєй спитався,
- Які се праведні були?
- [?] «Не думай, щоб були чиновні, —
- Сівілла сей дала одвіт, —
- Або що грошей скрині повні,
- Або в яких товстий живіт;
- Не ті се, що в цвітних жупанах,
- В кармазинах або сап’янах;
- Не ті ж, що з книгами в руках,
- Не рицарі, не розбишаки;
- Не ті се, що кричать «і паки»,
- Не ті, що в золотих шапках.
- [?] Се бідні нищі, навіжені,
- Що дурнями зчисляли їх,
- Старці, хромі, сліпорождені,
- З яких був людський глум і сміх;
- Се що з порожніми сумками
- Жили голодні під тинами,
- Собак дражнили по дворах,
- Се ті, що біг дасть получали,
- Се ті, яких випроводжали
- В потилицю і по плечах.
- [?] Се вдови бідні, безпомощні,
- Яким приюту не було;
- Се діви чесні, непорочні,
- Яким спідниці не дуло;
- Се що без родичів остались…
- І сиротами називались,
- А послі вбгались і в оклад;
- Се що проценту не лупили,
- Що людям помагать любили,
- Хто чим багат, то тим і рад.
- [?] Тут также старшина правдива,
- Бувають всякії пани;
- Но тілько трохи сього дива,
- Не квапляться на се вони!
- Бувають військові, значкові,
- І сотники, і бунчукові,
- Які правдиву жизнь вели;
- Тут люде всякого завіту,
- По білому єсть кілько світу,
- Которі праведно жили».
- [?] «Скажи ж, моя голубко сиза, —
- Іще Еней яги спитав. —
- Чом батька я свого Анхіза
- І досі в вічі не видав?
- Ні з грішними, ні у Плутона,
- Хіба йому нема закона,
- Куди його щоб засадить?»
- «Він божої, – сказала, – крові,
- І по Венериній любові,
- Де схоче, буде там і жить».
- [127] Базікавши, зійшли на гору,
- На землю сіли оддихать,
- І, попотівши саме впору,
- Тут прийнялися розглядать,
- Анхіза щоб не прогуляти,
- Обридло-бо і так шукати;
- Анхіз же був тогді внизу,
- І, походжавши по долині,
- Об миленькій своїй дитині
- Водив по мізку коверзу.
- [?] Як глядь на гору ненароком,
- І там свого синка уздрів,
- Побіг старий не просто – боком
- І ввесь од радості згорів.
- Хватавсь з синком поговорити,
- О всіх спитатись, розпросити
- І повидатись хоть часок;
- Енеєчка свого обняти,
- По-батьківській поціловати,
- Його почути голосок.
- [?] «Здоров, синашу, ма дитятко! —
- Анхіз Енеєві сказав. —
- Чи се ж тобі таки не стидно,
- Що довго я тебе тут ждав?
- Ходім лишень к моїй господі,
- Та поговорим на свободі,
- За тебе будем мірковать».
- Еней стояв так, мов дубина,
- Котилась з рота тілько слина,
- Не смів мертвця поціловать.
- [130] Анхіз, сю бачивши причину,
- Чого синочок сумовав,
- І сам хотів обнять дитину —
- Та ба! уже не в ту попав;
- Прийнявсь його щоб научати
- І тайності йому сказати,
- Який Енеїв буде плід,
- Якії діти будуть жваві,
- На світі зроблять скілько слави,
- Яким-то хлопцям буде дід.
- [?] Тогді-то в пеклі вечорниці
- Лучились, бачиш, як на те,
- Були дівки та молодиці
- І там робили не пусте:
- У ворона собі іграли,
- Весільних пісеньок співали,
- Співали тут і колядок;
- Палили клоччя, ворожили,
- По спині лещатами били,
- Загадовали загадок.
- [?] Тут заплітали джерегелі,
- Дробушечки на головах;
- Скакали по полу вегері,
- В тісної баби по лавках;
- А в комин суджених питали,
- У хатніх вікон підслухали,
- Ходили в північ по пусткам;
- До свічки ложечки палили,
- Щетину із свині шмалили
- Або жмурились по куткам.
- [133] Сюди привів Анхіз Енея
- І між дівок сих посадив;
- Як неука і дуралея,
- Прийнять до гурту їх просив;
- І щоб обом їм услужили,
- Як знають, так поворожили,
- Що стрінеться з його синком:
- Чи він хоть трохи уродливий,
- К чому і як Еней щасливий,
- Щоб всіх спитались ворожок.
- [?] Одна дівча була гостренька
- І саме ухо прехихе,
- Швидка, гнучка, хвистка, порскенька,
- Було з диявола лихе.
- Вона тут тілько і робила,
- Що всім гадала, ворожила,
- Могуща в ділі тім була;
- Чи брехеньки які сточити,
- Кому імення приложити,
- То так якраз і додала.
- [135] Призвідця зараз ся шептуха
- І примостилась к старику,
- Йому шепнула біля уха
- І завела з ним річ таку:
- «Ось я синкові загадаю,
- Поворожу і попитаю,
- Йому що буде, розкажу;
- Я ворожбу такую знаю,
- Хоть що, по правді одгадаю,
- І вже ніколи не збрешу».
- [?] І зараз в горщечок наклала
- Відьомських разних-всяких трав,
- Які на Костянтина рвала,
- І те гніздо, що ремез клав:
- Васильки, папороть, шевлію,
- Петрів батіг і конвалію,
- Любисток, просерень, чебрець;
- І все се налила водою
- Погожею, непочатою,
- Сказавши скількось і словець.
- [137] Горщок сей черепком накрила,
- Поставила його на жар,
- І тут Енея присадила,
- Щоб огоньок він роздував;
- Як розігрілось, зашипіло,
- Запарилось, заклекотіло,
- Ворочалося зверху вниз;
- Еней наш насторочив уха,
- Мов чоловічий голос слуха,
- Те чує і старий Анхіз.
- [138] Як стали роздувать пильніше,
- Горщок той дужче клекотав,
- Почули голос виразніше,
- І він Енею так сказав:
- «Енею годі вже журитись,
- Од його має розплодитись
- Великий і завзятий рід;
- Всім світом буде управляти,
- По всіх усюдах воювати,
- Підверне всіх собі під спід.
- [?] І Римськії поставить стіни,
- В них буде жити, як в раю;
- Великі зробить переміни
- Во всім окружнім там краю;
- Там буде жить та поживати,
- Покіль не будуть ціловати
- Ноги чиєїсь постола…
- Но відсіль час тобі вбираться
- І з панотцем своїм прощаться,
- Щоб голова тут не лягла».
- [140] Сього Анхізу не бажалось,
- Щоб попрощатися з синком,
- І в голову йому не клалось,
- Щоб з ним так бачитись мельком.
- Та ба! вже нічим пособити,
- Енея треба відпустити,
- Із пекла вивести на світ.
- Прощалися і обнімались,
- Слізьми гіркими обливались —
- Анхіз кричав, як в марті кіт.
- [141] Еней з Сівіллою старою
- Із пекла бігли навпростець;
- Синок ворочав головою,
- Поки аж не сховавсь отець;
- Прийшов к троянцям помаленьку
- І крався нишком, потихеньку,
- Де їм велів себе пождать.
- Троянці покотом лежали
- І на дозвіллі добре спали —
- Еней і сам уклався спать.
Частина четверта
- [?] Борщів як три не поденькуєш,
- На моторошні засердчить;
- І зараз тяглом закишкуєш,
- І в буркоті закендюшить.
- Коли ж що напхом з’язикаєш
- І в тереб добре зживотаєш,
- То на веселі занутрить;
- Об лихо вдаром заземлюєш,
- І ввесь забуд свій зголодуєш,
- І біг до горя зачортить.
- [2] Та що абищоти верзлялом,
- Не казку кормом солов’ять:
- Ось ну, закалиткуй брязкалом,
- То радощі заденежать.
- Коли давало сп’ятакуєш,
- То, може, чуло зновинуєш,
- Якщо з тобою спередить:
- Куди на плавах човновати,
- Як угодили Юнонати
- І як Еней замінервить.
- [3] Мене за сю не лайте мову,
- Не я її скомпоновав;
- Сівіллу лайте безтолкову,
- Її се мізок змусовав:
- Се так вона коверзовала,
- Енеєві пророковала,
- Йому де поступатись як;
- Хотіла мізок закрутити,
- Щоб грошей більше улупити,
- Хоть бідний був Еней і так.
- [4] Та треба з лиха догадаться,
- Як прийде узлом до чогось;
- А з відьмою не торговаться,
- Щоб хлипати не довелось.
- Подяковав старую суку
- Еней за добрую науку,
- Шагів з дванадцять в руку дав.
- Сівілла грошики в калитку,
- Піднявши пелену і свитку, —
- Ізслизла, мов лихий злигав.
- [?] Еней, ізбувши сучу бабу,
- Якмога швидше на човни,
- Щоб не дала Юнона швабу,
- Що опинився б в сатани.
- Троянці, в човни посідавши
- І швидко їх поодпихавши,
- По вітру гарно поплили;
- Гребли з диявола всі дружно,
- Що деяким аж стало душно,
- По хвилі весельця гули.
- [6] Пливуть – аж вітри забурчали
- І закрутили не шутя,
- Завили різно, засвистали,
- Нема Енеєві пуття!
- І зачало човни бурхати,
- То сторч, то набік колихати,
- Що враг устоїть на ногах;
- Троянці з ляку задрижали,
- Як лиху помогти – не знали;
- Іграли тілько на зубах.
- [?] Як ось став вітер ущухати,
- І хвилі трохи уляглись;
- Став місяць з хмари виглядати,
- І звізди на небі блись-блись!
- Агу! Троянцям легче стало,
- І тяжке горе з серця спало,
- Уже-бо думали пропасть.
- З людьми на світі так буває:
- Коли кого міх налякає,
- То послі торба спать не дасть.
- [?] Уже троянці вгамовались,
- Могоричу всі потягли;
- І, мов меньки, повивертались,
- Безпечно спати залягли;
- Аж ось поромщик їх, проноза,
- На землю впав, як міх із воза,
- І, мов на пуп, репетовав:
- «Пропали всі ми з головами,
- Прощаймось з тілом і душами,
- Остатній наш народ пропав.
- [?] Заклятий острів перед нами,
- І ми його не минемо,
- Не пропливем нігде човнами,
- А на йому пропадемо;
- Живе на острові цариця
- Цірцея, люта чарівниця
- І дуже злая на людей;
- Які лиш не остережуться,
- А їй на острів попадуться,
- Тих переверне на звірей.
- [?] Не будеш тут ходить на парі,
- А зараз підеш чотирма;
- Пропали, як сірко в базарі!
- Готовте шиї до ярма!
- По нашому хахлацьку строю
- Не будеш цапом, ні козою,
- А вже запевне що волом:
- І будеш в плузі походжати,
- До броваря дрова таскати,
- А може, підеш бовкуном.
- [?] Лях цвенькати уже не буде,
- Загубить чуйку і жупан,
- І «не позвалям» там забуде,
- А заблеє так, як баран.
- Москаль – бодай би не козою
- Замекекекав з бородою;
- А прус хвостом не завиляв,
- Як, знаєш, лис хвостом виляє,
- Як дуже Дойда налягає,
- І як Чухрай угонку дав.
- [?] Цесарці ходять журавлями,
- Цірцеї служать за гусар
- І в острові тім сторожами.
- Італіянець же маляр,
- Ісквапнійший на всякі штуки
- Співак, танцюра на всі руки,
- Уміє і чижів ловить;
- Сей переряжен в обезяну,
- Ошийник носить із сап’яну
- І осужден людей смішить.
- [?] Французи ж, давнії сіпаки,
- Головорізи-різники,
- Сі перевернуті в собаки,
- Чужі щоб гризли маслаки.
- Вони і на владику лають,
- За горло всякого хватають,
- Гризуться і проміж себе:
- У них хто хитрий, то і старший,
- І знай всім наминає парші,
- Чуприну всякому скубе.
- [?] Повзуть швейцарці черв’яками,
- Голландці квакають в багні,
- Чухонці лазять мурав’ями,
- Пізнаєш жида там в свині.
- Індиком ходить там гішпанець,
- Кротом же лазить португалець,
- Звіркує шведин вовком там,
- Датчанин добре жеребцює,
- Ведмедем турчин там танцює;
- Побачите, що буде нам».
- [15] Біду побачив неминучу,
- Троянці всі і пан Еней
- Зібралися в одну всі кучу
- Подумать о біді своєй,
- І миттю тут уговорились,
- Щоб всі хрестились і молились,
- Щоб тілько острів їм минуть.
- Молебень же втяли Еолу,
- Щоб вітрам, по його ізволу,
- В другий бік повелів дмухнуть.
- [?] Еол молебнем вдовольнився
- І вітрів зараз одвернув,
- Троянський плав перемінився,
- Еней буть звірем увильнув.
- Ватага вся повеселіла,
- Горілка з пляшок булькотіла,
- Ніхто ні каплі не пролив;
- Потім взялися за весельця
- І пригребнули всі од серця,
- Мовби Еней по пошті плив.
- [?] Еней, по човну походжая,
- Роменський тютюнець курив;
- На всі чотири розглядая,
- Коли б чого не пропустив.
- «Хваліте, – крикнув, – братця, бога!
- Гребіте дужче якомога,
- От Тібр перед носом у нас,
- Ся річка Зевсом обіщана
- І з берегами нам оддана.
- Греби! – от закричу шабас!»
- [?] Гребнули раз, два, три, чотири,
- Як на! – у берега човни;
- Троянці наші чуприндирі
- На землю скіць – як там були!
- І зараз стали розкладатись,
- Копати, строїть, ташоватись,
- Мов їм під лагер суд одвів.
- Еней кричить: «Моя тут воля,
- І кілько оком скинеш поля,
- Скрізь геть настрою городів».
- [?] Земелька ся була Латинська,
- Завзятий цар в ній був Латин;
- Старий скупиндя – скурвасинська,
- Дрижав, як Каїн, за алтин.
- А также всі його підданці
- Носили латані галанці,
- Дивившись на свого царя;
- На гроші там не козиряли,
- А в кітьки крашанками грали,
- Не візьмеш даром сухаря.
- [?] Латин сей, хоть не дуже близько,
- А все олімпським був рідня,
- Не кланявся нікому низько,
- Для його все була бридня.
- Мерика, кажуть, його мати,
- До Фавна стала учащати
- Та і Латина добула.
- Латин дочку мав чепуруху,
- Проворну, гарну і моргуху,
- Одна у нього і була.
- [?] Дочка була зальотна птиця
- І ззаду, спереду, кругом;
- Червона, свіжа, як кислиця,
- І все ходила павичом.
- Дородна, росла і красива,
- Приступна, добра, не спесива,
- Гнучка, юрлива, молода;
- Хоть хто на неї ненароком
- Закине молодецьким оком,
- То так її і вподоба.
- [?] Така дівча – кусочок ласий,
- Заслинишся, як глянеш раз;
- Що ваші гречеські ковбаси!
- Що ваш первак, грушевий квас!
- Завійниця од неї вхопить,
- На голову насяде клопіт;
- А може, тьохне і не там.
- Поставить рогом ясні очі,
- Що не доспиш петрівськой ночі;
- Те по собі я знаю сам.
- [23] Сусідні хлопці женихались
- На гарну дівчину таку,
- І сватать деякі питались,
- Які хотіли, щоб смаку
- В Латиновій дочці добиться,
- Царя приданим поживиться,
- Геть, геть – і царство за чуб взять.
- Но ненечка її Амата
- В душі своїй була строката,
- Не всякий їй любився зять.
- [?] Один був Турн, царьок нешпетний,
- З Латином у сусідстві жив,
- Дочці і матері прикметний,
- І батько дуже з ним дружив.
- Не в шутку молодець був жвавий,
- Товстий, високий, кучерявий,
- Обточений, як огірок;
- І війська мав свого чимало,
- І грошиків таки бряжчало,
- Куди не кинь, був Турн царьок.
- [25] Пан Турн щось дуже підсипався
- Царя Латина до дочки,
- Як з нею був, то виправлявся
- І піднімавсь на каблучки.
- Латин, дочка, стара Амата
- Щодень від Турна ждали свата,
- Уже нашили рушників
- І всяких всячин напридбали,
- Які на сватанні давали,
- Все сподівались старостів.
- [?] Коли чого в руках не маєш,
- То не хвалися, що твоє;
- Що буде, ти того не знаєш,
- Утратиш, може, і своє.
- Не розглядівши, кажуть, броду,
- Не лізь прожогом перший в воду,
- Бо щоб не насмішив людей.
- І перше в волок подивися,
- Тогді і рибою хвалися;
- Бо будеш йолоп, дуралей.
- [?] Як пахло сватанням в Латина
- І ждали тілько четверга,
- Аж тут Анхізова дитина
- Припленталась на берега
- Зо всім своїм троянським плем’ям.
- Еней не марно тратив врем’я,
- По-молодецьку закурив:
- Горілку, пиво, мед і брагу
- Поставивши перед ватагу,
- Для збору в труби засурмив.
- [28] Троянство, знаєш, все голодне
- Сипнуло ристю на той клик;
- Як галич в врем’я непогодне,
- Всі підняли великий крик.
- Сивушки зараз ковтонули
- По ківшику, і не здригнули,
- І докосились до потрав.
- Все військо добре убирало,
- Аж поза ухами лящало,
- Один перед другим хватав.
- [?] Вбирали січену капусту,
- Шатковану, і огірки
- (Хоть се було в час м’ясопусту),
- Хрін з квасом, редьку, буряки;
- Рябка, тетерю, саламаху —
- Як не було – поїли з маху
- І всі строщили сухарі,
- Що не було, все поз’їдали,
- Горілку всю повипивали,
- Як на вечері косарі.
- [?] Еней оставив із носатку
- Було горілки про запас,
- Но клюкнув добре по порядку,
- Розщедривсь, як бува у нас,
- Хотів посліднім поділитись,
- Щоб до кінця уже напитись,
- І добре цівкою смикнув;
- За ним і вся його голота
- Тягла, поки була охота,
- Що деякий і хвіст надув.
- [31] Барильця, пляшечки, носатку,
- Сулії, тикви, боклажки,
- Все висушили без остатку,
- Посуду потовкли в шматки.
- Троянці з хмелю просипались,
- Скучали, що не похмелялись;
- Пішли, щоб землю озирать,
- Де їм показано селитись,
- Жить, будоватися, женитись,
- І щоб латинців розпізнать.
- [32] Ходили там чи не ходили,
- Як ось вернулись і назад
- І чепухи нагородили,
- Що пан Еней не був і рад.
- Сказали: «Люди тут бормочуть,
- Язиком дивним нам сокочуть,
- І ми їх мови не втнемо;
- Слова свої на ус кончають,
- Як ми що кажем їм – не знають,
- Між ними ми пропадемо».
- [?] Еней тут зараз взяв догадку,
- Велів побігти до дяків,
- Купить Піярськую граматку,
- Полуставців, октоїхів;
- І всіх зачав сам мордовати,
- Поверху, по словам складати
- Латинськую тму, мну, здо, тло:
- Троянське плем’я все засіло
- Коло книжок, що аж потіло,
- І по-латинському гуло.
- [?] Еней від них не одступався,
- Тройчаткою всіх приганяв;
- І хто хоть трохи ліновався,
- Тому субітки і давав.
- За тиждень так лацину взнали,
- Що вже з Енеєм розмовляли
- І говорили все на ус:
- Енея звали Енеусом,
- Уже не паном – домінусом,
- Себе ж то звали – троянус.
- [35] Еней троянців похваливши,
- Що так лацину поняли,
- Сивушки в кубочки наливши,
- І могорич всі запили.
- Потім з десяток щомудрійших,
- В лацині щонайрозумнійших,
- З ватаги вибравши якраз,
- Послав послами до Латина
- Од імені свого і чина,
- А з чим послав, то дав приказ.
- [36] Посли, прийшовши до столиці,
- Послали до царя сказать,
- Що до його і до цариці
- Еней прислав поклон оддать
- І з хлібом, з сіллю і з другими
- Подарками предорогими,
- Щоб познакомитись з царем;
- І як доб’ється панськой ласки
- Еней-сподар і князь троянський,
- То прийде сам в царський терем.
- [37] Латину тілько що сказали,
- Що од Енея єсть посли,
- Із хлібом, з сіллю причвалали,
- Та і подарки принесли,
- Хотять Латину поклониться,
- Знакомитись і подружиться,
- Як тут Латин і закричав:
- «Впусти! я хліба не цураюсь
- І з добрими людьми братаюсь.
- От на ловця звір наскакав!»
- [?] Велів тут зараз прибирати
- Світлиці, сіни, двір мести;
- Клечання по двору саджати,
- Шпалерів разних нанести
- І вибивать царськую хату;
- Либонь, покликав і Амату,
- Щоб і вона дала совіт,
- Як лучче, краще прибирати,
- Де, як коврами застилати
- І підбирать до цвіту цвіт.
- [?] Послав гінця до богомаза,
- Щоб мальовання накупить,
- І также розного припаса,
- Щоб що було і їсть і пить.
- Вродилось ренське з курдимоном
- І пиво чорнеє з лимоном,
- Сивушки же трохи не з спуст;
- Де не взялись воли, телята,
- Барани, вівці, поросята;
- Латин прибравсь, мов на запуст.
- [?] Ось привезли і мальовання
- Роботи первійших майстрів,
- Царя Гороха пановання,
- Патрети всіх багатирів:
- Як Александр цареві Пору
- Давав із військом добру хльору;
- Чернець Мамая як побив;
- Як Муромець Ілля гуляє,
- Як б’є половців, проганяє, —
- Як Переяслів боронив;
- [41] Бова з Полканом як водився,
- Один другого як вихрив;
- Як Соловей-харциз женився,
- Як в Польщі Желізняк ходив.
- Патрет був француза Картуша,
- Против його стояв Гаркуша,
- А Ванька-каїн впереді.
- І всяких всячин накупили,
- Всі стіни ними обліпили;
- Латин дививсь їх красоті!
- [?] Латин, так дома спорядивши,
- Кругом все в хатах оглядав,
- Світелки, сіни обходивши,
- Собі убори добирав:
- Плащем з клейонки обвернувся,
- Циновим гудзем застебнувся,
- На голову взяв капелюх;
- Набув на ноги кинді нові
- І рукавиці взяв шкапові,
- Надувсь, мов на огні лопух.
- [?] Латин як цар в своїм наряді
- Ішов в кругу своїх вельмож,
- Которі всі були в параді,
- Надувся всякий з них, як йорж.
- Царя на дзиглик посадили,
- А сами мовчки одступили
- Від покутя аж до дверей.
- Цариця ж сіла на ослоні,
- В єдамашковому шушоні,
- В кораблику із соболей.
- [?] Дочка Лавися-чепуруха
- В німецькім фуркальці була,
- Вертілась, як в окропі муха,
- В верцадло очі все п’яла.
- Од дзиглика ж царя Латина
- Скрізь прослана була ряднина
- До самой хвіртки і воріт;
- Стояло військо тут зальотне,
- Волове, кінне і піхотне,
- І ввесь був зібраний повіт.
- [?] Послів ввели к царю з пихою ,
- Як водилося у латин;
- Несли подарки пред собою:
- Пиріг завдовжки із аршин,
- І солі кримки і бахмутки,
- Лахміття розного три жмутки,
- Еней Латину що прислав.
- Посли к Латину приступились,
- Три рази низько поклонились,
- А старший рацію сказав:
- [?] «Енеус ностер магнус панус
- І славний троянорум князь,
- Шмигляв по морю як циганус,
- Ад те, о рекс! прислав нунк нас.
- Рогамус, доміне Латине,
- Нехай наш капут не загине,
- Пермітте жить в землі своєй,
- Хоть за пекунії, хоть гратіс,
- Ми дяковати будем сатіс
- Бенефіценції твоєй.
- [47]О рекс! будь нашим меценатом,
- І ласкам туам покажи,
- Енеусу зробися братом,
- О оптіме! не одкажи:
- Енеус прінцепс єсть моторний,
- Формозус, гарний і проворний,
- Побачиш сам інноміне!
- Вели акціпере подарки
- З ласкавим видом і без сварки,
- Що прислані через мене:
- [?] Се килим-самольот чудесний,
- За Хмеля виткався царя,
- Літа під облака небесні,
- До місяця і де зоря;
- Но можна стіл ним застилати,
- І перед ліжком простилати,
- І тарадайку закривать.
- Царівні буде він в пригоду,
- І то найбільш для того году,
- Як замуж прийдеться давать.
- [?] Ось скатерть шльонськая нешпетна,
- Її у Липську добули;
- Найбільше в тім вона прикметна,
- На стіл як тілько настели
- І загадай якої страви,
- То всякі вродяться потрави,
- Які на світі тілько єсть:
- Пивце, винце, медок, горілка,
- Рушник, ніж, ложка і тарілка.
- Цариці мусим сю піднесть.
- [?] А се сап’янці-самоходи,
- Що в них ходив іще Адам;
- В стариннії пошиті годи,
- Не знаю, як достались нам;
- Либонь, достались од пендосів,
- Що в Трої нам утерли носів,
- Про те Еней зна молодець;
- Сю вещ, як рідку і старинну,
- Підносимо царю Латину,
- З поклоном низьким, на ралець».
- [51] Цариця, цар, дочка Лавина
- Зглядалися проміж себе,
- Із рота покотилась слина,
- До себе всякий і гребе
- Які достались їм подарки,
- Насилу обійшлось без сварки;
- Як ось Латин сказав послам:
- «Скажіте вашому Енею,
- Латин із цілою сім’єю,
- Крий боже, як всі раді вам.
- [?] І вся моя маєтность рада,
- Що бог вас навернув сюди;
- Мні мила ваша вся громада,
- Я не пущу вас нікуди;
- Прошу Енею покланятись
- І хліба-солі не цуратись,
- Кусок остатній розділю.
- Дочка у мене одиначка,
- Хазяйка добра, пряха, швачка,
- То може і в рідню вступлю».
- [?] І зараз попросив до столу
- Латин Енеєвих бояр,
- Пили горілку до ізволу
- І їли бублики, кав’яр;
- Був борщ до шпундрів з буряками,
- А в юшці потрух з галушками,
- Потім до соку каплуни;
- З отрібки баба, шарпанина,
- Печена з часником свинина,
- Крохналь, який їдять пани.
- [?] В обід пили заморські вина,
- Не можна всіх їх розказать,
- Бо потече із рота слина
- У декого, як описать:
- Пили сикизку, деренівку
- І кримську вкусную дулівку,
- Що то айвовкою зовуть.
- На віват – з мущирів стріляли,
- Туш – грімко трубачі іграли,
- А многоліт – дяки ревуть!
- [?] Латин по царському звичаю
- Енею дари одрядив:
- Лубенського шмат короваю,
- Корито опішнянських слив,
- Горіхів київських смажених,
- Полтавських пундиків пряжених
- І гусячих п’ять кіп яєць;
- Рогатого скота з Лип’янки,
- Сивухи відер з п’ять Будянки,
- Сто решетилівських овець.
- [56] Латин старий і полигався
- З Енеєм нашим молодцем,
- Еней і зятем називався, —
- Но діло краситься кінцем!
- Еней по щастю без поміхи
- Вдавався в жарти, ігри, сміхи,
- А о Юноні і забув,
- Його котора не любила
- І скрізь за ним, де був, слідила,
- Нігде од неї не ввильнув.
- [57] Ірися, цьохля проклятуща,
- Завзятійша од всіх брехух,
- Олімпська мчалка невсипуща,
- Крикливійша із щебетух,
- Прийшла, Юноні розказала,
- Енея як Латинь приймала,
- Який між ними єсть уклад:
- Еней за тестя мав Латина,
- А сей Енея як за сина,
- І у дочки з Енеєм лад.
- [?] «Еге! – Юнона закричала. —
- Поганець як же розібрав!
- Я нарошно йому спускала,
- А він і ноги розіклав!
- Ого! провчу я висікаку
- І перцю дам йому, і маку,
- Потямить, якова-то я.
- Проллю троянську кров, латинську,
- Вмішаю Турна скурвасинську,
- Я наварю їм киселя».
- [?] І на! через штафет к Плутону
- За підписом своїм приказ,
- Щоб фурію він Тезіфону
- Послав к Юноні той же час;
- Щоб ні в берлині, ні в дормезі,
- І ні в ридвані, ні в портшезі,
- А бігла б на перекладних;
- Щоб не було в путі препони,
- То б заплатив на три прогони,
- Щоб на Олімп вродилась вмиг.
- [?] Прибігла фурія із пекла,
- Яхиднійша од всіх відьом,
- Зла, хитра, злобная, запекла,
- Робила з себе скрізь содом.
- Ввійшла к Юноні з ревом, стуком,
- З великим треском, свистом, гуком,
- Зробила об собі лепорт.
- Якраз її взяли гайдуки
- І повели в терем під руки,
- Хоть так страшна була, як чорт.
- [61] «Здорова, люба, мила доню, —
- Юнона в радощах кричить, —
- До мене швидче, Тезифоню!» —
- І ціловать її біжить.
- «Сідай, голубко! – як ся маєш?
- Чи пса троянського ти знаєш?
- Тепер к Латину завітав,
- І крутить там, як в Карфагені;
- Достанеться дочці і нені,
- Латин щоб в дурні не попав.
- [62] Ввесь знає світ, що я не злобна,
- Людей губити не люблю;
- Но річ така богоугодна,
- Коли Енея погублю.
- Зроби ти похорон з весілля,
- Задай ти добре всім похмілля,
- Хотьби побрали всіх чорти:
- Амату, Турна і Латина,
- Енея, гадового сина,
- Пужни по-своєму їх ти!»
- [63] «Я наймичка твоя покорна, —
- Ревнула фурія, як грім, —
- На всяку хіть твою неспорна,
- Сама троянців всіх поїм;
- Амату з Турном я з’єднаю
- І сим Енея укараю,
- Латину ж в тім’я дур пущу;
- Побачать то боги і люде,
- Що з сватання добра не буде,
- Всіх, всіх в шматочки потрощу».
- [?] І перекинулась клубочком,
- Кіть-кіть з Олімпа, як стріла;
- Як йшла черідка вечерочком,
- К Аматі шусть – як там була!
- Смутна Амата пір’я драла,
- Слізки ронила і вздихала,
- Що Турн-князьок не буде зять;
- Кляла Лавинії родини,
- Кляла кумів, кляла хрестини,
- Та що ж? – проти ріжна не прать.
- [65] Яга, під пелену підкравшись,
- Гадюкой в серце поповзла,
- По всіх куточках позвивавшись,
- В Аматі рай собі найшла.
- В стравлену її утробу
- Наклала злості, мовби бобу;
- Амата стала не своя;
- Сердита лаяла, кричала,
- Себе, Латина проклинала
- І всім давала тришия.
- [?] Потім і Турна навістила
- Пресуча, лютая яга;
- І із сього князька зробила
- Енею лишнього врага.
- Турн, по воєнному звичаю,
- З горілкою напившись чаю,
- Сказать попросту, п’яний спав;
- Яга тихенько підступила
- І люте снище підпустила,
- Що Турн о тім не помишляв.
- [67] Йому, бач, сонному верзлося,
- Буцім Анхізове дитя
- З Лавинією десь зійшлося
- І женихалось не шутя:
- Буцім з Лависей обнімався,
- Буцім до пазухи добрався,
- Буцім і перстень з пальця зняв;
- Лавися перше мов пручалась,
- А послі мов угамовалась,
- І їй буцім Еней сказав:
- [68] «Лависю, милеє кохання!
- Ти бачиш, як тебе люблю:
- Но що се наше женихання,
- Коли тебе навік гублю?
- Рутулець Турн тебе вже свата,
- За ним, бач, тягне і Амата,
- І ти в йому находиш смак.
- До кого хіть ти більшу маєш,
- Скажи, кого з нас вибираєш?
- Нехай я згину, неборак!»
- [69] «Живи, Енеєчку мій милий, —
- Царівна сей дала одвіт, —
- Для мене завжди Турн остилий,
- Очам моїм один ти світ!
- Тебе коли я не побачу,
- То день той і годину трачу,
- Моє ти щастя, животи;
- Турн швидче нагле околіє,
- Ніж, дурень, мною завладіє,
- Я вся – твоя, і пан мій – ти!»
- [70] Тут Турн без пам’яті схватився,
- Стояв, як в землю вритий стовп;
- Од злості, з хмелю ввесь трусився
- І сна од яву не розчовп:
- «Кого? – мене; і хто? – троянець!
- Голяк, втікач, приплентач, ланець!
- Звести? – Лавинію однять?
- Не князь я! – гірше шмаровоза,
- І дам собі урізать носа,
- Коли Еней Латину зять.
- [?] Лавися шмат не для харциза,
- Який пройдисвіт єсть Еней;
- А то – і ти, голубко сиза,
- Ізгинеш од руки моєй!
- Я всіх поставлю вверх ногами,
- Не подарую вас душами,
- А більш Енею докажу.
- Латина же, старого діда,
- Прижму незгірше, як сусіда,
- На кіл Амату посаджу».
- [?] І зараз лист послав к Енею,
- Щоб вийшов битись сам на сам,
- Помірявсь силою своєю,
- Достав од Турна по усам;
- Хоть на киї, хоть кулаками
- Поштурхатись попід боками,
- Або побитись і на смерть.
- А также пхнув він драгомана
- І до латинського султана,
- Щоб і сьому мордаси втерть.
- [73] Яхидна фурія раденька,
- Що по її все діло йшло;
- До людських бід вона швиденька,
- І горе мило їй було.
- Махнула швидко до троянців,
- Щоб сих латинських постоянців
- По-своєму осатанить.
- Тогді троянці всі з хортами
- Збирались їхать за зайцями,
- Князька свого повеселить.
- [?] Но «горе грішникові сущу, —
- Так київський скубент сказав, —
- Благих діл вовся не імущу!»
- Хто божії судьби пізнав?
- Хто де не дума – там ночує,
- Хотів де бігти – там гальмує.
- Так грішними судьба вертить!
- Троянці сами то пізнали,
- З малої речі пострадали,
- Як то читатель сам уздрить.
- [?] Поблизь троянська кочовання
- Був на одльоті хуторок,
- Було в нім щупле будовання,
- Ставок був, гребля і садок.
- Жила Аматина там нянька,
- Не знаю – жінка чи панянка,
- А знаю, що була стара,
- Скупа, і зла, і воркотуха,
- Наушниця і щебетуха,
- Давала чиншу до двора:
- [?] Ковбас десятків з три Латину,
- Лавинії к Петру мандрик,
- Аматі в тиждень по алтину,
- Три хунти воску на ставник;
- Льняної пряжі три півмітки,
- Серпанків вісім на намітки
- І двісті валяних гнотів.
- Латин од няньки наживався,
- Зате ж за няньку і вступався,
- За няньку хоть на ніж готів.
- [?] У няньки був біленький цуцик,
- Її він завжди забавляв:
- Не дуже простий – родом муцик,
- Носив поноску, танцьовав,
- І панії лизав од скуки
- Частенько ноги скрізь і руки,
- І тімениці вигризав.
- Царівна часто з ним ігралась,
- Сама цариця любовалась,
- А цар то часто годував.
- [?] Троянці, в роги затрубивши,
- Пустили гончих в чагарі,
- Кругом болото обступивши,
- Бичами ляскали псарі;
- Як тілько гончі заганяли,
- Загавкали, заскавучали,
- То муцик, вирвавшись надвір,
- На голос гончих одізвався,
- Чмихнув, завив, до них помчався.
- Стременний думав, що то звір.
- [79] «Атю його! гуджга!» – і крикнув,
- І з свори поспускав хортів;
- Тут муцик до землі прилипнув
- І дух від ляку затаїв;
- Но пси, донюхавшись, доспіли,
- Шарпнули муцика, із’їли
- І посмоктали кісточки.
- Як вість така дойшла до няньки,
- То очі вип’яла, як баньки,
- А з носа спали і очки.
- [?] Осатаніла вража баба
- І крикнула, як на живіт,
- Зробилась зараз дуже слаба,
- Холодний показався піт,
- Порвали маточні припадки,
- Істерика і лихорадки,
- І спазми жили потягли;
- Під ніс їй клали асафету,
- І теплую на пуп сервету,
- Іще клістир з ромну дали.
- [81] Як тілько к пам’яті вернулась,
- То зараз галас підняла;
- До неї челядь вся сунулась
- Для дива, як ввесь світ кляла;
- Потім, схвативши головешку
- І вибравшись на добру стежку,
- Чкурнула просто до троян;
- Всі курені їх попалити,
- Енея заколоть, побити
- І всіх троянських бусурман.
- [?] За нею челядь покотила,
- Схвативши хто що запопав:
- Кухарка чаплію вхопила,
- Лакей тарілками шпурляв;
- З рублем там прачка храбровала,
- З дійницей ричка наступала,
- Гуменний з ціпом скрізь совавсь;
- Тут рота косарів з гребцями
- Йшли битись з косами, з граблями,
- Ніхто од бою не цуравсь.
- [83] Но у троянського народу
- За шаг алтина не проси;
- Хто москаля об’їхав зроду?
- А займеш – ноги унеси.
- Завзятого троянці кшталту,
- Не струсять нічийого ґвалту
- І носа хоть кому утруть;
- І няньчину всю рать розбили,
- Скалічили, розпотрошили
- І всіх в тісний загнали кут.
- [?] В сіє-то нещасливе врем’я
- І в самий штурхобочний бой,
- Троянське і латинське плем’я
- Як умивалося мазкой,
- Прибіг гінець з письмом к Латину,
- Нерадосну привіз новину,
- Князь Турн йому війну писав;
- Не в пир, бач, запрошав напитись,
- А в поле визивав побитись;
- Гінець і на словах додав:
- [85] «Царю Латине неправдивий!
- Ти слово царськеє зламав;
- Зате узол дружелюбивий
- Навіки з Турном розірвав.
- Од Турна шмат той однімаєш
- І в рот Енеєві соваєш,
- Що Турнові сам обіщав.
- Виходь же завтра навкулачки,
- Відтіль полізеш, мабуть, рачки,
- Бодай і лунь щоб не злизав».
- [?] Не так розсердиться добродій,
- Коли пан возний позов дасть;
- Не так лютує голий злодій,
- Коли немає що украсть;
- Як наш Латин тут розгнівився
- І на гінця сього озлився,
- Що губи з серця покусав.
- І тілько одповідь мав дати
- І гнів царський свій показати,
- Посол щоб Турнові сказав;
- [87] Як виглянув в вікно зненацька,
- Прийшов Латин в великий страх;
- Побачив люду скрізь багацько
- По улицях і всіх кутках.
- Латинці перлися товпами,
- Шпурляли вгору всі шапками,
- Кричали вголос на ввесь рот:
- «Війна! Війна! против троянців,
- Ми всіх Енеєвих поганців
- Поб’єм – іскореним їх род».
- [88] Латин старий був не рубака
- І воюватись не любив,
- Од слова смерть він, неборака,
- Був без душі і мов не жив.
- Він стичку тілько мав на ліжку,
- Аматі як не грав під ніжку,
- І то тогді, як підтоптавсь;
- Без того ж завжди був тихенький,
- Як всякий дід старий, слабенький,
- В чужеє діло не мішавсь.
- [?] Латин, і серцем, і душею
- Далекий бувши од війни,
- Зібравшись з мудростю своєю,
- Щоб не попастись в кайдани,
- Зізвав к собі панів вельможних,
- Старих, чиновних і заможних,
- Которих ради слухав сам;
- І виславши геть-преч Амату,
- Завів їх всіх в свою ківнату,
- Таку сказав річ старшинам:
- [90] «Чи ви од чаду, чи з похмілля?
- Чи чорт за душу удряпнув?
- Чи напились дурного зілля,
- Чи глузд за розум завернув?
- Скажіть – з чого війна взялася?
- З чого ся мисль вам приплелася?
- Коли я тішився війной?
- Не звір я – людську кров пролити,
- І не харциз, людей щоб бити,
- Для мене гидкий всякий бой.
- [?] І як війну вести без збруї,
- Без війська, хліба, без гармат,
- Без грошей?.. Голови ви буї!
- Який вас обезглуздив кат?
- Хто буде з вас провіянтмейстер,
- Або хто буде кригсцальмейстер,
- Кому казну повірю я?
- Не дуже хочете ви битись,
- А тілько хочете нажитись,
- І буде все біда моя.
- [92] Коли сверблять із вас у кого
- Чи спина, ребра, чи боки,
- Нащо просити вам чужого?
- Мої великі кулаки
- Почешуть ребра вам і спину;
- Коли ж то мало, я дубину
- Готов на ребрах сокрушить.
- Служить вам рад малахаями,
- Різками, кнуттям і киями,
- Щоб жар воєнний потушить.
- [?] Покиньте ж се дурне юнацтво
- І розійдіться по домах,
- Панове виборне боярство;
- А про війну і в головах
- Собі ніколи не кладіте,
- А мовчки в запічках сидіте,
- Розгадуйте, що їсть і пить.
- Хто ж о війні проговориться
- Або кому війна присниться,
- Тому дам чортзна-що робить».
- [94] Сказавши се, махнув рукою
- І зараз сам пішов з ківнат
- Бундючно-грізною ходою,
- Що всякий був собі не рад.
- Пристиджені його вельможі
- На йолопів були похожі,
- Ніхто з уст пари не пустив.
- Не швидко бідні схаменулись
- І в ратуш підтюпцем сунулись,
- Уже як вечір наступив.
- [?] Тут думу довгую держали,
- І всяк компоновав своє,
- І вголос грімко закричали,
- Що на Латина всяк плює
- І на грозьбу не уважає,
- Війну з Енеєм начинае,
- Щоб некрут зараз набирать;
- І не просить щоб у Латина
- З казни його ані алтина,
- Боярські гроші шафовать.
- [?] І так Латинь заворушилась,
- Задумав всяк побить троян;
- Відкіль та храбрість уродилась
- Против Енеєвих прочан?
- Вельможі царство збунтовали,
- Против царя всіх наущали;
- Вельможі! лихо буде вам.
- Вельможі! хто царя не слуха,
- Таким обрізать ніс і уха
- І в руки всіх оддать катам.
- [?] О музо, панночко парнаська!
- Спустись до мене на часок;
- Нехай твоя научить ласка,
- Нехай твій шепчеть голосок,
- Латинь к війні як знаряжалась,
- Як армія їх набиралась,
- Який порядок в війську був;
- Всі опиши мундири, збрую
- І казку мні скажи такую,
- Якой іще ніхто не чув.
- [?] Бояри вмиг скомпоновали
- На аркуш маніхвест кругом,
- По всіх повітах розіслали,
- Щоб військо йшло під коругов;
- Щоб голови всі обголяли,
- Чуприни довгі оставляли,
- А ус в півлокоть би тирчав;
- Щоб сала і пшона набрали,
- Щоб сухарів понапікали,
- Щоб ложку, казанок всяк мав.
- [99] Все військо зараз розписали
- По разним сотням, по полкам,
- Полковників понаставляли,
- Дали патенти сотникам.
- По городам всяк полк назвався,
- По шапці всякий розличався,
- Вписали військо під ранжир;
- Пошили сині всім жупани,
- На спід же білії каптани, —
- Щоб був козак, а не мугир.
- [?] В полки людей розпреділивши,
- І по квартирям розвели,
- І всіх в мундири нарядивши,
- К присязі зараз привели.
- На конях сотники финтили,
- Хорунжі усики крутили,
- Кабаку нюхав асаул;
- Урядники з атаманами
- Новими чванились шапками,
- І ратник всякий губу дув.
- [?] Так вічной пам’яті бувало
- У нас в Гетьманщині колись,
- Так просто військо шиковало,
- Не знавши: стій, не шевелись;
- Так славнії полки козацькі
- Лубенський, Гадяцький, Полтавський
- В шапках, було, як мак, цвітуть.
- Як грянуть, сотнями ударять,
- Перед себе списи наставлять,
- То мов мітлою все метуть.
- [?] Було тут військо волонтирі,
- То всяких юрбиця людей,
- Мов запорожці-чуприндирі,
- Що їх не втне і Асмодей.
- Воно так, бачиш, і негарне,
- Як кажуть-то – не регулярне,
- Та до війни самий злий гад:
- Чи вкрасти що, язик достати,
- Кого живцем чи обідрати,
- Ні сто не вдержить їх гармат.
- [?] Для сильной армії своєї
- Рушниць, мушкетів, оружжин
- Наклали повні гамазеї,
- Гвинтівок, фузій без пружин,
- Булдимок, флинт і яничарок.
- А в особливий закамарок
- Списів, пік, ратищ, гаківниць.
- Були тут страшнії гармати,
- Од вистрілу дрижали хати,
- А пушкарі то клались ниць.
- [?] Жлукта і улики на пушки
- Робить галили на захват;
- Днища, оснівниці, витушки
- На принадлежность приправлять.
- Нужда перемінить закони!
- Квачі, помела, макогони
- В пушкарське відомство пішли;
- Колеса, бендюги і кари
- І самії церковні мари
- В депо пушкарськеє тягли.
- [?] Держась воєнного обряду,
- Готовили заздалегідь
- Багацько всякого снаряду,
- Що сумно аж було глядіть.
- Для куль – то галушки сушили,
- А бомб – то з глини наліпили,
- А слив солоних – для картеч;
- Для щитів ночви припасали,
- І дна із діжок вибивали,
- І приправляли всім до плеч.
- [?] Не мали палашів ні шабель,
- У них, бач, Тули не було;
- Не шаблею ж убит і Авель,
- Поліно смерть йому дало.
- Соснові копистки стругали
- І до боків поначепляли
- На валяних верьовочках;
- Із лик плетені козубеньки,
- З якими ходять по опеньки,
- Були, мов суми, на плечах.
- [?] Як амуницю спорядили
- І насушили сухарів,
- На сало кабанів набили,
- Взяли подимне од дворів;
- Як підсусідків розписали
- І виборних поназначали,
- Хто тяглий, кінний, хто же піш,
- За себе хто, хто на підставу,
- В якеє військо, сотню, лаву,
- Порядок як завівсь незгірш:
- [?] Тогді ну військо муштровати,
- Учить мушкетний артикул,
- Вперед як ногу викидати,
- Ушкварить як на калавур.
- Коли пішком – то марш шульгою,
- Коли верхом – гляди ж, правою,
- Щоб шкапа скочила вперед.
- Такеє ратнеє фіглярство
- Було у них за регулярство,
- І все Енеєві во вред.
- [?] Мов посполитеє рушення
- Латина в царстві началось,
- Повсюдна муштра та учення,
- Все за жолнірство прийнялось.
- Дівки на прутах роз’їзжали,
- Ціпками хлопців муштровали,
- Старі ж учились кидать в ціль.
- А баб старих на піч саджали
- І на печі їх штурмовали,
- Бач, для баталії в примір.
- [110] Були латинці дружні люди
- І воюватись мали хіть,
- Не всі з добра, хто од причуди,
- Щоб битися, то рад летіть.
- З гаряча часу, перші три дні,
- Зносили всяке збіжжя, злидні
- І оддавали все на рать:
- Посуду, хліб, одежу, гроші
- Своєй отчизни для сторожі,
- Що не було де і дівать.
- [111] Се поралася так Амата,
- К війні латинців підвела;
- Смутна була для неї хата,
- На улиці все і жила.
- Жінки з Аматою з’єднались,
- По всьому городу таскались
- І підмовляли воювать.
- Робили з Турном шури-мури,
- І затялись, хоть вон із шкури,
- Енеєві дочки не дать.
- [112] Коли жінки де замішались
- І їм ворочати дадуть;
- Коли з розказами втаскались
- Та пхикання ще додадуть,
- Прощайсь навік тогді з порядком,
- Пішло все к чорту неоглядком,
- Жінки поставлять на своє.
- Жінки! коли б ви більше їли,
- А менш пащиковать уміли,
- Були б в раю ви за сіє.
- [113] Як Турн біснується, лютує,
- В сусідні царства шле послів,
- Чи хто із них не порятує
- Против троянських злих синів;
- Коли Латин од поєдинків
- Сховавсь під спід своїх будинків
- І ждав, що буде за кінець;
- Коли Юнона скрізь літає,
- Всіх на Енея навертає
- Весільний збить з його вінець, —
- [?] Гуде в Латії дзвін віщовий
- І гасло всім к війні дає,
- Щоб всяк латинець був готовий
- К війні, в яку їх злость веде.
- Там крик, тут галас, там клепало,
- Тісниться люд і все тріщало.
- Війна в кровавих ризах тут;
- За нею рани, смерть, увіччя,
- Безбожность і безчоловіччя
- Хвіст мантії її несуть.
- [?] Була в Латії синагога,
- Збудована за давніх літ
- Для Януса, сердита бога,
- Которий дивних був приміт:
- Він мав на голові дві тварі,
- Чи гарнії були, чи харі,
- Об тім Вергілій сам мовчить;
- Но в мирне врем’я запирався,
- Коли ж із храма показався,
- Якраз війна і закипить.
- [116] По дзвону вся латинь сунула,
- До храма з криком всі неслись,
- І навстяж двері одімкнула,
- І Янус вибіг, як харциз.
- Воєнна буря закрутила,
- Латинське серце замутила,
- Завзятость всякого бере;
- «Війни, війни!» – кричать, бажають,
- Пекельним пламенем палають
- І молодеє і старе.
- [117] Латинці військо хоть зібрали,
- Та треба ж війську должносних,
- Які б на щотах класти знали,
- Які письменнійші із них.
- Уже ж се мусить всякий знати,
- Що військо треба харчовати,
- І воїн без вина – хом’як.
- Без битой голої копійки,
- Без сей прелесниці-злодійки
- Не можна воювать ніяк.
- [?] Були златії дні Астреї,
- І славний був тогді народ;
- Міняйлів брали в казначеї,
- А фіглярі писали щот,
- К роздачі порції – обтекар;
- Картьожник – хлібний добрий пекар,
- Гевальдигером – був шинькар,
- Вожатими – сліпці, каліки,
- Ораторами – недоріки,
- Шпигоном – з церкви паламар.
- [119] Всього не можна описати,
- В Латії що тогді було,
- Уже зволялося читати,
- Що в голові у них гуло.
- К війні хватались, поспішались,
- І сами о світі не знались,
- І все робили назворот:
- Що строїть треба, те ламали,
- Що треба кинуть, те ховали,
- Що класть в кишеню, клали в рот.
- [120] Нехай турбуються латинці,
- Готовляться проти троян,
- Нехай видумують гостинці
- Енею нашому в із’ян.
- Загляньмо, Турн що коверзує,
- Троянцям рать яку готує,
- Бо Турн і сам дзіндзівер-зух!
- Коли чи п’є – не проливає,
- Коли чи б’є – то вже влучає,
- Йому людей давить, як мух!
- [121] Та й видно, що не був в зневазі,
- Бо всі сусідні корольки
- По просьбі, мовби по приказі,
- Позапаляючи люльки,
- Пішли в поход з своїм народом,
- З начинням, потрухом і плодом,
- Щоб Турнові допомагать:
- Не дать Енеєві женитись,
- Не дать в Латії поселитись,
- К чортам енейців всіх послать.
- [?] Не хмара сонце заступила,
- Не вихор порохом вертить,
- Не галич чорна поле вкрила,
- Не буйний вітер се шумить.
- Се військо йде всіма шляхами,
- Се ратне брязкотить збруями,
- В Ардею—город поспіша.
- Стовп пороху під небо в’ється,
- Сама земля, здається, гнеться;
- Енею! де тепер душа?
- [?] Мезентій наперед тірренський
- Пред страшним воїнством гряде;
- Було полковник так Лубенський
- Колись к Полтаві полк веде,
- Під земляні полтавські вали
- (Де шведи голови поклали)
- Полтаву-матушку спасать;
- Пропали шведи тут прочвари,
- Пропав і вал – а булевари
- Досталось нам тепер топтать.
- [?] За сим на бендюгах плететься
- Байстрюк Авентій—попадич,
- З своєю челяддю ведеться,
- Як з блюдолизами панич.
- Знакомого він пана внучок,
- Добродій песиків і сучок
- І лошаків мінять охоч.
- Авентій був розбійник з пупку,
- Всіх тормошив, валяв на купку,
- Дивився бісом, гадом, сторч.
- [?] Тут військо кіннеє валилось
- І дуже руччеє було;
- Отаман звався Покотиллос,
- А асаул Караспуло.
- Се гречеськії проскіноси,
- Із Біломор’я все пендоси,
- З Мореа, Дельта, Кефалос;
- Везли з собою лагомини,
- Оливу, мило, риж, маслини,
- І капама, кебаб калос.
- [?]Цекул, пренестський коваленко,
- В Латію з військом также пхавсь;
- Так Сагайдачний з Дорошенком
- Козацьким військом величавсь.
- Один з бунчуком перед раттю,
- Позаду другий п’яну браттю
- Донським нагаєм підганяв.
- Рядочком їхали гарненько,
- З люльок тютюн тягли смачненько,
- А хто на конику куняв.
- [?] За сими плентавсь розбишака,
- Нептунів син, сподар Мезап,
- До бою був самий собака
- І лобом бився так, мов цап.
- Боєць, ярун і задирака,
- Стрілець, кулачник і рубака,
- І дужий був з його хлопак;
- В виски було кому як впнеться,
- Той насухо не оддереться;
- Такий ляхам був Желізняк.
- [?] Другим шляхом, з другого боку,
- Агамемноненко Галес
- Летить, мов поспіша до сроку
- Або к воді гарячий пес;
- Веде орду велику, многу
- Рутульцеві на підпомогу;
- Тут люд був разних язиків:
- Були аврунці, сидицяне,
- Калесці і ситикуляне
- І всяких-разних козаків.
- [?] За сими панськая дитина,
- Тезейович пан Іполит, —
- Надута, горда, зла личина,
- З великим воїнством валить.
- Се був панич хороший, повний,
- Чорнявий, красний, сладкомовний,
- Що й мачуху був підкусив.
- Він не давав нікому спуску,
- Одних богинь мав на закуску,
- Брав часто там, де не просив.
- [?] Не можна, далебі, злічити,
- Які народи тут плелись,
- І на папір сей положити,
- Як, з ким, коли, відкіль взялись.
- Вергілій, бач, не нам був рівня,
- А видно, що начухав тім’я,
- Поки дрібненько описав.
- Були рутульці і сіканці,
- Аргавці, лабики, сакранці,
- Були такі, що враг їх зна.
- [?] Тут ще наїзниця скакала
- І військо немале вела,
- Собою всіх людей лякала
- І все, мов помелом, мела;
- Ся звалась діва-цар Камілла,
- До пупа жінка, там – кобила,
- Кобилячу всю мала стать:
- Чотири ноги, хвіст з прикладом,
- Хвостом моргала, била задом,
- Могла і говорить і ржать.
- [132] Коли чував хто о Полкані,
- То се була його сестра;
- Найбільш блукали по Кубані,
- А рід їх вийшов з-за Дністра.
- Камілла – страшна войовниця,
- І знахурка, і чарівниця,
- І скора на бігу була;
- Чрез гори і річки плигала,
- Із лука мітко в ціль стріляла,
- Багацько крові пролила.
- [133] Така-то збірниця валилась,
- Енея щоб побити в пух;
- Уже Юнона де озлилась,
- То там запри кріпкенько дух.
- Жаль, жаль Енея-неборака,
- Коли його на міль, як рака,
- Зевес допустить посадить.
- Чи він ввильне од сей напасті,
- Побачимо те в п’ятой часті,
- Коли удасться змайстерить.
Частина п’ята
- [?] Біда не по дерев’ях ходить,
- І хто ж її не скуштовав?
- Біда біду, говорять, родить,
- Біда для нас – судьби устав!
- Еней в біді, як птичка в клітці;
- Запутався, мов рибка в сітці;
- Терявся в думах молодець.
- Ввесь світ, здавалось, зговорився,
- Ввесь мир на його напустився,
- Щоб розорить його вкінець.
- [2] Еней ту бачив страшну тучу,
- Що на його війна несла;
- В ній бачив гибель неминучу
- І мучивсь страшно, без числа.
- Як хвиля хвилю проганяла,
- Так думка думку пошибала;
- К олімпським руки простягав.
- Надеждою хоть підкреплявся,
- Но переміни він боявся,
- І дух його ізнемогав.
- [3] Ні ніч його не вгамовала,
- Він о війні все сумовав;
- І вся коли ватага спала,
- То він по берегу гуляв,
- Хоть з горя сильно ізнемігся;
- Мов простий, на піску улігся,
- Та думка спати не дала.
- Скажіть, тогді чи дуже спиться
- Як доля проти нас яриться
- І як для нас фортуна зла?
- [4] О сон! з тобою забуваєм
- Все горе і свою напасть;
- Чрез тебе сили набираєм,
- Без тебе ж мусили б пропасть.
- Ти ослабівших укріпляєш,
- В тюрмі невинних утішаєш,
- Злодіїв снищами страшиш;
- Влюблених ти докупи зводиш,
- Злі замисли к добру приводиш,
- Пропав – од кого ти біжиш.
- [?] Енея мислі турбовали,
- Но сон таки своє бере;
- Тілесні сили в кім охляли,
- В тім дух не швидко, та замре.
- Еней заснув і бачить снище:
- Пред ним стоїть старий дідище,
- Обшитий весь очеретом;
- Він був собі ковтуноватий,
- Сідий, в космах і пелехатий,
- Зігнувсь, підпершися ціпком.
- [6] «Венерин сину! не жахайся, —
- Дід очеретяний сказав, —
- І в смуток дуже не вдавайся,
- Ти гіршії біди видав;
- Війни кривавой не страшися,
- А на олімпських положися,
- Вони все злеє оддалять.
- А що мої слова до діла,
- Лежить свиня під дубом біла
- І тридцять білих поросят.
- [?] На тім-то берлозі свиноти
- Іул построїть Альбу-град,
- Як тридесят промчаться годи,
- З Юноною як зробить лад.
- Однаково ж сам не плошайся,
- З аркадянами побратайся,
- Вони латинцям вороги;
- Троянців з ними як з’єднаєш,
- Тогді і Турна осідлаєш,
- Все військо виб’єш до ноги.
- [8] Вставай, Енею, годі спати,
- Вставай і богу помолись,
- Мене ти мусиш также знати:
- Я Тібр старий! – ось придивись.
- Я тут водою управляю,
- Тобі я вірно помагаю,
- Я не прочвара, не упир.
- Тут будеть град над городами,
- Поставлено так між богами…»
- Сказавши се, дід в воду – нир.
- [?] Еней пробуркався, схопився
- І духом моторнійший став;
- Водою тібрською умився,
- Богам молитви прочитав.
- Велів два човни знаряджати,
- І сухарями запасати,
- І воїнів туди саджать.
- Як млость пройшла по всьому тілу:
- Свиню уздрів під дубом білу
- І тридцять білих поросят.
- [?] Звелів їх зараз поколоти
- І дать Юноні на обід;
- Щоб сею жертвою свиноти
- Себе ізбавити од бід.
- Потім в човни метнувсь хутенько,
- Поплив по Тібру вниз гарненько
- К Евандру помочі просить;
- Ліси, вода, піски зумились,
- Які се два човни пустились
- З одвагою по Тібру плить.
- [11] Чи довго плив Еней – не знаю,
- А до Евандра він доплив;
- Евандр по давньому звичаю,
- Тогді для празника курив,
- З аркадянами веселився,
- Над варенухою трудився,
- І хміль в їх головах бродив;
- І тілько що човни узріли,
- То всі злякалися без міри,
- Один к троянцям підступив.
- [12] «Чи по неволі, чи по волі? —
- Кричить аркадський їм горлань. —
- Родились в небі ви, чи долі?
- Чи мир нам везете, чи брань?»
- «Троянець я, Еней одважний,
- Латинців ворог я присяжний, —
- Еней так з човна закричав. —
- Іду к Евандру погостити,
- На перепутті одпочити,
- Евандр цар добрий, я чував».
- [?] Евандра син, Паллант вродливий,
- К Енею зараз підступив;
- Оддав поклон дружелюбивий,
- До батька в гості попросив.
- Еней з Паллантом обнімався
- І в його приязнь заставлявся,
- Потім до лісу почвалав,
- Де гардовав Евандр з попами,
- Зо старшиною і панами,
- Еней Евандрові сказав:
- [?] «Хоть ти і грек, та цар правдивий,
- Тобі латинці вороги;
- Я твій товариш буду щирий,
- Латинці і мені враги.
- Тепер тебе я суплікую
- Мою уважить долю злую
- І постояти за троян.
- Я кошовий Еней-троянець,
- Скитаюсь по миру, мов ланець,
- По всім товчуся берегам.
- [15] Прийшов до тебе на одвагу,
- Не думавши, як приймеш ти;
- Чи буду пити мед, чи брагу?
- Чи будем ми собі брати?
- Скажи, і руку на – в завдаток,
- Котора, бач, не трусить схваток
- І самих злійших нам врагів.
- Я маю храбрую дружину,
- Терпівших гіркую годину
- Од злих людей і од богів.
- [?] Мене найбільше доїдає
- Рутульський Турн, собачий син;
- І лиш гляди, то і влучає,
- Щоб згамкати мене, як блин.
- Так лучче в сажівці втоплюся
- І лучче очкуром, вдавлюся,
- Ніж Турнові я покорюсь.
- Фортуна не в його кишені;
- Турн побува у мене в жмені;
- Дай поміч! – я з ним потягнусь».
- [?] Евандр мовчав і прислухався,
- Слова Енеєві ковтав;
- То ус крутив, то осміхався,
- Енеєві одвіт сей дав:
- «Еней Анхізович, сідайте,
- Турбації не заживайте,
- Бог милостив для грішних всіх;
- Дамо вам війська в підпомогу,
- І провіанту на дорогу,
- І грошеняток з якийсь міх.
- [18] Не поцурайтесь хліба-солі,
- Борщу скоштуйте, галушок;
- Годуйтесь, кушайте доволі,
- А там з труда до подушок.
- А завтра, як начне світати,
- Готово військо виступати,
- Куди ви скажете, в поход;
- За мной не буде остановки;
- Я з вами не роблю умовки,
- Люблю я дуже ваш народ».
- [?] Готова страва вся стояла,
- Спішили всі за стіл сідать;
- Хоть деяка позастивала,
- Що мусили підогрівать.
- Просілне з ушками, з грінками
- І юшка з хляками, з кишками,
- Телячий лизень тут лежав;
- Ягни і до софорку кури,
- Печені разної три гури,
- Багацько ласих тож потрав.
- [20] Де їсться смачно, там і п’ється,
- Од земляків я так чував;
- На ласеє куток найдеться,
- Еней з своїми не дрімав.
- І, правда, гості доказали,
- Що жить вони на світі знали:
- Пили за жизнь – за упокой;
- Пили здоров’я батька з сином,
- І голь-голь-голь, мов клин за клином,
- Кричать заставив на розстрой.
- [?] Троянці п’яні розбрехались
- І чванилися без пуття.
- З аркадянками женихались,
- Хто так, а хто і не шутя.
- Евандр точив гостям розкази,
- Хвалив Іраклові прокази,
- Як злого Кака він убив;
- Якії Как робив розбої,
- І що для радості такої
- Евандр і празник учредив.
- [22] Всі к ночі так перепилися,
- Держались ледве на ногах;
- І на ніч в город поплелися,
- Які іти були в силах.
- Еней в керею замотався,
- На задвірку хропти уклався,
- Евандр же в хату рачки ліз;
- І там, під прилавком зігнувшись
- І цупко в бурку завернувшись,
- Захріп старий во весь свій ніс.
- [?] Як ніч покрила пеленою
- Тверезих, п’яних – всіх людей,
- Як хріп Еней од перепою,
- Забувши о біді своєй,
- Венера без спідниці, боса,
- В халатику, простоволоса,
- К Вулкану підтюпцем ішла;
- Вона тайком к Вулкану кралась,
- Неначе з ним і не вінчалась,
- Мов жінкой не його була.
- [24] А все то хитрость єсть жіноча,
- Новинкою щоб підмануть;
- Хоть гарна як, а все охоча
- Іще гарнійшою щоб буть.
- Венера пазуху порвала
- І так себе підперезала,
- Що вся на виставці була;
- Косинку нарошно згубила,
- Груднину так собі одкрила,
- Що всякого б з ума звела.
- [25] Вулкан-коваль тогді трудився,
- Зевесу блискавку ковав.
- Уздрів Венеру, затрусився,
- Із рук і молоток упав.
- Венера зараз одгадала,
- Що в добрий час сюди попала,
- Вулкана в губи зараз черк;
- На шию вскочила, повисла,
- Вся опустилась, мов окисла,
- Білки під лоб – і світ померк.
- [26] Уже Вулкан розм’як, як кваша,
- Венера те собі на ус;
- За діло, ну! – бере, бач, наша!
- Тепер під його підоб’юсь:
- «Вулкасю милий, уродливий!
- Мій друже вірний, справедливий!
- Чи дуже любиш ти мене?»
- «Люблю, люблю, божусь кліщами,
- Ковадлом, молотом, міхами,
- Все рад робити для тебе».
- [?] І підлабузнивсь до Кіпріди,
- Як до просителя писець.
- Їй корчив разні милі види,
- Щоби достать собі ралець.
- Венера зачала благати
- І за Енеєчка прохати,
- Вулкан йому щоб допоміг:
- Енеєві зробив би збрую
- Із сталі, міді – золотую,
- Такую, щоб ніхто не зміг.
- [?] «Для тебе? – ох, моя ти плітко! —
- Вулкан задихавшись сказав. —
- Зроблю не збрую, чудо рідко,
- Ніхто якого не видав;
- Палаш, шишак, панцир зо щитом,
- Все буде золотом покрито,
- Як тульськії кабатирки;
- Насічка з черню, з образками,
- І з кунштиками, і з словами,
- Скрізь будуть брязкальця, дзвінки».
- [29] А що ж, не так тепер буває
- Проміж жінками і у нас?
- Коли чого просити має,
- То добрий одгадає час
- І к чоловіку пригніздиться,
- Прищулиться, приголубиться,
- Цілує, гладить, лескотить,
- І всі сустави розшрубує,
- І мізком так завередує,
- Що сей для жінки все творить.
- [?] Венера, в облако обвившись,
- Махнула в Пафос оддихать,
- Од всіх в світелці зачинившись,
- Себе там стала розглядать.
- Краси пом’яті розправляла,
- В волоссі кудрі завивала,
- Ну п’ятна водами мочить.
- Венера, як правдива мати,
- Для сина рада все оддати,
- З Вулканом рада в кузні жить.
- [31] Вулкан, до кузні дочвалавши,
- Будить зачав всіх ковалів;
- Свинець, залізо, мідь зібравши,
- Все гріти зараз ізвелів.
- Міхи престрашні надимають,
- Огонь великий розпаляють,
- Пішов тріск, стук од молотів.
- Вулкан потіє і трудиться,
- Всіх лає, б’є, пужа, яриться,
- К роботі приганя майстрів.
- [?] І сонце злізло височенько,
- Уже час сьомий ранку був;
- Уже закушовав смачненько,
- Хто добре пінної лигнув;
- Уже онагри захрючали,
- Ворони, горобці кричали,
- Сиділи в лавках крамарі;
- Картьожники же спать лягали,
- Фіндюрки щоки підправляли,
- В суди пішли секретарі.
- [33] А наші з хмелю потягались,
- Вчорашній мордовав їх чад;
- Стогнали, харкали, смаркались,
- Ніхто не був і світу рад.
- Не дуже рано повставали
- І льодом очі протирали,
- Щоб освіжитись на часок.
- Потім взялись за оковиту
- І скликали річ посполиту —
- Поставить, як іти в поход.
- [34] Тут скілько сотень одлічили
- Аркадських жвавих парубків
- І в ратники їх назначили;
- Дали їм в сотники панів.
- Дали значки їм з хоругвою,
- Бунчук і бубни з булавою,
- Списів, мушкетів, палашів.
- На тиждень сала з сухарями,
- Барильце з срібними рублями,
- Муки, пшона, ковбас, коржів.
- [?] Евандр, Палланта підозвавши,
- Такі слова йому сказав:
- «Я, рать Енею в поміч давши,
- Тебе начальником назвав.
- А доки в паці будеш грати?
- З дівками день і ніч ганяти
- І красти голубів у всіх?
- Одважний жид грішить і в школі,
- Іди лиш послужи на полі;
- Ледащо син – то батьків гріх.
- [?] Іди служи, годи Енею,
- Він зна воєнне ремесло;
- Умом і храбростю своєю
- В опрічнеє попав число.
- А ви, аркадці, – ви не труси,
- Давайте всім і в ніс, і в уси,
- Паллант мій ваш єсть отаман.
- За його бийтесь, умирайте,
- Енеєвих врагів карайте,
- Еней мій сват – а ваш гетьман.
- [?] А вас, Анхізович, покорно
- Прошу Палланта доглядать;
- Воно хоть паруб’я, неспорно,
- Уміє і склади читать;
- Та дурень, молоде, одважне,
- В бою як буде необачне,
- То може згинуть неборак;
- Тогді не буду жить чрез силу,
- Живцем полізу я в могилу,
- Ізгину, без води мов рак.
- [?] Беріте рать, ідіте з богом,
- Нехай Зевес вам помага».
- Тут частовались за порогом,
- Евандр додав такі слова:
- «Зайдіть к лідійському народу,
- Вони послужать вам в пригоду,
- На Турна підуть воювать.
- Мезентій їх тіснить, зжимає,
- На чинш нікого не пускає,
- Готові зараз бунт піднять».
- [39] Пішли, розвивши короговку,
- І сльози молодьож лила;
- Хто жінку мав, сестру, ятровку,
- У інших милая була.
- Тогді найбільш нам допікає,
- Коли зла доля однімає,
- Що нам всього миліше єсть.
- За милу все терять готові:
- Клейноди, животи, обнови.
- Одна дороже милой – честь!
- [40] І так, питейним підкрепившись,
- Утерли сльози із очей;
- Пішли, марш сумно затрубивши;
- Перед же вів сам пан Еней.
- Їх первий марш був до байраку,
- Прийшовши, стали на біваку,
- Еней порядок учредив.
- Паллант по армії діжурив,
- Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;
- Еней тож по лісу бродив.
- [41] Як в північ самую глухую
- Еней лиш тілько мав дрімать,
- Побачив хмару золотую,
- Свою на хмарі гарну мать.
- Венера білолика, красна,
- Курносенька, очима ясна
- І вся, як з кров’ю молоко;
- Духи од себе іспускала
- І збрую чудную держала,
- Явилась так перед синком.
- [42] Сказала: «Милий, на, Енею,
- Ту збрую, що ковав Вулкан;
- Коли себе устроїш нею,
- То струсить Турн, Бова, Полкан;
- До збруї що ні доторкнеться,
- Все зараз ламнеться і гнеться,
- Її і куля не бере;
- Устройсь, храбруй, коли, рубайся
- І на Зевеса полагайся,
- То носа вже ніхто не втре».
- [?] Сказавши, аромат пустила:
- Васильки, м’яту і амбре;
- На хмарі в Пафос покотила.
- Еней же збрую і бере,
- Її очима пожирає,
- На себе панцир натягає,
- Палаш до бока прив’язав;
- Насилу щит підняв чудесний,
- Не легкий був презент небесний;
- Еней роботу розглядав:
- [?] На щиті, в самій середині,
- Під чернь, з насічкой золотой,
- Конала муха в павутині,
- Павук торкав її ногой.
- Поодаль був малий Телешик,
- Він плакав і лигав кулешик,
- До його кралася змія
- Крилатая, з сім’ю главами,
- З хвостом в верству, страшна, з рогами,
- А звалася Жеретія.
- [45] Вокруг же щита на заломах
- Найлуччі лицарські діла
- Були бляховані в персонах
- Іскусно, живо, без числа,
- Котигорох, Іван-царевич,
- Кухарчич, Сучич і Налетич.
- Услужливий Кузьма-Дем’ян.
- Кощій з прескверною ягою,
- І дурень з ступою новою,
- І славний лицар Марципан.
- [46] Так пан Еней наш знаряджався,
- Щоб дружби Турну доказать;
- Напасть на ворогів збирався,
- Зненацька копоті їм дать.
- Но зла Юнона не дрімає,
- Навильот умисли всі знає,
- Оп’ять Ірисю посила:
- Як можна Турна роздрочити,
- Против троянців насталити,
- Щоб викоренив їх дотла.
- [?] Ірися виль, скользнула з неба,
- До Турна в північ шусть в намет;
- Він дожидавсь тогді вертепа,
- Хлистав з нудьги охтирський мед.
- К Лависі од любві був в горі,
- Топив печаль в питейнім морі.
- Так в армії колись велось;
- Коли влюбився чи програвся,
- То пуншу хлись – судьба поправся!
- Веселлє в душу і влилось!
- [48] «А що? – Ірися щебетала. —
- Сидиш без діла і клюєш?
- Чи се на тебе лінь напала?
- Чи все троянцям оддаєш?
- Коту гладкому не до мишки;
- Не втне, бачу, Панько Оришки!
- Хто б сподівавсь, що Турн бабак?
- Тобі не хист з Енеєм биться,
- Не хист з Лавинієй любиться,
- Ти, бачу, здатний бить собак.
- [49] Правдивий воїн не дрімає,
- Без просипу же і не п’є;
- Мудрує, дума, розглядає,
- Такий і ворогів поб’є.
- Ну, к чорту! швидше охмеляйся,
- Збирать союзних поспішайся,
- На нову Трою напади.
- Еней в чужих землях блукає,
- Дружину в поміч набирає,
- Не оплошай тепер: гляди!»
- [50] Сказавши, столик ізвалила,
- Шкереберть к чорту все пішло:
- Пляшки і чарочки побила,
- Пропало все, як не було.
- Зробився Турн несамовитий,
- Ярився, лютовав неситий,
- Троянськой крові забажав.
- Всі страсті в голову стовкнулись,
- Любов і ненависть прочнулись;
- «На штурм, на штурм!» – своїм кричав.
- [?] Зібрав і кінних, і піхотних
- І всіх для битви шиковав;
- І розбишак самих одборних
- Під кріпость задирать послав.
- Два корпуси докупи звівши,
- А на зикратого сам сівши,
- На штурм їх не веде, а мчить;
- Мезап, Галес в другім отряді
- Пішли од берега к ограді,
- Побить троянців всяк спішить.
- [52] Троянці, в кріпості запершись,
- Енея ждали вороття;
- З нещастям тісно пообтершись,
- Біду встрічали мов шутя.
- Побачивши ж врагів напори,
- У башт прибавили запори
- І на валу всі залягли;
- В віконця з будок виглядали
- І носа вон не виставляли,
- Шептались і люльки тягли.
- [53] У них поставлено в громаді,
- Коли на їх пан Турн напре,
- То всім сидіть в своїй ограді,
- Нехай же штурмом вал бере.
- Троянці так і учинили;
- На вал колоддя накотили
- І разний приправляли вар;
- Олію, дьоготь кип’ятили,
- Живицю, оливо топили,
- Хто лізтиме, щоб лить на твар.
- [?] Турн, в міру к валу приступивши,
- Скрізь на зикратому гасав;
- В розсипку кінних розпустивши,
- Сам як опарений кричав:
- «Сюди, трусливії троянці,
- На бой, шкодливії поганці!
- Зарились в землю, мов кроти;
- Де ваш Еней – жіночий празник?
- Пряде з бабами набалдашник!
- Не лепсько виглянуть сюди?»
- [55]І всі його так підкомандні
- Кричали, лаяли троян;
- Робили глузи їм досадні,
- Гірш нівечили, як циган.
- Пускали тучами к ним стріли,
- А деякі були так смілі,
- Що мали перескочить рів.
- Троянці уха затикали,
- Рутульців лайки не вважали,
- Хоть битись всякий з них готів.
- [?] Турн з серця скреготав зубами,
- Що в кріпості всі ні гу-гу;
- А стін не розіб’єш лобами,
- З посилку гнися хоть в дугу.
- Злость, кажуть, сатані сестриця,
- Хоть може се і небилиця,
- А я скажу, що може й так:
- Од злості Турн те компонує,
- Мов сатана йому диктує,
- Сам чорт заліз в його кабак.
- [57] Од злості Турн осатанівши,
- Велів багаття розводить,
- І військо к берегу привівши,
- Казав троянський флот спалить.
- Всі принялися за роботу;
- (На злеє всякий ма охоту),
- Огні помчалися к водам.
- Хто жар, хто губку з сірниками,
- Хто з головней, хто з фітилями
- Погибель мчали кораблям.
- [?] Розжеврілось і закурилось,
- Блакитне полом’я взвилось;
- Од диму сонце закаптилось,
- Курище к небу донеслось.
- Боги в Олімпі стали чхати;
- Турн їм ізволив тимфи дати,
- Богинь напав від чаду дур;
- Дим очі їв, лилися сльози,
- З нудьги скакали так, як кози;
- Зевес сам був, мов винокур.
- [?] Венеру ж за душу щипало,
- Що з флотом поступили так;
- Од жалю серце замирало,
- Що сяде син на міль як рак.
- В жалю, в сльозах і в гіркім смутку
- Богиня сіла в просту будку,
- На передку сів Купідон;
- Кобила їх везе кривая,
- Цібелла де жила старая,
- Щоб сій язі оддать поклон.
- [60] Цібелла, знають во всіх школах,
- Що матір’ю була богів;
- Ізмолоду була не промах,
- Коли ж як стала без зубів,
- То тілько на печі сиділа,
- З кулешиком лемішку їла
- І не мішалася в діла.
- Зевес їй оддавав повагу
- І посилав од столу брагу,
- Яку Юнона лиш пила.
- [61] Венера часто докучала
- Зевесу самою бридней,
- За те в немилость і попала,
- Що нільзя показать очей.
- Прийшла Цібеллу умоляти
- І мусила їй обіщати
- Купити збитню за алтин,
- Щоб тілько Зевса умолила,
- Вступиться за троян просила,
- Щоб флота не лишився син.
- [62] Цібелла же була ласуха,
- Для збитню рада хоть на все;
- До того ж страшна говоруха,
- О всякій всячині несе.
- Стягли її насилу з печі,
- Взяв Купідон к собі на плечі,
- В будинки к Зевсу і поніс.
- Зевес, свою уздрівши неню,
- Убгав ввесь оселедець в жменю,
- Насупив брови, зморщив ніс.
- [?] Цібелла перше закректала,
- А послі кашлять начала,
- Потім у пелену смаркала
- І дух п’ять раз перевела:
- «Сатурнович, змилосердися,
- За рідную свою вступися! —
- К Зевесу шокала стара. —
- Безсмертних смертні не вважають
- І тілько що не б’ють, а лають;
- Осрамлена моя гора!
- [64] Мою ти знаєш гору Іду
- І ліс, де з капищем олтар;
- За них несу таку обиду,
- Якой не терпить твій свинар
- На зруб я продала троянцям,
- Твоїм молельщикам, підданцям,
- Дубків і сосен строїть флот.
- Твої уста судьбам веліли,
- Були щоб ідські брусся цілі,
- Нетліннії од рода в род.
- [65] Зиркни ж тепер на тібрські води,
- Дивись, як кораблі горять! —
- Їх палять Турнові уроди,
- Тебе і всіх нас кобенять.
- Спусти їм – то таке закоять.
- І власть твою собі присвоять,
- І всім дадуть нам киселя;
- Сплюндрують ліс, розриють Іду;
- Мене ж, стару, уб’ють, мов гниду,
- Тебе прогонять відсіля».
- [66] «Та не турбуйтесь, паніматко! —
- Зевес з досадою сказав. —
- Провчу я всіх – і буде гладко;
- Анахтем вічний – Турн пропав!»
- Зиркнув, мигнув, махнув рукою
- Над Тібром, чудною рікою,
- Всі врозтіч кораблі пішли;
- Як гуси, в воду поринали,
- Із кораблів – сирени стали
- І разні пісні підняли.
- [67] Рутульське військо і союзне
- Дрижало од таких чудес;
- Злякалось плем’я все окружне,
- Мезап дав драла і Галес.
- Пороснули і рутуляни,
- Як од дощу в шатер цигани,
- А тілько Турн один оставсь.
- Утікачів щоб перейняти,
- Щоб чудо їм розтолковати,
- По всіх усюдах сам совавсь.
- [?] «Реб’ятушки! – кричав, – постійте!
- Се ж ласка божая для нас;
- Одкиньте страх і не робійте,
- Прийшлось сказать Енею: пас.
- Чого огнем ми не спалили,
- То боги все те потопили,
- Тепер троянці в западні.
- Живцем в землі їх загромадим,
- Разком на той світ одпровадим,
- Богів се воля! вірте мні».
- [69] Великії у страха очі,
- Вся рать неслась, хто швидше зміг.
- Назад вертатись не охочі,
- Всі бігли, аж не чули ніг.
- Оставшись, Турн один маячив,
- Нікого вкруг себе не бачив,
- Стьогнув зикратого хлистом;
- І шапку на очі насунув,
- Во всі лопатки в лагер дунув,
- Що коник аж вертів хвостом.
- [70] Троянці із-за стін дивились,
- Пан Турн як з військом тягу дав;
- Перевертням морським чудились,
- На добре всяк те толковав.
- Но Турнові не довіряли;
- Троянці правило се знали:
- В війні з врагами не плошай;
- Хоть утіка – не все женися;
- Хоть мов і трусить – стережися;
- Скиксуєш раз – тогді прощай!
- [?] Для ночі вдвоє калавури
- На всіх поставили баштах,
- Ліхтарні вішали на шнури,
- Ходили рунди по валах.
- В обозі Турна тихо стало,
- І тілько-тілько що блищало
- Од слабих, блідних огоньків.
- Враги троянські почивали,
- Од трусів вилазки не ждали;
- Оставмо ж сих хропти соньків.
- [72] У главной башти на сторожі
- Стояли Евріал і Низ;
- Хоть молоді були, та гожі
- І кріпкі, храбрі, як харциз.
- В них кров текла хоть не троянська,
- Якась чужая – бусурманська,
- Та в службі вірні козаки.
- Для бою їх спіткав прасунок;
- Пішли к Енею на вербунок;
- Були ж обидва земляки.
- [73] «А що, як викравшись помалу,
- Забратися в рутульський стан? —
- Шептав Низ в ухо Евріалу. —
- То каші наварили б там;
- Тепер вони сплять з перепою,
- Не дригне ні один ногою,
- Хоть всім їм горла переріж.
- Я думаю туди пуститься,
- Перед Енеєм заслужиться
- І сотню посадить на ніж».
- [?] «Як? сам? мене оставиш? —
- Спитався Низа Евріал. —
- Ні! перше ти мене удавиш,
- Щоб я од земляка одстав.
- Від тебе не одстану зроду,
- З тобою рад в огонь і в воду,
- На сто смертей піду з тобой.
- Мій батько був сердюк опрічний,
- Мовляв (нехай покой му вічний);
- Умри на полі як герой».
- [75] «Пожди і пальцем в лоб торкнися, —
- Товаришеві Низ сказав, —
- Не все вперед – назад дивися.
- Ти з лицарства глузд потеряв.
- У тебе мати єсть старая,
- Без сил і в бідності, слабая,
- То і повинен жить для ней,
- Одна оставшись без приюту,
- Яку потерпить муку люту,
- Таскавшись між чужих людей!
- [76] От я, так чисто сиротина,
- Росту, як при шляху горох;
- Без нені, без отця дитина,
- Еней – отець, а неня – бог.
- Іду хоть за чужу отчизну,
- Не жаль нікому, хоть ізслизну,
- А пам’ять вічну заслужу.
- Тебе ж до жизні рідна в’яже,
- Уб’ють тебе, вона в гріб ляже,
- Живи для неї, я прошу».
- [77] «Розумно, Низ, ти розсуждаєш,
- А о повинності мовчиш,
- Которую сам добре знаєш,
- Мені ж зовсім другу твердиш.
- Де общеє добро в упадку,
- Забудь отця, забудь і матку,
- Лети повинность ісправлять;
- Як ми Енею присягали,
- Для його служби жизнь оддали,
- Тепер не вільна в жизні мать».
- [?] «Іноси!» – Низ сказав, обнявшись
- Со Евріалом-земляком,
- І, за руки любенько взявшись,
- До ратуші пішли тишком.
- Іул сидів тут з старшиною,
- Змовлялись, завтра як до бою
- Достанеться їм приступать.
- Як ось ввійшли два парубійки,
- У брам змінившися од стійки,
- І Низ громаді став казать:
- [?] «Був на часах я з Евріалом,
- Ми пильновали супостат,
- Вони тепер всі сплять повалом,
- Уже огні їх не горять.
- Дорожку знаю я окромну,
- В нічну добу, в годину сонну,
- Прокрастись можна поуз стан
- І донести пану Енею,
- Як Турн злий з челяддю своєю
- На нас налазить, мов шайтан.
- [?] Коли зволяєтесь – веліте
- Нам з Евріалом попитать,
- Чкурнем – і поки сонце зійде,
- Енея мусим повидать».
- «Яка ж одвага в смутне врем’я!
- Так не пропало наше плем’я?» —
- Троянці всі тут заревли;
- Одважних стали обнімати,
- Їм дяковать і ціловати,
- І красовулю піднесли.
- [?] Іул, Енеїв як наслідник,
- Похвальну рацію сказав;
- І свій палаш що звавсь побідник,
- До боку Низа прив’язав.
- Для милого же Евріала
- Не пожалів того кинджала,
- Що батько у Дідони вкрав.
- І посулив за їх услугу
- Землі, овець і дать по плугу,
- В чиновні вивесть обіщав.
- [?] Сей Евріал був молоденький,
- Так годів з дев’ятнадцять мав,
- Де усу буть, пушок м’якенький
- Біленьку шкуру пробивав;
- Та був одвага і завзятий,
- Силач, козак лицарковатий,
- Но пред Іулом прослезивсь.
- Бо з матір’ю він розставався,
- Ішов на смерть і не прощався;
- Козак природі покоривсь.
- [?] «Іул Енейович, не дайте
- Паньматці вмерти од нужди,
- Їй будьте сином, помагайте
- І заступайте від вражди,
- Од бід, напраснини, нападку;
- Ви самі мали паніматку,
- То в серці маєте і жаль;
- Я вам старую поручаю,
- За вас охотно умираю», —
- Так мовив чулий Евріал.
- [?] «Не бійся, добрий Евріале, —
- Іул йому сей дав одвіт, —
- Ти служиш нам не за пропале,
- На смерть несеш за нас живіт.
- Твоїм буть братом не стиджуся
- І неню заступать кленуся,
- Тебе собою заплачу:
- Пайок, одежу і кватиру,
- Пшона, муки, яєць і сиру
- По смерть в довольстві назначу».
- [85] І так, одважна наша пара
- Пустилася в рутульський стан.
- На те і місяць вкрила хмара,
- І поле вкрив густий туман.
- Було се саме опівночі;
- Рутульці спали скілько мочі,
- Сивуха сну їм піддала;
- Роздігшися, порозкладались,
- В безпечності не сподівались
- Ні од кого ніяка зла.
- [?] І часовії, на мушкетах
- Поклавшись, спали на заказ;
- Хропли всі п’яні на пікетах,
- Тут їх застав послідній час!
- Переднюю побивши стражу,
- Полізли в стан варити кашу;
- Низ тут товаришу сказав:
- «Приляж к землі ти для підслуху,
- А я задам рутульцям духу,
- Гляди, щоб нас хто не спіткав».
- [?] Сказавши, першому Раменту
- Головку буйную одтяв,
- Не дав зробить і тестаменту,
- К чортам його навік послав.
- Сей на руках знав ворожити,
- Кому знав скілько віку жити,
- Та не собі він був пророк.
- Другим ми часто пророкуєм,
- Як знахурі, чуже толкуєм,
- Собі ж шукаєм циганок.
- [?] А послі Ремових він воїв
- По одному всіх подушив;
- І блюдолизів, ложкомоїв
- Впрах, вдребезги перемізжив.
- Намацавши ж самого Рема,
- Потиснув, мов Хому Ярема,
- Що й очі вискочили преч;
- Вхвативсь за бороду кудлату
- І злому Трої супостату
- Макітру одділив од плеч.
- [89] Вблизі тут був намет Серрана,
- На сього Низ і наскакав;
- Він тілько що роздігсь з каптана
- І смачно по вечері спав.
- Низ шаблею мазнув по пупу,
- Зад з головою сплющив вкупу,
- Що із Серрана вийшов рак;
- Бо голова між ніг вплелася,
- А задня вгору піднялася;
- Умер фігурно неборак!
- [90] І Евріал, як Низ возився,
- То не гулявши простояв;
- Він также к сонним докосився,
- Врагів на той світ одправляв.
- Колов і різав без розбору,
- І як ніхто не мав з ним спору,
- То поравсь, мов в кошарі вовк;
- І виборних, і підпомощних,
- І простих, і старших вельможних,
- Хто ні попавсь, того і товк.
- [?] Попався Ретус Евріалу,
- Сей не зовсім іще заснув;
- Приїхавши од Турна з балу,
- Пальонки дома ковтонув,
- І тілько-тілько забувався,
- Як Евріал к йому підкрався
- І просто в рот кинджал уткнув,
- І приколов його, як квітку,
- Що баби колють на намітку,
- Тут Ретус душу ізригнув.
- [92] Наш Евріал остервенився,
- Забув, що на часок зайшов;
- В намет к Мезапу був пустився,
- Там може б смерть собі найшов;
- Но повстрічався з другом Низом,
- З запальчивим, як сам, харцизом,
- Сей Евріала удержав.
- «Покиньмо кров врагам пускати,
- Пора нам відсіль уплітати», —
- Низ Евріалові сказав.
- [?] Як вовк овець смиренних душить,
- Коли в кошару завіта,
- Курчатам тхір головки сушить,
- Без крику мізок висмокта.
- Як, добре врем’я угодивши
- І сіркою хлів накуривши,
- Без крику крадуть слимаки
- Гусей, курей, качок, індиків
- У гевалів і амаликів,
- Що роблять часто і дяки.
- [94] Так наші смілії вояки
- Тут мовча проливали кров;
- Од ней краснілися, мов раки,
- За честь і к князю за любов.
- Любов к отчизні де героїть,
- Там сила вража не устоїть,
- Там грудь сильнійша од гармат,
- Там жизнь – алтин, а смерть – копійка,
- Там лицар – всякий парубійка,
- Козак там чортові не брат.
- [?] Так порався Низ з Евріалом,
- Дали рутульцям накарпас;
- Земля взялась од крові калом,
- Поляк піднявся б по сам пас,
- Но наші по крові бродили,
- Мов на торгу музик водили,
- І убирались на простор:
- Щоб швидче поспішить к Енею
- Похвастать храбростю своєю
- І Турнів розказать задор.
- [?] Уже із лагеря щасливо
- Убрались наші смільчаки;
- Раділо серце не трусливо,
- Жвяхтіли мокрі личаки,
- Із хмари місяць показався,
- І од землі туман піднявся,
- Все віщовало добрий путь.
- Як ось Волсент гульк із долини
- З полком латинської дружини.
- Біда! як нашим увильнуть?
- [97] Дали якраз до лісу тягу,
- Бистріше бігли од хортів;
- Спасались бідні на одвагу
- Від супостатів, ворогів.
- Так пара горличок невинних
- Летять спастись в лісах обширних
- Од злого кібчика когтей.
- Но зло, назначене судьбою,
- Слідитиме скрізь за тобою,
- Не утечеш за сто морей.
- [98] Латинці до лісу слідили
- Одважних наших розбишак
- І часовими окружили,
- Що з лісу не шмигнеш ніяк;
- А часть, розсипавшись по лісу,
- Піймали одного зарізу,
- То Евріала-молодця.
- Тогді Низ на вербу збирався,
- Як Евріал врагам попався,
- Мов між вовків плоха вівця.
- [99] Низ – глядь, і бачить Евріала,
- Що тішаться ним вороги;
- Важка печаль на серце пала,
- Кричить к Зевесу: «Помоги!»
- Коп’є булатне направляє,
- В латинців просто посилає,
- Сульмону серце пробива;
- Як сніп, на землю повалився,
- Не вспів і охнуть, а скривився,
- В послідній раз Сульмон зіва.
- [100] Вслід за коп’єм стрілу пускає
- І просто Тагові в висок;
- Душа із тіла вилітає,
- На жовтий пада труп пісок.
- Волсент утратив воїв пару,
- Кленеть невидимую кару
- І в ярості, як віл, реве:
- «За кров Сульмонову і Тага
- Умреш, проклята упиряга,
- За ними вслід пошлю тебе».
- [?] І замахнувсь на Евріала,
- Щоб знять головку палашем;
- Тут храбрість Низова пропала,
- І серце стало кулішем.
- Біжить, летить, кричить щосили:
- «Пеккатум робиш, фратер милий
- Невинному морс задаєш:
- Я стультус, лятро, розбишака,
- Неквіссімус і гайдамака;
- Постій! невинную кров ллєш».
- [102] Но, замахнувшись, не вдержався,
- Волсент головку одчесав:
- Головка, мов кавун качався,
- Язик невнятно белькотав.
- Уста коральні посиніли,
- Рум’яні щоки поблідніли,
- І білий цвіт в лиці пожовк;
- Закрилися і ясні очі,
- Покрились тьмою вічной ночі,
- Навіки милий глас умовк.
- [103] Уздрівши Низ труп Евріала,
- Од ярості осатанів;
- Всіх злостей випустивши жала,
- К Волсенту просто полетів,
- Як блискавка проходить тучу,
- Він так пробіг врагів між кучу
- І до Волсента докосивсь:
- Схватив його за чуб рукою,
- Меч в серце засадив другою,
- Волсент і духу тут пустивсь.
- [104] Як іскра, порох запаливши,
- Сама з ним вкупі пропада;
- Так Низ, Волсентія убивши,
- І сам лишився живота;
- Бо всі на його і напали,
- На смерть звертіли і зім’яли
- І голову зняли з плечей.
- Так кончили жизнь козарлюги,
- Зробивши славнії услуги
- На вічность пам’яті своєй.
- [105] Латинці зараз ізробили
- Абияк мари із дрючків;
- На них Волсента положили
- І понесли до земляків.
- А буйні голови поклали
- В мішок і теж з собой помчали,
- Мов пару гарних дубівок.
- Но в лагері найшли різниці,
- Лежали битих м’яс копиці,
- Печінок, легкого, кишок.
- [106] Як тілько що восток зардівся,
- Світилка Фебова взійшла;
- То Турн тогді уже наївся,
- Оп’ять о битві помишляв.
- Велів тривогу бить в клепало,
- Щоб військо к бою виступало,
- Оддать троянцям з баришком
- За зроблену вночі потіху;
- Для більшого ж з троянців сміху
- Велів взять голови з мішком.
- [107] Свого ж держася уговору,
- Троянці в кріпості сидять,
- Забилися, мов миші в нору,
- Лукаву кішку як уздрять.
- Но дать одпор були готові
- І до остатнєй каплі крові
- Свою свободу боронить
- І нову Трою защищати,
- Рутульцям перегону дати
- І Турна лютость осрамить.
- [108] На перву рутулян попитку
- Троянці так дали в одвіт,
- Що Турн собі розчухав литку,
- Од стиду скорчило живіт.
- Звелів з досади, гніву, злості
- На глум підняти мертві кості,
- На щогли голови наткнуть
- Нещасних Низа з Евріалом
- Перед самим троянським валом,
- Щоб сим врагів своїх кольнуть.
- [109] Троянці зараз одгадали,
- Чиї то голови стримлять;
- Од жалю сльози попускали,
- Таких лишившись паруб’ят.
- Об мертвих вість скрізь пронеслася,
- Вся рать троянська потряслася,
- І душі смутку предались.
- Як мати вість таку почула,
- То тілько вічно не заснула,
- Бо зуби у неї стялись.
- [110] А одійшовши, в груди билась,
- Волосся рвала з голови,
- Ревла, щипалася, дрочилась,
- Мов ум змішався у вдови:
- Побігла з криком вокруг вала
- І голову коли пізнала
- Свого синочка Евруся,
- То на валу і розпласталась,
- Кричала, гедзалась, качалась,
- Кувікала, мов порося.
- [?] І диким голосом завила:
- «О сину! світ моїх очей!
- Чи я ж тебе на те родила,
- Щоб згинув ти од злих людей?
- Щоб ти мене – стару, слабую,
- Завівши в землю сю чужую,
- На вічний вік осиротив.
- Моя ти радість і одрада,
- Моя заслона і ограда;
- Мене од всіх ти боронив.
- [112] Тепер до кого прихилюся,
- Хто злую долю облегчить?
- Куди в біді я притулюся?
- Слабу ніхто не приглядить!
- Тепер прощайте всі поклони,
- Що получала во дні они
- Од вдов, дівчат і молодиць;
- За дивні брови соболині,
- За очі ясні соколині,
- Що здатний був до вечерниць.
- [113] Коли б мені твій труп достати
- І тіло білеє обмить,
- І з похороном поховати,
- До ями з миром проводить.
- О боги! як ви допустили,
- Щоб і одинчика убили
- І настромили на віху
- Його козацькую головку;
- Десь світ вертиться сей без толку,
- Що тут дають і добрим тьху.
- [114] А ви, що Евруся згубили,
- Щоб ваш пропав собачий рід!
- Щоб ваші ж діти вас побили,
- Щоб з потрухом погиб ваш плід!
- Ох! Чом не звір я, чом не львиця?
- Чом не скажена я вовчиця?
- Щоб мні рутульців розідрать;
- Щоб серце вирвать з требухою,
- Умазать морду їх мазкою;
- Щоб маслаки їх посмоктать».
- [?] Сей галас і репетовання
- Троян всіх в смуток привело;
- Плаксивеє з синком прощання
- У всіх з очей слізки тягло.
- Асканій більше всіх тут хлипав
- І губи так собі задрипав,
- Що мов на його сап напав.
- К старій з поклоном підступивши,
- На оберемок ухвативши,
- В землянку з валу потаскав.
- [?] А тут кричать та в труби сурмлять,
- Свистять в свистілки, дмуть в роги,
- Квилять, брат брата в батька луплять;
- В наскок яряться вороги.
- Тут ржання кінське з тупотнею,
- Там разний гомін з стукотнею,
- Скрізь клопіт, халепа, сто лих!
- Так в мідні клекотить гарячій,
- Так в кабаці кричить піддячий,
- Як кажуть, хоть винось святих.
- [117] Гей, музо, панночко цнотлива,
- Ходи до мене погостить!
- Будь ласкава, будь не спесива,
- Дай поміч мні стишок зложить!
- Дай поміч битву описати
- І про війну так розказати,
- Мов твій язик би говорив.
- Ти, кажуть, дівка не бриклива,
- Але од старості сварлива;
- Прости! я, може, досадив.
- [?] І в самій речі проступився —
- Старою дівчину назвав,
- Ніхто з якою не любився,
- Ні женихавсь, ні жартовав.
- Ох, скілько муз таких на світі!
- Во всякім городі, в повіті!
- Укрили б зверху вниз Парнас.
- Я музу кличу не такую:
- Веселу, гарну, молодую;
- Старих нехай брика Пегас.
- [119] Рутульці дралися на стіни,
- Карабкалися, як жуки.
- Турн з ярості дрижав і пінив,
- Кричить: «Дружненько, козаки!»
- В свою троянці также чергу
- В одбої поралися зверху,
- Рутульців плющили, як мух.
- Пускали колоддя, каміння,
- І враже так товкли насіння,
- Що у рутульців хляв і дух.
- [?] Турн, бачивши троян роботу,
- Як рать рутульськую трощать,
- Як б’ють їх, не жалія поту,
- Рутульці, мов в’юни, пищать;
- Велів везти зо всіх олійниць,
- Де тілько єсть, із воскобійниць,
- Як можна швидче тарани.
- Якраз і тарани вродились,
- І воскобійники явились,
- Примчались духом сатани.
- [121] Приставив тарани до брами,
- В ворота зачали гатить;
- Одвірки затряслись, мов рами,
- І снасть од бою вся тріщить.
- Турн сили вдвоє прикладає,
- І тарани сам направляє,
- І браму рушити велить.
- Упала!.. Стуком оглушила,
- Троян багацько подушила,
- Турн в кріпость впертись норовить.
- [122] Біда троянцям! Що робити?
- А муза каже: «Не жахайсь,
- Не хист їх Турну побідити,
- В чужую казку не мішайсь».
- Троянці нап’яли всі жили
- Та вмиг пролом і заложили,
- І груддю стали боронить;
- Рутульці бісом увивались,
- Но на пролом не насовались,
- А Турн не знав, і що робить.
- [?] Троянець Геленор одважний
- І, як буряк, червоний Лик,
- Горлань, верлань, кулачник страшний
- І щирий кундель-степовик..
- Сим двом безділля – всяке горе,
- Здавалось по коліна море,
- Потіха ж – голови зривать.
- Давно їм в голові роїлось
- І, мов на поступки, хотілось
- Рутульцям перегону дать.
- [?] Так Геленор з червоним Ликом,
- Роздігшися до сорочок,
- Між вештанням, содомом, криком,
- Пробралися подуть тічок.
- Рутульців добре тасовали
- І од рутульців получали
- Квитанцію в своїх долгах.
- Лик тілько тим і одличився,
- Що як до Турна примостився,
- То з’їздив добре по зубах.
- [125] Но Турн і сам був розбишака
- І Лика сплющив в один мах;
- Із носа бризнула кабака,
- У Турна околів в ногах.
- А также пану Геленору
- Смертельного дали затьору,
- І сей без духу тут оставсь.
- Рутульців се возвеселило
- І так їх серце ободрило,
- Що і негідний скрізь совавсь.
- [126] Натиснули і напустились,
- Рутульці кинулись на вал;
- Троянці, як чорти, озлились,
- Рутульців били наповал.
- Тріщали кості, ребра, боки,
- Летіли зуби, пухли щоки,
- З носів і уст юшила кров:
- Хто рачки ліз, а хто простягся,
- Хто був шкереберть, хто качався,
- Хто бив, хто різав, хто колов.
- [127] Завзятость всіх опановала,
- Тут всякий пінив і яривсь;
- Тут лютость всіми управляла
- І всякий до надсаду бивсь.
- Лигар ударом макогона
- Дух випустив із Емфіона,
- І сам навіки зуби стяв.
- Лутецій б’єть Іліонея,
- Ціней Арефа, сей Цінея,
- Один другого тасовав.
- [128] Ремул рутульської породи,
- Троюрідний був Турну сват,
- Хвастун і дурень од природи,
- Що ні робив, то все не в лад;
- І тут начав щосил кричати,
- Троянців лаять, укоряти,
- Себе і Турна величать:
- «Ага! проклятії поганці,
- Недогарки троянські, ланці!
- Тепер прийшлось вам погибать.
- [?] Ми вас одучим, супостати,
- Морити вдов, дурить дівок;
- Чужії землі однімати
- І шкодити чужий садок.
- Давайте вашого гульвісу,
- Я вмиг його одправлю к бісу,
- І вас подавимо, як мух:
- Чого прийшли ви, голодрабці?
- Лигать латинськії потапці?
- Пождіть – ваш витісним ми дух!»
- [130] Іул Енейович, дочувшись
- До безтолкових сих річей,
- Як шкурка на огні надувшись,
- Злость запалала із очей,
- Вхопив камінчик – прицілився,
- Зажмурив око – приложився
- І Ремула по лобу хвись!
- Хвастун бездушний повалився,
- Іул сердешно взвеселився,
- А у троян дух ожививсь.
- [?] Пішли кулачні накарпаси,
- В виски і в зуби стусани;
- Полізли тельбухи, ковбаси,
- Всі пінили, як кабани.
- Всі роз’ярились через міру;
- По-сербськи величали віру;
- Хто чим попав, то тим локшив.
- Піднявся писк, стогнання, охи,
- Враг на врага скакав, мов блохи,
- Кусався, гриз, щипав, душив.
- [?] Служили у троян два брати,
- Із них був всякий Голіаф;
- Широкоплечий і мордатий,
- І по вівці цілком глитав.
- Один дражнився Битіасом,
- Із Кочубейським він Тарасом
- Коли б заввишки не рівнявсь;
- Другий же брат Пандаром звався
- І вищий од верстви здавався;
- Та в’ялий, мов верблюд, тинявсь.
- [133] Два брати, грізні ісполини,
- В бою стояли у ворот,
- Дрючки держали з берестини
- І боронили в кріпость вход.
- Вони к землі поприсідали,
- Троянці ж в город одступали,
- К собі манили рутулян.
- Рутульці зрять – навстяж ворота,
- Прожогом в кріпость вся піхота
- Спішить насісти на троян.
- [134] Но хто лиш в город показався,
- Того в яєшню і поб’ють;
- Битіас з братом управлявся,
- Безщадно кров рутульську ллють.
- Рутульці з криком в город пруться,
- Як од серпа колосся жнуться.
- Як над пашней хурчать ціпи,
- Так ісполинськії дрючини
- Мозчили голови і спини,
- І всіх молотять, мов снопи.
- [135] Побачив Турн таку проруху,
- Од злості ввесь осатанів;
- Здригнувсь, мов випив чепуруху,
- К своїм на поміч полетів.
- Як тілько в кріпость протаскався,
- Тузити зараз і принявся,
- Хто тілько під руку попавсь:
- Убив він з Афідном Мерона
- І зо всього побіг розгона,
- Де Битіас в крові купавсь.
- [136] З наскоку тріснув булавою
- По в’язах, великан упав;
- Об землю вдаривсь головою
- І кріпость всю поколихав.
- Реветь і душу іспускаєть
- І воздух грімом наповняєть;
- На всіх напав великий страх!
- Не спас ні рост, ні сила многа,
- Пропав Битіас, мов стонога;
- І ісполин єсть черв і прах.
- [?] Пандар погибель бачив брата,
- Злякався, звомпив, замішавсь
- І од рутульська стратилата
- Якмога швидче убиравсь.
- Проміж оселею хилявся,
- Тини переступав, ховався,
- І щоб од Турна увильнуть,
- Ворота зачинив у брами
- І завалив їх колоддями,
- Хотів од бою оддохнуть.
- [138] Но як же сильно удивився,
- Як Турна в кріпості уздрів;
- Тогді із нужди прибодрився
- І злостію ввесь закипів.
- «Ага! ти, шибеник, попався,
- Без зву к нам в гості нав’язався, —
- Пандар до Турна закричав. —
- Пожди, от зараз почастую,
- Із тебе виб’ю душу злую,
- До сього часу храбровав!»
- [?] «Ану прилізь, – Турн одвічає, —
- Келебердянськая верства!
- Як б’ю я – брат твій теє знає,
- Ходи, тобі вкручу хвоста».
- Тут Пандар камінь піднімає
- І в Турна зо всіх жил пускає,
- Нирнув би Турн навіки в ад!
- Но де Юнона ні взялася
- І перед Турном розп’ялася,
- Попав богиню камнем в лад.
- [140] Незриму чує Турн заслону,
- Бодриться, скачеть на врага,
- На поміч призива Юнону,
- Пандара по лобу стьога,
- І вовся з ніг його зшибає,
- До мізку череп розбиває;
- Пропав і другий великан!
- Така потеря устрашила
- І серце бодреє смутила
- У самих храбрійших троян.
- [141] Удачею Турн ободрився,
- По всіх усюдах смерть носив;
- Як кнур свиріпий, роз’ярився
- І без пощади всіх косив.
- Розсік надвоє Філаріса,
- В яєшню розтоптав Галіса,
- Кріфею голову одтяв;
- Щолкав в виски, штурхав під боки
- І самії кулачні доки
- Ховались, хто куди попав.
- [?] Троянці злеє умишляють,
- Щоб преч із кріпості втікать;
- Своє лахміття забирають,
- Куди удасться тягу дать.
- Но їх Обозний Генеральний
- Над всіма остававсь начальний,
- Серест вельможний обізвавсь:
- «Куди? – вам сорома немає!
- Хто чув? Троянець утікає!
- Чого наш славний рід доживсь!
- [143] Один паливода ярує,
- А вас тут стілько, боїтесь;
- В господі вашій вередує
- Рутульський шолудивий пес!
- Що скаже світ про нас, трояне?
- Що ми шатерники-цигане,
- Що ми трусливійші жидів!
- А князь наш бідний що помислить?
- Адже ж за воїнів нас числить,
- За внуків славнійших дідів.
- [144] Зберіться, Турна окружіте,
- Не сто раз можна умирать;
- Гуртом, гуртом його напріте,
- Од вас він мусить пропадать».
- Агу! Троянці схаменулись,
- Та всі до Турна і сунулись;
- Пан Турн тут на слизьку попав!
- Виляв, хитрив і увивався,
- І тілько к Тібру що добрався,
- То в воду стриб – пустився вплав.
Частина шоста
- [?] Зевес моргнув, як кріль усами,
- Олімп, мов листик, затрусивсь;
- Мигнула блискавка з громами,
- Олімпський потрух взворушивсь.
- Боги, богині і півбоги,
- Простоволосі, босоногі,
- Біжать в олімпську карвасар.
- Юпітер, гнівом розпалений,
- Влетів до них, мов навіжений,
- І крикнув, як на гончих псар:
- [2] «Чи довго будете казитись
- І стид Олімпові робить?
- Щодень проміж себе сваритись
- І смертних з смертними травить?
- Поступки ваші всі не божі;
- Ви на сутяжників похожі
- І раді мордовать людей;
- Я вас із неба поспихаю
- І до того вас укараю,
- Що пасти будете свиней.
- [?] А вам, олімпські зубоскалки,
- Моргухи, дзиги, фіглярки,
- Березової дам припарки,
- Що довго буде вам втямки.
- Ох, ви на смертних дуже ласі!
- Як грек на ніжинські ковбаси,
- Все лихо на землі од вас.
- Чрез ваші зводні, женихання
- Не маю я ушановання;
- Я намочу вас в шевський квас.
- [?] Або оддам вас на роботу,
- Запру в смирительних домах,
- Там виженуть із вас охоту
- Содомить на землі в людях.
- Або я луччу кару знаю,
- Ось як богинь я укараю:
- Пошлю вас в Запорозьку Січ;
- Там ваших каверз не вважають
- Жінок там на тютюн міняють,
- Вдень п’яні сплять, а крадуть вніч.
- [5] Не ви народ мій сотворили,
- Не хист создать вам черв’яка;
- Нащо ж людей ви роздрочили?
- Вам нужда до чужих яка?..
- Божусь моєю бородою
- І Гебиною пеленою,
- Що тих богів лишу чинів,
- Які тепер в війну вплетуться;
- Нехай Еней і Турн скубуться,
- А ви глядіть своїх чубів».
- [?] Венера молодиця сміла,
- Бо все з воєнними жила,
- І бите з ними м’ясо їла,
- І по трахтирах пуншт пила;
- Частенько на соломі спала,
- В шинелі сірій щеголяла,
- Походом на візку тряслась;
- Манишки офіцерські прала,
- З стрючком горілку продавала
- І мерзла вніч, а вдень пеклась.
- [?] Венера по-драгунськи – сміло
- К Зевесу в витяжку іде,
- Начавши говорити діло,
- Очей з Зевеса не зведе:
- «О тату сильний, величавий!
- Ти всякий помисл зриш лукавий,
- Тебе ніхто не проведе;
- Ти оком землю назираєш,
- Другим за нами приглядаєш,
- Ти знаєш, що, і як, і де.
- [8] Ти знаєш, для чого троянців
- Злим грекам попустив побить;
- Енея з пригорщею ланців
- Велів судьбам не потопить;
- Ти знаєш лучче всіх причину,
- Чого Еней приплив к Латину
- І біля Тібра поселивсь?
- Ти ж словом що опреділяєш,
- Того вовік не одміняєш;
- Відкіль же Турн тут притуливсь?
- [?] І що такеє Турн за свято,
- Що не вважає і тебе?
- Фрігійське плем’я не проклято,
- Що всякий єретик скубе;
- Твої закони б ісполнялись,
- Коли б олімпські не мішались
- І не стравляли би людей.
- Твоїх приказів не вважають,
- Нарошно Турну помагають;
- Бо, бач, Венерин син Еней.
- [?] Троянців бідних і Енея
- Хто не хотів, той не пужав;
- Терпіли гірше Прометея,
- На люльку що огню украв.
- Нептун з Еолом з перепросу
- Дали такого перечосу,
- Що й досі зашпори щемлять.
- Другії ж боги… що казати?
- Діла їх лучче мусиш знати,
- Енея тілько не з’їдять.
- [11] О Зевс! О батечку мій рідний!
- Огляньсь на плач дочки своєй;
- Спаси народ фрігійський бідний,
- Він діло єсть руки твоєй.
- Як маєш ти кого карати,
- Карай мене, – карай! я мати,
- Я все стерплю ради дітей!
- Услиш Венеру многогрішну!
- Скажи мні річ твою утішну:
- Щоб жив Іул, щоб жив Еней!»
- [?] «Мовчать! Прескверна пащекухо!
- Юнона злобна порощить. —
- Фіндюрко, ящірко, брехухо!
- Як дам – очіпок ізлетить!
- Ти смієш, кошеня мерзенне,
- Зевесу доносить на мене,
- Щоб тим нас привести в розлад;
- За кого ти мене приймаєш?
- Хіба ж ти, сучище, не знаєш,
- Що Зевс мій чоловік і брат?
- [?] Тобі ж, Зевес, скажи, не стидно,
- Що пред тобою дрянь і прах
- Базіка о богах обидно,
- Мудрує о твоїх ділах?..
- Який ти світа повелитель
- І наш олімпський предводитель,
- Коли проти фіндюрки пас?..
- Всесвітня волоцюга, мерзька,
- Нікчемна зводниця цітерська,
- Для тебе луччая од нас.
- [?] А з Марсом чи давно піймавши,
- Вулкан їй пелену відтяв;
- Різками добре одідравши,
- Як сучку, в ретязку держав.
- Но ти того буцім не знаєш,
- Як чесную її приймаєш
- І все робить для неї рад.
- Вона і Трою розорила,
- Вона Дідону погубила;
- Но все іде для неї в лад.
- [?] Де ся підтіпанка вмішалась,
- То верб’я золоте росло;
- Земля б щасливою назвалась,
- Коли б таке пропало зло!
- Чрез неї вся Латинь возстала
- І на троян її напала,
- І Турн зробивсь Енею враг.
- Не можна бід всіх ізлічити,
- Яких успіла наробити
- На небі, на землі, в водах.
- [?] Тепер же на мене звертає,
- Сама наброївши біди;
- І так Зевеса умоляє,
- Мов тілько вилізла з води.
- Невинничаєть, мов Сусанна;
- Незаймана ніколи панна,
- Що в хуторі зжила ввесь вік.
- Не діждеш з бабкою своєю —
- Я покажу твому Енею…
- Богиня я! – він чоловік».
- [?] Венера лайки не стерпіла,
- Юнону стала кобенить;
- І перепалка закипіла,
- Одна одну хотіла бить.
- Богині в гніві также баби
- І также на утори слабі,
- З досади часом і брехнуть;
- І, як перекупки, горланять,
- Одна другу безчестять, ганять
- І рід ввесь з потрухом кленуть.
- [?] «Та цитьте, чортові сороки! —
- Юпітер грізно закричав. —
- Обом вам обіб’ю я щоки;
- Щоб вас, бублейниць, враг побрав!
- Не буду вас карать громами;
- По п’ятах виб’ю чубуками,
- Олімп заставлю вимітать;
- Я вас умію усмирити,
- Заставлю чесно в світі жити
- І зараз дам себе вам знать.
- [19] Занишкніть, уха наставляйте
- І слухайте, що я скажу;
- Мовчіть! роти пороззявляйте,
- Хто писне – морду розміжжу.
- Проміж латинців і троянців
- І всяких Турнових поганців
- Не сікайся ніхто в війну;
- Ніхто ніяк не помагайте,
- Князьків їх также не займайте,
- Побачим, здасться хто кому».
- [?] Замовк Зевес, моргнув бровами
- І боги врозтіч всі пішли,
- І я прощаюсь з небесами,
- Пора спуститись до землі
- І стать на Шведськую могилу,
- Щоб озирнуть воєнну силу
- І битву вірно описать;
- Купив би музі на охвоту,
- Щоб кончить помогла роботу,
- Бо нігде рифм уже достать.
- [21] Турн осушивсь після купання
- І ганусною підкрепивсь,
- З намету виїхав зарання,
- На кріпость сентябрем дививсь.
- Трубить в ріжок! – оп’ять тривога!
- Кричать, біжать, спішать якмога;
- Великая настала січ!
- Троянці дуже славно бились,
- Рутульці трохи поживились,
- Насилу розвела їх ніч.
- [?] В сю ніч Еней уже зближався
- До городка, що Турн обліг;
- З Паллантом в човні частувався,
- Поїв всю старшину, як міг.
- В розказах чванився ділами,
- Як храбровав з людьми, з богами,
- Як без розбору всіх тузив.
- Паллант і сам був зла брехачка,
- Язик його тож не клесачка,
- В брехні Енею не вступив.
- [?] Ану, старая цар-дівице,
- Сідая музо, схаменись!
- Прокашляйсь, без зубів сестрице,
- До мене ближче прихились!
- Кажи: якії там прасунки
- В Енеєві пішли вербунки,
- Щоб проти Турна воювать.
- Ти, музо, кажуть всі, письменна,
- В Полтавській школі наученна,
- Всіх мусиш поіменно знать.
- [?] Читайте ж, муза що бормоче:
- Що там з Енеєм плив Массик,
- Лінтяй, ледащо неробоче,
- А сильний і товстий, мов бик.
- Там правив каюком Тигренко,
- Із Стехівки то шинкаренко,
- І віз з собою сто яриг.
- Близ сих плили дуби Аванта,
- Він був страшнійший од сержанта;
- Бо всіх за все по спині стриг.
- [?] Поодаль плив байдак Астура,
- Сей лежнем в винницях служив;
- На нім була свиняча шкура,
- Котору він як плащ носив.
- За ним Азиллас плив на барці,
- Се родич нашій паламарці, —
- Недавно з кошельком ходив;
- Но, бач, безокая фортуна
- Зробила паном із чупруна.
- Таких немало бачим див!
- [26] А то на легкому дубочку,
- Що роззолочений ввесь впрах,
- Сидить, розхриставши сорочку,
- З турецьким чубуком в зубах?
- То Цінарис, цехмістр картьожний,
- Фігляр, обманщик, плут безбожний,
- З собой всіх шахраїв веде;
- Коли, бач, Турна не здоліють,
- То картами уже подіють,
- Що між старці Турн попаде.
- [?] А то сидить в брилі, в кереї
- З товстою книжкою в руках,
- І всім, бач, гонить ахинеї,
- І спорить о своїх правах?
- То родом з Глухова юриста,
- Він має чин канцеляриста
- І єсть добродій Купавон.
- Щоб значкового дослужиться
- І на війні чим поживиться,
- Вступив в Енеїв легіон.
- [28] А то беззубий, говорливий,
- Сухий, невірний, як шкелет,
- І лисий, і брехун сварливий?
- То вихрест із жидів, Авлет.
- Недавно на другій женився,
- Та, бач, в рахунку помилився,
- Із жару в полом’я попав;
- Щоб од яги як одв’язатись,
- То мусив в військо записатись
- І за шпигона на год став.
- [?] Іще там єсть до півдесятка,
- Но дріб’язок і гольтіпа;
- В таких не буде недостатка,
- Хоть в день їх згине і копа.
- А скілько ж всіх? – того не знаю,
- Хоть муза я – не одгадаю,
- По пальцям тож не розлічу;
- Бігме! на щотах не училась,
- Над карбіжем тож не трудилась,
- Я що було, те лепечу.
- [?] Уже Волосожар піднявся,
- Віз на небі вниз повертавсь,
- І дехто спати укладався,
- А хто під буркой витягавсь.
- Онучі інші полоскали,
- Другії лежа розмовляли,
- А хто прудився у кабиць.
- Старші, підпивши, розійшлися
- І дома за люльки взялися,
- Лежали боком, навзнич, ниць.
- [31] Еней один не роздягався,
- Еней один за всіх не спав;
- Він думав, мислив, умудрявся
- (Бо сам за всіх і одвічав),
- Як Турна-ворога побити,
- Царя Латина ускромнити
- І успокоїти народ.
- В сій думці смутно походжая
- І мислю богзна-де літая,
- Під носом бачить коровод.
- [32] Ні риби то були, ні раки,
- А так, якби кружок дівчат;
- І бовталися, як собаки,
- І вголос, як кішки, нявчать.
- Еней здригнувсь і одступає
- І «Да воскреснеть» вслух читає,
- Но сим ні трохи не поміг;
- Ті чуда з сміхом, з реготнею
- Вхватились за поли з матнею,
- Еней аж на поміст приліг.
- [33] Тогді одна к йому сплигнула
- Так, мов цвіркун або блоха,
- До уха самого прильнула,
- Мов гадина яка лиха.
- «Чи не пізнаєш нас, Енею?
- Та ми ж з персоною твоєю
- Троянський ввесь возили род;
- Ми Ідської гори дубина,
- Липки, горішина, соснина,
- З яких був зроблений твій флот.
- [34] До нас було Турн докосився
- І байдаки всі попалив.
- Та Зевс, спасибі, поспішився,
- Як бач, мавками поробив.
- Була без тебе зла година,
- Трохи-трохи твоя дитина
- Не оддала душі богам,
- Спіши свій городок спасати;
- Ти мусиш ворогам тьху дати,
- Ти сам – повір моїм словам».
- [35] Сказавши, за ніс ущипнула;
- Еней мов трохи ободривсь;
- І на других хвостом махнула,
- Ввесь флот неначе поспішивсь;
- Мавки бо стали човни пхати,
- Путем найлуччим направляти.
- І тілько начинався світ,
- Еней уздрів свій стан в осаді;
- Кричить во гніві і досаді,
- Що Турна лусне тут живіт.
- [36] А сам, матню прибравши в жменю,
- По пояс в воду з човна плиг;
- І кличе в поміч гарну неню
- І всіх олімпівських богів.
- За ним Паллант, за сим вся сволоч
- Стриб-стриб з човнів, Енею в помоч
- І тісно строяться на бой.
- «Ну, разом! – закричав, – напрімо!
- І недовірків сокрушімо,
- Рушайте, як один, шульгой».
- [37] Троянці, з города уздрівши,
- Що князь на поміч к ним іде,
- Всі кинулись, мов одурівши,
- Земля од топотні гуде.
- Летять і все перевертають,
- Як мух, рутульців убивають,
- Сам Турн стоїть ні в сих ні в тих;
- Скрізь ярим оком окидає,
- Енея з військом уздріває
- І репетує до своїх:
- [38] «Реб’ята! бийтесь, не виляйте,
- Настав тепер-то січі час!
- Доми, жінок, батьків спасайте,
- Спасайте, любо що для вас!
- Ступня не оддавайте даром,
- Їх кості загребем тут ралом,
- Або… но ми храбріші їх!
- Олімпські нас не одступились,
- Вперед! Троянці щось смутились,
- Не жалуйте боків чужих».
- [39] Примітя ж Турн гармидер в флоті,
- Туда всю силу волоче;
- Скрізь йорзає, як чорт в болоті,
- І о поживі всім товче.
- Построївши рутульців в лаву,
- Одборних молодців на славу,
- Пустився на союзних вскач.
- Кричить, рубає, вередує,
- Не б’ється, бач, а мов жартує,
- Бо був вертлявий і силач.
- [40] Еней пройдисвіт і не промах,
- В війні і взріс і постарів;
- Привідця був во всіх содомах,
- Ведмедів бачив і тхорів.
- Дитина хукає на жижу;
- Енею ж дур невдивовижу,
- Видав він різних мастаків.
- На Турна скоса поглядає
- І на рутульців наступає,
- Пощупать ребер і боків.
- [41] Фарона першого погладив
- По тім’ю гострим кладенцем
- І добре так його уладив,
- Що сей вильнув наверх денцем.
- Потім Ліхаса в груди тиснув,
- Сей поваливсь і більш не писнув;
- За ним без голови Кісей,
- Як міх з пашнею, повалився,
- І Фар на теє ж нахопився,
- Розплющив і сього Еней.
- [42] Еней тут добре колобродив
- І всіх на чудо потрошив;
- Робив він із людей уродів
- І щиро всіх на смерть душив.
- Паллант був перший раз на битві,
- Кричав, жидки як на молитві,
- Аркадян к бою підтруняв,
- По фрунту бігав, турбовався,
- Плигав, вертівся, ухилявся,
- Як огир в стаді, ярував.
- [43] Тут Даг, рутулець прелукавий,
- Пізнав одразу новичка,
- Хотів попробовать для слави
- Паллантові піддать тичка;
- Но наш аркадець ухилився,
- Рутулець з жизнею простився,
- В аркадцях закипіла кров!
- Одні других випереджають,
- Врагів, як хмиз, трощать, ламають;
- Така підданців єсть любов.
- [?] Паллант Евандрович наскоком
- Якраз Гібсона і насів,
- Шпигнув в висок над правим оком,
- Гібсон і дутеля із’їв.
- За сим такая ж смертна кара
- І лютого постигла Лара.
- Ось Ретій в бендюгах летить!
- Сього Паллант стягнув за ногу,
- Ударив, як пузир, об дрогу,
- Мазка із трупа капотить.
- [45] Ось! ось! яриться, бісом дише!
- Агамемноненко Галес.
- І бистрим бігом все колише,
- Неначе в гніві сам Зевес;
- Вокруг себе все побиває,
- Фарет, з ним збігшись, погибає,
- Душі пустився Демоток.
- Ладона сплющив, як блощицю,
- Кричить: «Палланта-ледащицю
- Злигаю я в один ковток».
- [46] Паллант, любесенький хлопчина,
- Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб,
- І жде, яка то зла личина
- Йому нам’яти хоче чуб.
- Дождавсь – і зо всього розгона
- Вліпив такого макогона,
- Що пан Галес шкереберть став.
- Паллант, його поволочивши,
- Потім на горло наступивши,
- Всього ногами потоптав.
- [?] За сим Авента, пхнувши ззаду,
- Поставив раком напоказ;
- І тут сього ж понюхав чаду
- Одважний парубійка Клавз.
- Хто ні сусіль, тому кабаки
- Давав Паллант і всі бурлаки,
- З Аркадії що з ним прийшли.
- Побачив Турн собі зневагу,
- Не мед дають тут пить, а брагу,
- І коси на траву найшли.
- [48] Зробився Турн наш бісноватим,
- Реве, як ранений кабан;
- Гаса, финтить своїм зикратим;
- Що ваш против його Полкан!
- Простесенько к Палланту мчиться,
- Зубами скреготить, яриться
- І гамка їсти здалека.
- Уже шаблюкою махає,
- Коневі к шиї прилягає,
- Хитрить, як ловить кіт шпака.
- [49] Паллант, мов од хорта лисиця,
- Вильнув і обіруч мечем
- Опоясав по поясниці,
- Що Турн аж поморгав плечем;
- І вмиг, не давши схаменутись
- Ні головою повернутись,
- Стьогнув ще Турна через лоб.
- Но Турн байдуже, не скривився,
- Бо, бач, булатом ввесь обшився
- І був, як в шкаралупі боб.
- [50] Так Турн, Палланта підпустивши,
- Зо всіх сил келепом мазнув;
- За русі кудрі ухвативши,
- Безчувственна з коня стягнув;
- Кров з рани джерелом лилася,
- В устах і в носі запеклася,
- Надвоє череп розваливсь;
- Як травка, скошеная в полі,
- Ув’яв Паллант, судеб по волі;
- Сердега в світі не наживсь!
- [51] Турн сильно злобною п’ятою
- На труп Палланта настоптав,
- Ремень з ладункой золотою
- З бездушного для себе зняв;
- Потім сам на коня схватився,
- Над мертвим паничем глумився
- І так аркадянам сказав:
- «Аркадці! лицаря возьміте,
- В ралець к Евандру однесіте,
- К Енею що в союз пристав».
- [?] Таку побачивши утрату,
- Аркадці галас підняли,
- Клялися учинить одплату,
- Хоча би трупом всі лягли;
- На щит Палланта положили,
- Комлицькой буркою прикрили,
- Із бою потаскали в стан.
- О смерті князя всі ридали,
- Харциза Турна проклинали.
- Та де ж троянський наш султан?
- [53] Но що за стук, за гомін чую?
- Який гармидер бачу я!
- Хто землю так трясе сирую?
- І сила там мутить чия?
- Як вихрі на пісках бушують,
- В порогах води як лютують,
- Коли прорватися хотять;
- Еней так в лютім гніві рветься,
- Одмстить Палланта смерть несеться,
- Сустави всі на нім дрижать.
- [54] До лясу! Турна розбишаки,
- Вам більше рясту не топтать!
- Вам дасть Еней міцной кабаки,
- Що будете за Стіксом чхать.
- Еней совавсь, як навіжений,
- Кричав, скакав, мов віл скажений,
- І супротивних потрошив:
- Махне мечем – врагів десятки
- Лежать, повиставлявши п’ятки;
- Так в гніві сильно їх локшив!
- [55] В запалі налетів на Мага,
- Як на мале курча шулік;
- Пропав навік сей Маг бідняга,
- Порхне душа на другий бік;
- Видючой смерті він боявся,
- Енея у ногах валявся,
- Просив живцем в неволю взять;
- Но сей, коп’єм наскрізь пробивши
- І до землі врага пришивши,
- Других пустився доганять.
- [56] Тут на бігу піймав за рясу
- Попа рутульського полку,
- Смертельного задавши прасу,
- Як пса покинув на піску.
- Погиб тут также храбрий Нума,
- Убив Сереста, його кума,
- Тарквіту голову одтяв;
- Камерта висадив з кульбаки,
- Ансура в ад послав по раки,
- А Луку пузо розплатав.
- [?] Як задавав Еней затьору
- Всім супостатам на заказ,
- Як всіх калічив без розбору
- І убивав по десять враз:
- Лігар з Лукуллом поспішають
- І в тарадайці напирають
- Енея кіньми потоптать.
- Но тут їх доля зла наспіла,
- І душі сих братів із тіла
- Пішли к Плутону погулять.
- [58] Так наш Еней тут управлявся
- І стан свій чистив од врагів;
- Прогнавши супостат, зближався
- До города свого валів.
- Трояне, вилазку зробивши,
- Латинян к чорту протуривши,
- З Енеєм вкупу ізійшлись.
- Здоровкалися, обнімались,
- Розпитовались, ціловались,
- А деякі пить прийнялись.
- [59] Іул як комендант ісправний
- Енеєві лепорт подав,
- Як війська ватажок начальний
- Про все дрібненько розказав.
- Еней Іула вихваляє,
- Потім до серця прижимає;
- Цілуєть люб’язно в уста.
- Енея серце трепетало,
- Воно о сині віщовало,
- Що він надежда не пуста.
- [60] В се врем’я Юпітер, підпивши,
- З нудьги до жінки підмощавсь,
- І морду на плече склонивши,
- Як блазень, чмокавсь та лизавсь;
- Щоб більше ж угодить коханці,
- Сказав: «Дивися, як троянці
- Од Турна врозтіч всі летять;
- Венера пас перед тобою:
- Од неї краща ти собою,
- До тебе всі лапки мостять.
- [61] Моє безсмертіє ярує,
- Розкошних ласк твоїх бажа;
- Тебе Олімп і світ шанує,
- Юпітеру ти госпожа.
- Захоч – і вродиться все зразу,
- Все в світі ждеть твого приказу,
- За твій смачний і ласий цмок…»
- Сказавши, стиснув так Юнону,
- Що трохи не скотились з трону,
- А тілько Зевс набив висок.
- [62] Юнона, козир-молодиця,
- Юпітеру не піддалась;
- Бо знала, що стара лисиця
- На всякі штуки удалась,
- Сказала: «О, очей всіх світе,
- Старий олімпський єзуїте!
- З медовими річми сховайсь.
- Уже мене давно не любиш,
- А тільки п’яний і голубиш.
- Одсунься геть – не підсипайсь.
- [63] Чого передо мной лукавиш,
- Не дівочка я в двадцять літ,
- І теревені-вені правиш,
- Щоб тільки заморочить світ.
- Нехай все буде по-твоєму;
- Дай тілько Турнові моєму
- Хоть трохи на світі пожить;
- Щоб міг він з батьком повидаться
- І перед смертю попрощаться;
- Нехай – не буду більш просить».
- [?] Сказавши, в Йовиша вп’ялася
- І обняла за поперек,
- І так натужно простяглася,
- Що світ в очах обох померк.
- Розм’як Зевес, як після пару,
- І вижлуктив підпінка чару,
- На все ізвол Юноні дав.
- Юнона в котика з ним грала,
- А в мишки так залескотала,
- Що аж Юпітер задрімав.
- [65] Олімпськії во всяку пору
- І грім пускающий їх пан
- Ходили голі без зазору,
- Без сорома, на кшталт циган.
- Юнона, з неба увильнувши,
- І гола, як долоня, бувши,
- По-паруб’ячу одяглась;
- Кликнувши ж в поміч Асмодея,
- Взяла на себе вид Енея,
- До Турна просто понеслась.
- [?] Тогді пан Турн зіло гнівився
- І приступу к собі не мав,
- Що у троян не поживився
- І тьху Енеєві не дав.
- Як ось мара в лиці Енея,
- В кереї бідного Сіхея,
- Явилась Турна задирать:
- «Ану лиш, лицарю мізерний,
- Злиденний, витязю нікчемний,
- Виходь сто лих покуштовать».
- [?] Турн зирк – і бачить пред собою
- Присяжного свого врага,
- Що так не гречі кличе к бою
- І явно в труси пострига.
- Осатанів і затрусився,
- Холодним потом ввесь облився,
- Од гніву сумно застогнав.
- Напер мару – мара виляє,
- Еней од Турна утікає!
- І Турн вдогонку поскакав.
- [68] Той не втече, сей не догонить,
- От тілько-тілько не вшпигне;
- Зикратого мечем супонить,
- Та ба! мари не підстьобне.
- «Та не втечеш, – кричить, – паничу!
- Ось зараз я тебе підтичу,
- Се не в кукли з Лависей грать;
- Тебе я швидко повінчаю
- І воронів потішу стаю,
- Коли начнуть твій труп клювать».
- [69] Мара Енеєва, примчавшись
- До моря, де стояв байдак,
- Нітрохи не остановлявшись
- (Щоб показать великий ляк),
- Стрибнула в нього, щоб спастися;
- Тут без числа Турн осліпився,
- Туди ж в байдак і сам стрибнув,
- Щоб там з Енея поглумиться,
- Убить його, мазки напиться;
- Тогді б Турн первий лицар був!
- [?] Тут вмиг байдак заворушився
- І сам, одчаливши, поплив;
- А Турн скрізь бігав і храбрився
- І тішивсь, що врага настиг.
- Таку Юнона зливши кулю,
- Перевернувшися в зозулю,
- Махнула в вирій навпростець.
- Турн глядь, аж він уже средь моря,
- Трохи не луснув з серця, з горя,
- Та мусив плить, де жив отець.
- [?] Юнона з Турном як шутила,
- Еней про теє ні гу-гу;
- Бо на його туман пустила,
- Що був невидим нікому;
- І сам нікого тож не бачив,
- Но послі як прозрів, кулачив
- Рутулян і других врагів:
- Убив Лутага, Лавза, Орсу,
- Парфену, Палму витер ворсу,
- Згубив багацько ватажків.
- [72] Мезентій, ватажок тірренський,
- Одважно дуже підступив
- І закричав по-бусурменськи,
- Що тілько пан Еней і жив!
- «Виходь! – кричить, – тичка подмімо,
- Нікого в поміч не просімо,
- Годящі парні: ти і я,
- Ану!» – і сильно так стовкнулись,
- Що трохи в’язи не звихнулись,
- Мезентій же упав з коня.
- [73] Еней, не милуя чванливих,
- В Мезентія всадив палаш;
- Дух вискочив в словах лайливих,
- Пішов до чорта на шабаш.
- Еней побідой утішався,
- Зо всіми добре частовався,
- Олімпським жертви закурив.
- Пили до ночі та гуляли
- І п’яні спати полягали,
- Еней був п’яний, єлє жив.
- [?] Уже світовая зірниця
- Була на небі, як п’ятак,
- Або пшенична варяниця,
- І небо рділося, мов мак.
- Еней троянців в гурт ззиває
- І з смутним видом об’являє,
- Що мертвих треба поховать;
- Щоб зараз прийнялися дружно,
- Братерськи і єдинодушно,
- Троян убитих зволікать.
- [75] Потім Мезентія доспіхи
- На пень високий насадив,
- І се робив не для потіхи,
- А Марса щоб удоволив,
- Шишак, панцир і меч булатний;
- Спис з прапором, щит дуже знатний;
- І пень, мов лицар, в збруї був.
- Тогді до війська обернувся,
- Прокашлявся і раз смаркнувся,
- І річ таку їм уджигнув:
- [76] «Козацтво! лицарі! трояне!
- Храбруйте! наша, бач, бере;
- Оце опудало погане
- Латинів город одіпре.
- Но перше чим начнем ми битись,
- Для мертвих треба потрудитись,
- Зробить їх душам упокой;
- Імення лицарів прославить,
- Палланта к батькові одправить,
- Що наложив тут головой».
- [?] За сим пішов в курінь просторий,
- Де труп царевича лежав,
- Над ним аркадський підкоморій
- Любистком мухи обганяв.
- Троянські плакси тут ридали,
- Як на завійницю кричали,
- Еней зарюмсав басом сам:
- «Гай, гай! – сказав, – ув’яв мій гайстер!
- Який то був до бою майстер.
- Угодно, бачу, так богам!»
- [?] Звелів носилки з верболозу
- І з очерету балдахин
- Зготовить тіла для виносу,
- Щоб в них Паллант, Евандрів син,
- Вельможна, панськая персона
- Явилася перед Плутона
- Не як абиякий харпак.
- Жінки покійника обмили,
- Нове убрання наложили,
- Запхнули за щоку п’ятак.
- [?] Як все уже було готово,
- Тогді якийсь їх филозоп
- Хотів сказать надгробне слово,
- Та збився і почухав лоб;
- Сказав: «Се мертвий і не дишеть,
- Не видить, то єсть і не слишить,
- Єй, єй! Уви! он мертв, амінь!»
- Народ від річі умилився,
- І гірко-гірко прослезився,
- І мурмотав: «Паноче, згинь».
- [?] Потім Палланта покадили,
- К носилкам винесли надвір;
- Під балдахином положили,
- Еней тут убивавсь без мір.
- Накривши гарним покривалом,
- Либонь, тим самим одіялом,
- Що од Дідони взяв Еней;
- Взмостили воїни на плечі
- І помаленьку, по-старечи
- Несли в містечко Паллантей.
- [81] Як вибрались на чисте поле,
- Еней з покійником прощавсь,
- Сказав: «О жизнь! бурливе море,
- Хто цілий на тобі оставсь?
- Прости, приятелю любезний,
- Оддячу я за вид сей слезний,
- І Турн получить з баришком».
- Потім Палланту уклонився,
- Облобизав і прослезився,
- Додому почвалав тишком.
- [?] К господі тілько що вернувся
- Наш смутний лицар, пан Еней,
- Уже в присінках і наткнувся
- На присланих к нему гостей:
- Були посли се од Латина,
- І всі асесорського чина,
- Один армейський копитан;
- Сей скрізь по світу волочився,
- І по-фрігійську научився,
- В посольстві був як драгоман.
- [?] Латинець старший по породі
- К Енею рацію начав,
- І в нашім, значить, переводі
- Буцімто ось він що сказав:
- «Не ворог, хто уже дублений,
- Не супостат, чий труп нікчемний
- На полі без душі лежить.
- Позволь тіла убитой раті,
- Як водиться, землі предати;
- Нехай князь милость сю явить».
- [?] Еней, к добру з натури склонний,
- Сказав послам латинським так:
- «Латинус рекс єсть невгомонний,
- А Турнус пессімус дурак.
- І кваре воювать вам мекум?
- Латинуса буть путо цекум,
- А вас, сеньйорес, без ума;
- Латинусу рад пацем даре,
- Пермітто мертвих поховаре,
- І злості корам вас нема,
- [85] Один єсть Турнус ворог меус,
- Сам, ерго, дебет воювать;
- Велять так фата, ут Енеус
- Вам буде рекс, Аматі зять.
- Щоб привести ад фінем беллюм,
- Ми зробим з Турнусом дуеллюм,
- Про що всіх сангвіс проливать?
- Чи Турнус буде, чи Енеус,
- Укажеть глядіус, вель деус,
- Латинським сцептро управлять».
- [?] Латинськії посли ззиркнулись,
- По серцю їм ся річ була;
- Знечев’я трохи схаменулись,
- Дрансеса смілость тут взяла:
- «О князю, – крикнув, – пресловутий!
- Великим ти родився бути!
- Ми все в Латинові уста
- Внесем, дрібнесенько розкажем
- І щиро, щиро те докажем,
- Що з Турном дружба єсть пуста».
- [87] І мировую тут зробили
- На тиждень, два або і три,
- І в договорі положили,
- Щоб теслі і другі майстри
- Латинські помогли троянам,
- Сим ланцям, голякам, прочанам,
- Достроїть новий городок;
- Щоб нарубать дали соснини,
- Кленків, дубків і берестини,
- На крокви годних осичок.
- [88] За сим тут началось гуляння,
- І чарочка пішла кругом;
- Розкази, сміхи, обнімання,
- Ділились дружно тютюном.
- Які пили, які трудились
- І над убитими возились;
- В лісах же страшна стукотня.
- В коротке мировеє врем’я
- Латинське і троянське плем’я
- Було як близькая рідня.
- [89] Тепер би треба описати
- Евандра батьківську печаль
- І хлипання все розказати,
- І крик, і охання, і жаль.
- Та ба! не всякий так змудрує,
- Як сам Вергілій намалює,
- А я ж до жалю не мастак;
- Я сліз і охання боюся
- І сам ніколи не журюся;
- Нехай собі се піде так.
- [?] Як тілько світова зірниця
- На небі зачала моргать,
- То вся троянськая станиця
- Взялася мертвих зволікать.
- Еней з Трахоном роз’їзжає,
- К трудам дружину понуждає,
- Кладуть із мертвих тіл костри;
- Соломой їх обволікають,
- Олію з дьогтем поливають
- На всякий зруб разів по три.
- [?] Потім солому підпалили,
- І плам’я трупи обняло,
- І вічну пам’ять заквилили,
- Аж сумно слухати було.
- Тут кость, і плоть, і жир шкварчали,
- Тут інші смалець істочали,
- У інших репався живіт;
- Смрад, чад і дим кругом носились,
- Жерці найбільше тут трудились,
- Ісконє бє халтурний рід.
- [92] Други, товариші і кревні,
- Батьки, сини, куми, свати,
- На віки вічні незабвенні,
- А може, хто із суєти,
- В огонь шпурляли різну збрую,
- Одежу, обув дорогую,
- Шаблі, ладунки, келепи,
- Шапки, свитки, кульбаки, троки,
- Онучі, постоли, волоки
- Шпурлялись, як на тік снопи.
- [?] Не тілько в полі так робилось,
- В Лавренті сумно тож було;
- Багацько трупа там палилось,
- Поспульство ж на чім світ ревло.
- Там батько сина-парубійку
- Оплаковав і кляв злодійку
- Війну і ветхого царя;
- Тут дівка вельми убивалась,
- Що без вінця вдовой осталась,
- Утративши богатиря.
- [94] Жінки, порозпускавши коси,
- Розхристані і без свиток,
- Розтрьопані, простоволосі
- Галасовали на ввесь рот.
- По мертвих жалібно кричали,
- По грудях билися, стогнали,
- Латинів проклинали рід;
- Про Турна ж всі кричали сміло,
- Що за своє любовне діло
- Погубить даром ввесь нарід.
- [?] Дрансес на Турна тут доносить,
- Що Турн всім гибелям вина;
- Еней на бой його лиш просить,
- І так би й кончилась війна.
- Но і у Турна був сутяга,
- Брехун, юриста, крюк, підтяга,
- І діло Турна защищав;
- Та і Аматині пролази
- Пускали рознії розкази,
- Щоб Турн ні в чім не уважав.
- [?] Як ось од хана Діомида
- Латинові прийшли посли,
- І із охлявшого їх вида
- Не видно, радість щоб несли.
- Латин вельможам з старшиною
- Велить явитись пред собою,
- Що все і сталося якраз;
- Послів кликнули до громади,
- І, виповнивши всі обряди,
- Латин прорек такий приказ:
- [?] «Скажи, Венуле нежахливий,
- Всю хана Діомида річ,
- Здається, був ти не брехливий,
- Таким тебе зна наша Січ».
- «Підніжок твій я і підданець,
- Із слуг твоїх послідній ланець, —
- Сказав Венул, – не погнівись!
- Мужича правда єсть колюча,
- А панська на всі боки гнуча,
- І хан сказав так, не сумнись:
- [?] Не з мордою Латина битись
- Против троянських розбишак;
- Вам треба б перше придивитись,
- Який то єсть Еней козак!
- Під Троєю він дався знати
- Нам всім, як взявся рятовати
- Богів домашніх і рідню.
- Він батька спас в злу саму пору,
- На плечах зніс на Іду-гору,
- Сього не майте за бридню.
- [99] Против Енея не храбруйте,
- Для нас здається він святим;
- І так Латину розтолкуйте,
- Щоб лучче помирився з ним.
- Гай! гай! де діти єсть такії,
- Щоб кудрі батькові сідії
- Найвище ставили всього?
- Не ворог я царю Латину,
- Но чту Анхізову дитину
- І не піду против його.
- [?] Прощайте, доміні латинці!
- Поклон мій вашому царю;
- Возьміть назад свої гостинці,
- Одправте їх к багатирю
- Енею і просіть покою».
- Венул утерся тут рукою
- І річі сій зробив кінець.
- Збентежила ся річ Латина,
- Здавалось, близька зла година;
- На лисині трусивсь вінець.
- [101] Латин од думки схаменувся,
- Олімпським трохи помоливсь;
- Наморщивсь, сентябрем надувся
- І смутно на вельмож дививсь.
- «А що? – сказав, – чи поживились?
- От з Діомидом ви носились,
- А він вам фигу показав;
- Заздалегідь було змовлятись,
- Як з пан-Енеєм управлятись,
- Поки лапок не розіклав.
- [?] Тепер не приберу більш глузду,
- Як тут сих поселить прочан;
- Землі шматок єсть не під нужду,
- То їм з угоддями оддам.
- Оддам нив’я і сінокоси,
- І риболовні тібрські коси,
- То буде нам Еней сусід;
- Коли ж не схоче він остаться,
- А пуститься іще таскаться,
- То все ж ізбавимся од бід.
- [?] А щоб з Енеєм лад зробити,
- Пошлю послів десятків п’ять;
- І мушу дари одрядити,
- Диковинки коли б достать:
- Повидла, сала, осятрини,
- Шалевий пояс і люстрини,
- Щоб к празнику пошив каптан,
- Сап’янці із Торжка новенькі,
- Мальованії потибеньки.
- А нуте! як здається вам?»
- [104] Дрансес був дивний говоруха
- І Турнові був враг лихий,
- Встає, ус гладить, в носі чуха,
- Дає одвіт царю такий:
- «Латине світлий, знаменитий,
- Твоїми мед устами пити!
- Всяк тягне в серці за тебе;
- Но одізватися не сміють,
- Сидять, мовчать, сопуть, потіють
- І всяк мізкує про себе.
- [105] Нехай же та личина люта,
- Що нас впровадила в війну
- І ганьбою до всіх надута,
- Походить більш на сатану!
- Що скілько болі причинила,
- Що скілько люду погубила,
- А в смутний час навтікача!
- Нехай лиш Турн, що верховодить
- І всіх панів за кирпи водить,
- З Енеєм порівня плеча.
- [106] Нехай оставить нас в свободі,
- Нехай царівні дасть покой;
- Нехай живе в своїй господі,
- А щоб в Латію ні ногой.
- А ти, Латине, всіх благійший,
- Прибав Енею дар смачнійший:
- Йому Лавинію оддай.
- Сим сватовством нам мир даруєш
- І царства рани урятуєш;
- Дочці ж з Енеєм буде рай.
- [107] Тебе ж прошу я, пане Турне!
- Покинь к Лавинії любов
- І проясни чоло нахмурне,
- Щади латинську нашу кров.
- Еней тебе лиш визиває,
- А нас, латинців, не займає,
- Іди з троянцем потягайсь!
- Коли ти храбрий не словами,
- Так докажи нам те ділами,
- Побить Енея постарайсь».
- [108] Од річі сей Турн роз’ярився,
- Як втопленик, посинів ввесь;
- Дрижали губи, сам дрочився,
- Зубами клацав, мовби пес,
- Сказав: «О, стара пустомеля!
- Яхидств і каверз всіх оселя!
- І ти тхором мене зовеш!
- І небилиці вимишляєш,
- Народ лукаво ввесь лякаєш,
- На мене ж чортзна-що плетеш.
- [109] Що буцім хочу я одтяти
- Головку лисую твою;
- Та згинь! – не хочу покаляти
- Честь багатирськую свою.
- А ти, Латине милостивий,
- Коли такий став полохливий,
- Що і за царством байдуже?
- Так лізьте ж до Енея раком,
- Плазуйте перед сим трояком,
- Він мир вам славний устриже.
- [110] Коли ж до мира я поміха,
- Коли Еней мене бажа
- І смерть моя вам єсть потіха;
- Моя душа не єсть чужа
- Од храбрості і од надії,
- Іду, де ждуть мене злодії,
- Іду і б’юся з втікачем!
- Нехай хоть стане він Бовою,
- Не наляка мене собою,
- Поміряюсь з його плечем».
- [111] Коли в конгресі так тягались,
- Еней к Лавренту підступав;
- На штурм троянці шиковались,
- До бою всякий аж дрижав.
- Латин таку почув новинку,
- Злякавсь, пустив із рота слинку,
- І вся здригнула старшина.
- «От вам і мир», – сказав Турн лютий
- І, не терявши ні минути,
- Пред військом опинивсь, як на!
- [112] Оп’ять настав гармидер, лихо;
- Народ, як черв, заворушивсь.
- То всі кричать, то шепчуть тихо,
- Хто лаявся, а хто моливсь.
- Оп’ять війна і різанина,
- Оп’ять біда гне в сук Латина,
- Сердешний каявсь од душі,
- Що тестем не зробивсь Енею,
- І послі б з мирною душею
- Лигав потапці і книші.
- [113] Турн миттю нарядився в збрую,
- Летить, щоб потрошить троян;
- І роз’ярив дружину злую
- Побить Енеєвих прочан.
- Прискочив перше до Камілли,
- Як огир добрий до кобили,
- І став їй зараз толковать:
- Куди їй з військом напирати;
- Мессап же мусить підкрепляти
- Цариці сей прокляту рать.
- [114] Розпорядивши Турн як треба,
- Махнув, засаду щоб зробить,
- На гору, що торкалась неба,
- І щоб фрігійців окружить.
- Еней построїв тож отряди,
- Де всім назначив для осади
- Без одступу на вал іти.
- Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,
- Ідуть, щоб побідить поспішно
- Або щоб трупом полягти.
- [115] Троянці сильно наступали
- І тиснули своїх врагів,
- Не раз латинців проганяли
- До самих городських валів.
- Латинці также оправлялись
- І од троянців одбивались,
- Один другого товк на прах;
- Тут їх чиновники тузились,
- Як півні за гребні возились;
- Товклись кулаччям по зубах.
- [116] Но як Арунт убив Каміллу,
- Тогді латинців жах напав;
- Утратили і дух, і силу,
- Побігли, хто куди попав.
- Троянці з біглими змішались,
- Над їх плечами забавлялись
- І задавали всі сто лих.
- Ворота в баштах запирали,
- Своїх ховатись не пускали,
- Бо напустили б і чужих.
- [117] Як вість така прийшла до Турна,
- То так мерзенно іскрививсь,
- Що твар зробилась нечепурна
- І косо, зашморгом дививсь.
- Потім ярує од досади,
- Виводить військо із засади
- І гору покида, і ліс;
- І тілько що спустивсь в долину,
- То в тую ж самую годину
- Уздрів Енеєвих гульвіс.
- [?] Пізнав пан Турн пана Енея,
- А Турна тож Еней пізнав;
- Вспалали духом Асмодея,
- Один другого б розідрав;
- Не обійшлося б тут без бою,
- Коли б пан Феб од перепою
- Заранше в воду не заліз
- І не послав на землю ночі;
- Тут всіх до сна стулились очі
- І всяк уклався горлоріз.
- [119] Турн, облизня в бою піймавши,
- Зубами з серця скреготав;
- Од дуру, що робить не знавши,
- Латину з злостію сказав:
- «Нехай злиденнії прочани,
- Задрипанці твої трояни,
- Нехай своїх держаться слов
- Іду з Енеєм поштурхаться,
- В моїх проступках оправдаться:
- Убить – і околіть готов.
- [?] Пошлю Енея до Плутона,
- Або і сам в ад копирсну;
- Уже мні жизнь і так солона!
- Оддай Енею навісну…»
- «Гай, гай! – Латин тут обізвався. —
- Чого ти так розлютовався?
- Що ж буде, як розсерджусь я?
- Уже мені брехати стидно;
- А потаїть – богам обидно;
- Святая правда дорога!
- [121] Послухай же, судьби єсть воля,
- Щоб я дочки не оддавав
- За земляка, а то зла доля
- Насяде, хто злама устав.
- Мене Амата ублагала
- І так боки натасовала,
- Що я Енею одказав.
- Тепер сам мусиш мірковати,
- Чи треба жить, чи умирати;
- А лучче, якби в ум ти взяв
- [?] І занедбав мою Лависю;
- Чи трохи в світі панночок?
- Ну, взяв би Муньку або Прісю,
- Шатнувсь то в сей, то в той куток:
- В Івашки, Мильці, Пушкарівку,
- І в Будища, і в Горбанівку,
- Тепер дівчат, хоть гать гати;
- Тепер на сей товар не скудно,
- І замужню украсть не трудно,
- Аби по норову найти».
- [123] На слово се прийшла Амата
- І зараз в Турна і вп’ялась;
- Лобзала в губи стратилата
- І од плачу над тим тряслась.
- «В напасть, – сказала, – не вдавайся
- І битися не поспішайся,
- Як луснеш ти, то згину я;
- Без тебе нас боги покинуть,
- Латинці і рутульці згинуть,
- І пропаде дочка моя».
- [124] Но Турн на се не уважає,
- І байдуже ні сльоз, ні слов;
- Гінця к Енею посилає,
- Щоб битись завтра був готов.
- Еней і сам трусивсь до бою,
- Щоб сильною своєй рукою
- Головку Турну одчесать.
- А щоб повірить Турна слову,
- Тож посила зробить умову,
- Як завтра виставляти рать.
- [125] На завтра, тілько що світало,
- Уже народ заворушивсь;
- Все вешталося, все кишало,
- На бой дивитись всяк галивсь.
- Межовщики там розміряли,
- Кілочки в землю забивали,
- На знак, де військові стоять.
- Жреці молитви зачитали,
- Олімпським в жертву убивали
- Цапів, баранів, поросят.
- [126] Тут військо стройними рядами
- В параді йшло, мовби на бой;
- В празничній збруї, з прапорами,
- Всяк ратник чванився собой.
- Обидві армії стояли
- На тих межах, що показали;
- Між ними був просторий плець;
- Народ за військом копошився,
- Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,
- Побоїщу щоб зріть кінець.
- [?] Юнона, як богиня, знала,
- Що Турну прийдеться пропасть,
- Іще в мізку коверзовала,
- Щоб одвернуть таку напасть;
- Кликнула мавку вод Ютурну
- (Бо ся була сестриця Турну)
- І розказала їй свій страх;
- Веліла швидче умудриться,
- На всякі хитрості пуститься,
- Щоб брата не строщили в прах.
- [128] Як так на небі дві хитрили,
- Тут лагодились два на бой;
- Всі за свого богів молили,
- Щоб власною своєй рукой
- Ізміг врага в яєшню зм’яти.
- Рутульці ж стали розмишляти,
- Що Турн їх може скиксовать;
- Уже заздалегідь смутився,
- Іще нічого, а скривився,
- Не лучче б бой сей перервать.
- [?] На сей-то час Ютурна-мавка
- В рутульський подоспіла строй;
- І там вертілася, як шавка,
- І всіх скуйовдила собой.
- Камерта вид на себе взявши,
- Тут всіх учила, толковавши,
- Що сором Турна видавать;
- Стид всім стоять, згорнувши руки,
- Як згине Турн, терпіти муки,
- Дать шиї в кандали ковать.
- [?] Все військо сумно мурмотало,
- Сперва тихенько, послі в глас
- Гукнули разом: «Все пропало!»
- Щоб розмир перервать в той час.
- Ютурна фиглі їм робила,
- Шпаками кібця затровила,
- І заєць вовка покусав.
- Такії чуда небувалі
- Лаврентці в добре толковали,
- Тулумній к битві підтруняв.
- [131] І перший стрелив на троянців,
- Гиллипенка на смерть убив;
- А сей був родом із аркадців,
- То земляків на гнів підвів.
- Отак оп’ять зірвали січу!
- Біжать один другому встрічу,
- Хто з шаблею, хто з палашем;
- Кричать, стріляють, б’ють, рубають,
- Лежать, втікають, доганяють;
- Все вмиг зробилось кулішем.
- [?] Еней, правдивий чолов’яга,
- Побачивши такий нелад,
- Що вража, зрадивши, ватага
- Послать фрігійців дума в ад,
- Кричить: «Чи ви осатаніли?
- Адже ми розмир утвердили!
- Ми з Турном поб’ємось одні».
- Но відкіль стрілка не взялася
- І спотиньга в стегно вп’ялася,
- І кров забризкала штани.
- [133] Еней од рани шкандибає
- В крові із строю в свій намет;
- Його Асканій проводжає,
- Либонь, і під руку ведеть.
- Уздрів се Турн, возвеселився,
- Розприндився і розхрабрився
- І на троянців полетів:
- То б’є, то пха або рубає,
- Із трупів бурти насипає,
- Хоть би варить на сто котлів.
- [134] І перших Філа, Тамаріса
- На землю махом поваляв;
- Потім Хлорея, Себаріса,
- Мовби комашок, потоптав;
- Дерету, Главку, Ферсілогу
- Поранив руки, шию, ногу;
- Навік каліками зробив.
- Побив багацько Турн заклятий,
- Не трохи потоптав зикратий,
- В крові так, мов в багні, бродив.
- [?] Коробилась душа Енея,
- Що Турн троянців так локшив;
- Стогнав жалчіше Прометея,
- Бо був од рани єлє жив.
- Япид, цилюрик лазаретний,
- Був знахур в порошках нешпетний,
- Лічить Енея приступав:
- По локті руки засукає,
- За пояс поли затикає,
- Очками кирпу осідлав.
- [?] І зараз приступивши к ділу,
- Він шпеник в рані розглядав;
- Прикладовав припарки к тілу
- І шилом в рані колупав.
- І шевську смолу прикладає,
- Но все те трохи помагає;
- Япид сердешний чує жаль!
- Обценьками питавсь, кліщами,
- Крючками, щипцями, зубами,
- Щоб вирвать проклятущу сталь.
- [?] Венери серце засвербіло
- Од жалю, що Еней стогнав;
- Підтикавшись – ану за діло;
- І Купідончик не гуляв.
- Шатнулись, разних трав нарвали,
- Зцілющої води примчали,
- Гарлемських капель піддали,
- І, все те вкупі сколотивши,
- Якісь слова наговоривши,
- Енею рану полили.
- [138] Таке лікарство чудотворне
- Боль рани зараз уняло,
- І стрілки копійце упорне
- Без праці винятись дало.
- Еней наш знову ободрився,
- Пальонки кубком підкрепився,
- В пайматчину одігся бронь.
- Летить оп’ять врагів локшити,
- Летить троянців ободрити,
- Роздуть в них храбрості огонь.
- [139] За ним фрігійські воєводи,
- Що тьху, навзаводи летять;
- А військо – в потоках як води
- Ревуть, все дном наверх вертять.
- Еней лежачих не займає,
- Утікачів нізащо має,
- А Турна повстрічать бажа.
- Хитрить лукавая Ютурна,
- Яким би побитом їй Турна
- Спасти од смертного ножа.
- [140] На хитрості дівчата здатні,
- Коли їх серце защемить;
- І в ремеслі сім так понятні,
- Сам біс їх не перемудрить.
- Ютурна з облака злетіла,
- Зіпхнула братня машталіра
- І стала коней поганять;
- Бо Турн ганяв тогді на возі,
- Зикратий же лежав в обозі,
- Не в силах бігать ні стоять.
- [141] Ютурна, кіньми управляя,
- Шаталась з Турном між полків,
- Як од хортів лиса виляя,
- Спасала Турна од врагів.
- То з ним наперед виїзжала,
- То вмиг в другий кінець скакала,
- Но не туда, де був Еней,
- Сей бачить хитрость тут непевну,
- Трусливость Турнову нікчемну,
- Нап’явсь в погонь зо всіх гужей.
- [?] Пустивсь Еней слідити Турна
- І дума з ока не спустить;
- Но мавка хитрая Ютурна
- І тут найшлася кулю злить.
- К тому ж Мессап, забігши збоку,
- Зрадливо, зо всього наскоку,
- Пустив в Енея камінець;
- Но сей, по щастю, ухилився
- І камінцем не повредився,
- З султана ж тілько збивсь кінець.
- [143] Еней, таку уздрівши зраду,
- Великим гнівом розпаливсь;
- Гукнув на всю свою громаду
- І тихо Зевсу помоливсь.
- Всю рать свою вперед подвинув
- І разом на врагів нахлинув,
- Велів всіх сікти та рубать.
- Пішли латинців потрошити;
- Рутульців шпиговать, кришити
- Та ба! Як Турна б нам достать.
- [144] Тепер без сорома признаюсь,
- Що трудно битву описать;
- І як ні морщусь, ні стараюсь,
- Щоб гладко вірші шкандовать,
- Та бачу по моєму виду,
- Що скомпоную панихиду.
- Зроблю лиш розпис іменам
- Убитих воїнів на полі
- І згинувших тут по неволі
- Для примхи їх князьків душам.
- [145] На сей баталії пропали:
- Цетаг, Танаїс і Толон;
- Од рук Енеєвих лежали
- Порізані: Оніт, Сукрон.
- Троянців Гілла і Аміка
- Зіпхнула в пекло Турна піка…
- Та де всіх поіменно знать?
- Там вороги всі так змішались,
- Стіснились, що уже кусались,
- Руками ж нільзя і махать.
- [146] Як ось і сердобольна мати
- Енею хукнула в кабак,
- Велів, щоб штурмом город брати,
- Рутульських перебить собак.
- Столичний же Лаврент достати,
- Латину з Турном перцю дати;
- Бо цар в будинках ні гу-гу.
- Еней на старших галасає,
- Мерщій до себе їх ззиває
- І мовить, ставши на бугру:
- [?] «Моєї мови не жахайтесь
- (Бо нею управля Зевес)
- І зараз з військом одправляйтесь
- Брать город, де паршивий пес,
- Латин зрадливий, п’є сивуху,
- А ми б’ємось зо всього духу.
- Ідіть паліть, рубайте всіх;
- Громадська ратуш, зборні ізби
- Щоб наперед всього ізслизли,
- Амату ж зав’яжіте в міх».
- [148] Сказав, і військо загриміло,
- Як громом, разним оружжям;
- Построїлось і полетіло
- Простесенько к градським стінам.
- Огні через стіну шпурляли,
- До стін драбини приставляли
- І хмари напустили стріл.
- Еней, на город руки знявши,
- Латина в зраді укорявши,
- Кричить: «Латин вина злих діл».
- [149] Якії в городі остались,
- Злякались од такой біди,
- І голови їх збунтовались,
- Не знали, утікать куди.
- Одні тряслись, другі потіли,
- Ворота одчинять хотіли,
- Щоб в город напустить троян.
- Другі Латина визивали,
- На вал полізти принуждали,
- Щоб сам спасав своїх мирян.
- [150] Амата, глянувши в віконце,
- Уздріла в городі пожар;
- Од диму, стріл затьмилось сонце;
- Напав Амату сильний жар.
- Не бачивши ж рутульців, Турна,
- Вся кров скипілася зашкурна,
- І вмиг царицю одур взяв.
- Здалося їй, що Турн убитий,
- Через неї стидом покритий,
- Навік з рутульцями пропав.
- [?] Їй жизнь зробилася немила,
- І осоружився ввесь світ.
- Себе, олімпських кобенила;
- І видно ізо всіх приміт,
- Що глузд остатній потеряла;
- Бо царськеє убрання рвала,
- І в самій смутній сій порі,
- Очкур вкруг шиї обкрутивши,
- Кінець за жердку зачепивши,
- Повісилась на очкурі.
- [152] Амати смерть ся бусурменська
- Як до Лавинії дійшла,
- То крикнула «уви!» з-письменська,
- По хаті гедзатись пішла.
- Одежу всю цвітну порвала,
- А чорну к цері прибирала,
- Мов галка нарядилась вмах;
- В маленьке зеркальце дивилась,
- Кривитись жалібно училась
- І мило хлипати в сльозах.
- [?] Такая розімчалась чутка
- В народі, в городі, в полках,
- Латин же, як старий плохутка,
- Устояв ледве на ногах.
- Тепер він берега пустився
- І так злиденно іскривився,
- Що став похожим на верзун.
- Амати смерть всіх сполошила,
- В тугу, в печаль всіх утопила,
- Од неї звомпив сам пан Турн.
- [154] Як тілько Турн освідомився,
- Що дав цариці смерть очкур,
- То так на всіх остервенився,
- Підстрелений мов дикий кнур.
- Біжить, кричить, маха руками
- І грізними велить словами
- Латинцям і рутульцям бой
- З енеївцями перервати.
- Якраз противні супостати,
- Утихомирясь, стали в строй.
- [?] Еней од радості не стямивсь,
- Що Турн виходить битись з ним,
- Оскалив зуб, на всіх оглянувсь
- І списом помахав своїм.
- Прямий, як сосна, величавий,
- Бувалий, здатний, тертий, жвавий
- Такий, як був Нечоса—князь.
- На нього всі баньки п’ялили,
- І сами вороги хвалили,
- Його любив всяк – не боявсь.
- [156] Як тілько виступили к бою
- Завзята пара ватажків,
- То, зглянувшися між собою,
- Зубами всякий заскрипів.
- Тут хвись! шабельки засвистіли,
- Цок-цок! – і іскри полетіли;
- Один другого полосять!
- Турн перший зацідив Енея,
- Що з плеч упала і керея,
- Еней був поточивсь назад.
- [?] І вмиг, прочумавшись, з наскоком
- Еней на Турна напустив,
- Оддячивши йому сто з оком,
- І вражу шаблю перебив.
- Яким же побитом спастися?
- Трохи не лучче уплестися?
- Без шаблі нільзя воювать.
- Так Турн зробив без дальней думки,
- Як кажуть, підобравши клунки,
- Ану! Чим тьху навтіки драть.
- [158] Біжить пан Турн і репетує,
- І просить у своїх меча;
- Ніхто сердеги не рятує
- Од рук троянська силача!
- Як ось іще перерядилась
- Сестриця, і пред ним явилась,
- І в руку сунула палаш;
- Оп’ять шабельки заблищали,
- Оп’ять панцирі забряжчали,
- Оп’ять пан Турн оправивсь наш.
- [159] Тут Зевс не втерпів, обізвався,
- Юноні з гнівом так сказав:
- «Чи ум од тебе одцурався?
- Чи хочеш, щоб тобі я дав
- По пані старій блискавками?
- Біда з злосливими бабами!
- Уже ж вістимо всім богам:
- Еней в Олімпі буде з нами
- Живитись тими ж пирогами,
- Які кажу пекти я вам.
- [160] Безсмертного ж хто ма убити?
- Або хто може рану дать?
- Про що ж мазку мирянську лити?
- За Турна щиро так стоять?
- Ютурна на одну проказу,
- І певне по твому приказу,
- Палаш рутульцю піддала.
- І поки ж будеш ти біситься?
- На Трою і троянців злиться?
- Ти зла їм вдоволь задала».
- [161] Юнона в первий раз смирилась,
- Без крику к Зевсу річ вела:
- «Прости, паноче! проступилась,
- Я, далебі, дурна була;
- Нехай Еней сідла рутульця,
- Нехай спиха Латина з стульця,
- Нехай поселить тут свій рід.
- Но тілько щоб латинське плем’я
- Удержало на вічне врем’я
- Імення, мову, віру, вид».
- [?] «Іноси! сількісь! як мовляла», —
- Юноні Юпітер сказав.
- Богиня з радіщ танцювала,
- А Зевс метелицю свистав.
- І все на шальках розважали,
- Ютурну в воду одіслали,
- Щоб з братом Турном розлучить;
- Бо книжка Зевсова з судьбами,
- Не смертних писана руками,
- Так мусила установить.
- [163] Еней махає довгим списом,
- На Турна міцно наступа,
- «Тепер, – кричить, підбитий бісом, —
- Тебе ніхто не захова.
- Хоть як вертись і одступайся,
- Хоть в віщо хоч перекидайся,
- Хоть зайчиком, хоть вовком стань,
- Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду,
- Я витягну тебе спідсподу
- І розмізчу погану дрянь».
- [?] Од сей бундючної Турн речі
- Безпечно усик закрутив
- І зжав свої широкі плечі,
- Енею глуздівно сказав:
- «Я ставлю річ твою в дурницю;
- Ти в руку не піймав синицю,
- Не тебе, далебіг, боюсь.
- Олімпські нами управляють,
- Вони на мене налягають,
- Пред ними тілько я смирюсь».
- [165] Сказавши, круто повернувся
- І камінь пудів в п’ять підняв;
- Хоть з праці трохи і надувся;
- Бо, бач, не тим він Турном став,
- Не та була в нім жвавость, сила,
- Йому Юнона ізмінила;
- Без богів ж людська моч – пустяк.
- Йому і камінь ізміняє,
- Енея геть не долітає,
- І Турна взяв великий страх.
- [166] В таку щасливую годину
- Еней чимдуж спис розмахав
- І Турну, гадовому сину,
- На вічний поминок послав;
- Гуде, свистить, несеться піка,
- Як зверху за курчам шульпіка,
- Торох рутульця в лівий бік!
- Простягся Турн, як щогла, долі,
- Качається од гіркой болі,
- Клене олімпських єретик.
- [167] Латинці од сього жахнулись,
- Рутульці галас підняли,
- Троянці глумно осміхнулись,
- В Олімпі ж могорич пили.
- Турн тяжку боль одоліває,
- К Енею руки простягає
- І мову слезную рече:
- «Не жизні хочу я подарка;
- Твоя, Анхізович, припарка
- За Стікс мене поволоче.
- [168] Но єсть у мене батько рідний,
- Старий і дуже ветхих сил;
- Без мене він хоть буде бідний,
- Та світ мені сей став не мил;
- Тебе о тім я умоляю,
- Прошу, як козака, благаю:
- Коли мені смерть задаси,
- Одправ до батька труп дублений;
- Ти будеш за сіє спасенний,
- На викуп же, що хоч, проси».
- [169] Еней од речі сей зм’ягчився
- І меч пінятий опустив;
- Трохи-трохи не прослезився
- І Турна ряст топтать пустив.
- Аж зирк – Паллантова ладунка
- І золота на ній карунка
- У Турна висить на плечі.
- Енея очі запалали,
- Уста од гніву задрижали,
- Ввесь зашарівсь, мов жар в печі.
- [170] І вмиг, вхопивши за чуприну,
- Шкереберть Турна повернув,
- Насів коліном злу личину
- І басом громовим гукнув:
- «Так ти троянцям нам для сміха
- Глумиш з Паллантова доспіха
- І думку маєш буть живим?
- Паллант тебе тут убиває,
- Тебе він в пеклі дожидає,
- Іди к чортам, дядькам своїм».
- [171] З сим словом меч свій устромляє
- В роззявлений рутульця рот
- І тричі в рані повертає,
- Щоб більше не було хлопот.
- Душа рутульська полетіла
- До пекла, хоть і не хотіла,
- К пану Плутону на бенкет.
- Живе хто в світі необачно,
- Тому нігде не буде смачно,
- А більш, коли і совість жметь.
Коментар до «Енеїди» Івана Котляревського та його історія
Настійну потребу в розгорнутому коментарі до першого твору нової української літератури розуміє кожний, хто читав «Енеїду». Ще в столітній ювілей першого видання «Енеїди» (1898) ставилося питання про створення коментаря, без якого уже тоді, коли принаймні в домашньому побуті народу було чимало спільного з добою Івана Котляревського, багато що в «Енеїді» залишалося неясним. Але ні в дні столітнього ювілею великого твору, ні в дні урочистого відкриття пам'ятника на могилі Котляревського в Полтаві (1903), ні пізніше далі добрих намірів справа не пішла. У науковій літературі інколи навіть висловлювалася, а коли не висловлювалася, то мовчки сприймалася думка, що з'ясування побутово-етнографічних реалій в «Енеїді» – діло другорядне.
Уже позаду 200-річний ювілей з дня народження Котляревського, не за горами 200-річчя першого видання «Енеїди», а у великій бібліографії праць про поему маємо лише одну статтю, присвячену даній темі, – «Побутова старовина в «Енеїді» І. П. Котляревського» Миколи Сумцова, опубліковану ще у 1905 р. Судячи із змісту, тут іменитий український етнограф по пам'яті, не звертаючись до друкованих джерел, пояснив кілька десятків старожитностей і, ясна річ, далеко не вичерпав визначеної у заголовку теми. Стаття показує, який прекрасний коментар до дивовижного творіння Котляревського міг би укласти Сумцов і якої значної шкоди зазнала культура нашого народу, що ні він, ні хтось інший з учених, ближчих до доби письменника, не взявся до такої праці.