«Енеїда [Энеида]», Іван Котляревський

Частина перша

• [?] Еней був парубок моторний
• І хлопець хоть куди козак,
• Удавсь на всеє зле проворний,
• Завзятійший од всіх бурлак.
• Но греки, як спаливши Трою,
• Зробили з неї скирту гною,
• Він, взявши торбу, тягу дав;
• Забравши деяких троянців,
• Осмалених, як гиря, ланців,
• П’ятами з Трої накивав.

• [?] Він, швидко поробивши човни,
• На синє море поспускав,
• Троянців насаджавши повні,
• І куди очі почухрав.
• Но зла Юнона, суча дочка,
• Розкудкудакалась, як квочка, —
• Енея не любила – страх;
• Давно уже вона хотіла,
• Його щоб душка полетіла
• К чортам і щоб і дух не пах.

• [?] Еней був тяжко не по серцю
• Юноні – все її гнівив;
• Здававсь гірчійший їй від перцю,
• Ні в чім Юнони не просив;
• Но гірш за те їй не любився,
• Що, бачиш, в Трої народився
• І мамою Венеру звав;
• І що його покійний дядько,
• Паріс, Пріамове дитятко,
• Путивочку Венері дав.

• [?] Побачила Юнона з неба,
• Що пан Еней на поромах;
• А те шепнула сука Геба…
• Юнону взяв великий жах!
• Впрягла в гринджолята павичку,
• Сховала під кибалку мичку,
• Щоб не світилася коса;
• Взяла спідницю і шнурівку,
• І хліба з сіллю на тарілку,
• К Еолу мчалась, як оса.

• [?] «Здоров, Еоле, пане-свату!
• Ой, як ся маєш, як живеш? —
• Сказала, як ввійшла у хату,
• Юнона. – Чи гостей ти ждеш?..»
• Поставила тарілку з хлібом
• Перед старим Еолом-дідом,
• Сама же сіла на ослін.
• «Будь ласкав, сватоньку-старику!
• Ізбий Енея з пантелику,
• Тепер пливе на морі він.

• [?] Ти знаєш, він який суціга,
• Паливода і горлоріз;
• По світу як іще побіга,
• Чиїхсь багацько виллє сліз.
• Пошли на його лихо злеє,
• Щоб люди всі, що при Енеї,
• Послизли і щоб він і сам…
• За сеє ж дівку чорнобриву,
• Смачную, гарну, уродливу
• Тобі я, далебі, що дам».

• [?] «Гай, гай! ой, дей же його кату!
• Еол насупившись сказав. —
• Я все б зробив за сюю плату,
• Та вітри всі порозпускав:
• Борей недуж лежить з похмілля,
• А Нот поїхав на весілля,
• Зефір же, давній негодяй,
• З дівчатами заженихався,
• А Евр в поденщики найнявся, -
• Як хочеш, так і помишляй!

• [?] Та вже для тебе обіщаюсь
• Енеєві я ляпас дать;
• Я хутко, миттю постараюсь
• В трістя його к чортам загнать.
• Прощай же! швидче убирайся,
• Обіцянки не забувайся,
• Бо послі, чуєш, нічичирк!
• Як збрешеш, то хоча надсядься,
• На ласку послі не понадься,
• Тогді від мене возьмеш чвирк».

• [9] Еол, оставшись на господі,
• Зібрав всіх вітрів до двора,
• Велів поганій буть погоді…
• Якраз на морі і гора!
• Все море зараз спузирило,
• Водою мов в ключі забило,
• Еней тут крикнув, як на пуп;
• Заплакався і заридався,
• Пошарпався, увесь подрався,
• На тім’ї начесав аж струп.

• [?] Прокляті вітри роздулися,
• А море з лиха аж реве;
• Слізьми троянці облилися,
• Енея за живіт бере;
• Всі човники їх розчухрало,
• Багацько війська тут пропало;
• Тогді набрались всі сто лих!
• Еней кричить, що «я Нептуну
• Півкопи грошей в руку суну,
• Аби на морі штурм утих».

• [?] Нептун іздавна був дряпічка,
• Почув Енеїв голосок;
• Шатнувся зараз із запічка,
• Півкопи для його кусок!..
• І миттю осідлавши рака,
• Схвативсь на його, мов бурлака,
• І вирнув з моря, як карась.
• Загомонів на вітрів грізно:
• «Чого ви гудете так різно?
• До моря, знаєте, вам зась!»

• [?] От тут-то вітри схаменулись
• І ну всі драла до нори;
• До ляса мов ляхи шатнулись,
• Або од їжака тхори.
• Нептун же зараз взяв мітелку
• І вимів море, як світелку,
• То сонце глянуло на світ.
• Еней тогді як народився,
• Разів із п’ять перехрестився;
• Звелів готовити обід.

• [?] Поклали шальовки соснові,
• Кругом наставили мисок;
• І страву всякую, без мови,
• В голодний пхали все куток.
• Тут з салом галушки лигали,
• Лемішку і куліш глитали
• І брагу кухликом тягли;
• Та і горілочку хлистали, —
• Насилу із-за столу встали
• І спати послі всі лягли.

• [?] Венера, не послідня шльоха,
• Проворна, враг її не взяв,
• Побачила, що так полоха
• Еол синка, що аж захляв;
• Умилася, причепурилась
• І, як в неділю, нарядилась,
• Хоть би до дудки на танець!
• Взяла очіпок грезетовий
• І кунтуш з усами люстровий,
• Пішла к Зевесу на ралець.

• [?] Зевес тогді кружав сивуху
• І оселедцем заїдав;
• Він, сьому випивши восьмуху,
• Послідки з кварти виливав.
• Прийшла Венера, іскривившись,
• Заплакавши і завіскрившись,
• І стала хлипать перед ним:
• «Чим пред тобою, милий тату,
• Син заслужив таку мій плату?
• Ійон, мов в свинки, грають їм.

• [?] Куди йому уже до Риму?
• Хіба як здохне чорт в рові!
• Як вернеться пан хан до Криму,
• Як жениться сич на сові.
• Хіба б уже та не Юнона,
• Щоб не вказала макогона,
• Що й досі слухає чмелів!
• Коли б вона та не бісилась,
• Замовкла і не камезилась,
• Щоб ти се сам їй ізвелів».

• [?] Юпітер, все допивши з кубка,
• Погладив свій рукою чуб:
• «Ох, доцю, ти моя голубка!
• Я в правді твердий так, як дуб.
• Еней збудує сильне царство
• І заведе своє там панство;
• Не малий буде він панок.
• На панщину ввесь світ погонить,
• Багацько хлопців там наплодить
• І всім їм буде ватажок.

• [?] Заїде до Дідони в гості
• І буде там бенкетовать;
• Полюбиться її він мосці
• І буде бісики пускать.
• Іди, небого, не журися,
• Попонеділкуй, помолися,
• Все буде так, як я сказав».
• Венера низько поклонилась
• І з панотцем своїм простилась,
• А він її поціловав.

• [19] Еней прочумався, проспався
• І голодрабців позбирав,
• Зо всім зібрався і уклався,
• І, скілько видно, почухрав.
• Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,
• І море так йому огидло,
• Що бісом на його дививсь.
• «Коли б, – каже, – умер я в Трої,
• Уже б не пив сеї гіркої
• І марне так не волочивсь».

• [?] Потім до берега приставши
• З троянством голим всім своїм,
• На землю з човнів повстававши,
• Спитавсь, чи є що їсти їм?
• І зараз чогось попоїли,
• Щоб на путі не ослабіли;
• Пішли, куди хто запопав.
• Еней по берегу попхався,
• І сам не знав, куди слонявся,
• Аж гульк – і в город причвалав.

• [?] В тім городі жила Дідона,
• А город звався Карфаген,
• Розумна пані і моторна,
• Для неї трохи сих імен:
• Трудяща, дуже працьовита,
• Весела, гарна, сановита,
• Бідняжка – що була вдова;
• По городу тогді гуляла,
• Коли троянців повстрічала,
• Такі сказала їм слова:

• [?] «Відкіль такі се гольтіпаки?
• Чи рибу з Дону везете?
• Чи, може, виходці-бурлаки?
• Куди, прочане, ви йдете?
• Який вас враг сюди направив?
• І хто до города причалив?
• Яка ж ватага розбишак!»
• Троянці всі замурмотали,
• Дідоні низько в ноги пали,
• А вставши, їй мовляли так:

• [?] «Ми всі, як бач, народ хрещений,
• Волочимся без талану,
• Ми в Трої, знаєш, порождені,
• Еней пустив на нас ману;
• Дали нам греки прочухана
• І самого Енея-пана
• В три вирви вигнали відтіль;
• Звелів покинути нам Трою,
• Підмовив плавати з собою,
• Тепер ти знаєш, ми відкіль.

• [?] Помилуй, пані благородна!
• Не дай загинуть головам,
• Будь милостива, будь незлобна,
• Еней спасибі скаже сам.
• Чи бачиш, як ми обідрались!
• Убрання, постоли порвались,
• Охляли, ніби в дощ щеня!
• Кожухи, свити погубили
• І з голоду в кулак трубили,
• Така нам лучилась пеня».

• [?] Дідона гірко заридала
• І з білого свого лиця
• Платочком сльози обтирала:
• «Коли б, – сказала, – молодця
• Енея вашого злапала,
• Уже б тогді весела стала,
• Тогді Великдень був би нам!»
• Тут плюсь – Еней, як будто з неба:
• «Ось, осьде я, коли вам треба!
• Дідоні поклонюся сам».

• [?] Потім з Дідоною обнявшись,
• Поціловались гарно всмак;
• За рученьки біленькі взявшись,
• Балакали то сяк, то так.
• Пішли к Дідоні до господи
• Через великі переходи,
• Ввійшли в світлицю та й на піл;
• Пили на радощах сивуху
• І їли сім’яну макуху,
• Покіль кликнули їх за стіл.

• [?] Тут їли рознії потрави,
• І все з полив’яних мисок,
• І самі гарнії приправи
• З нових кленових тарілок:
• Свинячу голову до хріну
• І локшину на переміну,
• Потім з підлевою індик;
• На закуску куліш і кашу,
• Лемішку, зубці, путрю, квашу
• І з маком медовий шулик.

• [?] І кубками пили слив’янку,
• Мед, пиво, брагу, сирівець,
• Горілку просту і калганку,
• Куривсь для духу яловець.
• Бандура горлиці бриньчала,
• Сопілка зуба затинала,
• А дудка грала по балках;
• Санжарівки на скрипці грали,
• Кругом дівчата танцьовали
• В дробушках, в чоботах, в свитках.

• [?] Сестру Дідона мала Ганну,
• Навсправжки дівку хоть куди,
• Проворну, чепурну і гарну;
• Приходила і ся сюди
• В червоній юпочці баєвій,
• В запасці гарній фаналевій,
• В стьонжках, в намисті і ковтках;
• Тут танцьовала викрутасом,
• І пред Енеєм вихилясом
• Під дудку била третяка.

• [?] Еней і сам так розходився,
• Як на аркані жеребець,
• Що трохи не увередився,
• Пішовши з Гандзею в танець.
• В обох підківки забряжчали,
• Жижки од танців задрижали,
• Вистрибовавши гоцака.
• Еней, матню в кулак прибравши
• І не до соли примовлявши,
• Садив крутенько гайдука.

• [?] А послі танців варенухи
• По філіжанці піднесли;
• І молодиці-цокотухи
• Тут баляндраси понесли;
• Дідона кріпко заюрила,
• Горщок з вареною розбила,
• До дуру всі тоді пили.
• Ввесь день весело прогуляли
• І п’яні спати полягали;
• Енея ж ледве повели.

• [?] Еней на піч забрався спати,
• Зарився в просо, там і ліг;
• А хто схотів, побрів до хати,
• А хто в хлівець, а хто під стіг.
• А деякі так так хлиснули,
• Що де упали – там заснули,
• Сопли, харчали і хропли;
• А добрі молодці кружали,
• Поки аж півні заспівали, —
• Що здужали, то все тягли.

• [?] Дідона рано ісхопилась,
• Пила з похмілля сирівець;
• А послі гарно нарядилась,
• Якби в оренду на танець.
• Взяла кораблик бархатовий,
• Спідницю і карсет шовковий
• І начепила ланцюжок;
• Червоні чоботи обула,
• Та і запаски не забула,
• А в руки з вибійки платок.

• [?] Еней же, з хмелю як проспався,
• Із’їв солоний огірок;
• Потім умився і убрався,
• Як парубійка до дівок.
• Йому Дідона підослала,
• Що од покійника украла,
• Штани і пару чобіток;
• Сорочку і каптан з китайки,
• І шапку, пояс з каламайки,
• І чорний шовковий платок.

• [?] Як одяглись, то ізійшлися,
• З собою стали розмовлять;
• Наїлися і принялися,
• Щоб по-вчорашньому гулять.
• Дідона ж тяжко сподобала
• Енея так, що і не знала,
• Де дітися і що робить;
• Точила всякії баляси
• І підпускала разні ляси,
• Енею тілько б угодить.

• [?] Дідона вигадала грище,
• Еней щоб веселіший був,
• І щоб вертівся з нею ближче,
• І лиха щоб свого забув:
• Собі очиці зав’язала
• І у панаса грати стала,
• Енея б тілько уловить;
• Еней же зараз догадався,
• Коло Дідони терся, м’явся,
• Її щоб тілько вдовольнить.

• [?] Тут всяку всячину іграли,
• Хто як і в віщо захотів,
• Тут інші журавля скакали,
• А хто од дудочки потів,
• І в хрещика, і в горюдуба,
• Не раз доходило до чуба,
• Як загулялися в джгута;
• В хлюста, в пари, в візка іграли
• І дамки по столу совали;
• Чорт мав порожнього кута.

• [38] Щодень було у них похмілля,
• Пилась горілка, як вода;
• Щодень бенкети, мов весілля,
• Всі п’яні, хоть посуньсь куда.
• Енеєві так, як болячці
• Або лихій осінній трясці,
• Годила пані всякий день.
• Були троянці п’яні, ситі,
• Кругом обуті і обшиті,
• Хоть голі прибрели, як пень.

• [?] Троянці добре там курили,
• Дали приманку всім жінкам,
• По вечорницям всі ходили,
• Просвітку не було дівкам.
• Та й сам Еней-сподар і паню
• Підмовив паритися в баню…
• Уже ж було не без гріха!
• Бо страх вона його любила,
• Аж розум ввесь свій погубила,
• А, бачся, не була плоха.

• [?] От так Еней жив у Дідони,
• Забув і в Рим щоб мандровать.
• Тут не боявся і Юнони,
• Пустився все бенкетовать;
• Дідону мав він мов за жінку,
• Убивши добру в неї грінку,
• Мутив, як на селі москаль!
• Бо – хрін його не взяв – моторний,
• Ласкавий, гарний і проворний,
• І гострий, як на бритві сталь.

• [41] Еней з Дідоною возились,
• Як з оселедцем сірий кіт;
• Ганяли, бігали, казились,
• Аж лився деколи і піт.
• Дідона ж мала раз роботу,
• Як з ним побігла на охоту,
• Та грім загнав їх в темний льох…
• Лихий їх зна, що там робили,
• Було не видно з-за могили,
• В льоху ж сиділи тілько вдвох.

• [42] Не так-то робиться все хутко,
• Як швидко оком ізмигнеш;
• Або як казку кажеш прудко,
• Пером в папері як писнеш.
• Еней в гостях прожив немало, —
• Що з голови його пропало,
• Куди його Зевес послав.
• Він годів зо два там просидів,
• А мабуть би, і більш пронидів,
• Якби його враг не спіткав.

• [?] Колись Юпітер ненароком
• З Олімпа глянув і на нас;
• І кинув в Карфагену оком,
• Аж там троянський мартопляс…
• Розсердився і розкричався,
• Аж цілий світ поколихався;
• Енея лаяв на ввесь рот:
• «Чи так-то, гадів син, він слуха?
• Убрався в патоку, мов муха,
• Засів, буцім в болоті чорт.

• [?] Підіть гінця мені кликніте,
• До мене зараз щоб прийшов,
• Глядіть же, цупко прикрутіте,
• Щоб він в шиньок та не зайшов!
• Бо хочу я кудись послати.
• Ійон, ійон же, вража мати!
• Але Еней наш зледащів;
• А то Венера все свашкує,
• Енеєчка свого муштрує,
• Щоб він з ума Дідону звів».

• [?] Прибіг Меркурій засапавшись,
• В три ряди піт з його котив;
• Ввесь ремінцями обв’язавшись,
• На голову бриль наложив;
• На грудях з бляхою ладунка,
• А ззаду з сухарями сумка,
• В руках нагайський малахай.
• В такім наряді влізши в хату,
• Сказав: «Готов уже я, тату,
• Куда ти хочеш, посилай».

• [?] «Біжи лиш швидче в Карфагену,-
• Зевес гінцеві так сказав, —
• І пару розлучи скажену,
• Еней Дідону б забував.
• Нехай лиш відтіль уплітає
• І Рима строїти чухрає, —
• А то заліг, мов в грубі пес.
• Коли ж він буде йще гуляти,
• То дам йому себе я знати, —
• От так сказав, скажи, Зевес».

• [?] Меркурій низько поклонився,
• Перед Зевесом бриль ізняв,
• Через поріг перевалився,
• До стані швидше тягу дав.
• Покинувши із рук нагайку,
• Запряг він миттю чортопхайку,
• Черкнув із неба, аж курить!
• І все кобилок поганяє,
• Що оглобельна аж брикає;
• Помчали, аж візок скрипить!

• [48] Еней тогді купався в бразі
• І на полу укрившись ліг;
• Йому не снилось о приказі,
• Як ось Меркурій в хату вбіг!
• Смикнув із полу, мов псяюху.
• «А що ти робиш, п’єш сивуху? —
• Зо всього горла закричав, —
• Ану лиш, швидче убирайся,
• З Дідоною не женихайся,
• Зевес поход тобі сказав!

• [?] Чи се ж таки до діла робиш,
• Що й досі тута загулявсь?
• Та швидко і не так задробиш;
• Зевес не дурно похвалявсь;
• Получиш добру халазію,
• Він видавить з тебе олію,
• От тілько йще тут побарись.
• Гляди ж, сьогодня щоб убрався,
• Щоб нищечком відсіль укрався,
• Мене удруге не дождись».

• [?] Еней піджав хвіст, мов собака;
• Мов Каїн, затрусивсь увесь;
• Із носа потекла кабака:
• Уже він знав, який Зевес.
• Шатнувся миттю сам із хати
• Своїх троянців позбирати;
• Зібравши, дав такий приказ:
• «Як можна швидче укладайтесь,
• Зо всіми клунками збирайтесь,
• До моря швендайте якраз!»

• [?] А сам, вернувшися в будинки,
• Своє лахміття позбирав;
• Мізерії наклав дві скриньки,
• На човен зараз одіслав
• І дожидався тілько ночі,
• Що як Дідона зімкне очі,
• Щоб не прощавшись тягу дать.
• Хоть він за нею і журився
• І світом цілий день нудився;
• Та ба! бач, треба покидать.

• [52] Дідона зараз одгадала,
• Чого сумує пан Еней,
• І все на ус собі мотала,
• Щоб умудритися і їй;
• З-за печі часто виглядала,
• Прикинувшись, буцім куняла
• І мов вона хотіла спать.
• Еней же думав, що вже спала,
• І тілько що хотів дать драла,
• Аж ось Дідона за чуб хвать.

• [?] «Постій, прескурвий, вражий сину!
• Зо мною перше розплатись;
• От задушу, як злу личину!
• Ось ну лиш тільки завертись!
• От так за хліб, за сіль ти платиш?
• Ти всім, привикши насміхатись,
• Розпустиш славу по мені!
• Нагріла в пазусі гадюку,
• Що послі ізробила муку;
• Послала пуховик свині.

• [54] Згадай, який прийшов до мене,
• Що ні сорочки не було;
• І постолів чорт мав у тебе,
• В кишені ж пусто, аж гуло;
• Чи знав ти, що такеє гроші?
• Мав без матні одні холоші,
• І тілько слава, що в штанах;
• Та й те порвалось і побилось,
• Аж глянуть сором, так світилось;
• Свитина вся була в латках.

• [?] Чи я ж тобі та не годила?
• Хіба ріжна ти захотів?
• Десь вража мати підкусила,
• Щоб хирний тут ти не сидів».
• Дідона гірко заридала,
• І з серця аж волосся рвала,
• І закраснілася, мов рак.
• Запінилась, посатаніла,
• Неначе дурману із’їла,
• Залаяла Енея так:

• [?] «Поганий, мерзький, скверний, бридкий,
• Нікчемний, ланець, кателик!
• Гульвіса, пакосний, престидкий,
• Негідний, злодій, єретик!
• За кучму сю твою велику
• Як дам ляща тобі я в пику,
• То тут тебе лизне і чорт!
• І очі видеру із лоба
• Тобі, диявольська худоба,
• Трясешся, мов зимою хорт!

• [?] Мандруй до сатани з рогами,
• Нехай тобі присниться біс!
• З твоїми сучими синами,
• Щоб враг побрав вас всіх, гульвіс,
• Щоб ні горіли, ні боліли,
• На чистому щоб поколіли,
• Щоб не оставсь ні чоловік;
• Щоб доброї не знали долі,
• Були щоб з вами злії болі,
• Щоб ви шаталися повік».

• [58] Еней від неї одступався,
• Поки зайшов через поріг,
• А далі аж не оглядався,
• З двора в собачу ристь побіг.
• Прибіг к троянцям, засапався,
• Обмок в поту, як би купався,
• Мов з торгу в школу курохват;
• Потім, в човен хутенько сівши
• І їхати своїм велівши,
• Не оглядався сам назад.

• [?] Дідона тяжко зажурилась,
• Ввесь день ні їла, ні пила;
• Все тосковала, все нудилась,
• Кричала, плакала, ревла.
• То бігала, як би шалена,
• Стояла довго тороплена,
• Кусала ногті на руках;
• А далі сіла на порозі,
• Аж занудило їй, небозі,
• І не встояла на ногах.

• [?] Сестру кликнула на пораду,
• Щоб горе злеє розказать,
• Енеєву оплакать зраду
• І льготи серцю трохи дать.
• «Ганнусю, рибко, душко, любко,
• Рятуй мене, моя голубко,
• Тепер пропала я навік!
• Енеєм кинута я, бідна,
• Як сама паплюга послідня,
• Еней злий змій – не чоловік!

• [61] Нема у серця мого сили,
• Щоб я могла його забуть.
• Куди мні бігти? – до могили!
• Туди один надежний путь!
• Я все для його потеряла,
• Людей і славу занедбала;
• Боги! я з ним забула вас.
• Ох! дайте зілля мні напитись,
• Щоб серцю можна розлюбитись,
• Утихомиритись на час.

• [?] Нема на світі мні покою,
• Не ллються сльози із очей,
• Для мене білий світ єсть тьмою,
• Там ясно тілько, де Еней.
• О пуцьверинку Купідоне!
• Любуйся, як Дідона стогне…
• Щоб ти маленьким був пропав!
• Познайте, молодиці гожі,
• З Енеєм бахурі всі схожі,
• Щоб враг зрадливих всіх побрав!»

• [63] Так бідна з горя говорила
• Дідона, жизнь свою кляла;
• І Ганна що їй ні робила,
• Ніякой ради не дала.
• Сама з царицей горювала,
• І сльози рукавом втирала,
• І хлипала собі в кулак.
• Потім Дідона мов унишкла,
• Звеліла, щоб і Гандзя вийшла,
• Щоб їй насумоватись всмак.

• [?] Довгенько так посумовавши,
• Пішла в будинки на постіль;
• Подумавши там, погадавши,
• Проворно скочила на піл.
• І взявши з запічка кресало
• І клоччя в пазуху чимало,
• Тихенько вийшла на город.
• Ночною се було добою
• І самой тихою порою,
• Як спав хрещений ввесь народ.

• [?] Стояв у неї на городі
• В кострі на зиму очерет;
• Хоть се не по царській породі,
• Та де ж взять дров, коли все степ;
• В кострі був зложений сухенький,
• Як порох, був уже палкенький,
• Його й держали на підпал.
• Під ним вона огонь кресала,
• І в клоччі гарно розмахала,
• І розвела пожар чимал.

• [?] Кругом костер той запаливши,
• Зо всей одежі роздяглась,
• В огонь лахміття все зложивши,
• Сама в огні тім простяглась.
• Вкруг неї полом’я палало,
• Покійниці не видно стало,
• Пішов од неї дим і чад! —
• Енея так вона любила,
• Що аж сама себе спалила,
• Послала душу к чорту в ад.

Частина друга

• [1] Еней, попливши синім морем,
• На Карфагену оглядавсь;
• Боровсь з своїм, сердега, горем,
• Слізьми, бідняжка, обливавсь.
• Хоть од Дідони плив поспішно,
• Та плакав гірко, неутішно.
• Почувши ж, що в огні спеклась,
• Сказав: «Нехай їй вічне царство,
• Мені же довголітнє панство,
• І щоб друга вдова найшлась!»

• [2] Як ось і море стало грати,
• Великі хвилі піднялись,
• І вітри зачали бурхати,
• Аж човни на морі тряслись.
• Водою чортзна-як крутило,
• Що трохи всіх не потопило,
• Вертілись човни, мов дурні.
• Троянці з страху задрижали,
• І що робити, всі не знали,
• Стояли мовчки всі смутні.

• [?] Один з троянської ватаги,
• По їх він звався Палінур;
• Сей більше мав других одваги,
• Сміленький був і балагур;
• Що наперед сей схаменувся
• І до Нептуна окликнувся:
• «А що ти робиш, пан Нептун!
• Чи се і ти пустивсь в ледащо,
• Що хочеш нас звести нінащо?
• Хіба півкопи і забув?»

• [?] А далі після сеї мови
• Троянцям він так всім сказав:
• «Бувайте, братця, ви здорові!
• Оце Нептун замудровав.
• Куди тепер ми, братця, пійдем?
• В Італію ми не доїдем,
• Бо море дуже щось шпує,
• Італія відсіль не близько,
• А морем в бурю їхать слизько,
• Човнів ніхто не підкує.

• [?] Ось тут земелька єсть, хлоп’ята,
• Відсіль вона невдалеку:
• Сіцілія, земля багата,
• Вона мені щось по знаку.
• Дмухнім лиш, братця, ми до неї
• Збувати горесті своєї,
• Там добрий цар живе Ацест.
• Ми там, як дома, очуняєм,
• І, як у себе, загуляєм,
• Всього у нього вдоволь єсть».

• [6] Троянці разом прийнялися
• І стали веслами гребти,
• Як стрілки, човники неслися,
• Мов ззаду пхали їх чорти.
• Їх сіцілійці як уздріли,
• То з города, мов подуріли,
• До моря бігли всі встрічать.
• Тут між собою розпитались,
• Чоломкались і обнімались,
• Пішли до короля гулять.

• [?] Ацест Енею, як би брату,
• Велику ласку показав,
• І, зараз попросивши в хату,
• Горілкою почастовав;
• На закуску наклали сала,
• Лежала ковбаса чимала
• І хліба повне решето.
• Троянцям всім дали тетері
• І відпустили на кватері:
• Щоб йшли, куди потрапить хто.

• [?] Тут зараз підняли банькети,
• Замурмотали, як коти,
• І в кахлях понесли пашкети,
• І киселю їм до сити;
• Гарячую, м’яку бухинку,
• Зразову до рижків печінку,
• Гречаний з часником панпух.
• Еней з дороги налигався
• І пінної так нахлестався,
• Трохи не виперсь з його дух.

• [?] Еней хоть трохи був підпилий,
• Та з розумом не потерявсь;
• Він син був богобоязливий,
• По смерті батька не цуравсь.
• В сей день його отець опрягся,
• Як чикилдихи обіжрався, —
• Анхіз з горілочки умер.
• Еней схотів обід справляти
• І тут старців нагодовати, —
• Щоб біг душі свій рай одпер.

• [?] Зібрав троянську всю громаду
• І сам пішов надвір до них,
• Просить у їх собі пораду,
• Сказав їм річ в словах таких:
• «Панове, знаєте, трояне
• І всі хрещенії миряне,
• Що мій отець бував Анхіз,
• Його сивуха запалила
• І живота укоротила,
• І він, як муха в зиму, зслиз.

• [?] Зробити поминки я хочу,
• Поставити обід старцям —
• І завтра ж – далі не одстрочу.
• Скажіте: як здається вам?»
• Сього троянці і бажали,
• І всі уголос закричали:
• «Енею, боже поможи;
• Коли же хочеш, пане, знати,
• І сами будем помагати,
• Бо ми тобі не вороги».

• [?] І зараз миттю всі пустились
• Горілку, м’ясо куповать,
• Хліб, бублики, книші вродились,
• Пійшли посуди добувать;
• І коливо з куті зробили,
• Сити із меду наситили,
• Договорили і попа;
• Хазяїнів своїх ззивали,
• Старців по улицям шукали,
• Пішла на дзвін дякам копа.

• [?] На другий день раненько встали,
• Огонь надворі розвели
• І м’яса в казани наклали,
• Варили страву і пекли.
• П’ять казанів стояло юшки,
• А в чотирьох були галушки,
• Борщу трохи було не з шість;
• Баранів тьма була варених,
• Курей, гусей, качок печених,
• Досита щоб було всім їсть.

• [?] Цебри сивушки там стояли
• І браги повнії діжки;
• Всю страву в вагани вливали
• І роздавали всім ложки.
• Як проспівали «со святими»,
• Еней обливсь слізьми гіркими,
• І принялися всі трепать;
• Наїлися і нахлистались,
• Що деякі аж повалялись…
• Тогді і годі поминать.

• [?] Еней і сам со старшиною
• Анхіза добре поминав;
• Не здрів нічого пред собою,
• А ще з-за столу не вставав;
• А далі трошки проходився,
• Прочумався, протверезився,
• Пішов к народу, хоть поблід.
• З кишені вийнявши півкіпки,
• Шпурнув в народ дрібних, як ріпки,
• Щоб тямили його обід.

• [?] Енея заболіли ноги,
• Не чув ні рук, ні голови;
• Напали з хмелю перелоги,
• Опухли очі, як в сови,
• І весь обдувся, як барило,
• Було на світі все немило,
• Мисліте по землі писав.
• З нудьги охляв і ізнемігся,
• В одежі ліг і не роздігся,
• Під лавкою до світа спав.

• [?] Прокинувшися, ввесь трусився,
• За серце ссало, мов глисти;
• Перевертався і нудився,
• Не здужав голови звести,
• Поки не випив півквартівки
• З імбером пінної горілки
• І кухля сирівцю не втер.
• З-під лавки виліз і струхнувся,
• Закашляв, чхнув і стрепенувся:
• «Давайте, – крикнув, – пить тепер».

• [?] Зібравшися, всі паненята
• Ізнов кружати начали,
• Пили, як брагу поросята,
• Горілку так вони тягли;
• Тягли тут пінненьку троянці,
• Не вомпили сіціліанці,
• Черкали добре назахват.
• Хто пив тут більш од всіх сивухи,
• І хто пив разом три осьмухи,
• То той Енеєві був брат.

• [?] Еней наш роздоброхотався,
• Ігрища вздумав завести,
• І п’яний зараз розкричався,
• Щоб перебійців привести.
• У вікон школярі співали,
• Халяндри циганки скакали,
• Іграли в кобзи і сліпці;
• Було тут разні чути крики,
• Водили в городі музики
• Моторні, п’яні молодці.

• [?] В присінках всі пани сиділи,
• Надворі ж вкруг стояв народ.
• У вікна деякі гляділи,
• А інший був наверх ворот;
• Аж ось прийшов і перебієць,
• Убраний так, як компанієць,
• І звався молодець Дарес;
• На кулаки став викликати
• І перебійця визивати,
• Кричав, опарений мов пес:

• [?] «Гей, хто зо мною вийде битись,
• Покуштовати стусанів?
• Мазкою хоче хто умитись?
• Кому не жаль своїх зубів?
• А нуте, нуте, йдіте швидше
• Сюди на кулаки лиш ближче!
• Я бебехів вам надсаджу;
• На очі вставлю окуляри,
• Сюди, поганці-бакаляри!
• Я всякому лоб розміжжу».

• [?] Дарес довгенько дожидався,
• Мовчали всі, ніхто не йшов;
• З ним всякий битися боявся,
• Собою страху він задав.
• «Так ви, бачу, всі легкодухи,
• Передо мною так, як мухи,
• І пудофети наголо».
• Дарес тут дуже насміхався,
• Собою чванивсь, величався,
• Аж сором слухать всім було.

• [23] Абсест троянець був сердитий,
• Згадав Ентелла-козака,
• Зробився мов несамовитий,
• Чимдуж дав відтіль дропака.
• Ентелла скрізь пішов шукати,
• Щоб все, що бачив, розказати
• І щоб Дареса підцьковать.
• Ентелл був тяжко смілий, дужий,
• Мужик плечистий і невклюжий,
• Тогді він п’яний вклався спать.

• [?] Знайшли Ентелла-сіромаху,
• Що він під тином гарно спав;
• Сього сердешного тімаху
• Будити стали, щоб устав.
• Всі голосно над ним кричали,
• Ногами всилу розкачали,
• Очима він на них лупнув:
• «Чого ви? що за вража мати,
• Зібрались не давати спати».
• Сказавши се, оп’ять заснув.

• [?] «Та встань, будь ласкав, пане-свату!»
• Абсест Ентеллові сказав.
• «Пійдіть лиш ви собі ік кату!» —
• Ентелл на їх так закричав.
• А послі баче, що не шутка,
• Абсест сказав, яка погудка,
• Проворно скочивши, здригнувсь:
• «Хто, як, Дарес? – ну, стійте наші!
• Зварю пану Даресу каші,
• Горілки дайте лиш нап’юсь».

• [26] Примчали з казанок сивухи,
• Ентелл її разком дмухнув
• І од сієї він мокрухи
• Скрививсь, наморщивсь і зівнув,
• Сказав: «Тепер ходімо, братця,
• До хвастуна Дареса-ланця!
• Йому я ребра полічу,
• Зімну всього я на кабаку,
• На смерть зувічу, мов собаку,
• Як битися – я научу!»

• [?] Прийшов Ентелл перед Дареса,
• Сказав йому на сміх: «Гай-гай!
• Ховайсь, проклята неотеса,
• Зарання відсіль утікай;
• Я роздавлю тебе, як жабу,
• Зітру, зімну, мороз як бабу,
• Що тут і зуби ти зітнеш.
• Тебе диявол не пізнає,
• З кістками чорт тебе злигає,
• Уже від мене не влизнеш».

• [28] На землю шапку положивши,
• По локоть руки засукав
• І цупко кулаки стуливши,
• Дареса битись визивав.
• Із серця скриготав зубами,
• Об землю тупотав ногами,
• І на Дареса налізав.
• Дарес не рад своїй лихоті,
• Ентелл потяг не по охоті
• Дареса, щоб його він знав.

• [?] В се врем’я в рай боги зібрались
• К Зевесу в гості на обід,
• Пили там, їли, забавлялись,
• Забули наших людських бід.
• Там лакомини різні їли,
• Буханчики пшеничні білі,
• Кислиці, ягоди, коржі
• І всякі-разні витребеньки, —
• Уже либонь були п’яненькі,
• Понадувались, мов йоржі.

• [?] Я к ось знічев’я вбіг Меркурій,
• Засапавшися до богів;
• Прискочив, мов котище мурий
• До сирних в маслі пирогів!
• «Ге! Ге! от тут-то загулялись,
• Що і од світу одцурались,
• Диявол-ма вам і стида.
• В Сіцілії таке твориться,
• Що вам би треба подивиться, —
• Там крик, мов підступа орда».

• [?] Боги, почувши, зашатались,
• Із неба виткнули носи,
• Дивитись на бійців хватались,
• Як жаби літом із роси.
• Ентелл там сильно храбровався,
• Аж до сорочки ввесь роздягся,
• Совав Даресу в ніс кулак.
• Дарес ізвомпив сіромаха,
• Бо був Ентелл непевна птаха,
• Як чорноморський злий козак.

• [?] Венеру за виски хватило,
• Як глянула, що там Дарес;
• Їй дуже се було не мило,
• Сказала: «Батечку Зевес!
• Дай моєму Даресу сили,
• Йому хвоста щоб не вкрутили,
• Щоб він Ентелла поборов.
• Мене тогді ввесь світ забуде,
• Коли Дарес живий не буде;
• Зроби, щоб був Дарес здоров».

• [?] Тут Бахус п’яний обізвався,
• Венеру лаяти почав,
• До неї з кулаком совався,
• І так ісп’яна їй сказав:
• «Пійди лиш ти к чортам, плюгава,
• Невірна, пакосна, халява!
• Нехай ізслизне твій Дарес,
• Я за Ентелла сам вступлюся,
• Як більш сивухи натягнуся,
• То не заступить і Зевес.

• [34] Чи знаєш, він який парнище?
• На світі трохи єсть таких,
• Сивуху так, як брагу, хлище,
• Я в парубках кохаюсь сих.
• Уже заллє за шкуру сала,
• Ні неня в бразі не скупала,
• Як він Даресові задасть.
• Уже хоть як ти не вертися,
• З своїм Даресом попростися,
• Бо прийдеться йому пропасть».

• [35] Зевес до речі сей дочувся,
• Язик на силу повернув,
• Він од горілки весь обдувся
• І грімко так на їх гукнув:
• «Мовчіть!.. чого ви задрочились?
• Чи бач, у мене розходились!
• Я дам вам зараз тришия!
• Ніхто в кулачки не мішайтесь
• Кінця од самих дожидайтесь, —
• Побачим, – візьметь то чия?»

• [?] Венера, облизня піймавши,
• Слізки пустила із очей,
• І, як собака, хвіст піджавши,
• Пішла к порогу до дверей
• І з Марсом у куточку стала,
• З Зевеса добре глузовала;
• А Бахус пінненьку лигав,
• Із Ганімедова пуздерка
• Утер трохи не з піввідерка;
• Напивсь – і тілько що кректав.

• [?] Як між собой боги сварились
• В раю, попившись в небесах;
• Тогді в Сіцілії творились
• Великі дуже чудеса.
• Дарес од страху оправлявся
• І до Ентелла підбирався,
• Цибульки б дать йому під ніс.
• Ентелл од ляпаса здригнувся,
• Разів із п’ять перевернувся,
• Трохи не попустив і сліз.

• [?] Розсердився і роз’ярився,
• Аж піну з рота попустив,
• І саме в міру підмостився,
• В висок Дареса затопив:
• З очей аж іскри полетіли,
• І очі ясні соловіли,
• Сердешний об землю упав.
• Чмелів довгенько дуже слухав
• І землю носом рив і нюхав,
• І дуже жалібно стогнав.

• [?] Тут всі Ентелла вихваляли,
• Еней з панами реготавсь,
• З Дареса ж дуже глузовали,
• Що силою він величавсь.
• Звелів Еней його підняти,
• На вітрі щоб поколихати
• Од ляпаса і щоб прочхавсь;
• Ентеллові ж дав на кабаку
• Трохи не цілую гривняку
• За те, що так він показавсь.

• [?] Еней же, сим не вдовольнившись,
• Іще гуляти захотів
• І цупко пінної напившись,
• Ведмедів привести звелів.
• Литва на труби засурмила,
• Ведмедів зараз зупинила,
• Заставила їх танцьовать.
• Сердешний звір перекидався,
• Плигав, вертівся і качався,
• Забув і бджоли піддерать.

• [?] Як пан Еней так забавлявся,
• То лиха він собі не ждав,
• Не думав і не сподівався,
• Щоб хто з Олімпа кучму дав.
• Но те Юнона повернула,
• І в голові так коверзнула,
• Щоб зараз учинить ярміз;
• Набула без панчіх патинки,
• Пішла в Ірисині будинки,
• Бо хитра ся була, як біс.

• [?] Прийшла, Ірисі підморгнула,
• Черкнули разом в хижу вдвох,
• І на ухо щось їй шепнула,
• Щоб не підслухав який бог;
• І пальцем цупко прикрутила,
• Щоб зараз все то ізробила
• І їй би принесла лепорт;
• Ірися низько поклонилась,
• І в ліжник зараз нарядилась,
• Побігла з неба, як би хорт.

• [?] В Сіцілію якраз спустилась,
• Човни троянські де були;
• І між троянок помістилась,
• Которі човнів стерегли.
• В кружку сердешні сі сиділи
• І кисло на море гляділи,
• Бо їх не кликали гулять,
• Де чоловіки їх гуляли,
• Медок, сивушку попивали
• Без просипу неділь із п’ять.

• [?] Дівчата з лиха горювали,
• Нудило тяжко молодиць;
• Лиш слинку з голоду ковтали,
• Як хочеться кому кислиць.
• Своїх троянців проклинали,
• Що через їх так горювали,
• Дівки кричали на весь рот:
• «Щоб їм хотілось так гуляти,
• Як хочеться нам дівовати,
• Коли б замордовав їх чорт».

• [?] Троянці волокли з собою
• Старую бабу, як ягу,
• Лукаву відьму, злу Берою,
• Іскорчившуюся в дугу.
• Ірися нею ізробилась,
• І як Бероя нарядилась,
• І підступила до дівок;
• І щоб к ним лучче підмоститься
• І пред Юноной заслужиться,
• То піднесла їм пиріжок.

• [?] Сказала: «Помагай біг, діти!
• Чого сумуєте ви так?
• Чи не остило тут сидіти?
• Оце гуляють наші як!
• Мов божевільних, нас морочать,
• Сім літ, як по морям волочать;
• Глузують, як хотять, із вас,
• Але з другими бахурують,
• Свої ж жінки нехай горюють,
• Коли водилось се у нас?

• [47] Послухайте лиш, молодиці,
• Я добрую вам раду дам;
• І ви, дівчата білолиці,
• Зробім кінець своїм бідам,
• За горе ми заплатим горем —
• А доки нам сидіть над морем?
• Приймімось, човни попалім.
• Тогді і мусять тут остаться
• І нехотя до нас прижаться;
• Ось так на лід їх посадім».

• [?]«Спасеть же біг тебе, бабусю! —
• Троянки вголос загули. —
• Такої б ради, пайматусю,
• Ми ізгадати не могли».
• І зараз приступили к флоту
• І принялися за роботу:
• Огонь кресати і нести
• Скіпки, тріски, солому, клоччя;
• Була тут всяка з них охоча,
• Пожар щоб швидче розвести.

• [?] Розжеврілось і загорілось,
• Пішов димок до самих хмар,
• Аж небо все зачервонілось,
• Великий тяжко був пожар.
• Човни і байдаки палали,
• Соснові пороми тріщали,
• Горіли дьоготь і смола.
• Поки троянці огляділись,
• Що добре їх троянки грілись,
• То часть мала човнів була.

• [?] Еней, пожар такий уздрівши,
• Злякався, побілів, як сніг,
• І бігти всім туди звелівши,
• Чимдуж до човнів сам побіг.
• На гвалт у дзвони задзвонили,
• По улицях в трещотки били,
• Еней же на ввесь рот кричав:
• «Хто в бога вірує – рятуйте!
• Рубай, туши, гаси, лий, куйте!
• А хто ж таку нам кучму дав?»

• [?] Еней од страху з плигу збився,
• В умі сердега помішавсь
• І зараз сам не свій зробився,
• Скакав, вертівся і качавсь;
• І із сього свого задору
• Він, голову піднявши вгору,
• Кричав, опарений мов пес.
• Олімпських шпетив на всю губу,
• Свою і неню лаяв любу,
• Добувсь і в рот, і в ніс Зевес.

• [52] «Гей ти, проклятий стариганю!
• На землю з неба не зиркнеш,
• Не чуєш, як тебе я ганю,
• Зевес! – ні усом не моргнеш.
• На очах більма поробились,
• Коли б довіку посліпились,
• Що не поможеш ти мені.
• Чи се ж таки тобі не стидно,
• Що пропаду, от лиш не видно?
• Я ж, кажуть люди, внук тобі!

• [?] А ти з сідою бородою,
• Пане добродію Нептун!
• Сидиш, мов демон, під водою,
• Ізморщившись, старий шкарбун!
• Коли б струхнув хоть головою
• І сей пожар залив водою —
• Тризубець щоб тобі зломивсь!
• Ти базаринку любиш брати,
• А людям в нужді помагати
• Не дуже, бачу, поспішивсь.

• [?] І братик ваш Плутон, поганець,
• Із Прозерпіною засів,
• Пекельний, гаспидський коханець,
• Іще себе там не нагрів?
• Завів братерство з дьяволами
• І в світі нашими бідами
• Не погорює ні на час.
• Не посилкується німало,
• Щоб так палати перестало
• І щоб оцей пожар погас.

• [?] І ненечка моя рідненька
• У чорта десь тепер гуля;
• А може, спить уже п’яненька
• Або з хлоп’ятами ганя.
• Тепер їй, бачу, не до соли,
• Уже, підтикавши десь поли,
• Фурцює добре, навісна.
• Коли сама з ким не ночує,
• То для когось уже свашкує,
• Для сього тяжко поспішна.

• [?] Та враг бери вас, – що хотіте,
• Про мене, те собі робіть;
• Мене на лід не посадіте,
• Пожар лиш тілько погасіть;
• Завередуйте по-своєму
• І, будьте ласкаві, моєму
• Зробіте лихові кінець.
• Пустіть лиш з неба веремію
• І покажіте чудасію,
• А я вам піднесу ралець».

• [57] Тут тілько що перемолився
• Еней і рот свій затулив;
• Як ось із неба дощ полився,
• В годину ввесь пожар залив.
• Бурхнуло з неба, мов із бочки,
• Що промочило до сорочки;
• То драла врозтіч всі дали.
• Троянці стали всі як хлюща,
• Їм лучилася невсипуща,
• Не раді і дощу були.

• [58] Не знав же на яку ступити
• Еней і тяжко горював,
• Чи тут остатись, чи поплити?
• Бо враг не всі човни забрав;
• І миттю кинувсь до громади
• Просить собі у ней поради,
• Чого собою не вбагне.
• Тут довго тяжко раховали
• І скілько не коверзовали,
• Та все було, що не оне.

• [?] Один з троянської громади,
• Насупившися, все мовчав
• І, дослухавшись до поради,
• Ціпком все землю колупав.
• Се був пройдисвіт і непевний,
• І всім відьмам був родич кревний —
• Упир і знахур ворожить,
• Умів і трясцю одшептати,
• І кров христьянську замовляти,
• І добре знав греблі гатить.

• [?] Бував і в Шльонському з волами,
• Не раз ходив за сіллю в Крим;
• Тарані торговав возами,
• Всі чумаки братались з ним.
• Він так здавався і нікчемний,
• Та був розумний, як письменний,
• Слова так сипав, як горох.
• Уже в чім, бач, пораховати,
• Що розказать – йому вже дати;
• Ні в чім не був страхополох.

• [?] Невтесом всі його дражнили,
• По-нашому ж то звавсь Охрім;
• Мені так люди говорили —
• Самому ж незнакомий він.
• Побачив, що Еней гнівився,
• До його зараз підмостився,
• За білу рученьку і взяв;
• І, вивівши Енея в сіни,
• Сам поклонився аж в коліни,
• Таку Енею річ сказав:

• [62] «Чого ти сильно зажурився
• І так надувся, як індик?
• Зовсім охляв і занудився,
• Мов по болотові кулик?
• Чим більш журитися – все гірше,
• Заплутаєшся в лісі більше,
• Покинь лиш горе і заплюй.
• Піди вкладися гарно спати,
• А послі будеш і гадати,
• Спочинь, та вже тогді міркуй!»

• [63] Послухавши Еней Охріма,
• Укрившись, на полу ліг спать;
• Но лупав тілько все очима,
• Не міг ні крихти задрімать.
• На всі боки перевертався,
• До люльки разів три приймався,
• Знемігся ж, мов і задрімав.
• Як ось Анхіз йому приснився,
• Із пекла батечко явився
• І синові таке сказав:

• [64] «Прокинься, милеє дитятко!
• Пробуркайся і проходись,
• Се твій прийшов до тебе батько,
• То не сполохайсь, не жахнись.
• Мене боги к тобі послали
• І так сказати приказали:
• Щоб ти нітрохи не журивсь,
• Пошлють тобі щасливу долю,
• Щоб учинив ти божу волю
• І швидче в Рим переселивсь.

• [65] Збери всі човни, що остались,
• І гарно зараз їх оправ;
• Придерж своїх, щоб не впивались,
• І сю Сіцілію остав.
• Пливи і не журись, небоже!
• Уже тобі скрізь буде гоже.
• Та ще, послухай, щось скажу:
• Щоб в пекло ти зайшов до мене,
• Бо діло єсть мені до тебе.
• Я все тобі там покажу.

• [66] І по олімпському закону
• Уже ти пекла не минеш:
• Бо треба кланятись Плутону,
• А то і в Рим не допливеш.
• Якусь тобі він казань скаже,
• Дорогу добру в Рим покаже,
• Побачиш, як живу і я.
• А за дорогу не турбуйся,
• До пекла навпростець прямуйся
• Пішком, – не треба і коня.

• [67] Прощай же, сизий голубочок!
• Бо вже стає надворі світ;
• Прощай, дитя, прощай, синочок!..»
• І в землю провалився дід.
• Еней спросоння як схопився,
• Дрижав од страху і трусився;
• Холодний лився з його піт;
• І всіх троянців поскликавши,
• І лагодитись приказавши,
• Щоб завтра поплисти як світ.

• [68] К Ацесту зараз сам махнувши,
• За хліб подяковав, за сіль;
• І там не довго щось побувши,
• Вернувся до своїх відтіль.
• Ввесь день збирались та складались;
• І світу тілько що дождались,
• То посідали на човни.
• Еней же їхав щось несміло,
• Бо море дуже надоїло,
• Як чумакам дощ восени.

• [?] Венера тілько що уздріла,
• Що вже троянці на човнах,
• К Нептуну на поклон побігла,
• Щоб не втопив їх у волнах.
• Поїхала в своїм ридвані,
• Мов сотника якого пані,
• Баскими конями, як звір.
• Із кінними проводниками,
• З трьома назаді козаками,
• А коні правив машталір.

• [?] Була на йому біла свита
• Із шаповальського сукна,
• Тясомкою кругом обшита,
• Сім кіп стоялася вона.
• Набакир шапочка стриміла,
• Далеко дуже червоніла,
• В руках же довгий був батіг;
• Їм грімко ляскав він із лиха,
• Скакали коні без оддиха;
• Ридван, мов вихор в полі, біг.

• [?] Приїхала, загримотіла,
• Кобиляча мов голова;
• К Нептуну в хату і влетіла
• Так, як із вирію сова;
• І не сказавши ні півслова,
• Нехай, каже, твоя здорова
• Бува, Нептуне, голова!
• Як навіжена, прискакала,
• Нептуна в губи цілувала,
• Говорячи такі слова:

• [?] «Коли, Нептун, мені ти дядько,
• А я племінниця тобі,
• Та ти ж мені хрещений батько,
• Спасибі зароби собі.
• Моєму поможи Енею,
• Щоб він з ватагою своєю
• Щасливо їздив по воді;
• Уже і так пополякали,
• Насилу баби одшептали,
• Попався в зуби був біді».

• [73] Нептун, моргнувши, засміявся;
• Венеру сісти попросив
• І після неї облизався,
• Сивухи чарочку налив;
• І так її почастовавши,
• Чого просила, обіщавши,
• І зараз з нею попрощавсь.
• Повіяв вітр з руки Енею,
• Простивсь сердешненький з землею,
• Як стрілочка, по морю мчавсь.

• [74] Поромщик їх щонайглавнійший
• З Енеєм їздив всякий раз,
• Йому слуга був найвірнійший —
• По-нашому він звавсь Тарас.
• Сей, сидя на кормі, хитався,
• По саме нільзя нахлистався
• Горілочки, коли прощавсь.
• Еней велів його прийняти,
• Щоб не пустивсь на дно ниряти
• І в луччім місці би проспавсь.

• [?] Но видно, що пану Тарасу
• Написано так на роду,
• Щоб тілько до сього він часу
• Терпів на світі сім біду.
• Бо, розхитавшись, бризнув в воду,
• Нирнув – і, не спитавши броду,
• Наввиринки пішла душа.
• Еней хотів, щоб окошилась
• Біда і більш не продовжилась,
• Щоб не пропали всі з коша.

Частина третя

• [?] Еней-сподар, посумовавши,
• Насилу трохи вгамовавсь;
• Поплакавши і поридавши,
• Сивушкою почастовавсь;
• Но все-таки його мутило
• І коло серденька крутило,
• Небіжчик часто щось вздихав;
• Він моря так уже боявся,
• Що на богів не покладався
• І батькові не довіряв.

• [2] А вітри ззаду все трубили
• В потилицю його човнам,
• Що мчалися зо всеї сили
• По чорним пінявим водам.
• Гребці і весла положили,
• Та сидя люлечки курили
• І кургикали пісеньок:
• Козацьких, гарних, запорозьких,
• А які знали, то московських
• Вигадовали бриденьок.

• [?] Про Сагайдачного співали,
• Либонь, співали і про Січ,
• Як в пікінери набирали,
• Як мандровав козак всю ніч;
• Полтавську славили Шведчину,
• І неня як свою дитину
• З двора провадила в поход;
• Як під Бендер’ю воювали,
• Без галушок як помирали,
• Колись як був голодний год.

• [?] Не так-то діється все хутко,
• Як швидко кажуть нам казок;
• Еней наш плив хоть дуже прудко,
• Та вже ж він плавав не деньок;
• Довгенько по морю щось шлялись
• І сами о світі не знались,
• Не знав троянець ні один,
• Куди, про що і як швендюють,
• Куди се так вони мандрують,
• Куди їх мчить Анхізів син.

• [?] От так поплававши немало
• І поблудивши по морям,
• Як ось і землю видно стало,
• Побачили кінець бідам!
• До берега якраз пристали,
• На землю з човнів повставали
• І стали тута оддихать.
• Ся Кумською земелька звалась,
• Вона троянцям сподобалась,
• Далось і їй троянців знать.

• [6] Розгардіяш настав троянцям,
• Оп’ять забули горювать;
• Буває щастя скрізь поганцям,
• А добрий мусить пропадать.
• І тут вони не шановались,
• А зараз всі і потаскались,
• Чого хотілося шукать:
• Якому – меду та горілки,
• Якому – молодиці, дівки,
• Оскому щоб з зубів зігнать.

• [?] Були бурлаки сі моторні,
• Тут познакомились той час,
• З диявола швидкі, проворні,
• Підпустять москаля якраз.
• Зо всіми миттю побратались,
• Посватались і покумались,
• Мов зроду тутечка жили;
• Хто мав к чому яку кебету,
• Такого той шукав бенкету,
• Всі веремію підняли.

• [?] Де досвітки, де вечорниці,
• Або весілля де було,
• Дівчата де і молодиці,
• Кому родини надало,
• То тут троянці і вродились;
• І лиш гляди, то й заходились
• Коло жінок там ворожить,
• І, чоловіків підпоївши,
• Жінок, куди хто знав, повівши,
• Давай по чарці з ними пить.

• [?] Які ж були до карт охочі,
• То не сиділи дурно тут;
• Гуляли часто до півночі
• В ніска, в пари, у лави, в жгут,
• У памфиля, в візка і в кепа,
• Кому ж із них була дотепа,
• То в гроші грали в сім листів,
• Тут всі по волі забавлялись,
• Пили, іграли, женихались.
• Ніхто без діла не сидів.

• [10] Еней один не веселився,
• Йому немиле все було;
• Йому Плутон та батько снився,
• І пекло в голову ввійшло.
• Оставивши своїх гуляти,
• Пішов скрізь по полям шукати,
• Щоб хто дорогу показав:
• Куди до пекла мандровати,
• Щоб розізнати, розпитати,
• Бо в пекло стежки він не знав.

• [?] Ішов, ішов, аж з русих кудрів
• В три ряди капав піт на ніс,
• Як ось забачив щось і уздрів,
• Густий пройшовши дуже ліс.
• На ніжці курячій стояла
• То хатка дуже обветшала,
• І вся вертілася кругом;
• Він, до тії прийшовши хати,
• Хазяїна став викликати,
• Прищурившися під вікном.

• [?] Еней стояв і дожидався,
• Щоб вийшов з хати хто-небудь,
• У двері стукав, добувався,
• Хотів був хатку з ніжки спхнуть.
• Як вийшла бабище старая,
• Крива, горбатая, сухая,
• Запліснявіла, вся в шрамах;
• Сіда, ряба, беззуба, коса,
• Розхристана, простоволоса,
• І, як в намисті, вся в жовнах.

• [13] Еней, таку уздрівши цяцю,
• Не знав із ляку де стояв;
• І думав, що свою всю працю
• Навіки тута потеряв.
• Як ось до його підступила
• Яга ся і заговорила,
• Роззявивши свої уста:
• «Гай, гай же, слихом послихати,
• Анхізенка у віч видати,
• А як забрів ти в сі міста?

• [14] Давно тебе я дожидаю
• І думала, що вже пропав;
• Я все дивлюсь та визираю,
• Аж ось коли ти причвалав.
• Мені вже розказали з неба,
• Чого тобі пильненько треба, —
• Отець твій був у мене тут».
• Еней сьому подивовався
• І баби сучої спитався:
• Як відьму злую сю зовуть.

• [?] «Я Кумськая зовусь Сівілла,
• Ясного Феба попадя,
• При його храмі посіділа,
• Давно живу на світі я!
• При Шведчині я дівовала,
• А татарва як набігала,
• То вже я замужем була;
• І першу сарану зазнаю;
• Коли ж був трус, як ізгадаю,
• То вся здригнусь, мовби мала.

• [?] На світі всячину я знаю,
• Хоть нікуди і не ходжу,
• І людям в нужді помагаю,
• І їм на звіздах ворожу:
• Кому чи трясцю одігнати,
• Од заушниць чи пошептати,
• Або і волос ізігнать;
• Шепчу – уроки проганяю,
• Переполохи виливаю,
• Гадюк умію замовлять.

• [?] Тепер ходімо лиш в каплицю,
• Там Фебові ти поклонись
• І обіщай йому телицю,
• А послі гарно помолись.
• Не пожалій лиш золотого
• Для Феба світлого, ясного,
• Та і мені що перекинь;
• То ми тобі таки щось скажем,
• А може, в пекло шлях покажем,
• Іди, утрись і більш не слинь».

• [?] Прийшли в каплицю перед Феба,
• Еней поклони бити став,
• Щоб із блакитного Феб неба
• Йому всю ласку показав.
• Сівіллу тут замордовало,
• І очі на лоб позганяло,
• І дибом волос став сідий;
• Клубком із рота піна билась;
• Сама ж вся корчилась, кривилась,
• Мов дух вселився в неї злий.

• [19] Тряслась, кректала, побивалась,
• Як бубен, синя стала вся;
• Упавши на землю, качалась,
• У барлозі мов порося.
• І чим Еней молився більше,
• То все було Сівіллі гірше;
• А послі, як перемоливсь,
• З Сівілли тілько піт котився;
• Еней же на неї дивився,
• Дрижав од страху і трусивсь.

• [20] Сівілла трохи очуняла,
• Отерла піну на губах;
• І до Енея проворчала
• Приказ од Феба в сих словах:
• «Така богів олімпських рада,
• Що ти і вся твоя громада
• Не будете по смерть в Риму;
• Но що тебе там будуть знати,
• Твоє імення вихваляти;
• Но ти не радуйся сьому.

• [21] Іще ти вип’єш добру повну,
• По всіх усюдах будеш ти;
• І долю гірку, невгомонну
• Готовсь свою не раз клясти.
• Юнона ще не вдовольнилась,
• Її злоба щоб окошилась
• Хотя б на правнуках твоїх;
• Но послі будеш жить по-панськи,
• І люди всі твої троянські
• Забудуть всіх сих бід своїх».

• [22] Еней похнюпивсь, дослухався,
• Сівілла що йому верзла,
• Стояв, за голову узявся,
• Не по йому ся річ була.
• «Трохи мене ти не морочиш,
• Не розчовпу, що ти пророчиш, —
• Еней Сівіллі говорив: —
• Диявол знає, хто з вас бреше,
• Трохи б мені було не легше,
• Якби я Феба не просив.

• [23] Та вже що буде, те і буде,
• А буде те, що бог нам дасть;
• Не ангели – такії ж люди,
• Колись нам треба всім пропасть.
• До мене будь лиш ти ласкава,
• Услужлива і нелукава,
• Мене до батька поведи;
• Я проходився б ради скуки
• Побачити пекельні муки,
• Ану, на звізди погляди.

• [?] Не перший я, та й не послідній,
• Іду до пекла на поклон:
• Орфей який уже негідний,
• Та що ж йому зробив Плутон;
• А Геркулес як увалився,
• То так у пеклі розходився,
• Що всіх чортяк порозганяв.
• Ану! Черкнім – а для охоти
• Тобі я дам на дві охвоти…
• Та ну ж! скажи, щоб я вже знав».

• [?] «Огнем, як бачу, ти іграєш, —
• Йому дала яга одвіт: —
• Ти пекла, бачу, ще не знаєш,
• Не мил тобі уже десь світ.
• Не люблять в пеклі жартовати,
• Повік тобі дадуться знати,
• От тілько ніс туди посунь;
• Тобі там буде не до чмиги,
• Як піднесуть із оцтом фиги,
• То зараз вхопить тебе лунь.

• [?] Коли ж сю маєш ти охоту
• У батька в пеклі побувать,
• Мені дай зараз за роботу,
• То я приймуся мусовать,
• Як нам до пекла довалитись
• І там на мертвих подивитись;
• Ти знаєш – дурень не бере:
• У нас хоть трохи хто тямущий,
• Уміє жить по правді сущій,
• То той, хоть з батька, то здере.

• [?] Поким же що, то ти послухай
• Того, що я тобі скажу,
• І голови собі не чухай…
• Я в пекло стежку покажу:
• В лісу великому, густому,
• Непроходимому, пустому
• Якеєсь дерево росте;
• На нім кислиці не простії
• Ростуть – як жар, всі золотії,
• І деревце те не товсте.

• [?] Із дерева сього зломити
• Ти мусиш гілку хоть одну;
• Без неї бо ні підступити
• Не можна перед сатану;
• Без гілки і назад не будеш
• І душу з тілом ти погубиш,
• Плутон тебе закабалить.
• Іди ж, та пильно приглядайся,
• На всі чотири озирайся,
• Де деревце те заблищить.

• [29] Зломивши ж, зараз убирайся,
• Якмога швидше утікай;
• Не становись, не оглядайся
• І уха чим позатикай;
• Хоть будуть голоса кричати,
• Щоб ти оглянувся, прохати,
• Гляди, не озирайсь, біжи.
• Вони, щоб тілько погубити,
• То будуть все тебе манити;
• От тут себе ти покажи».

• [30] Яга тут чортзна-де дівалась,
• Еней остався тілько сам,
• Йому все яблуня здавалась,
• Покою не було очам;
• Шукать її Еней попхався,
• Втомивсь, засапавсь, спотикався,
• Поки прийшов під темний ліс;
• Коловсь сердешний об тернину,
• Пошарпався весь об шипшину,
• Було таке, що рачки ліз.

• [31] Сей ліс густий був несказанно,
• І сумно все в йому було;
• Щось вило там безперестанно
• І страшним голосом ревло;
• Еней, молитву прочитавши
• І шапку цупко підв’язавши,
• В лісную гущу і пішов,
• Ішов і утомивсь чимало,
• І надворі тогді смеркало,
• А яблуні ще не знайшов.

• [32] Уже він начинав боятись,
• На всі чотири озиравсь;
• Трусивсь, та нікуди діватись,
• Далеко тяжко в ліс забравсь;
• А гірше ще його злякало,
• Як щось у очах засіяло,
• От тут-то берега пустивсь;
• А послі дуже удивився,
• Як під кислицей опинився, —
• За гілку зараз ухвативсь.

• [33] І не подумавши німало,
• Нап’явсь, за гілечку смикнув,
• Аж дерево те затріщало,
• І зараз гілку одчахнув.
• І дав чимдуж із лісу драла,
• Що аж земля під ним дрижала,
• Біг так, що сам себе не чув;
• Біг швидко, не остановлявся,
• Увесь об колючки подрався;
• Як чорт, у реп’яхах ввесь був.

• [?] Прибіг к троянцям, утомився
• І оддихати простягнувсь;
• Як хлюща, потом ввесь облився,
• Трохи-трохи не захлебнувсь.
• Звелів з бичні волів пригнати,
• Цапів з вівцями припасати,
• Плутону в жертву принести,
• І всім богам, що пеклом правлять
• І грішних тормошать і давлять,
• Щоб гніву їм не навести.

• [?] Як тілько темна та пахмурна
• Із неба зслизла чорна ніч,
• Година ж стала балагурна,
• Як звізди повтікали пріч,
• Троянці всі заворушились,
• Завештались, закамешились
• На жертву приганять биків;
• Дяки з попами позбирались,
• Зовсім служити всі прибрались,
• Огонь розкладений горів.

• [?] Піп зараз взяв вола за роги
• І в лоб обухом зацідив,
• І, взявши голову між ноги,
• Ніж в черево і засадив;
• І вийняв тельбухи з кишками,
• Розклав гарненько їх рядами
• І пильно кендюх розглядав;
• Енею послі божу волю
• І всім троянцям добру долю,
• Мов по звіздам, все віщовав.

• [37] Як тут з скотиною возились
• І харамаркали дяки,
• Як вівці і цапи дрочились,
• В різницях мов ревли бики;
• Сівілла тут де не взялася,
• Запінилася і тряслася,
• І галас зараз підняла:
• «К чортам ви швидче всі ізгиньте,
• Мене з Енеєм тут покиньте,
• Не ждіть, щоб тришия дала.

• [?] А ти, – мовляла ко Енею, —
• Моторний, смілий молодець,
• Прощайся з юрбою своєю,
• Ходім лиш в пекло – там отець
• Нас твій давно вже дожидає
• І, може, без тебе скучає.
• Ану, пора чимчиковать.
• Возьми на плечі з хлібом клунок;
• Нехай йому лихий прасунок,
• Як голодом нам помирать.

• [39] Не йди в дорогу без запасу,
• Бо хвіст од голоду надмеш;
• І де-где іншого ти часу
• І крихти хліба не найдеш,
• Я в пекло стежку протоптала,
• Я там не раз, не два бувала,
• Я знаю тамошній народ;
• Дорожки всі, всі уголочки,
• Всі закоморочки, куточки,
• Уже не первий знаю год».

• [?] Еней в сю путь якраз зібрався,
• Шкапові чоботи набув,
• Підтикався, підперезався
• І пояс цупко підтягнув;
• А в руки добру взяв дрючину,
• Обороняти злу личину,
• Як лучиться де од собак.
• А послі за руки взялися,
• Прямцем до пекла поплелися,
• Пішли на прощу до чортяк.

• [?] Тепер же думаю, гадаю,
• Трохи не годі і писать;
• Ізроду пекла я не знаю,
• Нездатний, далебі, брехать;
• Хіба, читателі, пождіте,
• Вгамуйтесь трохи, не галіте,
• Піду я до людей старих;
• Щоб їх о пеклі розпитати
• І попрошу їх розказати,
• Що чули од дідів своїх.

• [42] Вергілій же, нехай царствує,
• Розумненький був чоловік,
• Нехай не вадить, як не чує,
• Та в давній дуже жив він вік.
• Не так тепер і в пеклі стало,
• Як в старину колись бувало
• І як покійник написав;
• Я, може, що-небудь прибавлю;
• Переміню і що оставлю,
• Писну – як од старих чував.

• [43] Еней з Сівіллою хватались,
• До пекла швидче щоб прийти,
• І дуже пильно приглядались,
• До пекла двері як найти.
• Як ось перед якуюсь гору
• Прийшли, і в ній велику нору
• Знайшли і вскочили туди.
• Пішли під землю темнотою,
• Еней все щупався рукою,
• Щоб не ввалитися куди.

• [?] Ся улиця вела у пекло,
• Була вонюча і грязна;
• У ній і вдень було, мов смеркло,
• Од диму вся була чадна;
• Жила з сестрою тут Дрімота,
• Сестра же звалася Зівота,
• Поклон сі перші оддали
• Тімасі нашому Енею
• З його старою попадею —
• І послі далі повели.

• [?] А потім Смерть до артикулу
• Їм воздала косою честь,
• Наперед стоя калавуру,
• Який у її мосці єсть:
• Чума, война, харцизтво, холод,
• Короста, трясця, парші, голод;
• За сими ж тут стояли в ряд:
• Холера, шолуді, бешиха
• І всі мирянські, знаєш, лиха,
• Що нас без милості морять.

• [?] Іще ж не все тут окошилось,
• Іще брела ватага лих:
• За смертію слідом валилось
• Жінок, свекрух і мачух злих.
• Вітчими йшли, тесті-скуп’яги,
• Зяті і свояки-мотяги,
• Сердиті шурини, брати,
• Зовиці, невістки, ятровки —
• Що все гризуться без умовки —
• І всякі тут були кати.

• [?] Якіїсь злидні ще стояли,
• Жовали все в зубах папір,
• В руках каламарі держали,
• За уха настромляли пір.
• Се все десятські та соцькії,
• Начальники, п’явки людськії,
• І всі прокляті писарі;
• Ісправники все ваканцьові,
• Судді і стряпчі безтолкові,
• Повірені, секретарі.

• [48] За сими йшли святі понури,
• Що не дивились і на світ,
• Смиренної були натури,
• Складали руки на живіт;
• Умильно богу все молились,
• На тиждень днів по три постились
• І вслух не лаяли людей;
• На чотках мир пересуждали
• І вдень ніколи не гуляли,
• Вночі ж було не без гостей.

• [?] Насупротив сих окаянниць
• Квартал був цілий волоцюг,
• Моргух, мандрьох, ярижниць, п’яниць
• І бахурів на цілий плуг;
• З обстриженими головами,
• З підрізаними пеленами
• Стояли хльорки наголо.
• І панночок фільтіфікетних,
• Лакеїв гарних і дотепних,
• Багацько дуже щось було.

• [?] І молодиці молоденькі,
• Що вийшли заміж за старих,
• Що всякий час були раденькі
• Потішить парнів молодих;
• І ті тут молодці стояли,
• Що недотепним помагали
• Для них сімейку розплодить;
• А діти гуртові кричали,
• Своїх паньматок проклинали,
• Що не дали на світі жить.

• [?] Еней хоть сильно тут дивився
• Такій великій новині,
• Та вже од страху так трусився,
• Мов сидя охляп на коні.
• Побачивши ж іще іздалі,
• Які там дива плазовали
• Кругом, куди ні поглядиш,
• Злякавсь, к Сівіллі прихилився.
• Хватавсь за дергу і тулився,
• Мов од кота в коморі миш.

• [?] Сівілла в дальший путь таскала,
• Не баскаличивсь би та йшов;
• І так швиденько поспішала,
• Еней не чув аж підошов,
• Хватаючися за ягою;
• Як ось уздріли пред собою
• Чрез річку в пекло перевіз.
• Ся річка Стіксом називалась,
• Сюди ватага душ збиралась,
• Щоб хто на той бік перевіз.

• [?] І перевізчик тут явився,
• Як циган, смуглой цери був,
• Од сонця ввесь він попалився
• І губи, як арап, оддув;
• Очища в лоб позападали,
• Сметаною позапливали,
• А голова вся в ковтунах;
• Із рота слина все котилась,
• Як повстка, борода скомшилась,
• Всім задавав собою страх.

• [54] Сорочка, зв’язана узлами,
• Держалась всилу на плечах,
• Попричепляна мотузками,
• Як решето, була в дірках;
• Замазана була на палець,
• Засалена, аж капав смалець,
• Обутий в драні постоли;
• Із дір онучі волочились,
• Зовсім, хоть вижми, помочились,
• Пошарпані штани були.

• [?] За пояс лико одвічало,
• На йому висів гаманець;
• Тютюн, і люлька, і кресало,
• Лежали губка, кремінець.
• Хароном перевізник звався,
• Собою дуже величався,
• Бо і не в шутку був божок:
• З крючком весельцем погрібався,
• По Стіксові, як стрілка, мчався,
• Був човен легкий, як пушок.

• [?] На ярмарку як слобожане
• Або на красному торгу
• До риби товпляться миряне,
• Було на сьому так лугу.
• Душа товкала душу в боки,
• І скрекотали, мов сороки;
• Той пхавсь, той сунувсь, інший ліз:
• Всі м’ялися, перебирались,
• Кричали, спорили і рвались,
• І всяк хотів, його щоб віз.

• [?] Як гуща в сирівці іграє,
• Шиплять, як кваснуть, буряки,
• Як против сонця рій гуляє,
• Гули сі так небораки,
• Харона, плачучи, прохали,
• До його руки простягали,
• Щоб взяв з собою на каюк;
• Но сей того плачу байдуже,
• На просьби уважав не дуже:
• Злий з сина був старий дундук.

• [58] І знай, що все веслом махає
• І в морду тиче хоч кому,
• Од каюка всіх одганяє,
• А по вибору своєму
• Потрошечку в човен саджає,
• І зараз човен одпихає,
• На другий перевозить бік;
• Кого не візьме, як затнеться,
• Тому сидіти доведеться,
• Гляди – і цілий, може, вік.

• [?] Еней в кагал сей як убрався,
• Щоб зближитися к порому,
• То з Палінуром повстрічався,
• Штурмановав що при йому.
• Тут Палінур пред ним заплакав,
• Про долю злу свою балакав,
• Що через річку не везуть;
• Но баба зараз розлучила,
• Енею в батька загвоздила,
• Щоб довго не базікав тут.

• [60] Попхались к берегу поближче,
• Прийшли на самий перевіз,
• Де засмальцьований дідище
• Вередовав, як в греблі біс;
• Кричав буцімто навіжений,
• І кобенив народ хрещений,
• Як водиться в шинках у нас;
• Досталось родичам сердешним,
• Не дуже лаяв словом гречним,
• Нехай же зносять в добрий час.

• [?] Харон, таких гостей уздрівши,
• Оскілками на їх дививсь,
• Як бик скажений заревівши,
• Запінивсь дуже і озливсь:
• «Відкіль такії се мандрьохи,
• І так уже вас тут не трохи,
• Якого чорта ви прийшли?
• Вас треба хати холодити!
• Вас треба так опроводити,
• Щоб ви і місця не найшли.

• [?] Геть, преч, вбирайтесь відсіль к чорту,
• Я вам потиличника дам;
• Поб’ю всю пику, зуби, морду,
• Аж не пізна вас дідько сам;
• Ійон же як захрабровали,
• Живі сюди примандровали,
• Бач, гиряві, чого хотять!
• Не дуже я на вас покваплюсь,
• Тут з мертвими ось не управлюсь,
• Що так над шиєю стоять».

• [63] Сівілла бачить, що не шутка,
• Бо дуже сердиться Харон,
• Еней же був собі плохутка,
• Дала стариганю поклон:
• «Та ну, на нас лиш придивися, —
• Сказала, – дуже не гнівися,
• Не сами ми прийшли сюди;
• Хіба ж мене ти не пізнаєш,
• Що так кричиш, на нас гукаєш —
• Оце невидані біди!

• [64] Ось глянься, що оце такеє!
• Утихомирся, не бурчи;
• Ось деревце, бач, золотеє,
• Тепер же, коли хоч, мовчи».
• Потім все дрібно розказала,
• Кого до пекла проводжала,
• До кого, як, про що, за чим.
• Харон же зараз схаменувся,
• Разів з чотири погребнувся
• І з каючком причалив к ним.

• [65] Еней з Сівіллою своєю
• Не мішкавши в човен ввійшли;
• Кальною річкою сією
• На той бік в пекло поплили;
• Вода в розколини лилася,
• Що аж Сівілла піднялася,
• Еней боявсь, щоб не втонуть,
• Но пан Харон наш потрудився,
• На той бік так перехопився.
• Що нільзя оком ізмигнуть.

• [?] Приставши, висадив на землю;
• Взяв пів-алтина за труди,
• За працьовиту свою греблю,
• І ще сказав, іти куди.
• Пройшовши відсіль гонів з двоє,
• Побравшись за руки обоє,
• Побачили, що ось лежав
• У бур’яні бровко муругий,
• Три голови мав пес сей мурий,
• Він на Енея загарчав.

• [67] Загавкав грізно в три язики,
• Уже був кинувсь і кусать,
• Еней підняв тут крик великий,
• Хотів чимдуж назад втікать.
• Аж баба хліб бровку шпурнула
• І горло глевтяком заткнула,
• То він за кормом і погнавсь;
• Еней же з бабою старою,
• То сяк, то так, попід рукою,
• Тихенько од бровка убравсь.

• [68] Тепер Еней убрався в пекло,
• Прийшов зовсім на інший світ;
• Там все поблідло і поблекло,
• Нема ні місяця, ні звізд,
• Там тілько тумани великі,
• Там чутні жалобнії крики,
• Там мука грішним не мала.
• Еней з Сівіллою гляділи,
• Якії муки тут терпіли,
• Якая кара всім була.

• [69] Смола там в пеклі клекотіла
• І грілася все в казанах,
• Живиця, сірка, нефть кипіла;
• Палав огонь, великий страх!
• В смолі сій грішники сиділи
• І на огні пеклись, горіли,
• Хто, як, за віщо заслужив.
• Пером не можна написати,
• Не можна і в казках сказати,
• Яких було багацько див!

• [?] Панів за те там мордовали
• І жарили зо всіх боків,
• Що людям льготи не давали
• І ставили їх за скотів.
• За те вони дрова возили,
• В болотах очерет косили,
• Носили в пекло на підпал.
• Чорти за ними приглядали,
• Залізним пруттям підганяли,
• Коли який з них приставав.

• [?] Огненним пруттям оддирали
• Кругом на спину і живіт,
• Себе що сами убивали,
• Яким остив наш білий світ,
• Гарячим дьогтем заливали,
• Ножами під боки штрикали,
• Щоб не хапались умирать.
• Робили рознії їм муки,
• Товкли у мужчирях їм руки,
• Не важились щоб убивать.

• [?] Багатим та скупим вливали
• Розтопленеє срібло в рот,
• А брехунів там заставляли
• Лизать гарячих сковород;
• Які ж ізроду не женились,
• Та по чужим куткам живились,
• Такі повішані на крюк,
• Зачеплені за теє тіло,
• На світі що грішило сміло
• І не боялося сих мук.

• [?] Всім старшинам тут без розбору,
• Панам, підпанкам і слугам
• Давали в пеклі добру хльору,
• Всім по заслузі, як котам.
• Тут всякії були цехмістри,
• І ратмани, і бургомістри,
• Судді, підсудки, писарі,
• Які по правді не судили
• Та тілько грошики лупили
• І одбирали хабарі.

• [?] І всі розумні филозопи,
• Що в світі вчились мудровать;
• Ченці, попи і крутопопи,
• Мирян щоб знали научать;
• Щоб не ганялись за гривнями,
• Щоб не возились з попадями,
• Та знали церков щоб одну;
• Ксьондзи до баб щоб не іржали,
• А мудрі звізд щоб не знімали —
• Були в огні на самім дну.

• [?] Жінок своїх що не держали
• В руках, а волю їм дали,
• По весіллях їх одпускали,
• Щоб часто в приданках були
• І до півночі там гуляли,
• І в гречку деколи скакали,
• Такі сиділи всі в шапках,
• І з превеликими рогами,
• З зажмуреними всі очами,
• В кип’ячих сіркой казанах.

• [?] Батьки, які синів не вчили,
• А гладили по головах,
• І тілько знай що їх хвалили,
• Кипіли в нефті в казанах;
• Що через їх синки в ледащо
• Пустилися, пішли в нінащо,
• А послі чубили батьків,
• І всею силою бажали,
• Батьки щоб швидче умирали,
• Щоб їм прийнятись до замків.

• [77] І ті були там лагоминці,
• Піддурювали що дівок,
• Що в вікна дрались по драбинці
• Під темний, тихий вечерок;
• Що будуть сватать їх, брехали,
• Підманювали, улещали,
• Поки добрались до кінця;
• Поки дівки од перечосу
• До самого товстіли носу,
• Що сором послі до вінця.

• [?] Були там купчики проворні,
• Що їздили по ярмаркам,
• І на аршинець на підборний
• Поганий продавали крам.
• Тут всякії були пронози,
• Перекупки і шмаровози,
• Жиди, міняйли, шинкарі.
• І ті, що фиги-миги возять,
• Що в боклагах гарячий носять,
• Там всі пеклися крамарі.

• [?] Паливоди і волоцюги,
• Всі зводники і всі плути;
• Ярижники і всі п’янюги,
• Обманщики і всі моти,
• Всі ворожбити, чародії,
• Всі гайдамаки, всі злодії,
• Шевці, кравці і ковалі;
• Цехи: різницький, коновальський,
• Кушнірський, ткацький, шаповальський —
• Кипіли в пеклі всі в смолі.

• [?] Там всі невірні і христьяне,
• Були пани і мужики,
• Була там шляхта і міщане,
• І молоді, і старики;
• Були багаті і убогі,
• Прямі були і кривоногі,
• Були видющі і сліпі,
• Були і штатські, і воєнні,
• Були і панські, і казенні,
• Були миряни і попи.

• [?] Гай! гай! та нігде правди діти,
• Брехня ж наробить лиха більш;
• Сиділи там скучні піїти,
• Писарчуки поганих вірш,
• Великії терпіли муки,
• Їм зв’язані були і руки,
• Мов у татар терпіли плін.
• От так і наш брат попадеться,
• Що пише, не остережеться,
• Який же втерпить його хрін!

• [?] Якусь особу мацапуру
• Там шкварили на шашлику,
• Гарячу мідь лили за шкуру
• І розпинали на бику.
• Натуру мав він дуже бридку,
• Кривив душею для прибитку,
• Чужеє оддавав в печать;
• Без сорома, без бога бувши
• І восьму заповідь забувши,
• Чужим пустився промишлять.

• [?] Еней як відсіль відступився
• І далі трохи одійшов,
• То на другеє нахопився,
• Жіночу муку тут найшов.
• В другім зовсім сих каравані
• Піджарьовали, як у бані,
• Що аж кричали на чім світ;
• Оці-то галас ісправляли,
• Гарчали, вили і пищали,
• Після куті мов на живіт.

• [84] Дівки, баби і молодиці
• Кляли себе і ввесь свій рід,
• Кляли всі жарти, вечерниці,
• Кляли і жизнь, і білий світ;
• За те їм так там задавали,
• Що через міру мудровали
• І верховодили над всім;
• Хоть чоловік і не онеє,
• Коли же жінці, бачиш, теє,
• То треба угодити їй.

• [?] Були там чесні пустомолки,
• Що знали весь святий закон,
• Молилися без остановки
• І били сот по п’ять поклон,
• Як в церкві між людьми стояли,
• І головами все хитали,
• Як же були на самоті,
• То молитовники ховали,
• Казились, бігали, скакали
• І гірше дещо в темноті.

• [?] Були і тії там панянки,
• Що наряжались на показ;
• Мандрьохи, хльорки і діптянки,
• Що продають себе на час.
• Сі в сірці і в смолі кипіли
• За те, що жирно дуже їли
• І що їх не страшив і піст;
• Що все прикушовали губи,
• І скалили біленькі зуби,
• І дуже волочили хвіст.

• [87] Пеклись тут гарні молодиці,
• Аж жаль було на них глядіть,
• Чорняві, повні, милолиці;
• І сі тут мусили кипіть,
• Що замуж за старих ходили
• І мишаком їх поморили,
• Щоб послі гарно погулять
• І з парубками поводитись,
• На світі весело нажитись
• І не голодним умирать.

• [?] Якіїсь мучились там птахи
• З куделями на головах;
• Се чеснії, не потіпахи,
• Були тендітні при людях;
• А без людей – не можна знати
• Себе чим мали забавляти,
• Про те лиш знали до дверей.
• Їм тяжко в пеклі докоряли,
• Смоли на щоки наліпляли,
• Щоб не дурили так людей.

• [?] Бо щоки терли манією,
• А блейвасом і ніс, і лоб,
• Щоб краскою, хоть не своєю,
• Причаровать к собі кого б;
• Із ріпи підставляли зуби,
• Ялозили все смальцем губи,
• Щоб підвести на гріх людей;
• Пиндючили якіїсь бочки,
• Мостили в пазусі платочки,
• В которих не було грудей.

• [90] За сими по ряду шкварчали
• В розпалених сковородах
• Старі баби, що все ворчали,
• Базікали о всіх ділах;
• Все тілько старину хвалили,
• А молодих товкли та били,
• Не думали ж, які були,
• Іще як сами дівовали
• Та з хлопцями як гарцювали,
• Та й по дитинці привели.

• [?] Відьом же тут колесовали
• І всіх шептух і ворожок,
• Там жили з них чорти мотали
• І без витушки на клубок;
• На припічках щоб не орали,
• У комини щоб не літали,
• Не їздили б на упирях;
• І щоб дощу не продавали,
• Вночі людей щоб не лякали,
• Не ворожили б на бобах.

• [92] А зводницям таке робили,
• Що цур йому вже і казать,
• На гріх дівок що підводили
• І сим учились промишлять;
• Жінок од чоловіків крали
• І волоцюгам помагали
• Рогами людський лоб квітчать;
• Щоб не своїм не торговали,
• Того б на одкуп не давали,
• Що треба про запас держать.

• [?] Еней там бачив щось немало
• Кип’ящих мучениць в смолі,
• Як з кабанів топилось сало,
• Так шкварилися сі в огні;
• Були і світські, і черниці,
• Були дівки і молодиці,
• Були і паньї, й панночки;
• Були в свитках, були в охвотах,
• Були в дульєтах і в капотах,
• Були всі грішні жіночки.

• [?] Но се були все осужденні,
• Які померли не тепер;
• Без суду ж не палив пекельний
• Огонь, недавно хто умер;
• Сі всі були в другім загоні,
• Як би лошата або коні,
• Не знали попадуть куда;
• Еней, на перших подивившись
• І о бідах їх пожурившись,
• Пішов в другії ворота.

• [?] Еней, ввійшовши в сю кошару,
• Побачив там багацько душ,
• Вмішавшися між сю отару,
• Як між гадюки чорний уж.
• Тут розні душі походжали,
• Все думали та все гадали,
• Куди-то за гріхи їх впруть.
• Чи в рай їх пустять веселитись,
• Чи, може, в пекло пошмалитись
• І за гріхи їм носа втруть.

• [96] Було їм вільно розмовляти
• Про всякії свої діла,
• І думати, і мізковати —
• Яка душа, де, як жила;
• Багатий тут на смерть гнівився,
• Що він з грішми не розлічився,
• Кому і кілько треба дать;
• Скупий же тосковав, нудився,
• Що він на світі не нажився
• І що не вспів і погулять.

• [?] Сутяга толковав укази,
• І що то значить наш Статут,
• Розказовав свої прокази,
• На світі що робив сей плут.
• Мудрець же фізику провадив,
• І толковав якихсь монадів,
• І думав, відкіль взявся світ?
• А мартопляс кричав, сміявся,
• Розказовав і дивовався,
• Як добре знав жінок дурить.

• [?] Суддя там признавався сміло,
• Що з гудзиками за мундир
• Таке переоначив діло,
• Що, може б, навістив Сибір;
• Та смерть ізбавила косою,
• Що кат легенькою рукою
• Плечей йому не покропив.
• А лікар скрізь ходив з ланцетом,
• З слабительним і спермацетом
• І чванивсь, як людей морив.

• [?] Ласощохлисти походжали,
• Всі фертики і паничі,
• На пальцях ногтики кусали,
• Розприндившись, як павичі;
• Все очі вгору піднімали,
• По світу нашому вздихали,
• Що рано їх побрала смерть;
• Що трохи слави учинили,
• Не всіх на світі подурили,
• Не всім успіли морду втерть.

• [?] Моти, картьожники, п’янюги
• І весь проворний чесний род;
• Лакеї, конюхи і слуги,
• Всі кухарі і скороход,
• Побравшись за руки, ходили
• І все о плутнях говорили,
• Які робили, як жили,
• Як паней і панів дурили,
• Як по шинках вночі ходили
• І як з кишень платки тягли.

• [?] Там придзигльованки журились,
• Що нікому вже підморгнуть,
• За ними більш не волочились,
• Тут їх заклекотіла путь;
• Баби тут більш не ворожили
• І простодушних не дурили.
• Які ж дівок охочі бить,
• Зубами з серця скреготали,
• Що наймички їх не вважали
• І не хотіли їм годить.

• [102] Еней уздрів свою Дідону,
• Ошмалену, мов головня,
• Якраз по нашому закону
• Пред нею шапочку ізняв:
• «Здорова! – глянь… де ти взялася?
• І ти, сердешна, приплелася
• Із Карфагена аж сюда?
• Якого біса ти спеклася,
• Хіба на світі нажилася?
• Чорт мав тобі десь і стида.

• [103] Така смачная молодиця,
• І глянь! умерла залюбки…
• Рум’яна, повна, білолиця,
• Хто гляне, то лизне губки;
• Тепер з тебе яка утіха?
• Ніхто не гляне і для сміха,
• Навік тепер пропала ти!
• Я, далебі, в тім не виною,
• Що так роз’їхався з тобою,
• Мені приказано втекти.

• [?] Тепер же, коли хоч, злигаймось
• І нумо жить так, як жили,
• Тут закурім, заженихаймось,
• Не розлучаймось ніколи;
• Ходи, тебе я помилую,
• Прижму до серця – поцілую…»
• Йому ж Дідона наодріз
• Сказала: «К чорту убирайся,
• На мене більш не женихайся…
• Не лізь! Бо розіб’ю і ніс!»

• [105] Сказавши, чортзна-де пропала,
• Еней не знав, що і робить,
• Коли б яга не закричала,
• Що довго годі говорить,
• То, може б, там і застоявся
• І, може, той пори дождався,
• Щоб хто і ребра полічив:
• Щоб з вдовами не женихався,
• Над мертвими не наглумлявся,
• Жінок любов’ю не морив.

• [106] Еней з Сівіллою попхався
• В пекельную подалі глуш;
• Як на дорозі повстрічався
• З громадою знакомих душ.
• Тут всі з Енеєм обнімались,
• Чоломкались і ціловались,
• Побачивши князька свого;
• Тут всяк сміявся, реготався,
• Еней до всіх їх доглядався,
• Знайшов з троянців ось кого:

• [?] Педька, Терешка, Шеліфона,
• Панька, Охріма і Харка,
• Леська, Олешка і Сізьона,
• Пархома, Їська і Феська,
• Стецька, Ониська, Опанаса,
• Свирида, Лазаря, Тараса,
• Були Денис, Остап, Овсій
• І всі троянці, що втопились,
• Як на човнах з ним волочились,
• Тут був Вернигора Мусій.

• [108] Жидівська школа завелася,
• Великий крик всі підняли,
• І реготня де не взялася,
• Тут всяку всячину верзли;
• Згадали чорт знає колишнє,
• Балакали уже і лишнє,
• І сам Еней тут розходивсь;
• Щось балагурили довгенько,
• Хоть ізійшлися і раненько,
• Та пан Еней наш опізнивсь.

• [?] Сівіллі се не показалось,
• Що так пахолок застоявсь,
• Що дитятко так розбрехалось,
• Уже і о світі не знавсь;
• На його грізно закричала,
• Залаяла, запорощала,
• Що аж Еней ввесь затрусивсь.
• Троянці также всі здригнули
• І врозтіч, хто куди, махнули,
• Еней за бабою пустивсь.

• [110] Ішли, і як би не збрехати,
• Трохи не з пару добрих гін,
• Як ось побачили і хати,
• І ввесь Плутонів царський дім.
• Сівілла пальцем указала
• І так Енеєві сказала:
• «Ось тут і пан Плутон живе
• Із Прозерпіною своєю,
• До їх-то на поклон з гіллею
• Тепер я поведу тебе».

• [?] І тілько що прийшли к воротам
• І в двір пустилися чвалать,
• Як баба бридка, криворота:
• «Хто йде?» – їх стала окликать.
• Мерзенне чудо се стояло
• І било під двором в клепало,
• Як в панських водиться дворах;
• Обмотана вся ланцюгами,
• Гадюки вилися клубками
• На голові і на плечах.

• [?] Вона без всякого обману
• І щиро без обиняків
• Робила грішним добру шану,
• Ремнями драла, мов биків;
• Кусала, гризла, бичовала,
• Кришила, шкварила, щипала,
• Топтала, дряпала, пекла,
• Порола, корчила, пиляла,
• Вертіла, рвала, шпиговала
• І кров із тіла їх пила.

• [?] Еней, бідняжка, ізлякався
• І ввесь, як крейда, побілів,
• І зараз у яги спитався,
• Хто їй так мучити велів?
• Вона йому все розказала
• Так, як сама здорова знала,
• Що в пеклі є суддя Еак;
• Хоть він на смерть не осуждає,
• Та мучити повеліває,
• І як звелить – і мучать так.

• [114] Ворота сами одчинились,
• Не смів ніхто їх задержать,
• Еней з Сівіллою пустились,
• Щоб Прозерпіні честь оддать;
• І піднесли їй на болячку
• Ту суто золоту гіллячку,
• Що сильно так вона бажа.
• Но к ній Енея не пустили,
• Прогнали, трохи і не били,
• Бо хиріла їх госпожа.

• [?] А далі вперлися в будинки
• Підземного сього царя,
• Ні гич, ні гариля пилинки,
• Було все чисто, як зоря;
• Цвяховані були там стіни
• І вікна всі з морської піни;
• Шумиха, оливо, свинець,
• Блищали міді там і криці,
• Всі убрані були світлиці;
• По правді, панський був дворець.

• [116] Еней з ягою розглядали
• Всі дива там, які були,
• Роти свої пороззявляли
• І очі на лоби п’яли;
• Проміж собою все зглядались —
• Всьому дивились, осміхались,
• Еней то цмокав, то свистав.
• От тут-то душі ликовали,
• Що праведно в миру живали,
• Еней і сих тут навіщав.

• [?] Сиділи, руки поскладавши,
• Для них все празники були;
• Люльки курили, полягавши,
• Або горілочку пили,
• Не тютюнкову і не пінну,
• Но третьопробну, перегінну,
• Настояную на бодян;
• Під челюстями запікану,
• І з ганусом, і до калгану,
• В ній був і перець, і шапран.

• [?] І ласощі все тілько їли,
• Сластьони, коржики, стовпці,
• Варенички пшеничні, білі,
• Пухкі з кав’яром буханці;
• Часник, рогіз, паслін, кислиці,
• Козельці, терн, глід, полуниці,
• Крутії яйця з сирівцем;
• І дуже вкусную яєшню,
• Якусь німецьку, не тутешню,
• А запивали все пивцем.

• [?] Велике тут було роздолля
• Тому, хто праведно живе,
• Так, як велике безголов’я
• Тому, хто грішну жизнь веде;
• Хто мав к чому яку охоту,
• Тут утішався тим до поту;
• Тут чистий був розгардіяш:
• Лежи, спи, їж, пий, веселися,
• Кричи, мовчи, співай, крутися;
• Рубайсь – так і дадуть палаш.

• [120] Ні чванились, ні величались,
• Ніхто не знав тут мудровать,
• Крий боже, щоб не догадались
• Брат з брата в чім покепковать;
• Ні сердилися, ні гнівились,
• Ні лаялися і не бились,
• А всі жили тут люб’язно;
• Тут всякий гласно женихався,
• Ревнивих ябед не боявся,
• Було вобще все за одно.

• [121] Ні холодно було, ні душно,
• А саме так, як в сіряках,
• І весело, і так не скучно,
• На великодніх як святках;
• Коли кому що захотілось,
• То тут як з неба і вродилось,
• От так-то добрі тут жили.
• Еней, се зрівши, дивовався
• І тут яги своєй спитався,
• Які се праведні були?

• [?] «Не думай, щоб були чиновні, —
• Сівілла сей дала одвіт, —
• Або що грошей скрині повні,
• Або в яких товстий живіт;
• Не ті се, що в цвітних жупанах,
• В кармазинах або сап’янах;
• Не ті ж, що з книгами в руках,
• Не рицарі, не розбишаки;
• Не ті се, що кричать «і паки»,
• Не ті, що в золотих шапках.

• [?] Се бідні нищі, навіжені,
• Що дурнями зчисляли їх,
• Старці, хромі, сліпорождені,
• З яких був людський глум і сміх;
• Се що з порожніми сумками
• Жили голодні під тинами,
• Собак дражнили по дворах,
• Се ті, що біг дасть получали,
• Се ті, яких випроводжали
• В потилицю і по плечах.

• [?] Се вдови бідні, безпомощні,
• Яким приюту не було;
• Се діви чесні, непорочні,
• Яким спідниці не дуло;
• Се що без родичів остались…
• І сиротами називались,
• А послі вбгались і в оклад;
• Се що проценту не лупили,
• Що людям помагать любили,
• Хто чим багат, то тим і рад.

• [?] Тут также старшина правдива,
• Бувають всякії пани;
• Но тілько трохи сього дива,
• Не квапляться на се вони!
• Бувають військові, значкові,
• І сотники, і бунчукові,
• Які правдиву жизнь вели;
• Тут люде всякого завіту,
• По білому єсть кілько світу,
• Которі праведно жили».

• [?] «Скажи ж, моя голубко сиза, —
• Іще Еней яги спитав. —
• Чом батька я свого Анхіза
• І досі в вічі не видав?
• Ні з грішними, ні у Плутона,
• Хіба йому нема закона,
• Куди його щоб засадить?»
• «Він божої, – сказала, – крові,
• І по Венериній любові,
• Де схоче, буде там і жить».

• [127] Базікавши, зійшли на гору,
• На землю сіли оддихать,
• І, попотівши саме впору,
• Тут прийнялися розглядать,
• Анхіза щоб не прогуляти,
• Обридло-бо і так шукати;
• Анхіз же був тогді внизу,
• І, походжавши по долині,
• Об миленькій своїй дитині
• Водив по мізку коверзу.

• [?] Як глядь на гору ненароком,
• І там свого синка уздрів,
• Побіг старий не просто – боком
• І ввесь од радості згорів.
• Хватавсь з синком поговорити,
• О всіх спитатись, розпросити
• І повидатись хоть часок;
• Енеєчка свого обняти,
• По-батьківській поціловати,
• Його почути голосок.

• [?] «Здоров, синашу, ма дитятко! —
• Анхіз Енеєві сказав. —
• Чи се ж тобі таки не стидно,
• Що довго я тебе тут ждав?
• Ходім лишень к моїй господі,
• Та поговорим на свободі,
• За тебе будем мірковать».
• Еней стояв так, мов дубина,
• Котилась з рота тілько слина,
• Не смів мертвця поціловать.

• [130] Анхіз, сю бачивши причину,
• Чого синочок сумовав,
• І сам хотів обнять дитину —
• Та ба! уже не в ту попав;
• Прийнявсь його щоб научати
• І тайності йому сказати,
• Який Енеїв буде плід,
• Якії діти будуть жваві,
• На світі зроблять скілько слави,
• Яким-то хлопцям буде дід.

• [?] Тогді-то в пеклі вечорниці
• Лучились, бачиш, як на те,
• Були дівки та молодиці
• І там робили не пусте:
• У ворона собі іграли,
• Весільних пісеньок співали,
• Співали тут і колядок;
• Палили клоччя, ворожили,
• По спині лещатами били,
• Загадовали загадок.

• [?] Тут заплітали джерегелі,
• Дробушечки на головах;
• Скакали по полу вегері,
• В тісної баби по лавках;
• А в комин суджених питали,
• У хатніх вікон підслухали,
• Ходили в північ по пусткам;
• До свічки ложечки палили,
• Щетину із свині шмалили
• Або жмурились по куткам.

• [133] Сюди привів Анхіз Енея
• І між дівок сих посадив;
• Як неука і дуралея,
• Прийнять до гурту їх просив;
• І щоб обом їм услужили,
• Як знають, так поворожили,
• Що стрінеться з його синком:
• Чи він хоть трохи уродливий,
• К чому і як Еней щасливий,
• Щоб всіх спитались ворожок.

• [?] Одна дівча була гостренька
• І саме ухо прехихе,
• Швидка, гнучка, хвистка, порскенька,
• Було з диявола лихе.
• Вона тут тілько і робила,
• Що всім гадала, ворожила,
• Могуща в ділі тім була;
• Чи брехеньки які сточити,
• Кому імення приложити,
• То так якраз і додала.

• [135] Призвідця зараз ся шептуха
• І примостилась к старику,
• Йому шепнула біля уха
• І завела з ним річ таку:
• «Ось я синкові загадаю,
• Поворожу і попитаю,
• Йому що буде, розкажу;
• Я ворожбу такую знаю,
• Хоть що, по правді одгадаю,
• І вже ніколи не збрешу».

• [?] І зараз в горщечок наклала
• Відьомських разних-всяких трав,
• Які на Костянтина рвала,
• І те гніздо, що ремез клав:
• Васильки, папороть, шевлію,
• Петрів батіг і конвалію,
• Любисток, просерень, чебрець;
• І все се налила водою
• Погожею, непочатою,
• Сказавши скількось і словець.

• [137] Горщок сей черепком накрила,
• Поставила його на жар,
• І тут Енея присадила,
• Щоб огоньок він роздував;
• Як розігрілось, зашипіло,
• Запарилось, заклекотіло,
• Ворочалося зверху вниз;
• Еней наш насторочив уха,
• Мов чоловічий голос слуха,
• Те чує і старий Анхіз.

• [138] Як стали роздувать пильніше,
• Горщок той дужче клекотав,
• Почули голос виразніше,
• І він Енею так сказав:
• «Енею годі вже журитись,
• Од його має розплодитись
• Великий і завзятий рід;
• Всім світом буде управляти,
• По всіх усюдах воювати,
• Підверне всіх собі під спід.

• [?] І Римськії поставить стіни,
• В них буде жити, як в раю;
• Великі зробить переміни
• Во всім окружнім там краю;
• Там буде жить та поживати,
• Покіль не будуть ціловати
• Ноги чиєїсь постола…
• Но відсіль час тобі вбираться
• І з панотцем своїм прощаться,
• Щоб голова тут не лягла».

• [140] Сього Анхізу не бажалось,
• Щоб попрощатися з синком,
• І в голову йому не клалось,
• Щоб з ним так бачитись мельком.
• Та ба! вже нічим пособити,
• Енея треба відпустити,
• Із пекла вивести на світ.
• Прощалися і обнімались,
• Слізьми гіркими обливались —
• Анхіз кричав, як в марті кіт.

• [141] Еней з Сівіллою старою
• Із пекла бігли навпростець;
• Синок ворочав головою,
• Поки аж не сховавсь отець;
• Прийшов к троянцям помаленьку
• І крався нишком, потихеньку,
• Де їм велів себе пождать.
• Троянці покотом лежали
• І на дозвіллі добре спали —
• Еней і сам уклався спать.

Частина четверта

• [?] Борщів як три не поденькуєш,
• На моторошні засердчить;
• І зараз тяглом закишкуєш,
• І в буркоті закендюшить.
• Коли ж що напхом з’язикаєш
• І в тереб добре зживотаєш,
• То на веселі занутрить;
• Об лихо вдаром заземлюєш,
• І ввесь забуд свій зголодуєш,
• І біг до горя зачортить.

• [2] Та що абищоти верзлялом,
• Не казку кормом солов’ять:
• Ось ну, закалиткуй брязкалом,
• То радощі заденежать.
• Коли давало сп’ятакуєш,
• То, може, чуло зновинуєш,
• Якщо з тобою спередить:
• Куди на плавах човновати,
• Як угодили Юнонати
• І як Еней замінервить.

• [3] Мене за сю не лайте мову,
• Не я її скомпоновав;
• Сівіллу лайте безтолкову,
• Її се мізок змусовав:
• Се так вона коверзовала,
• Енеєві пророковала,
• Йому де поступатись як;
• Хотіла мізок закрутити,
• Щоб грошей більше улупити,
• Хоть бідний був Еней і так.

• [4] Та треба з лиха догадаться,
• Як прийде узлом до чогось;
• А з відьмою не торговаться,
• Щоб хлипати не довелось.
• Подяковав старую суку
• Еней за добрую науку,
• Шагів з дванадцять в руку дав.
• Сівілла грошики в калитку,
• Піднявши пелену і свитку, —
• Ізслизла, мов лихий злигав.

• [?] Еней, ізбувши сучу бабу,
• Якмога швидше на човни,
• Щоб не дала Юнона швабу,
• Що опинився б в сатани.
• Троянці, в човни посідавши
• І швидко їх поодпихавши,
• По вітру гарно поплили;
• Гребли з диявола всі дружно,
• Що деяким аж стало душно,
• По хвилі весельця гули.

• [6] Пливуть – аж вітри забурчали
• І закрутили не шутя,
• Завили різно, засвистали,
• Нема Енеєві пуття!
• І зачало човни бурхати,
• То сторч, то набік колихати,
• Що враг устоїть на ногах;
• Троянці з ляку задрижали,
• Як лиху помогти – не знали;
• Іграли тілько на зубах.

• [?] Як ось став вітер ущухати,
• І хвилі трохи уляглись;
• Став місяць з хмари виглядати,
• І звізди на небі блись-блись!
• Агу! Троянцям легче стало,
• І тяжке горе з серця спало,
• Уже-бо думали пропасть.
• З людьми на світі так буває:
• Коли кого міх налякає,
• То послі торба спать не дасть.

• [?] Уже троянці вгамовались,
• Могоричу всі потягли;
• І, мов меньки, повивертались,
• Безпечно спати залягли;
• Аж ось поромщик їх, проноза,
• На землю впав, як міх із воза,
• І, мов на пуп, репетовав:
• «Пропали всі ми з головами,
• Прощаймось з тілом і душами,
• Остатній наш народ пропав.

• [?] Заклятий острів перед нами,
• І ми його не минемо,
• Не пропливем нігде човнами,
• А на йому пропадемо;
• Живе на острові цариця
• Цірцея, люта чарівниця
• І дуже злая на людей;
• Які лиш не остережуться,
• А їй на острів попадуться,
• Тих переверне на звірей.

• [?] Не будеш тут ходить на парі,
• А зараз підеш чотирма;
• Пропали, як сірко в базарі!
• Готовте шиї до ярма!
• По нашому хахлацьку строю
• Не будеш цапом, ні козою,
• А вже запевне що волом:
• І будеш в плузі походжати,
• До броваря дрова таскати,
• А може, підеш бовкуном.

• [?] Лях цвенькати уже не буде,
• Загубить чуйку і жупан,
• І «не позвалям» там забуде,
• А заблеє так, як баран.
• Москаль – бодай би не козою
• Замекекекав з бородою;
• А прус хвостом не завиляв,
• Як, знаєш, лис хвостом виляє,
• Як дуже Дойда налягає,
• І як Чухрай угонку дав.

• [?] Цесарці ходять журавлями,
• Цірцеї служать за гусар
• І в острові тім сторожами.
• Італіянець же маляр,
• Ісквапнійший на всякі штуки
• Співак, танцюра на всі руки,
• Уміє і чижів ловить;
• Сей переряжен в обезяну,
• Ошийник носить із сап’яну
• І осужден людей смішить.

• [?] Французи ж, давнії сіпаки,
• Головорізи-різники,
• Сі перевернуті в собаки,
• Чужі щоб гризли маслаки.
• Вони і на владику лають,
• За горло всякого хватають,
• Гризуться і проміж себе:
• У них хто хитрий, то і старший,
• І знай всім наминає парші,
• Чуприну всякому скубе.

• [?] Повзуть швейцарці черв’яками,
• Голландці квакають в багні,
• Чухонці лазять мурав’ями,
• Пізнаєш жида там в свині.
• Індиком ходить там гішпанець,
• Кротом же лазить португалець,
• Звіркує шведин вовком там,
• Датчанин добре жеребцює,
• Ведмедем турчин там танцює;
• Побачите, що буде нам».

• [15] Біду побачив неминучу,
• Троянці всі і пан Еней
• Зібралися в одну всі кучу
• Подумать о біді своєй,
• І миттю тут уговорились,
• Щоб всі хрестились і молились,
• Щоб тілько острів їм минуть.
• Молебень же втяли Еолу,
• Щоб вітрам, по його ізволу,
• В другий бік повелів дмухнуть.

• [?] Еол молебнем вдовольнився
• І вітрів зараз одвернув,
• Троянський плав перемінився,
• Еней буть звірем увильнув.
• Ватага вся повеселіла,
• Горілка з пляшок булькотіла,
• Ніхто ні каплі не пролив;
• Потім взялися за весельця
• І пригребнули всі од серця,
• Мовби Еней по пошті плив.

• [?] Еней, по човну походжая,
• Роменський тютюнець курив;
• На всі чотири розглядая,
• Коли б чого не пропустив.
• «Хваліте, – крикнув, – братця, бога!
• Гребіте дужче якомога,
• От Тібр перед носом у нас,
• Ся річка Зевсом обіщана
• І з берегами нам оддана.
• Греби! – от закричу шабас!»

• [?] Гребнули раз, два, три, чотири,
• Як на! – у берега човни;
• Троянці наші чуприндирі
• На землю скіць – як там були!
• І зараз стали розкладатись,
• Копати, строїть, ташоватись,
• Мов їм під лагер суд одвів.
• Еней кричить: «Моя тут воля,
• І кілько оком скинеш поля,
• Скрізь геть настрою городів».

• [?] Земелька ся була Латинська,
• Завзятий цар в ній був Латин;
• Старий скупиндя – скурвасинська,
• Дрижав, як Каїн, за алтин.
• А также всі його підданці
• Носили латані галанці,
• Дивившись на свого царя;
• На гроші там не козиряли,
• А в кітьки крашанками грали,
• Не візьмеш даром сухаря.

• [?] Латин сей, хоть не дуже близько,
• А все олімпським був рідня,
• Не кланявся нікому низько,
• Для його все була бридня.
• Мерика, кажуть, його мати,
• До Фавна стала учащати
• Та і Латина добула.
• Латин дочку мав чепуруху,
• Проворну, гарну і моргуху,
• Одна у нього і була.

• [?] Дочка була зальотна птиця
• І ззаду, спереду, кругом;
• Червона, свіжа, як кислиця,
• І все ходила павичом.
• Дородна, росла і красива,
• Приступна, добра, не спесива,
• Гнучка, юрлива, молода;
• Хоть хто на неї ненароком
• Закине молодецьким оком,
• То так її і вподоба.

• [?] Така дівча – кусочок ласий,
• Заслинишся, як глянеш раз;
• Що ваші гречеські ковбаси!
• Що ваш первак, грушевий квас!
• Завійниця од неї вхопить,
• На голову насяде клопіт;
• А може, тьохне і не там.
• Поставить рогом ясні очі,
• Що не доспиш петрівськой ночі;
• Те по собі я знаю сам.

• [23] Сусідні хлопці женихались
• На гарну дівчину таку,
• І сватать деякі питались,
• Які хотіли, щоб смаку
• В Латиновій дочці добиться,
• Царя приданим поживиться,
• Геть, геть – і царство за чуб взять.
• Но ненечка її Амата
• В душі своїй була строката,
• Не всякий їй любився зять.

• [?] Один був Турн, царьок нешпетний,
• З Латином у сусідстві жив,
• Дочці і матері прикметний,
• І батько дуже з ним дружив.
• Не в шутку молодець був жвавий,
• Товстий, високий, кучерявий,
• Обточений, як огірок;
• І війська мав свого чимало,
• І грошиків таки бряжчало,
• Куди не кинь, був Турн царьок.

• [25] Пан Турн щось дуже підсипався
• Царя Латина до дочки,
• Як з нею був, то виправлявся
• І піднімавсь на каблучки.
• Латин, дочка, стара Амата
• Щодень від Турна ждали свата,
• Уже нашили рушників
• І всяких всячин напридбали,
• Які на сватанні давали,
• Все сподівались старостів.

• [?] Коли чого в руках не маєш,
• То не хвалися, що твоє;
• Що буде, ти того не знаєш,
• Утратиш, може, і своє.
• Не розглядівши, кажуть, броду,
• Не лізь прожогом перший в воду,
• Бо щоб не насмішив людей.
• І перше в волок подивися,
• Тогді і рибою хвалися;
• Бо будеш йолоп, дуралей.

• [?] Як пахло сватанням в Латина
• І ждали тілько четверга,
• Аж тут Анхізова дитина
• Припленталась на берега
• Зо всім своїм троянським плем’ям.
• Еней не марно тратив врем’я,
• По-молодецьку закурив:
• Горілку, пиво, мед і брагу
• Поставивши перед ватагу,
• Для збору в труби засурмив.

• [28] Троянство, знаєш, все голодне
• Сипнуло ристю на той клик;
• Як галич в врем’я непогодне,
• Всі підняли великий крик.
• Сивушки зараз ковтонули
• По ківшику, і не здригнули,
• І докосились до потрав.
• Все військо добре убирало,
• Аж поза ухами лящало,
• Один перед другим хватав.

• [?] Вбирали січену капусту,
• Шатковану, і огірки
• (Хоть се було в час м’ясопусту),
• Хрін з квасом, редьку, буряки;
• Рябка, тетерю, саламаху —
• Як не було – поїли з маху
• І всі строщили сухарі,
• Що не було, все поз’їдали,
• Горілку всю повипивали,
• Як на вечері косарі.

• [?] Еней оставив із носатку
• Було горілки про запас,
• Но клюкнув добре по порядку,
• Розщедривсь, як бува у нас,
• Хотів посліднім поділитись,
• Щоб до кінця уже напитись,
• І добре цівкою смикнув;
• За ним і вся його голота
• Тягла, поки була охота,
• Що деякий і хвіст надув.

• [31] Барильця, пляшечки, носатку,
• Сулії, тикви, боклажки,
• Все висушили без остатку,
• Посуду потовкли в шматки.
• Троянці з хмелю просипались,
• Скучали, що не похмелялись;
• Пішли, щоб землю озирать,
• Де їм показано селитись,
• Жить, будоватися, женитись,
• І щоб латинців розпізнать.

• [32] Ходили там чи не ходили,
• Як ось вернулись і назад
• І чепухи нагородили,
• Що пан Еней не був і рад.
• Сказали: «Люди тут бормочуть,
• Язиком дивним нам сокочуть,
• І ми їх мови не втнемо;
• Слова свої на ус кончають,
• Як ми що кажем їм – не знають,
• Між ними ми пропадемо».

• [?] Еней тут зараз взяв догадку,
• Велів побігти до дяків,
• Купить Піярськую граматку,
• Полуставців, октоїхів;
• І всіх зачав сам мордовати,
• Поверху, по словам складати
• Латинськую тму, мну, здо, тло:
• Троянське плем’я все засіло
• Коло книжок, що аж потіло,
• І по-латинському гуло.

• [?] Еней від них не одступався,
• Тройчаткою всіх приганяв;
• І хто хоть трохи ліновався,
• Тому субітки і давав.
• За тиждень так лацину взнали,
• Що вже з Енеєм розмовляли
• І говорили все на ус:
• Енея звали Енеусом,
• Уже не паном – домінусом,
• Себе ж то звали – троянус.

• [35] Еней троянців похваливши,
• Що так лацину поняли,
• Сивушки в кубочки наливши,
• І могорич всі запили.
• Потім з десяток щомудрійших,
• В лацині щонайрозумнійших,
• З ватаги вибравши якраз,
• Послав послами до Латина
• Од імені свого і чина,
• А з чим послав, то дав приказ.

• [36] Посли, прийшовши до столиці,
• Послали до царя сказать,
• Що до його і до цариці
• Еней прислав поклон оддать
• І з хлібом, з сіллю і з другими
• Подарками предорогими,
• Щоб познакомитись з царем;
• І як доб’ється панськой ласки
• Еней-сподар і князь троянський,
• То прийде сам в царський терем.

• [37] Латину тілько що сказали,
• Що од Енея єсть посли,
• Із хлібом, з сіллю причвалали,
• Та і подарки принесли,
• Хотять Латину поклониться,
• Знакомитись і подружиться,
• Як тут Латин і закричав:
• «Впусти! я хліба не цураюсь
• І з добрими людьми братаюсь.
• От на ловця звір наскакав!»

• [?] Велів тут зараз прибирати
• Світлиці, сіни, двір мести;
• Клечання по двору саджати,
• Шпалерів разних нанести
• І вибивать царськую хату;
• Либонь, покликав і Амату,
• Щоб і вона дала совіт,
• Як лучче, краще прибирати,
• Де, як коврами застилати
• І підбирать до цвіту цвіт.

• [?] Послав гінця до богомаза,
• Щоб мальовання накупить,
• І также розного припаса,
• Щоб що було і їсть і пить.
• Вродилось ренське з курдимоном
• І пиво чорнеє з лимоном,
• Сивушки же трохи не з спуст;
• Де не взялись воли, телята,
• Барани, вівці, поросята;
• Латин прибравсь, мов на запуст.

• [?] Ось привезли і мальовання
• Роботи первійших майстрів,
• Царя Гороха пановання,
• Патрети всіх багатирів:
• Як Александр цареві Пору
• Давав із військом добру хльору;
• Чернець Мамая як побив;
• Як Муромець Ілля гуляє,
• Як б’є половців, проганяє, —
• Як Переяслів боронив;

• [41] Бова з Полканом як водився,
• Один другого як вихрив;
• Як Соловей-харциз женився,
• Як в Польщі Желізняк ходив.
• Патрет був француза Картуша,
• Против його стояв Гаркуша,
• А Ванька-каїн впереді.
• І всяких всячин накупили,
• Всі стіни ними обліпили;
• Латин дививсь їх красоті!

• [?] Латин, так дома спорядивши,
• Кругом все в хатах оглядав,
• Світелки, сіни обходивши,
• Собі убори добирав:
• Плащем з клейонки обвернувся,
• Циновим гудзем застебнувся,
• На голову взяв капелюх;
• Набув на ноги кинді нові
• І рукавиці взяв шкапові,
• Надувсь, мов на огні лопух.

• [?] Латин як цар в своїм наряді
• Ішов в кругу своїх вельмож,
• Которі всі були в параді,
• Надувся всякий з них, як йорж.
• Царя на дзиглик посадили,
• А сами мовчки одступили
• Від покутя аж до дверей.
• Цариця ж сіла на ослоні,
• В єдамашковому шушоні,
• В кораблику із соболей.

• [?] Дочка Лавися-чепуруха
• В німецькім фуркальці була,
• Вертілась, як в окропі муха,
• В верцадло очі все п’яла.
• Од дзиглика ж царя Латина
• Скрізь прослана була ряднина
• До самой хвіртки і воріт;
• Стояло військо тут зальотне,
• Волове, кінне і піхотне,
• І ввесь був зібраний повіт.

• [?] Послів ввели к царю з пихою ,
• Як водилося у латин;
• Несли подарки пред собою:
• Пиріг завдовжки із аршин,
• І солі кримки і бахмутки,
• Лахміття розного три жмутки,
• Еней Латину що прислав.
• Посли к Латину приступились,
• Три рази низько поклонились,
• А старший рацію сказав:

• [?] «Енеус ностер магнус панус
• І славний троянорум князь,
• Шмигляв по морю як циганус,
• Ад те, о рекс! прислав нунк нас.
• Рогамус, доміне Латине,
• Нехай наш капут не загине,
• Пермітте жить в землі своєй,
• Хоть за пекунії, хоть гратіс,
• Ми дяковати будем сатіс
• Бенефіценції твоєй.

• [47]О рекс! будь нашим меценатом,
• І ласкам туам покажи,
• Енеусу зробися братом,
• О оптіме! не одкажи:
• Енеус прінцепс єсть моторний,
• Формозус, гарний і проворний,
• Побачиш сам інноміне!
• Вели акціпере подарки
• З ласкавим видом і без сварки,
• Що прислані через мене:

• [?] Се килим-самольот чудесний,
• За Хмеля виткався царя,
• Літа під облака небесні,
• До місяця і де зоря;
• Но можна стіл ним застилати,
• І перед ліжком простилати,
• І тарадайку закривать.
• Царівні буде він в пригоду,
• І то найбільш для того году,
• Як замуж прийдеться давать.

• [?] Ось скатерть шльонськая нешпетна,
• Її у Липську добули;
• Найбільше в тім вона прикметна,
• На стіл як тілько настели
• І загадай якої страви,
• То всякі вродяться потрави,
• Які на світі тілько єсть:
• Пивце, винце, медок, горілка,
• Рушник, ніж, ложка і тарілка.
• Цариці мусим сю піднесть.

• [?] А се сап’янці-самоходи,
• Що в них ходив іще Адам;
• В стариннії пошиті годи,
• Не знаю, як достались нам;
• Либонь, достались од пендосів,
• Що в Трої нам утерли носів,
• Про те Еней зна молодець;
• Сю вещ, як рідку і старинну,
• Підносимо царю Латину,
• З поклоном низьким, на ралець».

• [51] Цариця, цар, дочка Лавина
• Зглядалися проміж себе,
• Із рота покотилась слина,
• До себе всякий і гребе
• Які достались їм подарки,
• Насилу обійшлось без сварки;
• Як ось Латин сказав послам:
• «Скажіте вашому Енею,
• Латин із цілою сім’єю,
• Крий боже, як всі раді вам.

• [?] І вся моя маєтность рада,
• Що бог вас навернув сюди;
• Мні мила ваша вся громада,
• Я не пущу вас нікуди;
• Прошу Енею покланятись
• І хліба-солі не цуратись,
• Кусок остатній розділю.
• Дочка у мене одиначка,
• Хазяйка добра, пряха, швачка,
• То може і в рідню вступлю».

• [?] І зараз попросив до столу
• Латин Енеєвих бояр,
• Пили горілку до ізволу
• І їли бублики, кав’яр;
• Був борщ до шпундрів з буряками,
• А в юшці потрух з галушками,
• Потім до соку каплуни;
• З отрібки баба, шарпанина,
• Печена з часником свинина,
• Крохналь, який їдять пани.

• [?] В обід пили заморські вина,
• Не можна всіх їх розказать,
• Бо потече із рота слина
• У декого, як описать:
• Пили сикизку, деренівку
• І кримську вкусную дулівку,
• Що то айвовкою зовуть.
• На віват – з мущирів стріляли,
• Туш – грімко трубачі іграли,
• А многоліт – дяки ревуть!

• [?] Латин по царському звичаю
• Енею дари одрядив:
• Лубенського шмат короваю,
• Корито опішнянських слив,
• Горіхів київських смажених,
• Полтавських пундиків пряжених
• І гусячих п’ять кіп яєць;
• Рогатого скота з Лип’янки,
• Сивухи відер з п’ять Будянки,
• Сто решетилівських овець.

• [56] Латин старий і полигався
• З Енеєм нашим молодцем,
• Еней і зятем називався, —
• Но діло краситься кінцем!
• Еней по щастю без поміхи
• Вдавався в жарти, ігри, сміхи,
• А о Юноні і забув,
• Його котора не любила
• І скрізь за ним, де був, слідила,
• Нігде од неї не ввильнув.

• [57] Ірися, цьохля проклятуща,
• Завзятійша од всіх брехух,
• Олімпська мчалка невсипуща,
• Крикливійша із щебетух,
• Прийшла, Юноні розказала,
• Енея як Латинь приймала,
• Який між ними єсть уклад:
• Еней за тестя мав Латина,
• А сей Енея як за сина,
• І у дочки з Енеєм лад.

• [?] «Еге! – Юнона закричала. —
• Поганець як же розібрав!
• Я нарошно йому спускала,
• А він і ноги розіклав!
• Ого! провчу я висікаку
• І перцю дам йому, і маку,
• Потямить, якова-то я.
• Проллю троянську кров, латинську,
• Вмішаю Турна скурвасинську,
• Я наварю їм киселя».

• [?] І на! через штафет к Плутону
• За підписом своїм приказ,
• Щоб фурію він Тезіфону
• Послав к Юноні той же час;
• Щоб ні в берлині, ні в дормезі,
• І ні в ридвані, ні в портшезі,
• А бігла б на перекладних;
• Щоб не було в путі препони,
• То б заплатив на три прогони,
• Щоб на Олімп вродилась вмиг.

• [?] Прибігла фурія із пекла,
• Яхиднійша од всіх відьом,
• Зла, хитра, злобная, запекла,
• Робила з себе скрізь содом.
• Ввійшла к Юноні з ревом, стуком,
• З великим треском, свистом, гуком,
• Зробила об собі лепорт.
• Якраз її взяли гайдуки
• І повели в терем під руки,
• Хоть так страшна була, як чорт.

• [61] «Здорова, люба, мила доню, —
• Юнона в радощах кричить, —
• До мене швидче, Тезифоню!» —
• І ціловать її біжить.
• «Сідай, голубко! – як ся маєш?
• Чи пса троянського ти знаєш?
• Тепер к Латину завітав,
• І крутить там, як в Карфагені;
• Достанеться дочці і нені,
• Латин щоб в дурні не попав.

• [62] Ввесь знає світ, що я не злобна,
• Людей губити не люблю;
• Но річ така богоугодна,
• Коли Енея погублю.
• Зроби ти похорон з весілля,
• Задай ти добре всім похмілля,
• Хотьби побрали всіх чорти:
• Амату, Турна і Латина,
• Енея, гадового сина,
• Пужни по-своєму їх ти!»

• [63] «Я наймичка твоя покорна, —
• Ревнула фурія, як грім, —
• На всяку хіть твою неспорна,
• Сама троянців всіх поїм;
• Амату з Турном я з’єднаю
• І сим Енея укараю,
• Латину ж в тім’я дур пущу;
• Побачать то боги і люде,
• Що з сватання добра не буде,
• Всіх, всіх в шматочки потрощу».

• [?] І перекинулась клубочком,
• Кіть-кіть з Олімпа, як стріла;
• Як йшла черідка вечерочком,
• К Аматі шусть – як там була!
• Смутна Амата пір’я драла,
• Слізки ронила і вздихала,
• Що Турн-князьок не буде зять;
• Кляла Лавинії родини,
• Кляла кумів, кляла хрестини,
• Та що ж? – проти ріжна не прать.

• [65] Яга, під пелену підкравшись,
• Гадюкой в серце поповзла,
• По всіх куточках позвивавшись,
• В Аматі рай собі найшла.
• В стравлену її утробу
• Наклала злості, мовби бобу;
• Амата стала не своя;
• Сердита лаяла, кричала,
• Себе, Латина проклинала
• І всім давала тришия.

• [?] Потім і Турна навістила
• Пресуча, лютая яга;
• І із сього князька зробила
• Енею лишнього врага.
• Турн, по воєнному звичаю,
• З горілкою напившись чаю,
• Сказать попросту, п’яний спав;
• Яга тихенько підступила
• І люте снище підпустила,
• Що Турн о тім не помишляв.

• [67] Йому, бач, сонному верзлося,
• Буцім Анхізове дитя
• З Лавинією десь зійшлося
• І женихалось не шутя:
• Буцім з Лависей обнімався,
• Буцім до пазухи добрався,
• Буцім і перстень з пальця зняв;
• Лавися перше мов пручалась,
• А послі мов угамовалась,
• І їй буцім Еней сказав:

• [68] «Лависю, милеє кохання!
• Ти бачиш, як тебе люблю:
• Но що се наше женихання,
• Коли тебе навік гублю?
• Рутулець Турн тебе вже свата,
• За ним, бач, тягне і Амата,
• І ти в йому находиш смак.
• До кого хіть ти більшу маєш,
• Скажи, кого з нас вибираєш?
• Нехай я згину, неборак!»

• [69] «Живи, Енеєчку мій милий, —
• Царівна сей дала одвіт, —
• Для мене завжди Турн остилий,
• Очам моїм один ти світ!
• Тебе коли я не побачу,
• То день той і годину трачу,
• Моє ти щастя, животи;
• Турн швидче нагле околіє,
• Ніж, дурень, мною завладіє,
• Я вся – твоя, і пан мій – ти!»

• [70] Тут Турн без пам’яті схватився,
• Стояв, як в землю вритий стовп;
• Од злості, з хмелю ввесь трусився
• І сна од яву не розчовп:
• «Кого? – мене; і хто? – троянець!
• Голяк, втікач, приплентач, ланець!
• Звести? – Лавинію однять?
• Не князь я! – гірше шмаровоза,
• І дам собі урізать носа,
• Коли Еней Латину зять.

• [?] Лавися шмат не для харциза,
• Який пройдисвіт єсть Еней;
• А то – і ти, голубко сиза,
• Ізгинеш од руки моєй!
• Я всіх поставлю вверх ногами,
• Не подарую вас душами,
• А більш Енею докажу.
• Латина же, старого діда,
• Прижму незгірше, як сусіда,
• На кіл Амату посаджу».

• [?] І зараз лист послав к Енею,
• Щоб вийшов битись сам на сам,
• Помірявсь силою своєю,
• Достав од Турна по усам;
• Хоть на киї, хоть кулаками
• Поштурхатись попід боками,
• Або побитись і на смерть.
• А также пхнув він драгомана
• І до латинського султана,
• Щоб і сьому мордаси втерть.

• [73] Яхидна фурія раденька,
• Що по її все діло йшло;
• До людських бід вона швиденька,
• І горе мило їй було.
• Махнула швидко до троянців,
• Щоб сих латинських постоянців
• По-своєму осатанить.
• Тогді троянці всі з хортами
• Збирались їхать за зайцями,
• Князька свого повеселить.

• [?] Но «горе грішникові сущу, —
• Так київський скубент сказав, —
• Благих діл вовся не імущу!»
• Хто божії судьби пізнав?
• Хто де не дума – там ночує,
• Хотів де бігти – там гальмує.
• Так грішними судьба вертить!
• Троянці сами то пізнали,
• З малої речі пострадали,
• Як то читатель сам уздрить.

• [?] Поблизь троянська кочовання
• Був на одльоті хуторок,
• Було в нім щупле будовання,
• Ставок був, гребля і садок.
• Жила Аматина там нянька,
• Не знаю – жінка чи панянка,
• А знаю, що була стара,
• Скупа, і зла, і воркотуха,
• Наушниця і щебетуха,
• Давала чиншу до двора:

• [?] Ковбас десятків з три Латину,
• Лавинії к Петру мандрик,
• Аматі в тиждень по алтину,
• Три хунти воску на ставник;
• Льняної пряжі три півмітки,
• Серпанків вісім на намітки
• І двісті валяних гнотів.
• Латин од няньки наживався,
• Зате ж за няньку і вступався,
• За няньку хоть на ніж готів.

• [?] У няньки був біленький цуцик,
• Її він завжди забавляв:
• Не дуже простий – родом муцик,
• Носив поноску, танцьовав,
• І панії лизав од скуки
• Частенько ноги скрізь і руки,
• І тімениці вигризав.
• Царівна часто з ним ігралась,
• Сама цариця любовалась,
• А цар то часто годував.

• [?] Троянці, в роги затрубивши,
• Пустили гончих в чагарі,
• Кругом болото обступивши,
• Бичами ляскали псарі;
• Як тілько гончі заганяли,
• Загавкали, заскавучали,
• То муцик, вирвавшись надвір,
• На голос гончих одізвався,
• Чмихнув, завив, до них помчався.
• Стременний думав, що то звір.

• [79] «Атю його! гуджга!» – і крикнув,
• І з свори поспускав хортів;
• Тут муцик до землі прилипнув
• І дух від ляку затаїв;
• Но пси, донюхавшись, доспіли,
• Шарпнули муцика, із’їли
• І посмоктали кісточки.
• Як вість така дойшла до няньки,
• То очі вип’яла, як баньки,
• А з носа спали і очки.

• [?] Осатаніла вража баба
• І крикнула, як на живіт,
• Зробилась зараз дуже слаба,
• Холодний показався піт,
• Порвали маточні припадки,
• Істерика і лихорадки,
• І спазми жили потягли;
• Під ніс їй клали асафету,
• І теплую на пуп сервету,
• Іще клістир з ромну дали.

• [81] Як тілько к пам’яті вернулась,
• То зараз галас підняла;
• До неї челядь вся сунулась
• Для дива, як ввесь світ кляла;
• Потім, схвативши головешку
• І вибравшись на добру стежку,
• Чкурнула просто до троян;
• Всі курені їх попалити,
• Енея заколоть, побити
• І всіх троянських бусурман.

• [?] За нею челядь покотила,
• Схвативши хто що запопав:
• Кухарка чаплію вхопила,
• Лакей тарілками шпурляв;
• З рублем там прачка храбровала,
• З дійницей ричка наступала,
• Гуменний з ціпом скрізь совавсь;
• Тут рота косарів з гребцями
• Йшли битись з косами, з граблями,
• Ніхто од бою не цуравсь.

• [83] Но у троянського народу
• За шаг алтина не проси;
• Хто москаля об’їхав зроду?
• А займеш – ноги унеси.
• Завзятого троянці кшталту,
• Не струсять нічийого ґвалту
• І носа хоть кому утруть;
• І няньчину всю рать розбили,
• Скалічили, розпотрошили
• І всіх в тісний загнали кут.

• [?] В сіє-то нещасливе врем’я
• І в самий штурхобочний бой,
• Троянське і латинське плем’я
• Як умивалося мазкой,
• Прибіг гінець з письмом к Латину,
• Нерадосну привіз новину,
• Князь Турн йому війну писав;
• Не в пир, бач, запрошав напитись,
• А в поле визивав побитись;
• Гінець і на словах додав:

• [85] «Царю Латине неправдивий!
• Ти слово царськеє зламав;
• Зате узол дружелюбивий
• Навіки з Турном розірвав.
• Од Турна шмат той однімаєш
• І в рот Енеєві соваєш,
• Що Турнові сам обіщав.
• Виходь же завтра навкулачки,
• Відтіль полізеш, мабуть, рачки,
• Бодай і лунь щоб не злизав».

• [?] Не так розсердиться добродій,
• Коли пан возний позов дасть;
• Не так лютує голий злодій,
• Коли немає що украсть;
• Як наш Латин тут розгнівився
• І на гінця сього озлився,
• Що губи з серця покусав.
• І тілько одповідь мав дати
• І гнів царський свій показати,
• Посол щоб Турнові сказав;

• [87] Як виглянув в вікно зненацька,
• Прийшов Латин в великий страх;
• Побачив люду скрізь багацько
• По улицях і всіх кутках.
• Латинці перлися товпами,
• Шпурляли вгору всі шапками,
• Кричали вголос на ввесь рот:
• «Війна! Війна! против троянців,
• Ми всіх Енеєвих поганців
• Поб’єм – іскореним їх род».

• [88] Латин старий був не рубака
• І воюватись не любив,
• Од слова смерть він, неборака,
• Був без душі і мов не жив.
• Він стичку тілько мав на ліжку,
• Аматі як не грав під ніжку,
• І то тогді, як підтоптавсь;
• Без того ж завжди був тихенький,
• Як всякий дід старий, слабенький,
• В чужеє діло не мішавсь.

• [?] Латин, і серцем, і душею
• Далекий бувши од війни,
• Зібравшись з мудростю своєю,
• Щоб не попастись в кайдани,
• Зізвав к собі панів вельможних,
• Старих, чиновних і заможних,
• Которих ради слухав сам;
• І виславши геть-преч Амату,
• Завів їх всіх в свою ківнату,
• Таку сказав річ старшинам:

• [90] «Чи ви од чаду, чи з похмілля?
• Чи чорт за душу удряпнув?
• Чи напились дурного зілля,
• Чи глузд за розум завернув?
• Скажіть – з чого війна взялася?
• З чого ся мисль вам приплелася?
• Коли я тішився війной?
• Не звір я – людську кров пролити,
• І не харциз, людей щоб бити,
• Для мене гидкий всякий бой.

• [?] І як війну вести без збруї,
• Без війська, хліба, без гармат,
• Без грошей?.. Голови ви буї!
• Який вас обезглуздив кат?
• Хто буде з вас провіянтмейстер,
• Або хто буде кригсцальмейстер,
• Кому казну повірю я?
• Не дуже хочете ви битись,
• А тілько хочете нажитись,
• І буде все біда моя.

• [92] Коли сверблять із вас у кого
• Чи спина, ребра, чи боки,
• Нащо просити вам чужого?
• Мої великі кулаки
• Почешуть ребра вам і спину;
• Коли ж то мало, я дубину
• Готов на ребрах сокрушить.
• Служить вам рад малахаями,
• Різками, кнуттям і киями,
• Щоб жар воєнний потушить.

• [?] Покиньте ж се дурне юнацтво
• І розійдіться по домах,
• Панове виборне боярство;
• А про війну і в головах
• Собі ніколи не кладіте,
• А мовчки в запічках сидіте,
• Розгадуйте, що їсть і пить.
• Хто ж о війні проговориться
• Або кому війна присниться,
• Тому дам чортзна-що робить».

• [94] Сказавши се, махнув рукою
• І зараз сам пішов з ківнат
• Бундючно-грізною ходою,
• Що всякий був собі не рад.
• Пристиджені його вельможі
• На йолопів були похожі,
• Ніхто з уст пари не пустив.
• Не швидко бідні схаменулись
• І в ратуш підтюпцем сунулись,
• Уже як вечір наступив.

• [?] Тут думу довгую держали,
• І всяк компоновав своє,
• І вголос грімко закричали,
• Що на Латина всяк плює
• І на грозьбу не уважає,
• Війну з Енеєм начинае,
• Щоб некрут зараз набирать;
• І не просить щоб у Латина
• З казни його ані алтина,
• Боярські гроші шафовать.

• [?] І так Латинь заворушилась,
• Задумав всяк побить троян;
• Відкіль та храбрість уродилась
• Против Енеєвих прочан?
• Вельможі царство збунтовали,
• Против царя всіх наущали;
• Вельможі! лихо буде вам.
• Вельможі! хто царя не слуха,
• Таким обрізать ніс і уха
• І в руки всіх оддать катам.

• [?] О музо, панночко парнаська!
• Спустись до мене на часок;
• Нехай твоя научить ласка,
• Нехай твій шепчеть голосок,
• Латинь к війні як знаряжалась,
• Як армія їх набиралась,
• Який порядок в війську був;
• Всі опиши мундири, збрую
• І казку мні скажи такую,
• Якой іще ніхто не чув.

• [?] Бояри вмиг скомпоновали
• На аркуш маніхвест кругом,
• По всіх повітах розіслали,
• Щоб військо йшло під коругов;
• Щоб голови всі обголяли,
• Чуприни довгі оставляли,
• А ус в півлокоть би тирчав;
• Щоб сала і пшона набрали,
• Щоб сухарів понапікали,
• Щоб ложку, казанок всяк мав.

• [99] Все військо зараз розписали
• По разним сотням, по полкам,
• Полковників понаставляли,
• Дали патенти сотникам.
• По городам всяк полк назвався,
• По шапці всякий розличався,
• Вписали військо під ранжир;
• Пошили сині всім жупани,
• На спід же білії каптани, —
• Щоб був козак, а не мугир.

• [?] В полки людей розпреділивши,
• І по квартирям розвели,
• І всіх в мундири нарядивши,
• К присязі зараз привели.
• На конях сотники финтили,
• Хорунжі усики крутили,
• Кабаку нюхав асаул;
• Урядники з атаманами
• Новими чванились шапками,
• І ратник всякий губу дув.

• [?] Так вічной пам’яті бувало
• У нас в Гетьманщині колись,
• Так просто військо шиковало,
• Не знавши: стій, не шевелись;
• Так славнії полки козацькі
• Лубенський, Гадяцький, Полтавський
• В шапках, було, як мак, цвітуть.
• Як грянуть, сотнями ударять,
• Перед себе списи наставлять,
• То мов мітлою все метуть.

• [?] Було тут військо волонтирі,
• То всяких юрбиця людей,
• Мов запорожці-чуприндирі,
• Що їх не втне і Асмодей.
• Воно так, бачиш, і негарне,
• Як кажуть-то – не регулярне,
• Та до війни самий злий гад:
• Чи вкрасти що, язик достати,
• Кого живцем чи обідрати,
• Ні сто не вдержить їх гармат.

• [?] Для сильной армії своєї
• Рушниць, мушкетів, оружжин
• Наклали повні гамазеї,
• Гвинтівок, фузій без пружин,
• Булдимок, флинт і яничарок.
• А в особливий закамарок
• Списів, пік, ратищ, гаківниць.
• Були тут страшнії гармати,
• Од вистрілу дрижали хати,
• А пушкарі то клались ниць.

• [?] Жлукта і улики на пушки
• Робить галили на захват;
• Днища, оснівниці, витушки
• На принадлежность приправлять.
• Нужда перемінить закони!
• Квачі, помела, макогони
• В пушкарське відомство пішли;
• Колеса, бендюги і кари
• І самії церковні мари
• В депо пушкарськеє тягли.

• [?] Держась воєнного обряду,
• Готовили заздалегідь
• Багацько всякого снаряду,
• Що сумно аж було глядіть.
• Для куль – то галушки сушили,
• А бомб – то з глини наліпили,
• А слив солоних – для картеч;
• Для щитів ночви припасали,
• І дна із діжок вибивали,
• І приправляли всім до плеч.

• [?] Не мали палашів ні шабель,
• У них, бач, Тули не було;
• Не шаблею ж убит і Авель,
• Поліно смерть йому дало.
• Соснові копистки стругали
• І до боків поначепляли
• На валяних верьовочках;
• Із лик плетені козубеньки,
• З якими ходять по опеньки,
• Були, мов суми, на плечах.

• [?] Як амуницю спорядили
• І насушили сухарів,
• На сало кабанів набили,
• Взяли подимне од дворів;
• Як підсусідків розписали
• І виборних поназначали,
• Хто тяглий, кінний, хто же піш,
• За себе хто, хто на підставу,
• В якеє військо, сотню, лаву,
• Порядок як завівсь незгірш:

• [?] Тогді ну військо муштровати,
• Учить мушкетний артикул,
• Вперед як ногу викидати,
• Ушкварить як на калавур.
• Коли пішком – то марш шульгою,
• Коли верхом – гляди ж, правою,
• Щоб шкапа скочила вперед.
• Такеє ратнеє фіглярство
• Було у них за регулярство,
• І все Енеєві во вред.

• [?] Мов посполитеє рушення
• Латина в царстві началось,
• Повсюдна муштра та учення,
• Все за жолнірство прийнялось.
• Дівки на прутах роз’їзжали,
• Ціпками хлопців муштровали,
• Старі ж учились кидать в ціль.
• А баб старих на піч саджали
• І на печі їх штурмовали,
• Бач, для баталії в примір.

• [110] Були латинці дружні люди
• І воюватись мали хіть,
• Не всі з добра, хто од причуди,
• Щоб битися, то рад летіть.
• З гаряча часу, перші три дні,
• Зносили всяке збіжжя, злидні
• І оддавали все на рать:
• Посуду, хліб, одежу, гроші
• Своєй отчизни для сторожі,
• Що не було де і дівать.

• [111] Се поралася так Амата,
• К війні латинців підвела;
• Смутна була для неї хата,
• На улиці все і жила.
• Жінки з Аматою з’єднались,
• По всьому городу таскались
• І підмовляли воювать.
• Робили з Турном шури-мури,
• І затялись, хоть вон із шкури,
• Енеєві дочки не дать.

• [112] Коли жінки де замішались
• І їм ворочати дадуть;
• Коли з розказами втаскались
• Та пхикання ще додадуть,
• Прощайсь навік тогді з порядком,
• Пішло все к чорту неоглядком,
• Жінки поставлять на своє.
• Жінки! коли б ви більше їли,
• А менш пащиковать уміли,
• Були б в раю ви за сіє.

• [113] Як Турн біснується, лютує,
• В сусідні царства шле послів,
• Чи хто із них не порятує
• Против троянських злих синів;
• Коли Латин од поєдинків
• Сховавсь під спід своїх будинків
• І ждав, що буде за кінець;
• Коли Юнона скрізь літає,
• Всіх на Енея навертає
• Весільний збить з його вінець, —

• [?] Гуде в Латії дзвін віщовий
• І гасло всім к війні дає,
• Щоб всяк латинець був готовий
• К війні, в яку їх злость веде.
• Там крик, тут галас, там клепало,
• Тісниться люд і все тріщало.
• Війна в кровавих ризах тут;
• За нею рани, смерть, увіччя,
• Безбожность і безчоловіччя
• Хвіст мантії її несуть.

• [?] Була в Латії синагога,
• Збудована за давніх літ
• Для Януса, сердита бога,
• Которий дивних був приміт:
• Він мав на голові дві тварі,
• Чи гарнії були, чи харі,
• Об тім Вергілій сам мовчить;
• Но в мирне врем’я запирався,
• Коли ж із храма показався,
• Якраз війна і закипить.

• [116] По дзвону вся латинь сунула,
• До храма з криком всі неслись,
• І навстяж двері одімкнула,
• І Янус вибіг, як харциз.
• Воєнна буря закрутила,
• Латинське серце замутила,
• Завзятость всякого бере;
• «Війни, війни!» – кричать, бажають,
• Пекельним пламенем палають
• І молодеє і старе.

• [117] Латинці військо хоть зібрали,
• Та треба ж війську должносних,
• Які б на щотах класти знали,
• Які письменнійші із них.
• Уже ж се мусить всякий знати,
• Що військо треба харчовати,
• І воїн без вина – хом’як.
• Без битой голої копійки,
• Без сей прелесниці-злодійки
• Не можна воювать ніяк.

• [?] Були златії дні Астреї,
• І славний був тогді народ;
• Міняйлів брали в казначеї,
• А фіглярі писали щот,
• К роздачі порції – обтекар;
• Картьожник – хлібний добрий пекар,
• Гевальдигером – був шинькар,
• Вожатими – сліпці, каліки,
• Ораторами – недоріки,
• Шпигоном – з церкви паламар.

• [119] Всього не можна описати,
• В Латії що тогді було,
• Уже зволялося читати,
• Що в голові у них гуло.
• К війні хватались, поспішались,
• І сами о світі не знались,
• І все робили назворот:
• Що строїть треба, те ламали,
• Що треба кинуть, те ховали,
• Що класть в кишеню, клали в рот.

• [120] Нехай турбуються латинці,
• Готовляться проти троян,
• Нехай видумують гостинці
• Енею нашому в із’ян.
• Загляньмо, Турн що коверзує,
• Троянцям рать яку готує,
• Бо Турн і сам дзіндзівер-зух!
• Коли чи п’є – не проливає,
• Коли чи б’є – то вже влучає,
• Йому людей давить, як мух!

• [121] Та й видно, що не був в зневазі,
• Бо всі сусідні корольки
• По просьбі, мовби по приказі,
• Позапаляючи люльки,
• Пішли в поход з своїм народом,
• З начинням, потрухом і плодом,
• Щоб Турнові допомагать:
• Не дать Енеєві женитись,
• Не дать в Латії поселитись,
• К чортам енейців всіх послать.

• [?] Не хмара сонце заступила,
• Не вихор порохом вертить,
• Не галич чорна поле вкрила,
• Не буйний вітер се шумить.
• Се військо йде всіма шляхами,
• Се ратне брязкотить збруями,
• В Ардею—город поспіша.
• Стовп пороху під небо в’ється,
• Сама земля, здається, гнеться;
• Енею! де тепер душа?

• [?] Мезентій наперед тірренський
• Пред страшним воїнством гряде;
• Було полковник так Лубенський
• Колись к Полтаві полк веде,
• Під земляні полтавські вали
• (Де шведи голови поклали)
• Полтаву-матушку спасать;
• Пропали шведи тут прочвари,
• Пропав і вал – а булевари
• Досталось нам тепер топтать.

• [?] За сим на бендюгах плететься
• Байстрюк Авентій—попадич,
• З своєю челяддю ведеться,
• Як з блюдолизами панич.
• Знакомого він пана внучок,
• Добродій песиків і сучок
• І лошаків мінять охоч.
• Авентій був розбійник з пупку,
• Всіх тормошив, валяв на купку,
• Дивився бісом, гадом, сторч.

• [?] Тут військо кіннеє валилось
• І дуже руччеє було;
• Отаман звався Покотиллос,
• А асаул Караспуло.
• Се гречеськії проскіноси,
• Із Біломор’я все пендоси,
• З Мореа, Дельта, Кефалос;
• Везли з собою лагомини,
• Оливу, мило, риж, маслини,
• І капама, кебаб калос.

• [?]Цекул, пренестський коваленко,
• В Латію з військом также пхавсь;
• Так Сагайдачний з Дорошенком
• Козацьким військом величавсь.
• Один з бунчуком перед раттю,
• Позаду другий п’яну браттю
• Донським нагаєм підганяв.
• Рядочком їхали гарненько,
• З люльок тютюн тягли смачненько,
• А хто на конику куняв.

• [?] За сими плентавсь розбишака,
• Нептунів син, сподар Мезап,
• До бою був самий собака
• І лобом бився так, мов цап.
• Боєць, ярун і задирака,
• Стрілець, кулачник і рубака,
• І дужий був з його хлопак;
• В виски було кому як впнеться,
• Той насухо не оддереться;
• Такий ляхам був Желізняк.

• [?] Другим шляхом, з другого боку,
• Агамемноненко Галес
• Летить, мов поспіша до сроку
• Або к воді гарячий пес;
• Веде орду велику, многу
• Рутульцеві на підпомогу;
• Тут люд був разних язиків:
• Були аврунці, сидицяне,
• Калесці і ситикуляне
• І всяких-разних козаків.

• [?] За сими панськая дитина,
• Тезейович пан Іполит, —
• Надута, горда, зла личина,
• З великим воїнством валить.
• Се був панич хороший, повний,
• Чорнявий, красний, сладкомовний,
• Що й мачуху був підкусив.
• Він не давав нікому спуску,
• Одних богинь мав на закуску,
• Брав часто там, де не просив.

• [?] Не можна, далебі, злічити,
• Які народи тут плелись,
• І на папір сей положити,
• Як, з ким, коли, відкіль взялись.
• Вергілій, бач, не нам був рівня,
• А видно, що начухав тім’я,
• Поки дрібненько описав.
• Були рутульці і сіканці,
• Аргавці, лабики, сакранці,
• Були такі, що враг їх зна.

• [?] Тут ще наїзниця скакала
• І військо немале вела,
• Собою всіх людей лякала
• І все, мов помелом, мела;
• Ся звалась діва-цар Камілла,
• До пупа жінка, там – кобила,
• Кобилячу всю мала стать:
• Чотири ноги, хвіст з прикладом,
• Хвостом моргала, била задом,
• Могла і говорить і ржать.

• [132] Коли чував хто о Полкані,
• То се була його сестра;
• Найбільш блукали по Кубані,
• А рід їх вийшов з-за Дністра.
• Камілла – страшна войовниця,
• І знахурка, і чарівниця,
• І скора на бігу була;
• Чрез гори і річки плигала,
• Із лука мітко в ціль стріляла,
• Багацько крові пролила.

• [133] Така-то збірниця валилась,
• Енея щоб побити в пух;
• Уже Юнона де озлилась,
• То там запри кріпкенько дух.
• Жаль, жаль Енея-неборака,
• Коли його на міль, як рака,
• Зевес допустить посадить.
• Чи він ввильне од сей напасті,
• Побачимо те в п’ятой часті,
• Коли удасться змайстерить.

Частина п’ята

• [?] Біда не по дерев’ях ходить,
• І хто ж її не скуштовав?
• Біда біду, говорять, родить,
• Біда для нас – судьби устав!
• Еней в біді, як птичка в клітці;
• Запутався, мов рибка в сітці;
• Терявся в думах молодець.
• Ввесь світ, здавалось, зговорився,
• Ввесь мир на його напустився,
• Щоб розорить його вкінець.

• [2] Еней ту бачив страшну тучу,
• Що на його війна несла;
• В ній бачив гибель неминучу
• І мучивсь страшно, без числа.
• Як хвиля хвилю проганяла,
• Так думка думку пошибала;
• К олімпським руки простягав.
• Надеждою хоть підкреплявся,
• Но переміни він боявся,
• І дух його ізнемогав.

• [3] Ні ніч його не вгамовала,
• Він о війні все сумовав;
• І вся коли ватага спала,
• То він по берегу гуляв,
• Хоть з горя сильно ізнемігся;
• Мов простий, на піску улігся,
• Та думка спати не дала.
• Скажіть, тогді чи дуже спиться
• Як доля проти нас яриться
• І як для нас фортуна зла?

• [4] О сон! з тобою забуваєм
• Все горе і свою напасть;
• Чрез тебе сили набираєм,
• Без тебе ж мусили б пропасть.
• Ти ослабівших укріпляєш,
• В тюрмі невинних утішаєш,
• Злодіїв снищами страшиш;
• Влюблених ти докупи зводиш,
• Злі замисли к добру приводиш,
• Пропав – од кого ти біжиш.

• [?] Енея мислі турбовали,
• Но сон таки своє бере;
• Тілесні сили в кім охляли,
• В тім дух не швидко, та замре.
• Еней заснув і бачить снище:
• Пред ним стоїть старий дідище,
• Обшитий весь очеретом;
• Він був собі ковтуноватий,
• Сідий, в космах і пелехатий,
• Зігнувсь, підпершися ціпком.

• [6] «Венерин сину! не жахайся, —
• Дід очеретяний сказав, —
• І в смуток дуже не вдавайся,
• Ти гіршії біди видав;
• Війни кривавой не страшися,
• А на олімпських положися,
• Вони все злеє оддалять.
• А що мої слова до діла,
• Лежить свиня під дубом біла
• І тридцять білих поросят.

• [?] На тім-то берлозі свиноти
• Іул построїть Альбу-град,
• Як тридесят промчаться годи,
• З Юноною як зробить лад.
• Однаково ж сам не плошайся,
• З аркадянами побратайся,
• Вони латинцям вороги;
• Троянців з ними як з’єднаєш,
• Тогді і Турна осідлаєш,
• Все військо виб’єш до ноги.

• [8] Вставай, Енею, годі спати,
• Вставай і богу помолись,
• Мене ти мусиш также знати:
• Я Тібр старий! – ось придивись.
• Я тут водою управляю,
• Тобі я вірно помагаю,
• Я не прочвара, не упир.
• Тут будеть град над городами,
• Поставлено так між богами…»
• Сказавши се, дід в воду – нир.

• [?] Еней пробуркався, схопився
• І духом моторнійший став;
• Водою тібрською умився,
• Богам молитви прочитав.
• Велів два човни знаряджати,
• І сухарями запасати,
• І воїнів туди саджать.
• Як млость пройшла по всьому тілу:
• Свиню уздрів під дубом білу
• І тридцять білих поросят.

• [?] Звелів їх зараз поколоти
• І дать Юноні на обід;
• Щоб сею жертвою свиноти
• Себе ізбавити од бід.
• Потім в човни метнувсь хутенько,
• Поплив по Тібру вниз гарненько
• К Евандру помочі просить;
• Ліси, вода, піски зумились,
• Які се два човни пустились
• З одвагою по Тібру плить.

• [11] Чи довго плив Еней – не знаю,
• А до Евандра він доплив;
• Евандр по давньому звичаю,
• Тогді для празника курив,
• З аркадянами веселився,
• Над варенухою трудився,
• І хміль в їх головах бродив;
• І тілько що човни узріли,
• То всі злякалися без міри,
• Один к троянцям підступив.

• [12] «Чи по неволі, чи по волі? —
• Кричить аркадський їм горлань. —
• Родились в небі ви, чи долі?
• Чи мир нам везете, чи брань?»
• «Троянець я, Еней одважний,
• Латинців ворог я присяжний, —
• Еней так з човна закричав. —
• Іду к Евандру погостити,
• На перепутті одпочити,
• Евандр цар добрий, я чував».

• [?] Евандра син, Паллант вродливий,
• К Енею зараз підступив;
• Оддав поклон дружелюбивий,
• До батька в гості попросив.
• Еней з Паллантом обнімався
• І в його приязнь заставлявся,
• Потім до лісу почвалав,
• Де гардовав Евандр з попами,
• Зо старшиною і панами,
• Еней Евандрові сказав:

• [?] «Хоть ти і грек, та цар правдивий,
• Тобі латинці вороги;
• Я твій товариш буду щирий,
• Латинці і мені враги.
• Тепер тебе я суплікую
• Мою уважить долю злую
• І постояти за троян.
• Я кошовий Еней-троянець,
• Скитаюсь по миру, мов ланець,
• По всім товчуся берегам.

• [15] Прийшов до тебе на одвагу,
• Не думавши, як приймеш ти;
• Чи буду пити мед, чи брагу?
• Чи будем ми собі брати?
• Скажи, і руку на – в завдаток,
• Котора, бач, не трусить схваток
• І самих злійших нам врагів.
• Я маю храбрую дружину,
• Терпівших гіркую годину
• Од злих людей і од богів.

• [?] Мене найбільше доїдає
• Рутульський Турн, собачий син;
• І лиш гляди, то і влучає,
• Щоб згамкати мене, як блин.
• Так лучче в сажівці втоплюся
• І лучче очкуром, вдавлюся,
• Ніж Турнові я покорюсь.
• Фортуна не в його кишені;
• Турн побува у мене в жмені;
• Дай поміч! – я з ним потягнусь».

• [?] Евандр мовчав і прислухався,
• Слова Енеєві ковтав;
• То ус крутив, то осміхався,
• Енеєві одвіт сей дав:
• «Еней Анхізович, сідайте,
• Турбації не заживайте,
• Бог милостив для грішних всіх;
• Дамо вам війська в підпомогу,
• І провіанту на дорогу,
• І грошеняток з якийсь міх.

• [18] Не поцурайтесь хліба-солі,
• Борщу скоштуйте, галушок;
• Годуйтесь, кушайте доволі,
• А там з труда до подушок.
• А завтра, як начне світати,
• Готово військо виступати,
• Куди ви скажете, в поход;
• За мной не буде остановки;
• Я з вами не роблю умовки,
• Люблю я дуже ваш народ».

• [?] Готова страва вся стояла,
• Спішили всі за стіл сідать;
• Хоть деяка позастивала,
• Що мусили підогрівать.
• Просілне з ушками, з грінками
• І юшка з хляками, з кишками,
• Телячий лизень тут лежав;
• Ягни і до софорку кури,
• Печені разної три гури,
• Багацько ласих тож потрав.

• [20] Де їсться смачно, там і п’ється,
• Од земляків я так чував;
• На ласеє куток найдеться,
• Еней з своїми не дрімав.
• І, правда, гості доказали,
• Що жить вони на світі знали:
• Пили за жизнь – за упокой;
• Пили здоров’я батька з сином,
• І голь-голь-голь, мов клин за клином,
• Кричать заставив на розстрой.

• [?] Троянці п’яні розбрехались
• І чванилися без пуття.
• З аркадянками женихались,
• Хто так, а хто і не шутя.
• Евандр точив гостям розкази,
• Хвалив Іраклові прокази,
• Як злого Кака він убив;
• Якії Как робив розбої,
• І що для радості такої
• Евандр і празник учредив.

• [22] Всі к ночі так перепилися,
• Держались ледве на ногах;
• І на ніч в город поплелися,
• Які іти були в силах.
• Еней в керею замотався,
• На задвірку хропти уклався,
• Евандр же в хату рачки ліз;
• І там, під прилавком зігнувшись
• І цупко в бурку завернувшись,
• Захріп старий во весь свій ніс.

• [?] Як ніч покрила пеленою
• Тверезих, п’яних – всіх людей,
• Як хріп Еней од перепою,
• Забувши о біді своєй,
• Венера без спідниці, боса,
• В халатику, простоволоса,
• К Вулкану підтюпцем ішла;
• Вона тайком к Вулкану кралась,
• Неначе з ним і не вінчалась,
• Мов жінкой не його була.

• [24] А все то хитрость єсть жіноча,
• Новинкою щоб підмануть;
• Хоть гарна як, а все охоча
• Іще гарнійшою щоб буть.
• Венера пазуху порвала
• І так себе підперезала,
• Що вся на виставці була;
• Косинку нарошно згубила,
• Груднину так собі одкрила,
• Що всякого б з ума звела.

• [25] Вулкан-коваль тогді трудився,
• Зевесу блискавку ковав.
• Уздрів Венеру, затрусився,
• Із рук і молоток упав.
• Венера зараз одгадала,
• Що в добрий час сюди попала,
• Вулкана в губи зараз черк;
• На шию вскочила, повисла,
• Вся опустилась, мов окисла,
• Білки під лоб – і світ померк.

• [26] Уже Вулкан розм’як, як кваша,
• Венера те собі на ус;
• За діло, ну! – бере, бач, наша!
• Тепер під його підоб’юсь:
• «Вулкасю милий, уродливий!
• Мій друже вірний, справедливий!
• Чи дуже любиш ти мене?»
• «Люблю, люблю, божусь кліщами,
• Ковадлом, молотом, міхами,
• Все рад робити для тебе».

• [?] І підлабузнивсь до Кіпріди,
• Як до просителя писець.
• Їй корчив разні милі види,
• Щоби достать собі ралець.
• Венера зачала благати
• І за Енеєчка прохати,
• Вулкан йому щоб допоміг:
• Енеєві зробив би збрую
• Із сталі, міді – золотую,
• Такую, щоб ніхто не зміг.

• [?] «Для тебе? – ох, моя ти плітко! —
• Вулкан задихавшись сказав. —
• Зроблю не збрую, чудо рідко,
• Ніхто якого не видав;
• Палаш, шишак, панцир зо щитом,
• Все буде золотом покрито,
• Як тульськії кабатирки;
• Насічка з черню, з образками,
• І з кунштиками, і з словами,
• Скрізь будуть брязкальця, дзвінки».

• [29] А що ж, не так тепер буває
• Проміж жінками і у нас?
• Коли чого просити має,
• То добрий одгадає час
• І к чоловіку пригніздиться,
• Прищулиться, приголубиться,
• Цілує, гладить, лескотить,
• І всі сустави розшрубує,
• І мізком так завередує,
• Що сей для жінки все творить.

• [?] Венера, в облако обвившись,
• Махнула в Пафос оддихать,
• Од всіх в світелці зачинившись,
• Себе там стала розглядать.
• Краси пом’яті розправляла,
• В волоссі кудрі завивала,
• Ну п’ятна водами мочить.
• Венера, як правдива мати,
• Для сина рада все оддати,
• З Вулканом рада в кузні жить.

• [31] Вулкан, до кузні дочвалавши,
• Будить зачав всіх ковалів;
• Свинець, залізо, мідь зібравши,
• Все гріти зараз ізвелів.
• Міхи престрашні надимають,
• Огонь великий розпаляють,
• Пішов тріск, стук од молотів.
• Вулкан потіє і трудиться,
• Всіх лає, б’є, пужа, яриться,
• К роботі приганя майстрів.

• [?] І сонце злізло височенько,
• Уже час сьомий ранку був;
• Уже закушовав смачненько,
• Хто добре пінної лигнув;
• Уже онагри захрючали,
• Ворони, горобці кричали,
• Сиділи в лавках крамарі;
• Картьожники же спать лягали,
• Фіндюрки щоки підправляли,
• В суди пішли секретарі.

• [33] А наші з хмелю потягались,
• Вчорашній мордовав їх чад;
• Стогнали, харкали, смаркались,
• Ніхто не був і світу рад.
• Не дуже рано повставали
• І льодом очі протирали,
• Щоб освіжитись на часок.
• Потім взялись за оковиту
• І скликали річ посполиту —
• Поставить, як іти в поход.

• [34] Тут скілько сотень одлічили
• Аркадських жвавих парубків
• І в ратники їх назначили;
• Дали їм в сотники панів.
• Дали значки їм з хоругвою,
• Бунчук і бубни з булавою,
• Списів, мушкетів, палашів.
• На тиждень сала з сухарями,
• Барильце з срібними рублями,
• Муки, пшона, ковбас, коржів.

• [?] Евандр, Палланта підозвавши,
• Такі слова йому сказав:
• «Я, рать Енею в поміч давши,
• Тебе начальником назвав.
• А доки в паці будеш грати?
• З дівками день і ніч ганяти
• І красти голубів у всіх?
• Одважний жид грішить і в школі,
• Іди лиш послужи на полі;
• Ледащо син – то батьків гріх.

• [?] Іди служи, годи Енею,
• Він зна воєнне ремесло;
• Умом і храбростю своєю
• В опрічнеє попав число.
• А ви, аркадці, – ви не труси,
• Давайте всім і в ніс, і в уси,
• Паллант мій ваш єсть отаман.
• За його бийтесь, умирайте,
• Енеєвих врагів карайте,
• Еней мій сват – а ваш гетьман.

• [?] А вас, Анхізович, покорно
• Прошу Палланта доглядать;
• Воно хоть паруб’я, неспорно,
• Уміє і склади читать;
• Та дурень, молоде, одважне,
• В бою як буде необачне,
• То може згинуть неборак;
• Тогді не буду жить чрез силу,
• Живцем полізу я в могилу,
• Ізгину, без води мов рак.

• [?] Беріте рать, ідіте з богом,
• Нехай Зевес вам помага».
• Тут частовались за порогом,
• Евандр додав такі слова:
• «Зайдіть к лідійському народу,
• Вони послужать вам в пригоду,
• На Турна підуть воювать.
• Мезентій їх тіснить, зжимає,
• На чинш нікого не пускає,
• Готові зараз бунт піднять».

• [39] Пішли, розвивши короговку,
• І сльози молодьож лила;
• Хто жінку мав, сестру, ятровку,
• У інших милая була.
• Тогді найбільш нам допікає,
• Коли зла доля однімає,
• Що нам всього миліше єсть.
• За милу все терять готові:
• Клейноди, животи, обнови.
• Одна дороже милой – честь!

• [40] І так, питейним підкрепившись,
• Утерли сльози із очей;
• Пішли, марш сумно затрубивши;
• Перед же вів сам пан Еней.
• Їх первий марш був до байраку,
• Прийшовши, стали на біваку,
• Еней порядок учредив.
• Паллант по армії діжурив,
• Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;
• Еней тож по лісу бродив.

• [41] Як в північ самую глухую
• Еней лиш тілько мав дрімать,
• Побачив хмару золотую,
• Свою на хмарі гарну мать.
• Венера білолика, красна,
• Курносенька, очима ясна
• І вся, як з кров’ю молоко;
• Духи од себе іспускала
• І збрую чудную держала,
• Явилась так перед синком.

• [42] Сказала: «Милий, на, Енею,
• Ту збрую, що ковав Вулкан;
• Коли себе устроїш нею,
• То струсить Турн, Бова, Полкан;
• До збруї що ні доторкнеться,
• Все зараз ламнеться і гнеться,
• Її і куля не бере;
• Устройсь, храбруй, коли, рубайся
• І на Зевеса полагайся,
• То носа вже ніхто не втре».

• [?] Сказавши, аромат пустила:
• Васильки, м’яту і амбре;
• На хмарі в Пафос покотила.
• Еней же збрую і бере,
• Її очима пожирає,
• На себе панцир натягає,
• Палаш до бока прив’язав;
• Насилу щит підняв чудесний,
• Не легкий був презент небесний;
• Еней роботу розглядав:

• [?] На щиті, в самій середині,
• Під чернь, з насічкой золотой,
• Конала муха в павутині,
• Павук торкав її ногой.
• Поодаль був малий Телешик,
• Він плакав і лигав кулешик,
• До його кралася змія
• Крилатая, з сім’ю главами,
• З хвостом в верству, страшна, з рогами,
• А звалася Жеретія.

• [45] Вокруг же щита на заломах
• Найлуччі лицарські діла
• Були бляховані в персонах
• Іскусно, живо, без числа,
• Котигорох, Іван-царевич,
• Кухарчич, Сучич і Налетич.
• Услужливий Кузьма-Дем’ян.
• Кощій з прескверною ягою,
• І дурень з ступою новою,
• І славний лицар Марципан.

• [46] Так пан Еней наш знаряджався,
• Щоб дружби Турну доказать;
• Напасть на ворогів збирався,
• Зненацька копоті їм дать.
• Но зла Юнона не дрімає,
• Навильот умисли всі знає,
• Оп’ять Ірисю посила:
• Як можна Турна роздрочити,
• Против троянців насталити,
• Щоб викоренив їх дотла.

• [?] Ірися виль, скользнула з неба,
• До Турна в північ шусть в намет;
• Він дожидавсь тогді вертепа,
• Хлистав з нудьги охтирський мед.
• К Лависі од любві був в горі,
• Топив печаль в питейнім морі.
• Так в армії колись велось;
• Коли влюбився чи програвся,
• То пуншу хлись – судьба поправся!
• Веселлє в душу і влилось!

• [48] «А що? – Ірися щебетала. —
• Сидиш без діла і клюєш?
• Чи се на тебе лінь напала?
• Чи все троянцям оддаєш?
• Коту гладкому не до мишки;
• Не втне, бачу, Панько Оришки!
• Хто б сподівавсь, що Турн бабак?
• Тобі не хист з Енеєм биться,
• Не хист з Лавинієй любиться,
• Ти, бачу, здатний бить собак.

• [49] Правдивий воїн не дрімає,
• Без просипу же і не п’є;
• Мудрує, дума, розглядає,
• Такий і ворогів поб’є.
• Ну, к чорту! швидше охмеляйся,
• Збирать союзних поспішайся,
• На нову Трою напади.
• Еней в чужих землях блукає,
• Дружину в поміч набирає,
• Не оплошай тепер: гляди!»

• [50] Сказавши, столик ізвалила,
• Шкереберть к чорту все пішло:
• Пляшки і чарочки побила,
• Пропало все, як не було.
• Зробився Турн несамовитий,
• Ярився, лютовав неситий,
• Троянськой крові забажав.
• Всі страсті в голову стовкнулись,
• Любов і ненависть прочнулись;
• «На штурм, на штурм!» – своїм кричав.

• [?] Зібрав і кінних, і піхотних
• І всіх для битви шиковав;
• І розбишак самих одборних
• Під кріпость задирать послав.
• Два корпуси докупи звівши,
• А на зикратого сам сівши,
• На штурм їх не веде, а мчить;
• Мезап, Галес в другім отряді
• Пішли од берега к ограді,
• Побить троянців всяк спішить.

• [52] Троянці, в кріпості запершись,
• Енея ждали вороття;
• З нещастям тісно пообтершись,
• Біду встрічали мов шутя.
• Побачивши ж врагів напори,
• У башт прибавили запори
• І на валу всі залягли;
• В віконця з будок виглядали
• І носа вон не виставляли,
• Шептались і люльки тягли.

• [53] У них поставлено в громаді,
• Коли на їх пан Турн напре,
• То всім сидіть в своїй ограді,
• Нехай же штурмом вал бере.
• Троянці так і учинили;
• На вал колоддя накотили
• І разний приправляли вар;
• Олію, дьоготь кип’ятили,
• Живицю, оливо топили,
• Хто лізтиме, щоб лить на твар.

• [?] Турн, в міру к валу приступивши,
• Скрізь на зикратому гасав;
• В розсипку кінних розпустивши,
• Сам як опарений кричав:
• «Сюди, трусливії троянці,
• На бой, шкодливії поганці!
• Зарились в землю, мов кроти;
• Де ваш Еней – жіночий празник?
• Пряде з бабами набалдашник!
• Не лепсько виглянуть сюди?»

• [55]І всі його так підкомандні
• Кричали, лаяли троян;
• Робили глузи їм досадні,
• Гірш нівечили, як циган.
• Пускали тучами к ним стріли,
• А деякі були так смілі,
• Що мали перескочить рів.
• Троянці уха затикали,
• Рутульців лайки не вважали,
• Хоть битись всякий з них готів.

• [?] Турн з серця скреготав зубами,
• Що в кріпості всі ні гу-гу;
• А стін не розіб’єш лобами,
• З посилку гнися хоть в дугу.
• Злость, кажуть, сатані сестриця,
• Хоть може се і небилиця,
• А я скажу, що може й так:
• Од злості Турн те компонує,
• Мов сатана йому диктує,
• Сам чорт заліз в його кабак.

• [57] Од злості Турн осатанівши,
• Велів багаття розводить,
• І військо к берегу привівши,
• Казав троянський флот спалить.
• Всі принялися за роботу;
• (На злеє всякий ма охоту),
• Огні помчалися к водам.
• Хто жар, хто губку з сірниками,
• Хто з головней, хто з фітилями
• Погибель мчали кораблям.

• [?] Розжеврілось і закурилось,
• Блакитне полом’я взвилось;
• Од диму сонце закаптилось,
• Курище к небу донеслось.
• Боги в Олімпі стали чхати;
• Турн їм ізволив тимфи дати,
• Богинь напав від чаду дур;
• Дим очі їв, лилися сльози,
• З нудьги скакали так, як кози;
• Зевес сам був, мов винокур.

• [?] Венеру ж за душу щипало,
• Що з флотом поступили так;
• Од жалю серце замирало,
• Що сяде син на міль як рак.
• В жалю, в сльозах і в гіркім смутку
• Богиня сіла в просту будку,
• На передку сів Купідон;
• Кобила їх везе кривая,
• Цібелла де жила старая,
• Щоб сій язі оддать поклон.

• [60] Цібелла, знають во всіх школах,
• Що матір’ю була богів;
• Ізмолоду була не промах,
• Коли ж як стала без зубів,
• То тілько на печі сиділа,
• З кулешиком лемішку їла
• І не мішалася в діла.
• Зевес їй оддавав повагу
• І посилав од столу брагу,
• Яку Юнона лиш пила.

• [61] Венера часто докучала
• Зевесу самою бридней,
• За те в немилость і попала,
• Що нільзя показать очей.
• Прийшла Цібеллу умоляти
• І мусила їй обіщати
• Купити збитню за алтин,
• Щоб тілько Зевса умолила,
• Вступиться за троян просила,
• Щоб флота не лишився син.

• [62] Цібелла же була ласуха,
• Для збитню рада хоть на все;
• До того ж страшна говоруха,
• О всякій всячині несе.
• Стягли її насилу з печі,
• Взяв Купідон к собі на плечі,
• В будинки к Зевсу і поніс.
• Зевес, свою уздрівши неню,
• Убгав ввесь оселедець в жменю,
• Насупив брови, зморщив ніс.

• [?] Цібелла перше закректала,
• А послі кашлять начала,
• Потім у пелену смаркала
• І дух п’ять раз перевела:
• «Сатурнович, змилосердися,
• За рідную свою вступися! —
• К Зевесу шокала стара. —
• Безсмертних смертні не вважають
• І тілько що не б’ють, а лають;
• Осрамлена моя гора!

• [64] Мою ти знаєш гору Іду
• І ліс, де з капищем олтар;
• За них несу таку обиду,
• Якой не терпить твій свинар
• На зруб я продала троянцям,
• Твоїм молельщикам, підданцям,
• Дубків і сосен строїть флот.
• Твої уста судьбам веліли,
• Були щоб ідські брусся цілі,
• Нетліннії од рода в род.

• [65] Зиркни ж тепер на тібрські води,
• Дивись, як кораблі горять! —
• Їх палять Турнові уроди,
• Тебе і всіх нас кобенять.
• Спусти їм – то таке закоять.
• І власть твою собі присвоять,
• І всім дадуть нам киселя;
• Сплюндрують ліс, розриють Іду;
• Мене ж, стару, уб’ють, мов гниду,
• Тебе прогонять відсіля».

• [66] «Та не турбуйтесь, паніматко! —
• Зевес з досадою сказав. —
• Провчу я всіх – і буде гладко;
• Анахтем вічний – Турн пропав!»
• Зиркнув, мигнув, махнув рукою
• Над Тібром, чудною рікою,
• Всі врозтіч кораблі пішли;
• Як гуси, в воду поринали,
• Із кораблів – сирени стали
• І разні пісні підняли.

• [67] Рутульське військо і союзне
• Дрижало од таких чудес;
• Злякалось плем’я все окружне,
• Мезап дав драла і Галес.
• Пороснули і рутуляни,
• Як од дощу в шатер цигани,
• А тілько Турн один оставсь.
• Утікачів щоб перейняти,
• Щоб чудо їм розтолковати,
• По всіх усюдах сам совавсь.

• [?] «Реб’ятушки! – кричав, – постійте!
• Се ж ласка божая для нас;
• Одкиньте страх і не робійте,
• Прийшлось сказать Енею: пас.
• Чого огнем ми не спалили,
• То боги все те потопили,
• Тепер троянці в западні.
• Живцем в землі їх загромадим,
• Разком на той світ одпровадим,
• Богів се воля! вірте мні».

• [69] Великії у страха очі,
• Вся рать неслась, хто швидше зміг.
• Назад вертатись не охочі,
• Всі бігли, аж не чули ніг.
• Оставшись, Турн один маячив,
• Нікого вкруг себе не бачив,
• Стьогнув зикратого хлистом;
• І шапку на очі насунув,
• Во всі лопатки в лагер дунув,
• Що коник аж вертів хвостом.

• [70] Троянці із-за стін дивились,
• Пан Турн як з військом тягу дав;
• Перевертням морським чудились,
• На добре всяк те толковав.
• Но Турнові не довіряли;
• Троянці правило се знали:
• В війні з врагами не плошай;
• Хоть утіка – не все женися;
• Хоть мов і трусить – стережися;
• Скиксуєш раз – тогді прощай!

• [?] Для ночі вдвоє калавури
• На всіх поставили баштах,
• Ліхтарні вішали на шнури,
• Ходили рунди по валах.
• В обозі Турна тихо стало,
• І тілько-тілько що блищало
• Од слабих, блідних огоньків.
• Враги троянські почивали,
• Од трусів вилазки не ждали;
• Оставмо ж сих хропти соньків.

• [72] У главной башти на сторожі
• Стояли Евріал і Низ;
• Хоть молоді були, та гожі
• І кріпкі, храбрі, як харциз.
• В них кров текла хоть не троянська,
• Якась чужая – бусурманська,
• Та в службі вірні козаки.
• Для бою їх спіткав прасунок;
• Пішли к Енею на вербунок;
• Були ж обидва земляки.

• [73] «А що, як викравшись помалу,
• Забратися в рутульський стан? —
• Шептав Низ в ухо Евріалу. —
• То каші наварили б там;
• Тепер вони сплять з перепою,
• Не дригне ні один ногою,
• Хоть всім їм горла переріж.
• Я думаю туди пуститься,
• Перед Енеєм заслужиться
• І сотню посадить на ніж».

• [?] «Як? сам? мене оставиш? —
• Спитався Низа Евріал. —
• Ні! перше ти мене удавиш,
• Щоб я од земляка одстав.
• Від тебе не одстану зроду,
• З тобою рад в огонь і в воду,
• На сто смертей піду з тобой.
• Мій батько був сердюк опрічний,
• Мовляв (нехай покой му вічний);
• Умри на полі як герой».

• [75] «Пожди і пальцем в лоб торкнися, —
• Товаришеві Низ сказав, —
• Не все вперед – назад дивися.
• Ти з лицарства глузд потеряв.
• У тебе мати єсть старая,
• Без сил і в бідності, слабая,
• То і повинен жить для ней,
• Одна оставшись без приюту,
• Яку потерпить муку люту,
• Таскавшись між чужих людей!

• [76] От я, так чисто сиротина,
• Росту, як при шляху горох;
• Без нені, без отця дитина,
• Еней – отець, а неня – бог.
• Іду хоть за чужу отчизну,
• Не жаль нікому, хоть ізслизну,
• А пам’ять вічну заслужу.
• Тебе ж до жизні рідна в’яже,
• Уб’ють тебе, вона в гріб ляже,
• Живи для неї, я прошу».

• [77] «Розумно, Низ, ти розсуждаєш,
• А о повинності мовчиш,
• Которую сам добре знаєш,
• Мені ж зовсім другу твердиш.
• Де общеє добро в упадку,
• Забудь отця, забудь і матку,
• Лети повинность ісправлять;
• Як ми Енею присягали,
• Для його служби жизнь оддали,
• Тепер не вільна в жизні мать».

• [?] «Іноси!» – Низ сказав, обнявшись
• Со Евріалом-земляком,
• І, за руки любенько взявшись,
• До ратуші пішли тишком.
• Іул сидів тут з старшиною,
• Змовлялись, завтра як до бою
• Достанеться їм приступать.
• Як ось ввійшли два парубійки,
• У брам змінившися од стійки,
• І Низ громаді став казать:

• [?] «Був на часах я з Евріалом,
• Ми пильновали супостат,
• Вони тепер всі сплять повалом,
• Уже огні їх не горять.
• Дорожку знаю я окромну,
• В нічну добу, в годину сонну,
• Прокрастись можна поуз стан
• І донести пану Енею,
• Як Турн злий з челяддю своєю
• На нас налазить, мов шайтан.

• [?] Коли зволяєтесь – веліте
• Нам з Евріалом попитать,
• Чкурнем – і поки сонце зійде,
• Енея мусим повидать».
• «Яка ж одвага в смутне врем’я!
• Так не пропало наше плем’я?» —
• Троянці всі тут заревли;
• Одважних стали обнімати,
• Їм дяковать і ціловати,
• І красовулю піднесли.

• [?] Іул, Енеїв як наслідник,
• Похвальну рацію сказав;
• І свій палаш що звавсь побідник,
• До боку Низа прив’язав.
• Для милого же Евріала
• Не пожалів того кинджала,
• Що батько у Дідони вкрав.
• І посулив за їх услугу
• Землі, овець і дать по плугу,
• В чиновні вивесть обіщав.

• [?] Сей Евріал був молоденький,
• Так годів з дев’ятнадцять мав,
• Де усу буть, пушок м’якенький
• Біленьку шкуру пробивав;
• Та був одвага і завзятий,
• Силач, козак лицарковатий,
• Но пред Іулом прослезивсь.
• Бо з матір’ю він розставався,
• Ішов на смерть і не прощався;
• Козак природі покоривсь.

• [?] «Іул Енейович, не дайте
• Паньматці вмерти од нужди,
• Їй будьте сином, помагайте
• І заступайте від вражди,
• Од бід, напраснини, нападку;
• Ви самі мали паніматку,
• То в серці маєте і жаль;
• Я вам старую поручаю,
• За вас охотно умираю», —
• Так мовив чулий Евріал.

• [?] «Не бійся, добрий Евріале, —
• Іул йому сей дав одвіт, —
• Ти служиш нам не за пропале,
• На смерть несеш за нас живіт.
• Твоїм буть братом не стиджуся
• І неню заступать кленуся,
• Тебе собою заплачу:
• Пайок, одежу і кватиру,
• Пшона, муки, яєць і сиру
• По смерть в довольстві назначу».

• [85] І так, одважна наша пара
• Пустилася в рутульський стан.
• На те і місяць вкрила хмара,
• І поле вкрив густий туман.
• Було се саме опівночі;
• Рутульці спали скілько мочі,
• Сивуха сну їм піддала;
• Роздігшися, порозкладались,
• В безпечності не сподівались
• Ні од кого ніяка зла.

• [?] І часовії, на мушкетах
• Поклавшись, спали на заказ;
• Хропли всі п’яні на пікетах,
• Тут їх застав послідній час!
• Переднюю побивши стражу,
• Полізли в стан варити кашу;
• Низ тут товаришу сказав:
• «Приляж к землі ти для підслуху,
• А я задам рутульцям духу,
• Гляди, щоб нас хто не спіткав».

• [?] Сказавши, першому Раменту
• Головку буйную одтяв,
• Не дав зробить і тестаменту,
• К чортам його навік послав.
• Сей на руках знав ворожити,
• Кому знав скілько віку жити,
• Та не собі він був пророк.
• Другим ми часто пророкуєм,
• Як знахурі, чуже толкуєм,
• Собі ж шукаєм циганок.

• [?] А послі Ремових він воїв
• По одному всіх подушив;
• І блюдолизів, ложкомоїв
• Впрах, вдребезги перемізжив.
• Намацавши ж самого Рема,
• Потиснув, мов Хому Ярема,
• Що й очі вискочили преч;
• Вхвативсь за бороду кудлату
• І злому Трої супостату
• Макітру одділив од плеч.

• [89] Вблизі тут був намет Серрана,
• На сього Низ і наскакав;
• Він тілько що роздігсь з каптана
• І смачно по вечері спав.
• Низ шаблею мазнув по пупу,
• Зад з головою сплющив вкупу,
• Що із Серрана вийшов рак;
• Бо голова між ніг вплелася,
• А задня вгору піднялася;
• Умер фігурно неборак!

• [90] І Евріал, як Низ возився,
• То не гулявши простояв;
• Він также к сонним докосився,
• Врагів на той світ одправляв.
• Колов і різав без розбору,
• І як ніхто не мав з ним спору,
• То поравсь, мов в кошарі вовк;
• І виборних, і підпомощних,
• І простих, і старших вельможних,
• Хто ні попавсь, того і товк.

• [?] Попався Ретус Евріалу,
• Сей не зовсім іще заснув;
• Приїхавши од Турна з балу,
• Пальонки дома ковтонув,
• І тілько-тілько забувався,
• Як Евріал к йому підкрався
• І просто в рот кинджал уткнув,
• І приколов його, як квітку,
• Що баби колють на намітку,
• Тут Ретус душу ізригнув.

• [92] Наш Евріал остервенився,
• Забув, що на часок зайшов;
• В намет к Мезапу був пустився,
• Там може б смерть собі найшов;
• Но повстрічався з другом Низом,
• З запальчивим, як сам, харцизом,
• Сей Евріала удержав.
• «Покиньмо кров врагам пускати,
• Пора нам відсіль уплітати», —
• Низ Евріалові сказав.

• [?] Як вовк овець смиренних душить,
• Коли в кошару завіта,
• Курчатам тхір головки сушить,
• Без крику мізок висмокта.
• Як, добре врем’я угодивши
• І сіркою хлів накуривши,
• Без крику крадуть слимаки
• Гусей, курей, качок, індиків
• У гевалів і амаликів,
• Що роблять часто і дяки.

• [94] Так наші смілії вояки
• Тут мовча проливали кров;
• Од ней краснілися, мов раки,
• За честь і к князю за любов.
• Любов к отчизні де героїть,
• Там сила вража не устоїть,
• Там грудь сильнійша од гармат,
• Там жизнь – алтин, а смерть – копійка,
• Там лицар – всякий парубійка,
• Козак там чортові не брат.

• [?] Так порався Низ з Евріалом,
• Дали рутульцям накарпас;
• Земля взялась од крові калом,
• Поляк піднявся б по сам пас,
• Но наші по крові бродили,
• Мов на торгу музик водили,
• І убирались на простор:
• Щоб швидче поспішить к Енею
• Похвастать храбростю своєю
• І Турнів розказать задор.

• [?] Уже із лагеря щасливо
• Убрались наші смільчаки;
• Раділо серце не трусливо,
• Жвяхтіли мокрі личаки,
• Із хмари місяць показався,
• І од землі туман піднявся,
• Все віщовало добрий путь.
• Як ось Волсент гульк із долини
• З полком латинської дружини.
• Біда! як нашим увильнуть?

• [97] Дали якраз до лісу тягу,
• Бистріше бігли од хортів;
• Спасались бідні на одвагу
• Від супостатів, ворогів.
• Так пара горличок невинних
• Летять спастись в лісах обширних
• Од злого кібчика когтей.
• Но зло, назначене судьбою,
• Слідитиме скрізь за тобою,
• Не утечеш за сто морей.

• [98] Латинці до лісу слідили
• Одважних наших розбишак
• І часовими окружили,
• Що з лісу не шмигнеш ніяк;
• А часть, розсипавшись по лісу,
• Піймали одного зарізу,
• То Евріала-молодця.
• Тогді Низ на вербу збирався,
• Як Евріал врагам попався,
• Мов між вовків плоха вівця.

• [99] Низ – глядь, і бачить Евріала,
• Що тішаться ним вороги;
• Важка печаль на серце пала,
• Кричить к Зевесу: «Помоги!»
• Коп’є булатне направляє,
• В латинців просто посилає,
• Сульмону серце пробива;
• Як сніп, на землю повалився,
• Не вспів і охнуть, а скривився,
• В послідній раз Сульмон зіва.

• [100] Вслід за коп’єм стрілу пускає
• І просто Тагові в висок;
• Душа із тіла вилітає,
• На жовтий пада труп пісок.
• Волсент утратив воїв пару,
• Кленеть невидимую кару
• І в ярості, як віл, реве:
• «За кров Сульмонову і Тага
• Умреш, проклята упиряга,
• За ними вслід пошлю тебе».

• [?] І замахнувсь на Евріала,
• Щоб знять головку палашем;
• Тут храбрість Низова пропала,
• І серце стало кулішем.
• Біжить, летить, кричить щосили:
• «Пеккатум робиш, фратер милий
• Невинному морс задаєш:
• Я стультус, лятро, розбишака,
• Неквіссімус і гайдамака;
• Постій! невинную кров ллєш».

• [102] Но, замахнувшись, не вдержався,
• Волсент головку одчесав:
• Головка, мов кавун качався,
• Язик невнятно белькотав.
• Уста коральні посиніли,
• Рум’яні щоки поблідніли,
• І білий цвіт в лиці пожовк;
• Закрилися і ясні очі,
• Покрились тьмою вічной ночі,
• Навіки милий глас умовк.

• [103] Уздрівши Низ труп Евріала,
• Од ярості осатанів;
• Всіх злостей випустивши жала,
• К Волсенту просто полетів,
• Як блискавка проходить тучу,
• Він так пробіг врагів між кучу
• І до Волсента докосивсь:
• Схватив його за чуб рукою,
• Меч в серце засадив другою,
• Волсент і духу тут пустивсь.

• [104] Як іскра, порох запаливши,
• Сама з ним вкупі пропада;
• Так Низ, Волсентія убивши,
• І сам лишився живота;
• Бо всі на його і напали,
• На смерть звертіли і зім’яли
• І голову зняли з плечей.
• Так кончили жизнь козарлюги,
• Зробивши славнії услуги
• На вічность пам’яті своєй.

• [105] Латинці зараз ізробили
• Абияк мари із дрючків;
• На них Волсента положили
• І понесли до земляків.
• А буйні голови поклали
• В мішок і теж з собой помчали,
• Мов пару гарних дубівок.
• Но в лагері найшли різниці,
• Лежали битих м’яс копиці,
• Печінок, легкого, кишок.

• [106] Як тілько що восток зардівся,
• Світилка Фебова взійшла;
• То Турн тогді уже наївся,
• Оп’ять о битві помишляв.
• Велів тривогу бить в клепало,
• Щоб військо к бою виступало,
• Оддать троянцям з баришком
• За зроблену вночі потіху;
• Для більшого ж з троянців сміху
• Велів взять голови з мішком.

• [107] Свого ж держася уговору,
• Троянці в кріпості сидять,
• Забилися, мов миші в нору,
• Лукаву кішку як уздрять.
• Но дать одпор були готові
• І до остатнєй каплі крові
• Свою свободу боронить
• І нову Трою защищати,
• Рутульцям перегону дати
• І Турна лютость осрамить.

• [108] На перву рутулян попитку
• Троянці так дали в одвіт,
• Що Турн собі розчухав литку,
• Од стиду скорчило живіт.
• Звелів з досади, гніву, злості
• На глум підняти мертві кості,
• На щогли голови наткнуть
• Нещасних Низа з Евріалом
• Перед самим троянським валом,
• Щоб сим врагів своїх кольнуть.

• [109] Троянці зараз одгадали,
• Чиї то голови стримлять;
• Од жалю сльози попускали,
• Таких лишившись паруб’ят.
• Об мертвих вість скрізь пронеслася,
• Вся рать троянська потряслася,
• І душі смутку предались.
• Як мати вість таку почула,
• То тілько вічно не заснула,
• Бо зуби у неї стялись.

• [110] А одійшовши, в груди билась,
• Волосся рвала з голови,
• Ревла, щипалася, дрочилась,
• Мов ум змішався у вдови:
• Побігла з криком вокруг вала
• І голову коли пізнала
• Свого синочка Евруся,
• То на валу і розпласталась,
• Кричала, гедзалась, качалась,
• Кувікала, мов порося.

• [?] І диким голосом завила:
• «О сину! світ моїх очей!
• Чи я ж тебе на те родила,
• Щоб згинув ти од злих людей?
• Щоб ти мене – стару, слабую,
• Завівши в землю сю чужую,
• На вічний вік осиротив.
• Моя ти радість і одрада,
• Моя заслона і ограда;
• Мене од всіх ти боронив.

• [112] Тепер до кого прихилюся,
• Хто злую долю облегчить?
• Куди в біді я притулюся?
• Слабу ніхто не приглядить!
• Тепер прощайте всі поклони,
• Що получала во дні они
• Од вдов, дівчат і молодиць;
• За дивні брови соболині,
• За очі ясні соколині,
• Що здатний був до вечерниць.

• [113] Коли б мені твій труп достати
• І тіло білеє обмить,
• І з похороном поховати,
• До ями з миром проводить.
• О боги! як ви допустили,
• Щоб і одинчика убили
• І настромили на віху
• Його козацькую головку;
• Десь світ вертиться сей без толку,
• Що тут дають і добрим тьху.

• [114] А ви, що Евруся згубили,
• Щоб ваш пропав собачий рід!
• Щоб ваші ж діти вас побили,
• Щоб з потрухом погиб ваш плід!
• Ох! Чом не звір я, чом не львиця?
• Чом не скажена я вовчиця?
• Щоб мні рутульців розідрать;
• Щоб серце вирвать з требухою,
• Умазать морду їх мазкою;
• Щоб маслаки їх посмоктать».

• [?] Сей галас і репетовання
• Троян всіх в смуток привело;
• Плаксивеє з синком прощання
• У всіх з очей слізки тягло.
• Асканій більше всіх тут хлипав
• І губи так собі задрипав,
• Що мов на його сап напав.
• К старій з поклоном підступивши,
• На оберемок ухвативши,
• В землянку з валу потаскав.

• [?] А тут кричать та в труби сурмлять,
• Свистять в свистілки, дмуть в роги,
• Квилять, брат брата в батька луплять;
• В наскок яряться вороги.
• Тут ржання кінське з тупотнею,
• Там разний гомін з стукотнею,
• Скрізь клопіт, халепа, сто лих!
• Так в мідні клекотить гарячій,
• Так в кабаці кричить піддячий,
• Як кажуть, хоть винось святих.

• [117] Гей, музо, панночко цнотлива,
• Ходи до мене погостить!
• Будь ласкава, будь не спесива,
• Дай поміч мні стишок зложить!
• Дай поміч битву описати
• І про війну так розказати,
• Мов твій язик би говорив.
• Ти, кажуть, дівка не бриклива,
• Але од старості сварлива;
• Прости! я, може, досадив.

• [?] І в самій речі проступився —
• Старою дівчину назвав,
• Ніхто з якою не любився,
• Ні женихавсь, ні жартовав.
• Ох, скілько муз таких на світі!
• Во всякім городі, в повіті!
• Укрили б зверху вниз Парнас.
• Я музу кличу не такую:
• Веселу, гарну, молодую;
• Старих нехай брика Пегас.

• [119] Рутульці дралися на стіни,
• Карабкалися, як жуки.
• Турн з ярості дрижав і пінив,
• Кричить: «Дружненько, козаки!»
• В свою троянці также чергу
• В одбої поралися зверху,
• Рутульців плющили, як мух.
• Пускали колоддя, каміння,
• І враже так товкли насіння,
• Що у рутульців хляв і дух.

• [?] Турн, бачивши троян роботу,
• Як рать рутульськую трощать,
• Як б’ють їх, не жалія поту,
• Рутульці, мов в’юни, пищать;
• Велів везти зо всіх олійниць,
• Де тілько єсть, із воскобійниць,
• Як можна швидче тарани.
• Якраз і тарани вродились,
• І воскобійники явились,
• Примчались духом сатани.

• [121] Приставив тарани до брами,
• В ворота зачали гатить;
• Одвірки затряслись, мов рами,
• І снасть од бою вся тріщить.
• Турн сили вдвоє прикладає,
• І тарани сам направляє,
• І браму рушити велить.
• Упала!.. Стуком оглушила,
• Троян багацько подушила,
• Турн в кріпость впертись норовить.

• [122] Біда троянцям! Що робити?
• А муза каже: «Не жахайсь,
• Не хист їх Турну побідити,
• В чужую казку не мішайсь».
• Троянці нап’яли всі жили
• Та вмиг пролом і заложили,
• І груддю стали боронить;
• Рутульці бісом увивались,
• Но на пролом не насовались,
• А Турн не знав, і що робить.

• [?] Троянець Геленор одважний
• І, як буряк, червоний Лик,
• Горлань, верлань, кулачник страшний
• І щирий кундель-степовик..
• Сим двом безділля – всяке горе,
• Здавалось по коліна море,
• Потіха ж – голови зривать.
• Давно їм в голові роїлось
• І, мов на поступки, хотілось
• Рутульцям перегону дать.

• [?] Так Геленор з червоним Ликом,
• Роздігшися до сорочок,
• Між вештанням, содомом, криком,
• Пробралися подуть тічок.
• Рутульців добре тасовали
• І од рутульців получали
• Квитанцію в своїх долгах.
• Лик тілько тим і одличився,
• Що як до Турна примостився,
• То з’їздив добре по зубах.

• [125] Но Турн і сам був розбишака
• І Лика сплющив в один мах;
• Із носа бризнула кабака,
• У Турна околів в ногах.
• А также пану Геленору
• Смертельного дали затьору,
• І сей без духу тут оставсь.
• Рутульців се возвеселило
• І так їх серце ободрило,
• Що і негідний скрізь совавсь.

• [126] Натиснули і напустились,
• Рутульці кинулись на вал;
• Троянці, як чорти, озлились,
• Рутульців били наповал.
• Тріщали кості, ребра, боки,
• Летіли зуби, пухли щоки,
• З носів і уст юшила кров:
• Хто рачки ліз, а хто простягся,
• Хто був шкереберть, хто качався,
• Хто бив, хто різав, хто колов.

• [127] Завзятость всіх опановала,
• Тут всякий пінив і яривсь;
• Тут лютость всіми управляла
• І всякий до надсаду бивсь.
• Лигар ударом макогона
• Дух випустив із Емфіона,
• І сам навіки зуби стяв.
• Лутецій б’єть Іліонея,
• Ціней Арефа, сей Цінея,
• Один другого тасовав.

• [128] Ремул рутульської породи,
• Троюрідний був Турну сват,
• Хвастун і дурень од природи,
• Що ні робив, то все не в лад;
• І тут начав щосил кричати,
• Троянців лаять, укоряти,
• Себе і Турна величать:
• «Ага! проклятії поганці,
• Недогарки троянські, ланці!
• Тепер прийшлось вам погибать.

• [?] Ми вас одучим, супостати,
• Морити вдов, дурить дівок;
• Чужії землі однімати
• І шкодити чужий садок.
• Давайте вашого гульвісу,
• Я вмиг його одправлю к бісу,
• І вас подавимо, як мух:
• Чого прийшли ви, голодрабці?
• Лигать латинськії потапці?
• Пождіть – ваш витісним ми дух!»

• [130] Іул Енейович, дочувшись
• До безтолкових сих річей,
• Як шкурка на огні надувшись,
• Злость запалала із очей,
• Вхопив камінчик – прицілився,
• Зажмурив око – приложився
• І Ремула по лобу хвись!
• Хвастун бездушний повалився,
• Іул сердешно взвеселився,
• А у троян дух ожививсь.

• [?] Пішли кулачні накарпаси,
• В виски і в зуби стусани;
• Полізли тельбухи, ковбаси,
• Всі пінили, як кабани.
• Всі роз’ярились через міру;
• По-сербськи величали віру;
• Хто чим попав, то тим локшив.
• Піднявся писк, стогнання, охи,
• Враг на врага скакав, мов блохи,
• Кусався, гриз, щипав, душив.

• [?] Служили у троян два брати,
• Із них був всякий Голіаф;
• Широкоплечий і мордатий,
• І по вівці цілком глитав.
• Один дражнився Битіасом,
• Із Кочубейським він Тарасом
• Коли б заввишки не рівнявсь;
• Другий же брат Пандаром звався
• І вищий од верстви здавався;
• Та в’ялий, мов верблюд, тинявсь.

• [133] Два брати, грізні ісполини,
• В бою стояли у ворот,
• Дрючки держали з берестини
• І боронили в кріпость вход.
• Вони к землі поприсідали,
• Троянці ж в город одступали,
• К собі манили рутулян.
• Рутульці зрять – навстяж ворота,
• Прожогом в кріпость вся піхота
• Спішить насісти на троян.

• [134] Но хто лиш в город показався,
• Того в яєшню і поб’ють;
• Битіас з братом управлявся,
• Безщадно кров рутульську ллють.
• Рутульці з криком в город пруться,
• Як од серпа колосся жнуться.
• Як над пашней хурчать ціпи,
• Так ісполинськії дрючини
• Мозчили голови і спини,
• І всіх молотять, мов снопи.

• [135] Побачив Турн таку проруху,
• Од злості ввесь осатанів;
• Здригнувсь, мов випив чепуруху,
• К своїм на поміч полетів.
• Як тілько в кріпость протаскався,
• Тузити зараз і принявся,
• Хто тілько під руку попавсь:
• Убив він з Афідном Мерона
• І зо всього побіг розгона,
• Де Битіас в крові купавсь.

• [136] З наскоку тріснув булавою
• По в’язах, великан упав;
• Об землю вдаривсь головою
• І кріпость всю поколихав.
• Реветь і душу іспускаєть
• І воздух грімом наповняєть;
• На всіх напав великий страх!
• Не спас ні рост, ні сила многа,
• Пропав Битіас, мов стонога;
• І ісполин єсть черв і прах.

• [?] Пандар погибель бачив брата,
• Злякався, звомпив, замішавсь
• І од рутульська стратилата
• Якмога швидче убиравсь.
• Проміж оселею хилявся,
• Тини переступав, ховався,
• І щоб од Турна увильнуть,
• Ворота зачинив у брами
• І завалив їх колоддями,
• Хотів од бою оддохнуть.

• [138] Но як же сильно удивився,
• Як Турна в кріпості уздрів;
• Тогді із нужди прибодрився
• І злостію ввесь закипів.
• «Ага! ти, шибеник, попався,
• Без зву к нам в гості нав’язався, —
• Пандар до Турна закричав. —
• Пожди, от зараз почастую,
• Із тебе виб’ю душу злую,
• До сього часу храбровав!»

• [?] «Ану прилізь, – Турн одвічає, —
• Келебердянськая верства!
• Як б’ю я – брат твій теє знає,
• Ходи, тобі вкручу хвоста».
• Тут Пандар камінь піднімає
• І в Турна зо всіх жил пускає,
• Нирнув би Турн навіки в ад!
• Но де Юнона ні взялася
• І перед Турном розп’ялася,
• Попав богиню камнем в лад.

• [140] Незриму чує Турн заслону,
• Бодриться, скачеть на врага,
• На поміч призива Юнону,
• Пандара по лобу стьога,
• І вовся з ніг його зшибає,
• До мізку череп розбиває;
• Пропав і другий великан!
• Така потеря устрашила
• І серце бодреє смутила
• У самих храбрійших троян.

• [141] Удачею Турн ободрився,
• По всіх усюдах смерть носив;
• Як кнур свиріпий, роз’ярився
• І без пощади всіх косив.
• Розсік надвоє Філаріса,
• В яєшню розтоптав Галіса,
• Кріфею голову одтяв;
• Щолкав в виски, штурхав під боки
• І самії кулачні доки
• Ховались, хто куди попав.

• [?] Троянці злеє умишляють,
• Щоб преч із кріпості втікать;
• Своє лахміття забирають,
• Куди удасться тягу дать.
• Но їх Обозний Генеральний
• Над всіма остававсь начальний,
• Серест вельможний обізвавсь:
• «Куди? – вам сорома немає!
• Хто чув? Троянець утікає!
• Чого наш славний рід доживсь!

• [143] Один паливода ярує,
• А вас тут стілько, боїтесь;
• В господі вашій вередує
• Рутульський шолудивий пес!
• Що скаже світ про нас, трояне?
• Що ми шатерники-цигане,
• Що ми трусливійші жидів!
• А князь наш бідний що помислить?
• Адже ж за воїнів нас числить,
• За внуків славнійших дідів.

• [144] Зберіться, Турна окружіте,
• Не сто раз можна умирать;
• Гуртом, гуртом його напріте,
• Од вас він мусить пропадать».
• Агу! Троянці схаменулись,
• Та всі до Турна і сунулись;
• Пан Турн тут на слизьку попав!
• Виляв, хитрив і увивався,
• І тілько к Тібру що добрався,
• То в воду стриб – пустився вплав.

Частина шоста

• [?] Зевес моргнув, як кріль усами,
• Олімп, мов листик, затрусивсь;
• Мигнула блискавка з громами,
• Олімпський потрух взворушивсь.
• Боги, богині і півбоги,
• Простоволосі, босоногі,
• Біжать в олімпську карвасар.
• Юпітер, гнівом розпалений,
• Влетів до них, мов навіжений,
• І крикнув, як на гончих псар:

• [2] «Чи довго будете казитись
• І стид Олімпові робить?
• Щодень проміж себе сваритись
• І смертних з смертними травить?
• Поступки ваші всі не божі;
• Ви на сутяжників похожі
• І раді мордовать людей;
• Я вас із неба поспихаю
• І до того вас укараю,
• Що пасти будете свиней.

• [?] А вам, олімпські зубоскалки,
• Моргухи, дзиги, фіглярки,
• Березової дам припарки,
• Що довго буде вам втямки.
• Ох, ви на смертних дуже ласі!
• Як грек на ніжинські ковбаси,
• Все лихо на землі од вас.
• Чрез ваші зводні, женихання
• Не маю я ушановання;
• Я намочу вас в шевський квас.

• [?] Або оддам вас на роботу,
• Запру в смирительних домах,
• Там виженуть із вас охоту
• Содомить на землі в людях.
• Або я луччу кару знаю,
• Ось як богинь я укараю:
• Пошлю вас в Запорозьку Січ;
• Там ваших каверз не вважають
• Жінок там на тютюн міняють,
• Вдень п’яні сплять, а крадуть вніч.

• [5] Не ви народ мій сотворили,
• Не хист создать вам черв’яка;
• Нащо ж людей ви роздрочили?
• Вам нужда до чужих яка?..
• Божусь моєю бородою
• І Гебиною пеленою,
• Що тих богів лишу чинів,
• Які тепер в війну вплетуться;
• Нехай Еней і Турн скубуться,
• А ви глядіть своїх чубів».

• [?] Венера молодиця сміла,
• Бо все з воєнними жила,
• І бите з ними м’ясо їла,
• І по трахтирах пуншт пила;
• Частенько на соломі спала,
• В шинелі сірій щеголяла,
• Походом на візку тряслась;
• Манишки офіцерські прала,
• З стрючком горілку продавала
• І мерзла вніч, а вдень пеклась.

• [?] Венера по-драгунськи – сміло
• К Зевесу в витяжку іде,
• Начавши говорити діло,
• Очей з Зевеса не зведе:
• «О тату сильний, величавий!
• Ти всякий помисл зриш лукавий,
• Тебе ніхто не проведе;
• Ти оком землю назираєш,
• Другим за нами приглядаєш,
• Ти знаєш, що, і як, і де.

• [8] Ти знаєш, для чого троянців
• Злим грекам попустив побить;
• Енея з пригорщею ланців
• Велів судьбам не потопить;
• Ти знаєш лучче всіх причину,
• Чого Еней приплив к Латину
• І біля Тібра поселивсь?
• Ти ж словом що опреділяєш,
• Того вовік не одміняєш;
• Відкіль же Турн тут притуливсь?

• [?] І що такеє Турн за свято,
• Що не вважає і тебе?
• Фрігійське плем’я не проклято,
• Що всякий єретик скубе;
• Твої закони б ісполнялись,
• Коли б олімпські не мішались
• І не стравляли би людей.
• Твоїх приказів не вважають,
• Нарошно Турну помагають;
• Бо, бач, Венерин син Еней.

• [?] Троянців бідних і Енея
• Хто не хотів, той не пужав;
• Терпіли гірше Прометея,
• На люльку що огню украв.
• Нептун з Еолом з перепросу
• Дали такого перечосу,
• Що й досі зашпори щемлять.
• Другії ж боги… що казати?
• Діла їх лучче мусиш знати,
• Енея тілько не з’їдять.

• [11] О Зевс! О батечку мій рідний!
• Огляньсь на плач дочки своєй;
• Спаси народ фрігійський бідний,
• Він діло єсть руки твоєй.
• Як маєш ти кого карати,
• Карай мене, – карай! я мати,
• Я все стерплю ради дітей!
• Услиш Венеру многогрішну!
• Скажи мні річ твою утішну:
• Щоб жив Іул, щоб жив Еней!»

• [?] «Мовчать! Прескверна пащекухо!
• Юнона злобна порощить. —
• Фіндюрко, ящірко, брехухо!
• Як дам – очіпок ізлетить!
• Ти смієш, кошеня мерзенне,
• Зевесу доносить на мене,
• Щоб тим нас привести в розлад;
• За кого ти мене приймаєш?
• Хіба ж ти, сучище, не знаєш,
• Що Зевс мій чоловік і брат?

• [?] Тобі ж, Зевес, скажи, не стидно,
• Що пред тобою дрянь і прах
• Базіка о богах обидно,
• Мудрує о твоїх ділах?..
• Який ти світа повелитель
• І наш олімпський предводитель,
• Коли проти фіндюрки пас?..
• Всесвітня волоцюга, мерзька,
• Нікчемна зводниця цітерська,
• Для тебе луччая од нас.

• [?] А з Марсом чи давно піймавши,
• Вулкан їй пелену відтяв;
• Різками добре одідравши,
• Як сучку, в ретязку держав.
• Но ти того буцім не знаєш,
• Як чесную її приймаєш
• І все робить для неї рад.
• Вона і Трою розорила,
• Вона Дідону погубила;
• Но все іде для неї в лад.

• [?] Де ся підтіпанка вмішалась,
• То верб’я золоте росло;
• Земля б щасливою назвалась,
• Коли б таке пропало зло!
• Чрез неї вся Латинь возстала
• І на троян її напала,
• І Турн зробивсь Енею враг.
• Не можна бід всіх ізлічити,
• Яких успіла наробити
• На небі, на землі, в водах.

• [?] Тепер же на мене звертає,
• Сама наброївши біди;
• І так Зевеса умоляє,
• Мов тілько вилізла з води.
• Невинничаєть, мов Сусанна;
• Незаймана ніколи панна,
• Що в хуторі зжила ввесь вік.
• Не діждеш з бабкою своєю —
• Я покажу твому Енею…
• Богиня я! – він чоловік».

• [?] Венера лайки не стерпіла,
• Юнону стала кобенить;
• І перепалка закипіла,
• Одна одну хотіла бить.
• Богині в гніві также баби
• І также на утори слабі,
• З досади часом і брехнуть;
• І, як перекупки, горланять,
• Одна другу безчестять, ганять
• І рід ввесь з потрухом кленуть.

• [?] «Та цитьте, чортові сороки! —
• Юпітер грізно закричав. —
• Обом вам обіб’ю я щоки;
• Щоб вас, бублейниць, враг побрав!
• Не буду вас карать громами;
• По п’ятах виб’ю чубуками,
• Олімп заставлю вимітать;
• Я вас умію усмирити,
• Заставлю чесно в світі жити
• І зараз дам себе вам знать.

• [19] Занишкніть, уха наставляйте
• І слухайте, що я скажу;
• Мовчіть! роти пороззявляйте,
• Хто писне – морду розміжжу.
• Проміж латинців і троянців
• І всяких Турнових поганців
• Не сікайся ніхто в війну;
• Ніхто ніяк не помагайте,
• Князьків їх также не займайте,
• Побачим, здасться хто кому».

• [?] Замовк Зевес, моргнув бровами
• І боги врозтіч всі пішли,
• І я прощаюсь з небесами,
• Пора спуститись до землі
• І стать на Шведськую могилу,
• Щоб озирнуть воєнну силу
• І битву вірно описать;
• Купив би музі на охвоту,
• Щоб кончить помогла роботу,
• Бо нігде рифм уже достать.

• [21] Турн осушивсь після купання
• І ганусною підкрепивсь,
• З намету виїхав зарання,
• На кріпость сентябрем дививсь.
• Трубить в ріжок! – оп’ять тривога!
• Кричать, біжать, спішать якмога;
• Великая настала січ!
• Троянці дуже славно бились,
• Рутульці трохи поживились,
• Насилу розвела їх ніч.

• [?] В сю ніч Еней уже зближався
• До городка, що Турн обліг;
• З Паллантом в човні частувався,
• Поїв всю старшину, як міг.
• В розказах чванився ділами,
• Як храбровав з людьми, з богами,
• Як без розбору всіх тузив.
• Паллант і сам був зла брехачка,
• Язик його тож не клесачка,
• В брехні Енею не вступив.

• [?] Ану, старая цар-дівице,
• Сідая музо, схаменись!
• Прокашляйсь, без зубів сестрице,
• До мене ближче прихились!
• Кажи: якії там прасунки
• В Енеєві пішли вербунки,
• Щоб проти Турна воювать.
• Ти, музо, кажуть всі, письменна,
• В Полтавській школі наученна,
• Всіх мусиш поіменно знать.

• [?] Читайте ж, муза що бормоче:
• Що там з Енеєм плив Массик,
• Лінтяй, ледащо неробоче,
• А сильний і товстий, мов бик.
• Там правив каюком Тигренко,
• Із Стехівки то шинкаренко,
• І віз з собою сто яриг.
• Близ сих плили дуби Аванта,
• Він був страшнійший од сержанта;
• Бо всіх за все по спині стриг.

• [?] Поодаль плив байдак Астура,
• Сей лежнем в винницях служив;
• На нім була свиняча шкура,
• Котору він як плащ носив.
• За ним Азиллас плив на барці,
• Се родич нашій паламарці, —
• Недавно з кошельком ходив;
• Но, бач, безокая фортуна
• Зробила паном із чупруна.
• Таких немало бачим див!

• [26] А то на легкому дубочку,
• Що роззолочений ввесь впрах,
• Сидить, розхриставши сорочку,
• З турецьким чубуком в зубах?
• То Цінарис, цехмістр картьожний,
• Фігляр, обманщик, плут безбожний,
• З собой всіх шахраїв веде;
• Коли, бач, Турна не здоліють,
• То картами уже подіють,
• Що між старці Турн попаде.

• [?] А то сидить в брилі, в кереї
• З товстою книжкою в руках,
• І всім, бач, гонить ахинеї,
• І спорить о своїх правах?
• То родом з Глухова юриста,
• Він має чин канцеляриста
• І єсть добродій Купавон.
• Щоб значкового дослужиться
• І на війні чим поживиться,
• Вступив в Енеїв легіон.

• [28] А то беззубий, говорливий,
• Сухий, невірний, як шкелет,
• І лисий, і брехун сварливий?
• То вихрест із жидів, Авлет.
• Недавно на другій женився,
• Та, бач, в рахунку помилився,
• Із жару в полом’я попав;
• Щоб од яги як одв’язатись,
• То мусив в військо записатись
• І за шпигона на год став.

• [?] Іще там єсть до півдесятка,
• Но дріб’язок і гольтіпа;
• В таких не буде недостатка,
• Хоть в день їх згине і копа.
• А скілько ж всіх? – того не знаю,
• Хоть муза я – не одгадаю,
• По пальцям тож не розлічу;
• Бігме! на щотах не училась,
• Над карбіжем тож не трудилась,
• Я що було, те лепечу.

• [?] Уже Волосожар піднявся,
• Віз на небі вниз повертавсь,
• І дехто спати укладався,
• А хто під буркой витягавсь.
• Онучі інші полоскали,
• Другії лежа розмовляли,
• А хто прудився у кабиць.
• Старші, підпивши, розійшлися
• І дома за люльки взялися,
• Лежали боком, навзнич, ниць.

• [31] Еней один не роздягався,
• Еней один за всіх не спав;
• Він думав, мислив, умудрявся
• (Бо сам за всіх і одвічав),
• Як Турна-ворога побити,
• Царя Латина ускромнити
• І успокоїти народ.
• В сій думці смутно походжая
• І мислю богзна-де літая,
• Під носом бачить коровод.

• [32] Ні риби то були, ні раки,
• А так, якби кружок дівчат;
• І бовталися, як собаки,
• І вголос, як кішки, нявчать.
• Еней здригнувсь і одступає
• І «Да воскреснеть» вслух читає,
• Но сим ні трохи не поміг;
• Ті чуда з сміхом, з реготнею
• Вхватились за поли з матнею,
• Еней аж на поміст приліг.

• [33] Тогді одна к йому сплигнула
• Так, мов цвіркун або блоха,
• До уха самого прильнула,
• Мов гадина яка лиха.
• «Чи не пізнаєш нас, Енею?
• Та ми ж з персоною твоєю
• Троянський ввесь возили род;
• Ми Ідської гори дубина,
• Липки, горішина, соснина,
• З яких був зроблений твій флот.

• [34] До нас було Турн докосився
• І байдаки всі попалив.
• Та Зевс, спасибі, поспішився,
• Як бач, мавками поробив.
• Була без тебе зла година,
• Трохи-трохи твоя дитина
• Не оддала душі богам,
• Спіши свій городок спасати;
• Ти мусиш ворогам тьху дати,
• Ти сам – повір моїм словам».

• [35] Сказавши, за ніс ущипнула;
• Еней мов трохи ободривсь;
• І на других хвостом махнула,
• Ввесь флот неначе поспішивсь;
• Мавки бо стали човни пхати,
• Путем найлуччим направляти.
• І тілько начинався світ,
• Еней уздрів свій стан в осаді;
• Кричить во гніві і досаді,
• Що Турна лусне тут живіт.

• [36] А сам, матню прибравши в жменю,
• По пояс в воду з човна плиг;
• І кличе в поміч гарну неню
• І всіх олімпівських богів.
• За ним Паллант, за сим вся сволоч
• Стриб-стриб з човнів, Енею в помоч
• І тісно строяться на бой.
• «Ну, разом! – закричав, – напрімо!
• І недовірків сокрушімо,
• Рушайте, як один, шульгой».

• [37] Троянці, з города уздрівши,
• Що князь на поміч к ним іде,
• Всі кинулись, мов одурівши,
• Земля од топотні гуде.
• Летять і все перевертають,
• Як мух, рутульців убивають,
• Сам Турн стоїть ні в сих ні в тих;
• Скрізь ярим оком окидає,
• Енея з військом уздріває
• І репетує до своїх:

• [38] «Реб’ята! бийтесь, не виляйте,
• Настав тепер-то січі час!
• Доми, жінок, батьків спасайте,
• Спасайте, любо що для вас!
• Ступня не оддавайте даром,
• Їх кості загребем тут ралом,
• Або… но ми храбріші їх!
• Олімпські нас не одступились,
• Вперед! Троянці щось смутились,
• Не жалуйте боків чужих».

• [39] Примітя ж Турн гармидер в флоті,
• Туда всю силу волоче;
• Скрізь йорзає, як чорт в болоті,
• І о поживі всім товче.
• Построївши рутульців в лаву,
• Одборних молодців на славу,
• Пустився на союзних вскач.
• Кричить, рубає, вередує,
• Не б’ється, бач, а мов жартує,
• Бо був вертлявий і силач.

• [40] Еней пройдисвіт і не промах,
• В війні і взріс і постарів;
• Привідця був во всіх содомах,
• Ведмедів бачив і тхорів.
• Дитина хукає на жижу;
• Енею ж дур невдивовижу,
• Видав він різних мастаків.
• На Турна скоса поглядає
• І на рутульців наступає,
• Пощупать ребер і боків.

• [41] Фарона першого погладив
• По тім’ю гострим кладенцем
• І добре так його уладив,
• Що сей вильнув наверх денцем.
• Потім Ліхаса в груди тиснув,
• Сей поваливсь і більш не писнув;
• За ним без голови Кісей,
• Як міх з пашнею, повалився,
• І Фар на теє ж нахопився,
• Розплющив і сього Еней.

• [42] Еней тут добре колобродив
• І всіх на чудо потрошив;
• Робив він із людей уродів
• І щиро всіх на смерть душив.
• Паллант був перший раз на битві,
• Кричав, жидки як на молитві,
• Аркадян к бою підтруняв,
• По фрунту бігав, турбовався,
• Плигав, вертівся, ухилявся,
• Як огир в стаді, ярував.

• [43] Тут Даг, рутулець прелукавий,
• Пізнав одразу новичка,
• Хотів попробовать для слави
• Паллантові піддать тичка;
• Но наш аркадець ухилився,
• Рутулець з жизнею простився,
• В аркадцях закипіла кров!
• Одні других випереджають,
• Врагів, як хмиз, трощать, ламають;
• Така підданців єсть любов.

• [?] Паллант Евандрович наскоком
• Якраз Гібсона і насів,
• Шпигнув в висок над правим оком,
• Гібсон і дутеля із’їв.
• За сим такая ж смертна кара
• І лютого постигла Лара.
• Ось Ретій в бендюгах летить!
• Сього Паллант стягнув за ногу,
• Ударив, як пузир, об дрогу,
• Мазка із трупа капотить.

• [45] Ось! ось! яриться, бісом дише!
• Агамемноненко Галес.
• І бистрим бігом все колише,
• Неначе в гніві сам Зевес;
• Вокруг себе все побиває,
• Фарет, з ним збігшись, погибає,
• Душі пустився Демоток.
• Ладона сплющив, як блощицю,
• Кричить: «Палланта-ледащицю
• Злигаю я в один ковток».

• [46] Паллант, любесенький хлопчина,
• Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб,
• І жде, яка то зла личина
• Йому нам’яти хоче чуб.
• Дождавсь – і зо всього розгона
• Вліпив такого макогона,
• Що пан Галес шкереберть став.
• Паллант, його поволочивши,
• Потім на горло наступивши,
• Всього ногами потоптав.

• [?] За сим Авента, пхнувши ззаду,
• Поставив раком напоказ;
• І тут сього ж понюхав чаду
• Одважний парубійка Клавз.
• Хто ні сусіль, тому кабаки
• Давав Паллант і всі бурлаки,
• З Аркадії що з ним прийшли.
• Побачив Турн собі зневагу,
• Не мед дають тут пить, а брагу,
• І коси на траву найшли.

• [48] Зробився Турн наш бісноватим,
• Реве, як ранений кабан;
• Гаса, финтить своїм зикратим;
• Що ваш против його Полкан!
• Простесенько к Палланту мчиться,
• Зубами скреготить, яриться
• І гамка їсти здалека.
• Уже шаблюкою махає,
• Коневі к шиї прилягає,
• Хитрить, як ловить кіт шпака.

• [49] Паллант, мов од хорта лисиця,
• Вильнув і обіруч мечем
• Опоясав по поясниці,
• Що Турн аж поморгав плечем;
• І вмиг, не давши схаменутись
• Ні головою повернутись,
• Стьогнув ще Турна через лоб.
• Но Турн байдуже, не скривився,
• Бо, бач, булатом ввесь обшився
• І був, як в шкаралупі боб.

• [50] Так Турн, Палланта підпустивши,
• Зо всіх сил келепом мазнув;
• За русі кудрі ухвативши,
• Безчувственна з коня стягнув;
• Кров з рани джерелом лилася,
• В устах і в носі запеклася,
• Надвоє череп розваливсь;
• Як травка, скошеная в полі,
• Ув’яв Паллант, судеб по волі;
• Сердега в світі не наживсь!

• [51] Турн сильно злобною п’ятою
• На труп Палланта настоптав,
• Ремень з ладункой золотою
• З бездушного для себе зняв;
• Потім сам на коня схватився,
• Над мертвим паничем глумився
• І так аркадянам сказав:
• «Аркадці! лицаря возьміте,
• В ралець к Евандру однесіте,
• К Енею що в союз пристав».

• [?] Таку побачивши утрату,
• Аркадці галас підняли,
• Клялися учинить одплату,
• Хоча би трупом всі лягли;
• На щит Палланта положили,
• Комлицькой буркою прикрили,
• Із бою потаскали в стан.
• О смерті князя всі ридали,
• Харциза Турна проклинали.
• Та де ж троянський наш султан?

• [53] Но що за стук, за гомін чую?
• Який гармидер бачу я!
• Хто землю так трясе сирую?
• І сила там мутить чия?
• Як вихрі на пісках бушують,
• В порогах води як лютують,
• Коли прорватися хотять;
• Еней так в лютім гніві рветься,
• Одмстить Палланта смерть несеться,
• Сустави всі на нім дрижать.

• [54] До лясу! Турна розбишаки,
• Вам більше рясту не топтать!
• Вам дасть Еней міцной кабаки,
• Що будете за Стіксом чхать.
• Еней совавсь, як навіжений,
• Кричав, скакав, мов віл скажений,
• І супротивних потрошив:
• Махне мечем – врагів десятки
• Лежать, повиставлявши п’ятки;
• Так в гніві сильно їх локшив!

• [55] В запалі налетів на Мага,
• Як на мале курча шулік;
• Пропав навік сей Маг бідняга,
• Порхне душа на другий бік;
• Видючой смерті він боявся,
• Енея у ногах валявся,
• Просив живцем в неволю взять;
• Но сей, коп’єм наскрізь пробивши
• І до землі врага пришивши,
• Других пустився доганять.

• [56] Тут на бігу піймав за рясу
• Попа рутульського полку,
• Смертельного задавши прасу,
• Як пса покинув на піску.
• Погиб тут также храбрий Нума,
• Убив Сереста, його кума,
• Тарквіту голову одтяв;
• Камерта висадив з кульбаки,
• Ансура в ад послав по раки,
• А Луку пузо розплатав.

• [?] Як задавав Еней затьору
• Всім супостатам на заказ,
• Як всіх калічив без розбору
• І убивав по десять враз:
• Лігар з Лукуллом поспішають
• І в тарадайці напирають
• Енея кіньми потоптать.
• Но тут їх доля зла наспіла,
• І душі сих братів із тіла
• Пішли к Плутону погулять.

• [58] Так наш Еней тут управлявся
• І стан свій чистив од врагів;
• Прогнавши супостат, зближався
• До города свого валів.
• Трояне, вилазку зробивши,
• Латинян к чорту протуривши,
• З Енеєм вкупу ізійшлись.
• Здоровкалися, обнімались,
• Розпитовались, ціловались,
• А деякі пить прийнялись.

• [59] Іул як комендант ісправний
• Енеєві лепорт подав,
• Як війська ватажок начальний
• Про все дрібненько розказав.
• Еней Іула вихваляє,
• Потім до серця прижимає;
• Цілуєть люб’язно в уста.
• Енея серце трепетало,
• Воно о сині віщовало,
• Що він надежда не пуста.

• [60] В се врем’я Юпітер, підпивши,
• З нудьги до жінки підмощавсь,
• І морду на плече склонивши,
• Як блазень, чмокавсь та лизавсь;
• Щоб більше ж угодить коханці,
• Сказав: «Дивися, як троянці
• Од Турна врозтіч всі летять;
• Венера пас перед тобою:
• Од неї краща ти собою,
• До тебе всі лапки мостять.

• [61] Моє безсмертіє ярує,
• Розкошних ласк твоїх бажа;
• Тебе Олімп і світ шанує,
• Юпітеру ти госпожа.
• Захоч – і вродиться все зразу,
• Все в світі ждеть твого приказу,
• За твій смачний і ласий цмок…»
• Сказавши, стиснув так Юнону,
• Що трохи не скотились з трону,
• А тілько Зевс набив висок.

• [62] Юнона, козир-молодиця,
• Юпітеру не піддалась;
• Бо знала, що стара лисиця
• На всякі штуки удалась,
• Сказала: «О, очей всіх світе,
• Старий олімпський єзуїте!
• З медовими річми сховайсь.
• Уже мене давно не любиш,
• А тільки п’яний і голубиш.
• Одсунься геть – не підсипайсь.

• [63] Чого передо мной лукавиш,
• Не дівочка я в двадцять літ,
• І теревені-вені правиш,
• Щоб тільки заморочить світ.
• Нехай все буде по-твоєму;
• Дай тілько Турнові моєму
• Хоть трохи на світі пожить;
• Щоб міг він з батьком повидаться
• І перед смертю попрощаться;
• Нехай – не буду більш просить».

• [?] Сказавши, в Йовиша вп’ялася
• І обняла за поперек,
• І так натужно простяглася,
• Що світ в очах обох померк.
• Розм’як Зевес, як після пару,
• І вижлуктив підпінка чару,
• На все ізвол Юноні дав.
• Юнона в котика з ним грала,
• А в мишки так залескотала,
• Що аж Юпітер задрімав.

• [65] Олімпськії во всяку пору
• І грім пускающий їх пан
• Ходили голі без зазору,
• Без сорома, на кшталт циган.
• Юнона, з неба увильнувши,
• І гола, як долоня, бувши,
• По-паруб’ячу одяглась;
• Кликнувши ж в поміч Асмодея,
• Взяла на себе вид Енея,
• До Турна просто понеслась.

• [?] Тогді пан Турн зіло гнівився
• І приступу к собі не мав,
• Що у троян не поживився
• І тьху Енеєві не дав.
• Як ось мара в лиці Енея,
• В кереї бідного Сіхея,
• Явилась Турна задирать:
• «Ану лиш, лицарю мізерний,
• Злиденний, витязю нікчемний,
• Виходь сто лих покуштовать».

• [?] Турн зирк – і бачить пред собою
• Присяжного свого врага,
• Що так не гречі кличе к бою
• І явно в труси пострига.
• Осатанів і затрусився,
• Холодним потом ввесь облився,
• Од гніву сумно застогнав.
• Напер мару – мара виляє,
• Еней од Турна утікає!
• І Турн вдогонку поскакав.

• [68] Той не втече, сей не догонить,
• От тілько-тілько не вшпигне;
• Зикратого мечем супонить,
• Та ба! мари не підстьобне.
• «Та не втечеш, – кричить, – паничу!
• Ось зараз я тебе підтичу,
• Се не в кукли з Лависей грать;
• Тебе я швидко повінчаю
• І воронів потішу стаю,
• Коли начнуть твій труп клювать».

• [69] Мара Енеєва, примчавшись
• До моря, де стояв байдак,
• Нітрохи не остановлявшись
• (Щоб показать великий ляк),
• Стрибнула в нього, щоб спастися;
• Тут без числа Турн осліпився,
• Туди ж в байдак і сам стрибнув,
• Щоб там з Енея поглумиться,
• Убить його, мазки напиться;
• Тогді б Турн первий лицар був!

• [?] Тут вмиг байдак заворушився
• І сам, одчаливши, поплив;
• А Турн скрізь бігав і храбрився
• І тішивсь, що врага настиг.
• Таку Юнона зливши кулю,
• Перевернувшися в зозулю,
• Махнула в вирій навпростець.
• Турн глядь, аж він уже средь моря,
• Трохи не луснув з серця, з горя,
• Та мусив плить, де жив отець.

• [?] Юнона з Турном як шутила,
• Еней про теє ні гу-гу;
• Бо на його туман пустила,
• Що був невидим нікому;
• І сам нікого тож не бачив,
• Но послі як прозрів, кулачив
• Рутулян і других врагів:
• Убив Лутага, Лавза, Орсу,
• Парфену, Палму витер ворсу,
• Згубив багацько ватажків.

• [72] Мезентій, ватажок тірренський,
• Одважно дуже підступив
• І закричав по-бусурменськи,
• Що тілько пан Еней і жив!
• «Виходь! – кричить, – тичка подмімо,
• Нікого в поміч не просімо,
• Годящі парні: ти і я,
• Ану!» – і сильно так стовкнулись,
• Що трохи в’язи не звихнулись,
• Мезентій же упав з коня.

• [73] Еней, не милуя чванливих,
• В Мезентія всадив палаш;
• Дух вискочив в словах лайливих,
• Пішов до чорта на шабаш.
• Еней побідой утішався,
• Зо всіми добре частовався,
• Олімпським жертви закурив.
• Пили до ночі та гуляли
• І п’яні спати полягали,
• Еней був п’яний, єлє жив.

• [?] Уже світовая зірниця
• Була на небі, як п’ятак,
• Або пшенична варяниця,
• І небо рділося, мов мак.
• Еней троянців в гурт ззиває
• І з смутним видом об’являє,
• Що мертвих треба поховать;
• Щоб зараз прийнялися дружно,
• Братерськи і єдинодушно,
• Троян убитих зволікать.

• [75] Потім Мезентія доспіхи
• На пень високий насадив,
• І се робив не для потіхи,
• А Марса щоб удоволив,
• Шишак, панцир і меч булатний;
• Спис з прапором, щит дуже знатний;
• І пень, мов лицар, в збруї був.
• Тогді до війська обернувся,
• Прокашлявся і раз смаркнувся,
• І річ таку їм уджигнув:

• [76] «Козацтво! лицарі! трояне!
• Храбруйте! наша, бач, бере;
• Оце опудало погане
• Латинів город одіпре.
• Но перше чим начнем ми битись,
• Для мертвих треба потрудитись,
• Зробить їх душам упокой;
• Імення лицарів прославить,
• Палланта к батькові одправить,
• Що наложив тут головой».

• [?] За сим пішов в курінь просторий,
• Де труп царевича лежав,
• Над ним аркадський підкоморій
• Любистком мухи обганяв.
• Троянські плакси тут ридали,
• Як на завійницю кричали,
• Еней зарюмсав басом сам:
• «Гай, гай! – сказав, – ув’яв мій гайстер!
• Який то був до бою майстер.
• Угодно, бачу, так богам!»

• [?] Звелів носилки з верболозу
• І з очерету балдахин
• Зготовить тіла для виносу,
• Щоб в них Паллант, Евандрів син,
• Вельможна, панськая персона
• Явилася перед Плутона
• Не як абиякий харпак.
• Жінки покійника обмили,
• Нове убрання наложили,
• Запхнули за щоку п’ятак.

• [?] Як все уже було готово,
• Тогді якийсь їх филозоп
• Хотів сказать надгробне слово,
• Та збився і почухав лоб;
• Сказав: «Се мертвий і не дишеть,
• Не видить, то єсть і не слишить,
• Єй, єй! Уви! он мертв, амінь!»
• Народ від річі умилився,
• І гірко-гірко прослезився,
• І мурмотав: «Паноче, згинь».

• [?] Потім Палланта покадили,
• К носилкам винесли надвір;
• Під балдахином положили,
• Еней тут убивавсь без мір.
• Накривши гарним покривалом,
• Либонь, тим самим одіялом,
• Що од Дідони взяв Еней;
• Взмостили воїни на плечі
• І помаленьку, по-старечи
• Несли в містечко Паллантей.

• [81] Як вибрались на чисте поле,
• Еней з покійником прощавсь,
• Сказав: «О жизнь! бурливе море,
• Хто цілий на тобі оставсь?
• Прости, приятелю любезний,
• Оддячу я за вид сей слезний,
• І Турн получить з баришком».
• Потім Палланту уклонився,
• Облобизав і прослезився,
• Додому почвалав тишком.

• [?] К господі тілько що вернувся
• Наш смутний лицар, пан Еней,
• Уже в присінках і наткнувся
• На присланих к нему гостей:
• Були посли се од Латина,
• І всі асесорського чина,
• Один армейський копитан;
• Сей скрізь по світу волочився,
• І по-фрігійську научився,
• В посольстві був як драгоман.

• [?] Латинець старший по породі
• К Енею рацію начав,
• І в нашім, значить, переводі
• Буцімто ось він що сказав:
• «Не ворог, хто уже дублений,
• Не супостат, чий труп нікчемний
• На полі без душі лежить.
• Позволь тіла убитой раті,
• Як водиться, землі предати;
• Нехай князь милость сю явить».

• [?] Еней, к добру з натури склонний,
• Сказав послам латинським так:
• «Латинус рекс єсть невгомонний,
• А Турнус пессімус дурак.
• І кваре воювать вам мекум?
• Латинуса буть путо цекум,
• А вас, сеньйорес, без ума;
• Латинусу рад пацем даре,
• Пермітто мертвих поховаре,
• І злості корам вас нема,

• [85] Один єсть Турнус ворог меус,
• Сам, ерго, дебет воювать;
• Велять так фата, ут Енеус
• Вам буде рекс, Аматі зять.
• Щоб привести ад фінем беллюм,
• Ми зробим з Турнусом дуеллюм,
• Про що всіх сангвіс проливать?
• Чи Турнус буде, чи Енеус,
• Укажеть глядіус, вель деус,
• Латинським сцептро управлять».

• [?] Латинськії посли ззиркнулись,
• По серцю їм ся річ була;
• Знечев’я трохи схаменулись,
• Дрансеса смілость тут взяла:
• «О князю, – крикнув, – пресловутий!
• Великим ти родився бути!
• Ми все в Латинові уста
• Внесем, дрібнесенько розкажем
• І щиро, щиро те докажем,
• Що з Турном дружба єсть пуста».

• [87] І мировую тут зробили
• На тиждень, два або і три,
• І в договорі положили,
• Щоб теслі і другі майстри
• Латинські помогли троянам,
• Сим ланцям, голякам, прочанам,
• Достроїть новий городок;
• Щоб нарубать дали соснини,
• Кленків, дубків і берестини,
• На крокви годних осичок.

• [88] За сим тут началось гуляння,
• І чарочка пішла кругом;
• Розкази, сміхи, обнімання,
• Ділились дружно тютюном.
• Які пили, які трудились
• І над убитими возились;
• В лісах же страшна стукотня.
• В коротке мировеє врем’я
• Латинське і троянське плем’я
• Було як близькая рідня.

• [89] Тепер би треба описати
• Евандра батьківську печаль
• І хлипання все розказати,
• І крик, і охання, і жаль.
• Та ба! не всякий так змудрує,
• Як сам Вергілій намалює,
• А я ж до жалю не мастак;
• Я сліз і охання боюся
• І сам ніколи не журюся;
• Нехай собі се піде так.

• [?] Як тілько світова зірниця
• На небі зачала моргать,
• То вся троянськая станиця
• Взялася мертвих зволікать.
• Еней з Трахоном роз’їзжає,
• К трудам дружину понуждає,
• Кладуть із мертвих тіл костри;
• Соломой їх обволікають,
• Олію з дьогтем поливають
• На всякий зруб разів по три.

• [?] Потім солому підпалили,
• І плам’я трупи обняло,
• І вічну пам’ять заквилили,
• Аж сумно слухати було.
• Тут кость, і плоть, і жир шкварчали,
• Тут інші смалець істочали,
• У інших репався живіт;
• Смрад, чад і дим кругом носились,
• Жерці найбільше тут трудились,
• Ісконє бє халтурний рід.

• [92] Други, товариші і кревні,
• Батьки, сини, куми, свати,
• На віки вічні незабвенні,
• А може, хто із суєти,
• В огонь шпурляли різну збрую,
• Одежу, обув дорогую,
• Шаблі, ладунки, келепи,
• Шапки, свитки, кульбаки, троки,
• Онучі, постоли, волоки
• Шпурлялись, як на тік снопи.

• [?] Не тілько в полі так робилось,
• В Лавренті сумно тож було;
• Багацько трупа там палилось,
• Поспульство ж на чім світ ревло.
• Там батько сина-парубійку
• Оплаковав і кляв злодійку
• Війну і ветхого царя;
• Тут дівка вельми убивалась,
• Що без вінця вдовой осталась,
• Утративши богатиря.

• [94] Жінки, порозпускавши коси,
• Розхристані і без свиток,
• Розтрьопані, простоволосі
• Галасовали на ввесь рот.
• По мертвих жалібно кричали,
• По грудях билися, стогнали,
• Латинів проклинали рід;
• Про Турна ж всі кричали сміло,
• Що за своє любовне діло
• Погубить даром ввесь нарід.

• [?] Дрансес на Турна тут доносить,
• Що Турн всім гибелям вина;
• Еней на бой його лиш просить,
• І так би й кончилась війна.
• Но і у Турна був сутяга,
• Брехун, юриста, крюк, підтяга,
• І діло Турна защищав;
• Та і Аматині пролази
• Пускали рознії розкази,
• Щоб Турн ні в чім не уважав.

• [?] Як ось од хана Діомида
• Латинові прийшли посли,
• І із охлявшого їх вида
• Не видно, радість щоб несли.
• Латин вельможам з старшиною
• Велить явитись пред собою,
• Що все і сталося якраз;
• Послів кликнули до громади,
• І, виповнивши всі обряди,
• Латин прорек такий приказ:

• [?] «Скажи, Венуле нежахливий,
• Всю хана Діомида річ,
• Здається, був ти не брехливий,
• Таким тебе зна наша Січ».
• «Підніжок твій я і підданець,
• Із слуг твоїх послідній ланець, —
• Сказав Венул, – не погнівись!
• Мужича правда єсть колюча,
• А панська на всі боки гнуча,
• І хан сказав так, не сумнись:

• [?] Не з мордою Латина битись
• Против троянських розбишак;
• Вам треба б перше придивитись,
• Який то єсть Еней козак!
• Під Троєю він дався знати
• Нам всім, як взявся рятовати
• Богів домашніх і рідню.
• Він батька спас в злу саму пору,
• На плечах зніс на Іду-гору,
• Сього не майте за бридню.

• [99] Против Енея не храбруйте,
• Для нас здається він святим;
• І так Латину розтолкуйте,
• Щоб лучче помирився з ним.
• Гай! гай! де діти єсть такії,
• Щоб кудрі батькові сідії
• Найвище ставили всього?
• Не ворог я царю Латину,
• Но чту Анхізову дитину
• І не піду против його.

• [?] Прощайте, доміні латинці!
• Поклон мій вашому царю;
• Возьміть назад свої гостинці,
• Одправте їх к багатирю
• Енею і просіть покою».
• Венул утерся тут рукою
• І річі сій зробив кінець.
• Збентежила ся річ Латина,
• Здавалось, близька зла година;
• На лисині трусивсь вінець.

• [101] Латин од думки схаменувся,
• Олімпським трохи помоливсь;
• Наморщивсь, сентябрем надувся
• І смутно на вельмож дививсь.
• «А що? – сказав, – чи поживились?
• От з Діомидом ви носились,
• А він вам фигу показав;
• Заздалегідь було змовлятись,
• Як з пан-Енеєм управлятись,
• Поки лапок не розіклав.

• [?] Тепер не приберу більш глузду,
• Як тут сих поселить прочан;
• Землі шматок єсть не під нужду,
• То їм з угоддями оддам.
• Оддам нив’я і сінокоси,
• І риболовні тібрські коси,
• То буде нам Еней сусід;
• Коли ж не схоче він остаться,
• А пуститься іще таскаться,
• То все ж ізбавимся од бід.

• [?] А щоб з Енеєм лад зробити,
• Пошлю послів десятків п’ять;
• І мушу дари одрядити,
• Диковинки коли б достать:
• Повидла, сала, осятрини,
• Шалевий пояс і люстрини,
• Щоб к празнику пошив каптан,
• Сап’янці із Торжка новенькі,
• Мальованії потибеньки.
• А нуте! як здається вам?»

• [104] Дрансес був дивний говоруха
• І Турнові був враг лихий,
• Встає, ус гладить, в носі чуха,
• Дає одвіт царю такий:
• «Латине світлий, знаменитий,
• Твоїми мед устами пити!
• Всяк тягне в серці за тебе;
• Но одізватися не сміють,
• Сидять, мовчать, сопуть, потіють
• І всяк мізкує про себе.

• [105] Нехай же та личина люта,
• Що нас впровадила в війну
• І ганьбою до всіх надута,
• Походить більш на сатану!
• Що скілько болі причинила,
• Що скілько люду погубила,
• А в смутний час навтікача!
• Нехай лиш Турн, що верховодить
• І всіх панів за кирпи водить,
• З Енеєм порівня плеча.

• [106] Нехай оставить нас в свободі,
• Нехай царівні дасть покой;
• Нехай живе в своїй господі,
• А щоб в Латію ні ногой.
• А ти, Латине, всіх благійший,
• Прибав Енею дар смачнійший:
• Йому Лавинію оддай.
• Сим сватовством нам мир даруєш
• І царства рани урятуєш;
• Дочці ж з Енеєм буде рай.

• [107] Тебе ж прошу я, пане Турне!
• Покинь к Лавинії любов
• І проясни чоло нахмурне,
• Щади латинську нашу кров.
• Еней тебе лиш визиває,
• А нас, латинців, не займає,
• Іди з троянцем потягайсь!
• Коли ти храбрий не словами,
• Так докажи нам те ділами,
• Побить Енея постарайсь».

• [108] Од річі сей Турн роз’ярився,
• Як втопленик, посинів ввесь;
• Дрижали губи, сам дрочився,
• Зубами клацав, мовби пес,
• Сказав: «О, стара пустомеля!
• Яхидств і каверз всіх оселя!
• І ти тхором мене зовеш!
• І небилиці вимишляєш,
• Народ лукаво ввесь лякаєш,
• На мене ж чортзна-що плетеш.

• [109] Що буцім хочу я одтяти
• Головку лисую твою;
• Та згинь! – не хочу покаляти
• Честь багатирськую свою.
• А ти, Латине милостивий,
• Коли такий став полохливий,
• Що і за царством байдуже?
• Так лізьте ж до Енея раком,
• Плазуйте перед сим трояком,
• Він мир вам славний устриже.

• [110] Коли ж до мира я поміха,
• Коли Еней мене бажа
• І смерть моя вам єсть потіха;
• Моя душа не єсть чужа
• Од храбрості і од надії,
• Іду, де ждуть мене злодії,
• Іду і б’юся з втікачем!
• Нехай хоть стане він Бовою,
• Не наляка мене собою,
• Поміряюсь з його плечем».

• [111] Коли в конгресі так тягались,
• Еней к Лавренту підступав;
• На штурм троянці шиковались,
• До бою всякий аж дрижав.
• Латин таку почув новинку,
• Злякавсь, пустив із рота слинку,
• І вся здригнула старшина.
• «От вам і мир», – сказав Турн лютий
• І, не терявши ні минути,
• Пред військом опинивсь, як на!

• [112] Оп’ять настав гармидер, лихо;
• Народ, як черв, заворушивсь.
• То всі кричать, то шепчуть тихо,
• Хто лаявся, а хто моливсь.
• Оп’ять війна і різанина,
• Оп’ять біда гне в сук Латина,
• Сердешний каявсь од душі,
• Що тестем не зробивсь Енею,
• І послі б з мирною душею
• Лигав потапці і книші.

• [113] Турн миттю нарядився в збрую,
• Летить, щоб потрошить троян;
• І роз’ярив дружину злую
• Побить Енеєвих прочан.
• Прискочив перше до Камілли,
• Як огир добрий до кобили,
• І став їй зараз толковать:
• Куди їй з військом напирати;
• Мессап же мусить підкрепляти
• Цариці сей прокляту рать.

• [114] Розпорядивши Турн як треба,
• Махнув, засаду щоб зробить,
• На гору, що торкалась неба,
• І щоб фрігійців окружить.
• Еней построїв тож отряди,
• Де всім назначив для осади
• Без одступу на вал іти.
• Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,
• Ідуть, щоб побідить поспішно
• Або щоб трупом полягти.

• [115] Троянці сильно наступали
• І тиснули своїх врагів,
• Не раз латинців проганяли
• До самих городських валів.
• Латинці также оправлялись
• І од троянців одбивались,
• Один другого товк на прах;
• Тут їх чиновники тузились,
• Як півні за гребні возились;
• Товклись кулаччям по зубах.

• [116] Но як Арунт убив Каміллу,
• Тогді латинців жах напав;
• Утратили і дух, і силу,
• Побігли, хто куди попав.
• Троянці з біглими змішались,
• Над їх плечами забавлялись
• І задавали всі сто лих.
• Ворота в баштах запирали,
• Своїх ховатись не пускали,
• Бо напустили б і чужих.

• [117] Як вість така прийшла до Турна,
• То так мерзенно іскрививсь,
• Що твар зробилась нечепурна
• І косо, зашморгом дививсь.
• Потім ярує од досади,
• Виводить військо із засади
• І гору покида, і ліс;
• І тілько що спустивсь в долину,
• То в тую ж самую годину
• Уздрів Енеєвих гульвіс.

• [?] Пізнав пан Турн пана Енея,
• А Турна тож Еней пізнав;
• Вспалали духом Асмодея,
• Один другого б розідрав;
• Не обійшлося б тут без бою,
• Коли б пан Феб од перепою
• Заранше в воду не заліз
• І не послав на землю ночі;
• Тут всіх до сна стулились очі
• І всяк уклався горлоріз.

• [119] Турн, облизня в бою піймавши,
• Зубами з серця скреготав;
• Од дуру, що робить не знавши,
• Латину з злостію сказав:
• «Нехай злиденнії прочани,
• Задрипанці твої трояни,
• Нехай своїх держаться слов
• Іду з Енеєм поштурхаться,
• В моїх проступках оправдаться:
• Убить – і околіть готов.

• [?] Пошлю Енея до Плутона,
• Або і сам в ад копирсну;
• Уже мні жизнь і так солона!
• Оддай Енею навісну…»
• «Гай, гай! – Латин тут обізвався. —
• Чого ти так розлютовався?
• Що ж буде, як розсерджусь я?
• Уже мені брехати стидно;
• А потаїть – богам обидно;
• Святая правда дорога!

• [121] Послухай же, судьби єсть воля,
• Щоб я дочки не оддавав
• За земляка, а то зла доля
• Насяде, хто злама устав.
• Мене Амата ублагала
• І так боки натасовала,
• Що я Енею одказав.
• Тепер сам мусиш мірковати,
• Чи треба жить, чи умирати;
• А лучче, якби в ум ти взяв

• [?] І занедбав мою Лависю;
• Чи трохи в світі панночок?
• Ну, взяв би Муньку або Прісю,
• Шатнувсь то в сей, то в той куток:
• В Івашки, Мильці, Пушкарівку,
• І в Будища, і в Горбанівку,
• Тепер дівчат, хоть гать гати;
• Тепер на сей товар не скудно,
• І замужню украсть не трудно,
• Аби по норову найти».

• [123] На слово се прийшла Амата
• І зараз в Турна і вп’ялась;
• Лобзала в губи стратилата
• І од плачу над тим тряслась.
• «В напасть, – сказала, – не вдавайся
• І битися не поспішайся,
• Як луснеш ти, то згину я;
• Без тебе нас боги покинуть,
• Латинці і рутульці згинуть,
• І пропаде дочка моя».

• [124] Но Турн на се не уважає,
• І байдуже ні сльоз, ні слов;
• Гінця к Енею посилає,
• Щоб битись завтра був готов.
• Еней і сам трусивсь до бою,
• Щоб сильною своєй рукою
• Головку Турну одчесать.
• А щоб повірить Турна слову,
• Тож посила зробить умову,
• Як завтра виставляти рать.

• [125] На завтра, тілько що світало,
• Уже народ заворушивсь;
• Все вешталося, все кишало,
• На бой дивитись всяк галивсь.
• Межовщики там розміряли,
• Кілочки в землю забивали,
• На знак, де військові стоять.
• Жреці молитви зачитали,
• Олімпським в жертву убивали
• Цапів, баранів, поросят.

• [126] Тут військо стройними рядами
• В параді йшло, мовби на бой;
• В празничній збруї, з прапорами,
• Всяк ратник чванився собой.
• Обидві армії стояли
• На тих межах, що показали;
• Між ними був просторий плець;
• Народ за військом копошився,
• Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,
• Побоїщу щоб зріть кінець.

• [?] Юнона, як богиня, знала,
• Що Турну прийдеться пропасть,
• Іще в мізку коверзовала,
• Щоб одвернуть таку напасть;
• Кликнула мавку вод Ютурну
• (Бо ся була сестриця Турну)
• І розказала їй свій страх;
• Веліла швидче умудриться,
• На всякі хитрості пуститься,
• Щоб брата не строщили в прах.

• [128] Як так на небі дві хитрили,
• Тут лагодились два на бой;
• Всі за свого богів молили,
• Щоб власною своєй рукой
• Ізміг врага в яєшню зм’яти.
• Рутульці ж стали розмишляти,
• Що Турн їх може скиксовать;
• Уже заздалегідь смутився,
• Іще нічого, а скривився,
• Не лучче б бой сей перервать.

• [?] На сей-то час Ютурна-мавка
• В рутульський подоспіла строй;
• І там вертілася, як шавка,
• І всіх скуйовдила собой.
• Камерта вид на себе взявши,
• Тут всіх учила, толковавши,
• Що сором Турна видавать;
• Стид всім стоять, згорнувши руки,
• Як згине Турн, терпіти муки,
• Дать шиї в кандали ковать.

• [?] Все військо сумно мурмотало,
• Сперва тихенько, послі в глас
• Гукнули разом: «Все пропало!»
• Щоб розмир перервать в той час.
• Ютурна фиглі їм робила,
• Шпаками кібця затровила,
• І заєць вовка покусав.
• Такії чуда небувалі
• Лаврентці в добре толковали,
• Тулумній к битві підтруняв.

• [131] І перший стрелив на троянців,
• Гиллипенка на смерть убив;
• А сей був родом із аркадців,
• То земляків на гнів підвів.
• Отак оп’ять зірвали січу!
• Біжать один другому встрічу,
• Хто з шаблею, хто з палашем;
• Кричать, стріляють, б’ють, рубають,
• Лежать, втікають, доганяють;
• Все вмиг зробилось кулішем.

• [?] Еней, правдивий чолов’яга,
• Побачивши такий нелад,
• Що вража, зрадивши, ватага
• Послать фрігійців дума в ад,
• Кричить: «Чи ви осатаніли?
• Адже ми розмир утвердили!
• Ми з Турном поб’ємось одні».
• Но відкіль стрілка не взялася
• І спотиньга в стегно вп’ялася,
• І кров забризкала штани.

• [133] Еней од рани шкандибає
• В крові із строю в свій намет;
• Його Асканій проводжає,
• Либонь, і під руку ведеть.
• Уздрів се Турн, возвеселився,
• Розприндився і розхрабрився
• І на троянців полетів:
• То б’є, то пха або рубає,
• Із трупів бурти насипає,
• Хоть би варить на сто котлів.

• [134] І перших Філа, Тамаріса
• На землю махом поваляв;
• Потім Хлорея, Себаріса,
• Мовби комашок, потоптав;
• Дерету, Главку, Ферсілогу
• Поранив руки, шию, ногу;
• Навік каліками зробив.
• Побив багацько Турн заклятий,
• Не трохи потоптав зикратий,
• В крові так, мов в багні, бродив.

• [?] Коробилась душа Енея,
• Що Турн троянців так локшив;
• Стогнав жалчіше Прометея,
• Бо був од рани єлє жив.
• Япид, цилюрик лазаретний,
• Був знахур в порошках нешпетний,
• Лічить Енея приступав:
• По локті руки засукає,
• За пояс поли затикає,
• Очками кирпу осідлав.

• [?] І зараз приступивши к ділу,
• Він шпеник в рані розглядав;
• Прикладовав припарки к тілу
• І шилом в рані колупав.
• І шевську смолу прикладає,
• Но все те трохи помагає;
• Япид сердешний чує жаль!
• Обценьками питавсь, кліщами,
• Крючками, щипцями, зубами,
• Щоб вирвать проклятущу сталь.

• [?] Венери серце засвербіло
• Од жалю, що Еней стогнав;
• Підтикавшись – ану за діло;
• І Купідончик не гуляв.
• Шатнулись, разних трав нарвали,
• Зцілющої води примчали,
• Гарлемських капель піддали,
• І, все те вкупі сколотивши,
• Якісь слова наговоривши,
• Енею рану полили.

• [138] Таке лікарство чудотворне
• Боль рани зараз уняло,
• І стрілки копійце упорне
• Без праці винятись дало.
• Еней наш знову ободрився,
• Пальонки кубком підкрепився,
• В пайматчину одігся бронь.
• Летить оп’ять врагів локшити,
• Летить троянців ободрити,
• Роздуть в них храбрості огонь.

• [139] За ним фрігійські воєводи,
• Що тьху, навзаводи летять;
• А військо – в потоках як води
• Ревуть, все дном наверх вертять.
• Еней лежачих не займає,
• Утікачів нізащо має,
• А Турна повстрічать бажа.
• Хитрить лукавая Ютурна,
• Яким би побитом їй Турна
• Спасти од смертного ножа.

• [140] На хитрості дівчата здатні,
• Коли їх серце защемить;
• І в ремеслі сім так понятні,
• Сам біс їх не перемудрить.
• Ютурна з облака злетіла,
• Зіпхнула братня машталіра
• І стала коней поганять;
• Бо Турн ганяв тогді на возі,
• Зикратий же лежав в обозі,
• Не в силах бігать ні стоять.

• [141] Ютурна, кіньми управляя,
• Шаталась з Турном між полків,
• Як од хортів лиса виляя,
• Спасала Турна од врагів.
• То з ним наперед виїзжала,
• То вмиг в другий кінець скакала,
• Но не туда, де був Еней,
• Сей бачить хитрость тут непевну,
• Трусливость Турнову нікчемну,
• Нап’явсь в погонь зо всіх гужей.

• [?] Пустивсь Еней слідити Турна
• І дума з ока не спустить;
• Но мавка хитрая Ютурна
• І тут найшлася кулю злить.
• К тому ж Мессап, забігши збоку,
• Зрадливо, зо всього наскоку,
• Пустив в Енея камінець;
• Но сей, по щастю, ухилився
• І камінцем не повредився,
• З султана ж тілько збивсь кінець.

• [143] Еней, таку уздрівши зраду,
• Великим гнівом розпаливсь;
• Гукнув на всю свою громаду
• І тихо Зевсу помоливсь.
• Всю рать свою вперед подвинув
• І разом на врагів нахлинув,
• Велів всіх сікти та рубать.
• Пішли латинців потрошити;
• Рутульців шпиговать, кришити
• Та ба! Як Турна б нам достать.

• [144] Тепер без сорома признаюсь,
• Що трудно битву описать;
• І як ні морщусь, ні стараюсь,
• Щоб гладко вірші шкандовать,
• Та бачу по моєму виду,
• Що скомпоную панихиду.
• Зроблю лиш розпис іменам
• Убитих воїнів на полі
• І згинувших тут по неволі
• Для примхи їх князьків душам.

• [145] На сей баталії пропали:
• Цетаг, Танаїс і Толон;
• Од рук Енеєвих лежали
• Порізані: Оніт, Сукрон.
• Троянців Гілла і Аміка
• Зіпхнула в пекло Турна піка…
• Та де всіх поіменно знать?
• Там вороги всі так змішались,
• Стіснились, що уже кусались,
• Руками ж нільзя і махать.

• [146] Як ось і сердобольна мати
• Енею хукнула в кабак,
• Велів, щоб штурмом город брати,
• Рутульських перебить собак.
• Столичний же Лаврент достати,
• Латину з Турном перцю дати;
• Бо цар в будинках ні гу-гу.
• Еней на старших галасає,
• Мерщій до себе їх ззиває
• І мовить, ставши на бугру:

• [?] «Моєї мови не жахайтесь
• (Бо нею управля Зевес)
• І зараз з військом одправляйтесь
• Брать город, де паршивий пес,
• Латин зрадливий, п’є сивуху,
• А ми б’ємось зо всього духу.
• Ідіть паліть, рубайте всіх;
• Громадська ратуш, зборні ізби
• Щоб наперед всього ізслизли,
• Амату ж зав’яжіте в міх».

• [148] Сказав, і військо загриміло,
• Як громом, разним оружжям;
• Построїлось і полетіло
• Простесенько к градським стінам.
• Огні через стіну шпурляли,
• До стін драбини приставляли
• І хмари напустили стріл.
• Еней, на город руки знявши,
• Латина в зраді укорявши,
• Кричить: «Латин вина злих діл».

• [149] Якії в городі остались,
• Злякались од такой біди,
• І голови їх збунтовались,
• Не знали, утікать куди.
• Одні тряслись, другі потіли,
• Ворота одчинять хотіли,
• Щоб в город напустить троян.
• Другі Латина визивали,
• На вал полізти принуждали,
• Щоб сам спасав своїх мирян.

• [150] Амата, глянувши в віконце,
• Уздріла в городі пожар;
• Од диму, стріл затьмилось сонце;
• Напав Амату сильний жар.
• Не бачивши ж рутульців, Турна,
• Вся кров скипілася зашкурна,
• І вмиг царицю одур взяв.
• Здалося їй, що Турн убитий,
• Через неї стидом покритий,
• Навік з рутульцями пропав.

• [?] Їй жизнь зробилася немила,
• І осоружився ввесь світ.
• Себе, олімпських кобенила;
• І видно ізо всіх приміт,
• Що глузд остатній потеряла;
• Бо царськеє убрання рвала,
• І в самій смутній сій порі,
• Очкур вкруг шиї обкрутивши,
• Кінець за жердку зачепивши,
• Повісилась на очкурі.

• [152] Амати смерть ся бусурменська
• Як до Лавинії дійшла,
• То крикнула «уви!» з-письменська,
• По хаті гедзатись пішла.
• Одежу всю цвітну порвала,
• А чорну к цері прибирала,
• Мов галка нарядилась вмах;
• В маленьке зеркальце дивилась,
• Кривитись жалібно училась
• І мило хлипати в сльозах.

• [?] Такая розімчалась чутка
• В народі, в городі, в полках,
• Латин же, як старий плохутка,
• Устояв ледве на ногах.
• Тепер він берега пустився
• І так злиденно іскривився,
• Що став похожим на верзун.
• Амати смерть всіх сполошила,
• В тугу, в печаль всіх утопила,
• Од неї звомпив сам пан Турн.

• [154] Як тілько Турн освідомився,
• Що дав цариці смерть очкур,
• То так на всіх остервенився,
• Підстрелений мов дикий кнур.
• Біжить, кричить, маха руками
• І грізними велить словами
• Латинцям і рутульцям бой
• З енеївцями перервати.
• Якраз противні супостати,
• Утихомирясь, стали в строй.

• [?] Еней од радості не стямивсь,
• Що Турн виходить битись з ним,
• Оскалив зуб, на всіх оглянувсь
• І списом помахав своїм.
• Прямий, як сосна, величавий,
• Бувалий, здатний, тертий, жвавий
• Такий, як був Нечоса—князь.
• На нього всі баньки п’ялили,
• І сами вороги хвалили,
• Його любив всяк – не боявсь.

• [156] Як тілько виступили к бою
• Завзята пара ватажків,
• То, зглянувшися між собою,
• Зубами всякий заскрипів.
• Тут хвись! шабельки засвистіли,
• Цок-цок! – і іскри полетіли;
• Один другого полосять!
• Турн перший зацідив Енея,
• Що з плеч упала і керея,
• Еней був поточивсь назад.

• [?] І вмиг, прочумавшись, з наскоком
• Еней на Турна напустив,
• Оддячивши йому сто з оком,
• І вражу шаблю перебив.
• Яким же побитом спастися?
• Трохи не лучче уплестися?
• Без шаблі нільзя воювать.
• Так Турн зробив без дальней думки,
• Як кажуть, підобравши клунки,
• Ану! Чим тьху навтіки драть.

• [158] Біжить пан Турн і репетує,
• І просить у своїх меча;
• Ніхто сердеги не рятує
• Од рук троянська силача!
• Як ось іще перерядилась
• Сестриця, і пред ним явилась,
• І в руку сунула палаш;
• Оп’ять шабельки заблищали,
• Оп’ять панцирі забряжчали,
• Оп’ять пан Турн оправивсь наш.

• [159] Тут Зевс не втерпів, обізвався,
• Юноні з гнівом так сказав:
• «Чи ум од тебе одцурався?
• Чи хочеш, щоб тобі я дав
• По пані старій блискавками?
• Біда з злосливими бабами!
• Уже ж вістимо всім богам:
• Еней в Олімпі буде з нами
• Живитись тими ж пирогами,
• Які кажу пекти я вам.

• [160] Безсмертного ж хто ма убити?
• Або хто може рану дать?
• Про що ж мазку мирянську лити?
• За Турна щиро так стоять?
• Ютурна на одну проказу,
• І певне по твому приказу,
• Палаш рутульцю піддала.
• І поки ж будеш ти біситься?
• На Трою і троянців злиться?
• Ти зла їм вдоволь задала».

• [161] Юнона в первий раз смирилась,
• Без крику к Зевсу річ вела:
• «Прости, паноче! проступилась,
• Я, далебі, дурна була;
• Нехай Еней сідла рутульця,
• Нехай спиха Латина з стульця,
• Нехай поселить тут свій рід.
• Но тілько щоб латинське плем’я
• Удержало на вічне врем’я
• Імення, мову, віру, вид».

• [?] «Іноси! сількісь! як мовляла», —
• Юноні Юпітер сказав.
• Богиня з радіщ танцювала,
• А Зевс метелицю свистав.
• І все на шальках розважали,
• Ютурну в воду одіслали,
• Щоб з братом Турном розлучить;
• Бо книжка Зевсова з судьбами,
• Не смертних писана руками,
• Так мусила установить.

• [163] Еней махає довгим списом,
• На Турна міцно наступа,
• «Тепер, – кричить, підбитий бісом, —
• Тебе ніхто не захова.
• Хоть як вертись і одступайся,
• Хоть в віщо хоч перекидайся,
• Хоть зайчиком, хоть вовком стань,
• Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду,
• Я витягну тебе спідсподу
• І розмізчу погану дрянь».

• [?] Од сей бундючної Турн речі
• Безпечно усик закрутив
• І зжав свої широкі плечі,
• Енею глуздівно сказав:
• «Я ставлю річ твою в дурницю;
• Ти в руку не піймав синицю,
• Не тебе, далебіг, боюсь.
• Олімпські нами управляють,
• Вони на мене налягають,
• Пред ними тілько я смирюсь».

• [165] Сказавши, круто повернувся
• І камінь пудів в п’ять підняв;
• Хоть з праці трохи і надувся;
• Бо, бач, не тим він Турном став,
• Не та була в нім жвавость, сила,
• Йому Юнона ізмінила;
• Без богів ж людська моч – пустяк.
• Йому і камінь ізміняє,
• Енея геть не долітає,
• І Турна взяв великий страх.

• [166] В таку щасливую годину
• Еней чимдуж спис розмахав
• І Турну, гадовому сину,
• На вічний поминок послав;
• Гуде, свистить, несеться піка,
• Як зверху за курчам шульпіка,
• Торох рутульця в лівий бік!
• Простягся Турн, як щогла, долі,
• Качається од гіркой болі,
• Клене олімпських єретик.

• [167] Латинці од сього жахнулись,
• Рутульці галас підняли,
• Троянці глумно осміхнулись,
• В Олімпі ж могорич пили.
• Турн тяжку боль одоліває,
• К Енею руки простягає
• І мову слезную рече:
• «Не жизні хочу я подарка;
• Твоя, Анхізович, припарка
• За Стікс мене поволоче.

• [168] Но єсть у мене батько рідний,
• Старий і дуже ветхих сил;
• Без мене він хоть буде бідний,
• Та світ мені сей став не мил;
• Тебе о тім я умоляю,
• Прошу, як козака, благаю:
• Коли мені смерть задаси,
• Одправ до батька труп дублений;
• Ти будеш за сіє спасенний,
• На викуп же, що хоч, проси».

• [169] Еней од речі сей зм’ягчився
• І меч пінятий опустив;
• Трохи-трохи не прослезився
• І Турна ряст топтать пустив.
• Аж зирк – Паллантова ладунка
• І золота на ній карунка
• У Турна висить на плечі.
• Енея очі запалали,
• Уста од гніву задрижали,
• Ввесь зашарівсь, мов жар в печі.

• [170] І вмиг, вхопивши за чуприну,
• Шкереберть Турна повернув,
• Насів коліном злу личину
• І басом громовим гукнув:
• «Так ти троянцям нам для сміха
• Глумиш з Паллантова доспіха
• І думку маєш буть живим?
• Паллант тебе тут убиває,
• Тебе він в пеклі дожидає,
• Іди к чортам, дядькам своїм».

• [171] З сим словом меч свій устромляє
• В роззявлений рутульця рот
• І тричі в рані повертає,
• Щоб більше не було хлопот.
• Душа рутульська полетіла
• До пекла, хоть і не хотіла,
• К пану Плутону на бенкет.
• Живе хто в світі необачно,
• Тому нігде не буде смачно,
• А більш, коли і совість жметь.

Коментар до «Енеїди» Івана Котляревського та його історія

Настійну потребу в розгорнутому коментарі до першого твору нової української літератури розуміє кожний, хто читав «Енеїду». Ще в столітній ювілей першого видання «Енеїди» (1898) ставилося питання про створення коментаря, без якого уже тоді, коли принаймні в домашньому побуті народу було чимало спільного з добою Івана Котляревського, багато що в «Енеїді» залишалося неясним. Але ні в дні столітнього ювілею великого твору, ні в дні урочистого відкриття пам'ятника на могилі Котляревського в Полтаві (1903), ні пізніше далі добрих намірів справа не пішла. У науковій літературі інколи навіть висловлювалася, а коли не висловлювалася, то мовчки сприймалася думка, що з'ясування побутово-етнографічних реалій в «Енеїді» – діло другорядне.

Уже позаду 200-річний ювілей з дня народження Котляревського, не за горами 200-річчя першого видання «Енеїди», а у великій бібліографії праць про поему маємо лише одну статтю, присвячену даній темі, – «Побутова старовина в «Енеїді» І. П. Котляревського» Миколи Сумцова, опубліковану ще у 1905 р. Судячи із змісту, тут іменитий український етнограф по пам'яті, не звертаючись до друкованих джерел, пояснив кілька десятків старожитностей і, ясна річ, далеко не вичерпав визначеної у заголовку теми. Стаття показує, який прекрасний коментар до дивовижного творіння Котляревського міг би укласти Сумцов і якої значної шкоди зазнала культура нашого народу, що ні він, ні хтось інший з учених, ближчих до доби письменника, не взявся до такої праці.